2184 
Безпрецедентна пандемія, що не має аналогів у новітній історії, охопила цілий світ навесні 2020 року. Вплив пандемії залежав від економічної спроможности країн, швидкости реагування і медичних заходів. Очевидно, що, як і будь-який інший суспільний процес, пандемія має гендерний аспект.
Де проблеми ставали найбільш видимими? Удома і на роботі!
Якщо в сім’ї є діти, то зачинені дитячі садки і дистанційне навчання ставали справжнім викликом для батьків, котрі працюють дистанційно, а для тих, хто мусив фізично ходити на роботу, — марафоном на виживання. Без жартів: забезпечити доступ до гаджета й інтернету хоча б одній дитині, яка потребує догляду, харчування, допомоги із завданнями, і паралельно працювати теоретично здається взагалі неможливим. Багато сімей намагалися з цим упоратись, рахуючи дні до кінця навчального року.
Зважаючи на патріархальність суспільства, логічно припустити, що ця відповідальність лягла передусім на плечі жінок. Цю гіпотезу ми й перевіряли в дослідженні «Вплив COVID–19 на права жінок в Україні». Чи справді жінки займалися навчанням і доглядом за сім’єю? Як вплинула дистанційна робота і які результати показав ринок праці? У цьому дослідженні ми працювали над впливом пандемії на сімейну й трудову сфери. Одразу зазначу, що велика частина гіпотез і припущень підтвердилася.
Робота над дослідженням почалася в травні 2020-го, коли локдаун почав відступати. Ми запланували опитування, фокус-групи, моніторинг судової практики та збір даних від органів влади, наскільки це можливо, адже більшість готує статистику не за кварталами, а наприкінці року, тому ми плануємо оновити дослідження 2021-го, коли картина буде повнішою.
Трудова сфера
У березні парламент оперативно вніс зміни до законодавства, де відтак з’явилося поняття «дистанційна (надомна) робота». На практиці цією новелою користувалася приблизно третина всіх працівників/-ць. Це показало і наше дослідження, і оперативні опитування українських ЗМІ та соціологів.
Варто зазначити, що при анкетуванні ми не ставили за мету опитувати лише жінок, але 97 % відповідей отримано саме від них. Відповідаючи детальніше на питання про умови дистанційної роботи, жінки вказували і її переваги, і вади. Переваги очевидні — не витрачається час на дорогу, діти під наглядом, менша небезпека захворіти. Водночас жінки відчували суттєво більше навантаження через необхідність налагодити домашній, робочий і навчальний побут в одному приміщенні. Тут додалися проблеми із забезпеченням гаджетами дітей, які навчаються, і дорослих, які працюють дистанційно, знайти для кожного вільний куток, дати доступ до інтернету (це стало великою перешкодою для віддалених від обласних центрів населених пунктів, особливо в південно-східній частині країни).
Навіть якщо у дітей є власні гаджети, їхнє навчання онлайн вимагає суттєвого залучення дорослих: допомогти приєднатися до занять, додатково пояснити матеріал, який дистанційно сприйняти важче, ніж на уроці в класі, зробити домашні завдання. Найчастіше ці обов’язки лягали на жінку, принаймні так зазначили 62 % опитаних жінок. Крім того, родина більше часу проводила вдома, тому зростали обсяги доглядової праці: треба частіше готувати їсти, частіше прибирати тощо. Це ускладнювало роботу з дому, і 10 % опитаних зізналися, що через це їм доводилося працювати вночі.
Описані життєві ситуації не найскладніші, з якими стикалися жінки під час весняного локдауну. Ще важче було тим, хто виховує дітей без допомоги інших осіб, і тим, чия професія чи умови праці не дають змоги перейти на дистанційну роботу.
Адвокатки, зокрема із системи Безоплатної правової допомоги, на фокус-групах розповіли про часті звернення до них людей, яких примушували писати заяви на відпустку за власний рахунок і навіть на звільнення за угодою сторін. Щоб піти у відпустку без збереження заробітної плати, людина повинна добровільно написати заяву. Примушування апріорі незаконне, й експертки зазначають, що така особа може звернутися зі скаргою до Державної служби України з питань праці.
Однак за даними Держпраці, за ІІ квартал 2020 року (квітень–липень) скарг надійшло навіть на 8 % менше, ніж за аналогічний період 2019 року. Нам не вдалося простежити, який відсоток таких відпусток був недобровільним, бо анкетування не передбачало таких питань. Проте під час фокус-груп про це говорили експертки з різних регіонів.
