18 вересня, 2021

Чи є в пандемії гендерний аспект? Результати дослідження

5 квітня 2021
Поширити в Telegram
658
Ярина Волошин

 Гендерна експертка дослідження, керівниця відділу комунікацій Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем».

Безпрецедентна пандемія, що не має аналогів у новітній історії, охопила цілий світ навесні 2020 року. Вплив пандемії залежав від економічної спроможности країн, швидкости реагування і медичних заходів. Очевидно, що, як і будь-який інший суспільний процес, пандемія має гендерний аспект.

Де проблеми ставали найбільш видимими? Удома і на роботі!

Якщо в сім’ї є діти, то зачинені дитячі садки і дистанційне навчання ставали справжнім викликом для батьків, котрі працюють дистанційно, а для тих, хто мусив фізично ходити на роботу, — марафоном на виживання. Без жартів: забезпечити доступ до гаджета й інтернету хоча б одній дитині, яка потребує догляду, харчування, допомоги із завданнями, і паралельно працювати теоретично здається взагалі неможливим. Багато сімей намагалися з цим упоратись, рахуючи дні до кінця навчального року.

Зважаючи на патріархальність суспільства, логічно припустити, що ця відповідальність лягла передусім на плечі жінок. Цю гіпотезу ми й перевіряли в дослідженні «Вплив COVID–19 на права жінок в Україні». Чи справді жінки займалися навчанням і доглядом за сім’єю? Як вплинула дистанційна робота і які результати показав ринок праці? У цьому дослідженні ми працювали над впливом пандемії на сімейну й трудову сфери. Одразу зазначу, що велика частина гіпотез і припущень підтвердилася.

Робота над дослідженням почалася в травні 2020-го, коли локдаун почав відступати. Ми запланували опитування, фокус-групи, моніторинг судової практики та збір даних від органів влади, наскільки це можливо, адже більшість готує статистику не за кварталами, а наприкінці року, тому ми плануємо оновити дослідження 2021-го, коли картина буде повнішою.

Трудова сфера

У березні парламент оперативно вніс зміни до законодавства, де відтак з’явилося поняття «дистанційна (надомна) робота». На практиці цією новелою користувалася приблизно третина всіх працівників/-ць. Це показало і наше дослідження, і оперативні опитування українських ЗМІ та соціологів.

Варто зазначити, що при анкетуванні ми не ставили за мету опитувати лише жінок, але 97 % відповідей отримано саме від них. Відповідаючи детальніше на питання про умови дистанційної роботи, жінки вказували і її переваги, і вади. Переваги очевидні — не витрачається час на дорогу, діти під наглядом, менша небезпека захворіти. Водночас жінки відчували суттєво більше навантаження через необхідність налагодити домашній, робочий і навчальний побут в одному приміщенні. Тут додалися проблеми із забезпеченням гаджетами дітей, які навчаються, і дорослих, які працюють дистанційно, знайти для кожного вільний куток, дати доступ до інтернету (це стало великою перешкодою для віддалених від обласних центрів населених пунктів, особливо в південно-східній частині країни).

Навіть якщо у дітей є власні гаджети, їхнє навчання онлайн вимагає суттєвого залучення дорослих: допомогти приєднатися до занять, додатково пояснити матеріал, який дистанційно сприйняти важче, ніж на уроці в класі, зробити домашні завдання. Найчастіше ці обов’язки лягали на жінку, принаймні так зазначили 62 % опитаних жінок. Крім того, родина більше часу проводила вдома, тому зростали обсяги доглядової праці: треба частіше готувати їсти, частіше прибирати тощо. Це ускладнювало роботу з дому, і 10 % опитаних зізналися, що через це їм доводилося працювати вночі.

Описані життєві ситуації не найскладніші, з якими стикалися жінки під час весняного локдауну. Ще важче було тим, хто виховує дітей без допомоги інших осіб, і тим, чия професія чи умови праці не дають змоги перейти на дистанційну роботу.

Адвокатки, зокрема із системи Безоплатної правової допомоги, на фокус-групах розповіли про часті звернення до них людей, яких примушували писати заяви на відпустку за власний рахунок і навіть на звільнення за угодою сторін. Щоб піти у відпустку без збереження заробітної плати, людина повинна добровільно написати заяву. Примушування апріорі незаконне, й експертки зазначають, що така особа може звернутися зі скаргою до Державної служби України з питань праці.

