18 вересня, 2021

Трудові права жінок у часи пандемії COVID-19: законодавчі гарантії і фактична ситуація в Україні

13 квітня 2021
Поширити в Telegram
428
Катерина Шуневич

Юристка Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». Аспірантка кафедри кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Пандемія коронавірусу й карантинні обмеження, запроваджені на території України, суттєво вплинули на фінансове становище і професійну зайнятість жінок. Серед їх найгірших наслідків — численні звільнення та неможливість роботодавця забезпечити працівниць зарплатнею й належними умовами праці. Багато жінок вимушено перейшли в новий для них статус безробітної.

Водночас карантинна ситуація сприяла розвитку такої форми організації праці, як дистанційна. Хоча й тут виникли свої проблеми, як-от очевидна складність поєднувати сімейні і трудові обов’язки, неможливість раціонально визначити час роботи й відпочинку тощо. Ще одна загроза в такій організації праці — непоправний вплив на сімейні взаємини; зафіксовано непоодинокі випадки домашнього насильства через постійне перебування рідних в одному приміщенні, зниження доходів сім’ї та ін.

На основі дослідження «Вплив COVID–19 на права жінок в Україні», яке проводила Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» (далі — дослідження ЮрФем) і в якому взяли участь понад 700 осіб, переважно жінки з усіх областей України, спробуємо з’ясувати, як пандемія вплинула на трудові права жінок та чи впоралися державні органи, зокрема Державна служба зайнятости, з небаченою досі загрозою для життя людства і нормального функціонування держави.

Дистанційна робота

У зв’язку з пандемією COVID–19 було ухвалено зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема запроваджено поняття «дистанційна (надомна) робота», що означає таку організацію праці, коли робота виконується або в місці, де проживає працівник/-ця, або в будь-якому іншому місці, яке він/вона собі обере, але поза приміщенням роботодавця.

Законодавство дозволяє в разі загрози поширення пандемії переходити на дистанційний режим роботи без обов’язкового письмового трудового договору. Це сприяє швидкому налагодженню трудових відносин. Проте виникають проблеми з технічним забезпеченням працівників/-ць, зокрема комп’ютерами й іншою технікою. Згідно із законом, технічно працівника/-цю має забезпечувати роботодавець, але на практиці цього майже ніколи не відбувається.

Що ж із дистанційною роботою в Україні насправді?

Як показало дослідження, частина роботодавців справді за короткий час змогла перейти на дистанційний режим роботи. Працівники/-ці далі працювали й отримували заробітну плату. Водночас не скрізь була реальна можливість забезпечити дистанційний режим, наприклад у сфері обслуговування (салони краси, готельно-ресторанні комплекси тощо), де працюють переважно жінки. У зв’язку з цим частина підприємств, установ і організацій, які не могли забезпечити дистанційну роботу, відправляли своїх працівниць/-ків у відпустки за власний рахунок або в щорічні відпустки. Окремі підприємства мусили припинити роботу на невизначений термін.

На основі дослідженні «Вплив COVID–19 на права жінок в Україні» Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» можна виділити такі переваги дистанційного режиму.

  • Жінки не наражали себе на небезпеку захворіти.
  • Жінки мали можливість бути з дітьми, коли закрилися школи й садочки, та проводити більше часу із сім’єю.
  • Економія часу на дорогу до роботи.
  • Можливість ефективніше будувати свій робочий графік.

А проте багато працівниць/-ків зіткнулися з проблемами й труднощами, вирішення яких вимагає спільних зусиль держави і роботодавців.

  • Жінки під час карантину внаслідок спалаху COVID–19, окрім своїх професійних обов’язків, одночасно виконували домашню роботу (прибирали, готували тощо) та допомагали з навчанням дітям, які теж вчилися дистанційно вдома. Багатьом жінкам довелося працювати вночі через завантаженість домашньою роботою протягом дня.

Результати дослідження «ЮрФем» свідчать, що неоплачувана домашня праця (яку наразі виконують здебільшого жінки) при дистанційній роботі погіршує становище жінок, призводить до надмірного їх навантаження. Тому потрібно проводити інформаційні заходи в суспільстві й активно залучати чоловіків до розподілу домашніх обов’язків.

  • Ще одна проблема — можлива відсутність комп’ютерів і технічних засобів у працівниць/-ків.

Наприклад, якщо в сім’ї є тільки один комп’ютер, а працювати потрібно і дітям, і дорослим, обов’язок роботодавця — забезпечити належні умови праці. У зв’язку з цим і перед роботодавцями, і перед працівницями/-ками постає виклик технічного забезпечення. На практиці в ситуаціях, коли роботодавець не міг забезпечити дистанційну роботу працівниць/-ків, перед ним поставала дилема — або відправляти людей у відпустку за власний рахунок, або звільняти.

Особи, які втратили роботу або припинили підприємницьку діяльність під час пандемії

Під час пандемії й карантину багато людей скаржилися, що роботодавці порушували їхні трудові права, відбувалися, зокрема, безпідставні звільнення працівниць/-ків, не виплачувалася заробітна плата, людей схиляли брати відпустки за власний рахунок.

Згідно з даними дослідження «ЮрФем», станом на кінець червня 2020 року на обліку безробітних у центрах зайнятости перебувало 670,4 тис. осіб, із них 55,3 % — жінки. Майже половина (48 %) безробітних станом на червень 2020 року отримала цей статус у період карантину (протягом квітня-червня 2020 року), з них 56 % — жінки.