Однак за даними Держпраці, за ІІ квартал 2020 року (квітень–липень) скарг надійшло навіть на 8 % менше, ніж за аналогічний період 2019 року. Нам не вдалося простежити, який відсоток таких відпусток був недобровільним, бо анкетування не передбачало таких питань. Проте під час фокус-груп про це говорили експертки з різних регіонів.

Бувало, що жінка мусила брати відпустку без збереження заробітної плати через відсутність громадського транспорту. Якщо вона живе, наприклад, за 10 км від обласного центру, а працює в установі в самому місті, то під час локдауну, коли транспорт не ходив, а роботодавець не завжди організовував доїзд, добиратися пішки 10–15 км в один бік не випадало.

З питанням про звільнення під час весняного карантину ми звернулися до Державного центру зайнятости. У цей період жінки й чоловіки втрачали роботу приблизно рівномірно, але чоловіків наймали знову вдвічі частіше. Наші експертки вважають, що причина цього — особливий вплив кризи на легку промисловість, торгівлю і сферу обслуговування, де більшою мірою зайняті жінки. Крім того, статистика показала, що кількість вакансій навесні скоротилася на 100 тисяч.

Попри запроваджені урядом і парламентом пільги для самозайнятих осіб і виплати, зростала кількість осіб, які припинили підприємницьку діяльність, однак ні в реєстрах, ні в розпорядників інформації немає статистики за статтю.

Окремі групи жінок

Спочатку ми не виділяли окремі вразливі групи, але під час фокус-груп чітко вирізнилася одна така група, на яку безпрецедентна криза вплинула особливо: це жінки — внутрішньо переміщені особи. Про ВПО багато говорили учасниці наших фокус-груп, незалежно одні від одних. На підставі їхніх слів ми вивели два головні проблемні напрями.

Перший, найочевидніший, — це відсутність власного житла, за яке не потрібно платити оренду. Більшість ВПО живуть в орендованому житлі, і різке скорочення чи тим паче втрата прибутків ставили цих людей у надзвичайно скрутне становище. Окремо респондентки відзначали проблеми з оплатою комунальних послуг, інтернету, із забезпеченням дітей гаджетами для дистанційного навчання та ін.

Друга проблема, про яку говорили учасниці фокус-груп, — неможливість перетнути КПВВ і дістатися на непідконтрольну Україні територію. Перетин обмежили в середині березня і повністю припинили з кінця місяця, лінії перетину було закрито щонайменше до середини червня. На перший погляд, проблема не має гендерного аспекту, але зважаючи, що останні роки Донбас покидало економічно активне населення, а залишалися там головно пенсіонери, то зрозуміло, що обсяги доглядової праці за старшими родичами — відповідальність, покладена за певним «суспільним договором» на жінок, — зросли.

Ще одна група, яка особливо відчула на собі вплив карантину, — одинокі матері. Можна не перераховувати, наскільки ускладнюється організація побуту, коли ніхто не може підстрахувати і доглянути дитину чи допомогти з дистанційним навчанням, якщо мама повинна йти на роботу. Учасниці опитування і фокус-груп розповідали про ситуації, коли матерям доводилося брати дітей на роботу, бо діти дошкільного і молодшого шкільного віку не можуть залишатися вдома самі навіть ненадовго. Звичайно, це створювало додаткові ризики заразитися, але в одиноких матерів часто просто не було вибору.

Обставини, з якими стикалися жінки, котрі працюють у медичній сфері, в анкетуванні не згадувалися (очевидно, у нас була інша цільова аудиторія), але про це не раз говорили експертки на фокус-групах. Наприклад, згадувалися ситуації, коли в гострій фазі карантину зміна в лікарні могла тривати тиждень: увесь цей час працівниці не поверталися додому (відсутній громадський транспорт, самоізоляція через контакт із хворими) і за піклування про дітей відповідали інші члени родини. Розповідали й про випадки, коли чоловіки жінок-медичок теж мусили брати дітей із собою на роботу.

На перший погляд, робота й проблеми медичних працівниць/-ків не мають гендерного забарвлення, однак статистика свідчить, що в медичній сфері найбільше задіяні саме жінки — їх майже 80 %. Абсолютна більшість із них працює на посадах допоміжного персоналу. У всіх у них суттєво вищі ризики зараження, тому уряд і парламент ухвалили низку постанов про доплати через особливі ризики в роботі. Які доплати і хто їх отримує — встановлює керівництво закладів.

Задля справедливости зазначу, що посилення гендерної нерівности і додаткове навантаження на жінок — це проблема не лише України й українського уряду. Такі процеси спостерігаються в усьому світі, зокрема в країнах із вищим коефіцієнтом гендерної рівности. У своєму щорічному листі американська бізнесвумен і доброчинниця Мелінда Гейтс, яка разом із чоловіком очолює великий благодійний фонд, повідомила, що найближчим часом працюватиме над закликом до світових лідерів/-ок «поставити жінок у центр процесів відновлення після COVID–19».

Мелінда Гейтс наголошує на різному впливі пандемії на жінок і чоловіків та наполягає, що тільки додаткові позитивні заходи для жінок, особливо в бідніших країнах, можуть забезпечити загальне відновлення економіки активними темпами. Особливу увагу вона звертає на жінок, які виконують неоплачувану доглядову працю: «Минулий рік також увиразнив проблему неоплачуваної роботи, яку виконують жінки. ... Нині мільярди людей залишаються вдома, тому попит на неоплачувані роботи з догляду — приготування їжі, прибирання і догляд за дітьми — зріс. Жінки й так виконували майже три чверті такої роботи, а під час пандемії взяли на себе ще більше». Мелінда вважає, що постпандемічна перебудова економіки повинна враховувати потребу в інфраструктурі, яка зніме з жінок велику частину цих обов’язків.

Підсумовуючи, можемо стверджувати, що попри сильний вплив пандемії на всі економічні сфери і навіть сильнішу динаміку у втраті зайнятости у чоловіків, жінки в усіх сферах отримали набагато більше навантаження через умови, які створив локдаун.

На цьому наголошує і дослідниця Олена Шоломицька з Київської школи економіки. «Незважаючи на те, що чоловіки більше постраждали від економічної кризи в плані втрати роботи або заробітку, на жінок лягло істотне додаткове навантаження, адже більшість із них продовжили працювати, при цьому виконуючи ще більше домашніх обов’язків, у тому числі з догляду за дітьми. Це стосується і тих жінок, які працюють у життєво важливих сферах, не дистанційно, та мають дітей (особливо якщо їх не було з ким лишати вдома), і жінок на дистанційній роботі, які одночасно доглядали за малими дітьми, що також могло бути дуже важко», — пише вона в статті «Ринок праці України та гендерна нерівність в умовах пандемії COVID–19: досвід весняного карантину».

Сімейна сфера

Окрему увагу в дослідженні ми приділяли питанням сімейної сфери, як-от виплати й нарахування аліментів під час карантину. Половина учасниць опитування із тих, хто зверталися із заявами про призначення аліментів, розповіли про труднощі з їх отриманням. Проблеми були кількох типів. У перший період суди й виконавча служба не працювали в нормальному режимі, і багато жінок указали, що не могли, наприклад, додзвонитися до виконавця.

Криза на ринку праці у зв’язку з локдауном дає підстави особам, які платять вищі за мінімально визначені аліменти, звернутися із заявою про зменшення розміру аліментів, якщо у них зменшилися або взагалі припинилися доходи. Якщо в цей період виникла заборгованість, особа може просити суд звільнити її від сплати боргу, бо він утворився не з її вини. Про такі випадки говорили також адвокатки під час обговорень. Це небезпечна практика, адже жінку, яка виховує дитину і не отримує аліменти через карантин, ніхто не питає, де вона бере гроші на утримання дитини і її від цього обов’язку ніхто не звільняє.

Домашнє насильство

Окрема велика частина дослідження пов’язана з проблемою домашнього насильства і його наслідків. У перші тижні локдауну поліція повідомляла, що кількість звернень про домашнє насильство не зросла. У даних поліції за другий квартал зазначено, що у квітні-червні звернень було на 26 % менше, ніж у січні-березні.

Водночас «гарячі лінії» організації «Ла Страда — Україна» зафіксували збільшення кількости звернень. Експертки і правозахисниці пояснюють, що відсутність заяв у поліцію може бути пов’язано зі страхом, адже постраждалі перебувають в одному приміщенні з кривдником набагато довше, ніж звичайно, — ніхто не йде на роботу чи в інших справах.

До таких висновків дійшли у своїх дослідженнях ООН–Жінки і Всесвітня організація охорони здоров’я та багато інших міжнародних організацій. Amnesty International у своєму посібнику про захист жінок і дівчат під час пандемії теж наголошує на обов’язках держави забезпечити участь жінок і дівчат в ухваленні рішень, пов’язаних із пандемією. Усі попереджувальні і протиепідемічні заходи повинні мати гендерно-чутливий компонент. Наприклад, у постраждалих від домашнього насильства під час локдауну має бути доступний і чіткий алгоритм, який ізолює кривдника й надає необхідну допомогу на період реабілітації.