Водночас у квітні-червні 2020 року було працевлаштовано 93,2 тис. осіб, що становить 29 % від кількости безробітних за цей самий період, із них 31,7 тис. жінок (34 % від працевлаштованих осіб), що майже вдвічі менше за кількість працевлаштованих чоловіків — 61,5 тис. (66 %). Така різниця може пояснюватися і зменшенням кількости вакансій (із січня по березень 2020 року в Державному центрі зайнятости було 320,7 тис. вакансій, а з квітня по червень на 100 тис. вакансій менше), і тим, що сфера обслуговування, де працюють головно жінки, перебувала, як правило, на карантині.

Отож згідно з даними Державного центру зайнятости, у період карантину жінки й чоловіки в однаковому співвідношенні отримували статус безробітних, але чоловіків набагато частіше працевлаштовували, ніж жінок.

У дослідженні «ЮрФем» відзначено тенденцію — збільшення кількости випадків припинення діяльности фізичними особами — підприємцями. За даними Державної податкової служби, станом на 1 липня 2020 року в Україні припинили підприємницьку діяльність 97,8 тис. ФОПів. Найбільше таких випадків нарахували в лютому (17 тис. осіб) та в червні (17,9 тис. осіб) 2020 року.

Припускаю, що запроваджені урядом карантинні обмеження в роботі бізнесу могли негативно вплинути на жінок, адже саме вони частіше залучені до діяльности з надання побутових послуг населенню, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо, а тому вони більшою мірою мусили припиняти підприємницьку діяльність.

Висновки

Проаналізувавши законодавчі зміни й реальний стан справ у державі, слід відзначити, що протягом квітня-червня 2020 року, зважаючи на непередбачуваність ситуації з поширенням COVID–19, органи влади і роботодавці не могли оперативно реагувати і відстежувати тенденції. Державний центр зайнятости — одна з установ, які прийняли на себе виклики пандемії, пов’язані зі зростанням кількости безробітних, зменшенням кількости вакансій тощо.

Попри передбачені законом гарантії щодо організації дистанційної праці і різних видів соціальної допомоги, жінки порівняно з чоловіками в період пандемії зіткнулися з більшою кількістю викликів.

Станом на вересень 2020 року понад третина жінок, котрі працюють, перейшла на дистанційну форму роботи, що призвело в певних випадках до збільшення навантаження внаслідок поєднання домашньої праці і професійних обов’язків. Ще один факт, на який слід звернути увагу, — те, що багато жінок самостійно забезпечували собі необхідні для дистанційної роботи матеріально-технічні умови.

Гендерні розриви в оплаті праці, які фіксувалися до початку пандемії, фактично не змінилися і в період пандемії. Жінки-підприємиці більшою мірою зазнали негативного впливу COVID–19, адже вони більше задіяні в тих господарських сферах діяльности, на які найчастіше накладалися карантинні обмеження й заборони. Ще один виклик для жінок — зростання навантаження у зв’язку з необхідністю поєднувати дистанційну і домашню роботу.

Рекомендації

  • Внести зміни в трудове законодавство з метою регулювати дистанційну роботу, зокрема визначити в законі, на кого покладається обов’язок забезпечувати належне технічне обладнання, створювати безпечні й нешкідливі умови праці на робочих місцях.
  • Організувати проведення широких інформаційних кампаній для зменшення і подолання наявних у суспільстві гендерних стереотипів та активного залучення чоловіків до виконання домашніх обов’язків.
  • Створити сприятливі умови для ведення підприємницької діяльности жінкам, зокрема шляхом розробки і впровадження державних програм з підтримки жінок-підприємниць.
  • Забезпечити реальну можливість звертатися до суду й розглядати трудові спори під час карантинних обмежень.
  • На підприємствах, в установах і організаціях розпочати діалог із впровадження й напрацювання, а також впровадити гендерні політики, відповідно до яких роботодавці зобов’язані враховувати потреби працівниць/-ків із дітьми, особливо при дистанційній формі роботи.
  • Затвердити типову форму звіту з праці, у якому фіксувати кількість працівниць і працівників, переведених на дистанційну форму роботи.
13 квітня 2021
Поширити в Telegram
428
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Як пандемія вплинула на наші сімейні права
Пандемія вплинула на всі аспекти життя, зокрема й на сімейне право. Чи обмежило це можливості жінки розірвати шлюб? Як вплинув карантин на виконання батьками обов’язку сплачувати аліменти на утримання дитини? Чи мали жінки можливість стягнути аліменти під час дії карантинних обмежень? Чи зросла кількість випадків домашнього насильства і як реагують на них органи влади?
Чи є в пандемії гендерний аспект? Результати дослідження
Безпрецедентна пандемія, що не має аналогів у новітній історії, охопила цілий світ навесні 2020 року. Вплив пандемії залежав від економічної спроможности країн, швидкости реагування і медичних заходів. Очевидно, що, як і будь-який інший суспільний процес, пандемія має гендерний аспект.
Європейська конвенція з прав людини як інструмент захисту від домашнього насильства
У вересні 2020 року Європейський суд з прав людини ухвалив перше рішення у справі про домашнє насильство проти України. Фактичні обставини у справі «Левчук проти України»[1] стосуються відмови національних судів виселити колишнього чоловіка заявниці, який застосовував до неї фізичне насильство. Рішення суду базується на засадах Європейської конвенції з прав людини, яку, на відміну від Стамбульської, Україна давно ратифікувала. Як користуватися цим правовим механізмом для захисту своїх прав?