В опитуванні 19 % респонденток зазначили, що мали досвід насильства під час карантину; 10 % переживали насильство до карантину і половина з них повідомила про погіршення ситуації під час локдауну. Найчастіше йдеться про психологічне насильство, але повідомляли й про всі інші види насильства. Крім того, за нашими підрахунками, одна жінка переживає більше ніж один вид насильства з коефіцієнтом 1,7.

Близько третини всіх респонденток, які повідомили про домашнє насильство, мусили й надалі проживати разом із кривдником та підтвердили, що не мали можливости звернутися в поліцію. Лише 3 % з них було поміщено в притулок.

При аналізі викликів, які поліція таки опрацювала, привертає увагу кількість термінових заборонних приписів, яка у квітні-червні зменшилася на 50 % порівняно з січнем-березнем. Респондентки наших фокус-груп з поліції, з адвокатських і юридичних сфер підтверджують, що зменшення кількости термінових заборонних приписів пов’язано з тим, що кривднику не було куди податися, а локдаун суттєво звужував опції.

Однак така аргументація зовсім не враховує інтереси постраждалих осіб, які не лише змушені переживати негативний вплив пандемії і додаткове навантаження з доглядової роботи, а й не мають можливости захистити себе від насильства, що відбувається за зачиненими дверима під час локдауну.

Більшість організацій і досліджень наголошують, що обмеження роботи служб і сервісів під час карантину не можуть стосуватися сфер, які надають послуги постраждалим від гендерно-зумовленого насильства. Для жінок із сільської місцевости і невеликих містечок, віддалених від обласних центрів, навіть у звичайний час захист від насильства — це непросте завдання, а під час пандемії він узагалі майже унеможливився.

За результатами дослідження наші експертки сформулювали рекомендації різним службам і органам влади Це стало своєрідним домашнім завданням для всього суспільства: чи будемо ми будувати справедливіше суспільство? Багато інструментів уже винайдено, їх просто потрібно взяти в роботу. Хочемо подякувати Програмі розвитку ООН в Україні, яка підтримала ініціативу провести дослідження, та нашим партнерам з апарату урядової уповноваженої з гендерної політики і МФО «Рівні можливості» у Верховній Раді.

Одразу після першого локдауну петиція за ратифікацію Стамбульської конвенції набрала потрібну кількість підписів і пішла на розгляд президента. Той, своєю чергою, надіслав листа Міністерству соціальної політики і Міністерству закордонних справ для підготовки відповідного законопроєкту. Інструменти конвенції мали б допомогти й унеможливити зростання домашнього насильства, навіть у таких непередбачуваних умовах. Тим, хто сумнівається в доцільності ратифікації або не зовсім розуміє, про що вона, рекомендую цікаву аналітику по темі.

5 квітня 2021
Поширити в Telegram
658
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Трудові права жінок у часи пандемії COVID-19: законодавчі гарантії і фактична ситуація в Україні
Пандемія коронавірусу й карантинні обмеження, запроваджені на території України, суттєво вплинули на фінансове становище і професійну зайнятість жінок: численні звільнення, неможливість роботодавця забезпечити працівниць зарплатнею й належними умовами праці, закриття ФОПів, діяльність яких було пов’язано зі сферами торгівлі і обслуговування, перевантаження домашньою працею під час дистанційної роботи. То як вплинула пандемія на трудові права жінок в Україні?
Як пандемія вплинула на наші сімейні права
Пандемія вплинула на всі аспекти життя, зокрема й на сімейне право. Чи обмежило це можливості жінки розірвати шлюб? Як вплинув карантин на виконання батьками обов’язку сплачувати аліменти на утримання дитини? Чи мали жінки можливість стягнути аліменти під час дії карантинних обмежень? Чи зросла кількість випадків домашнього насильства і як реагують на них органи влади?
Європейська конвенція з прав людини як інструмент захисту від домашнього насильства
У вересні 2020 року Європейський суд з прав людини ухвалив перше рішення у справі про домашнє насильство проти України. Фактичні обставини у справі «Левчук проти України»[1] стосуються відмови національних судів виселити колишнього чоловіка заявниці, який застосовував до неї фізичне насильство. Рішення суду базується на засадах Європейської конвенції з прав людини, яку, на відміну від Стамбульської, Україна давно ратифікувала. Як користуватися цим правовим механізмом для захисту своїх прав?