Бувало, що жінка мусила брати відпустку без збереження заробітної плати через відсутність громадського транспорту. Якщо вона живе, наприклад, за 10 км від обласного центру, а працює в установі в самому місті, то під час локдауну, коли транспорт не ходив, а роботодавець не завжди організовував доїзд, добиратися пішки 10–15 км в один бік не випадало.
З питанням про звільнення під час весняного карантину ми звернулися до Державного центру зайнятости. У цей період жінки й чоловіки втрачали роботу приблизно рівномірно, але чоловіків наймали знову вдвічі частіше. Наші експертки вважають, що причина цього — особливий вплив кризи на легку промисловість, торгівлю і сферу обслуговування, де більшою мірою зайняті жінки. Крім того, статистика показала, що кількість вакансій навесні скоротилася на 100 тисяч.
Попри запроваджені урядом і парламентом пільги для самозайнятих осіб і виплати, зростала кількість осіб, які припинили підприємницьку діяльність, однак ні в реєстрах, ні в розпорядників інформації немає статистики за статтю.
Окремі групи жінок
Спочатку ми не виділяли окремі вразливі групи, але під час фокус-груп чітко вирізнилася одна така група, на яку безпрецедентна криза вплинула особливо: це жінки — внутрішньо переміщені особи. Про ВПО багато говорили учасниці наших фокус-груп, незалежно одні від одних. На підставі їхніх слів ми вивели два головні проблемні напрями.
Перший, найочевидніший, — це відсутність власного житла, за яке не потрібно платити оренду. Більшість ВПО живуть в орендованому житлі, і різке скорочення чи тим паче втрата прибутків ставили цих людей у надзвичайно скрутне становище. Окремо респондентки відзначали проблеми з оплатою комунальних послуг, інтернету, із забезпеченням дітей гаджетами для дистанційного навчання та ін.
Друга проблема, про яку говорили учасниці фокус-груп, — неможливість перетнути КПВВ і дістатися на непідконтрольну Україні територію. Перетин обмежили в середині березня і повністю припинили з кінця місяця, лінії перетину було закрито щонайменше до середини червня. На перший погляд, проблема не має гендерного аспекту, але зважаючи, що останні роки Донбас покидало економічно активне населення, а залишалися там головно пенсіонери, то зрозуміло, що обсяги доглядової праці за старшими родичами — відповідальність, покладена за певним «суспільним договором» на жінок, — зросли.
Ще одна група, яка особливо відчула на собі вплив карантину, — одинокі матері. Можна не перераховувати, наскільки ускладнюється організація побуту, коли ніхто не може підстрахувати і доглянути дитину чи допомогти з дистанційним навчанням, якщо мама повинна йти на роботу. Учасниці опитування і фокус-груп розповідали про ситуації, коли матерям доводилося брати дітей на роботу, бо діти дошкільного і молодшого шкільного віку не можуть залишатися вдома самі навіть ненадовго. Звичайно, це створювало додаткові ризики заразитися, але в одиноких матерів часто просто не було вибору.
Обставини, з якими стикалися жінки, котрі працюють у медичній сфері, в анкетуванні не згадувалися (очевидно, у нас була інша цільова аудиторія), але про це не раз говорили експертки на фокус-групах. Наприклад, згадувалися ситуації, коли в гострій фазі карантину зміна в лікарні могла тривати тиждень: увесь цей час працівниці не поверталися додому (відсутній громадський транспорт, самоізоляція через контакт із хворими) і за піклування про дітей відповідали інші члени родини. Розповідали й про випадки, коли чоловіки жінок-медичок теж мусили брати дітей із собою на роботу.
На перший погляд, робота й проблеми медичних працівниць/-ків не мають гендерного забарвлення, однак статистика свідчить, що в медичній сфері найбільше задіяні саме жінки — їх майже 80 %. Абсолютна більшість із них працює на посадах допоміжного персоналу. У всіх у них суттєво вищі ризики зараження, тому уряд і парламент ухвалили низку постанов про доплати через особливі ризики в роботі. Які доплати і хто їх отримує — встановлює керівництво закладів.
Задля справедливости зазначу, що посилення гендерної нерівности і додаткове навантаження на жінок — це проблема не лише України й українського уряду. Такі процеси спостерігаються в усьому світі, зокрема в країнах із вищим коефіцієнтом гендерної рівности. У своєму щорічному листі американська бізнесвумен і доброчинниця Мелінда Гейтс, яка разом із чоловіком очолює великий благодійний фонд, повідомила, що найближчим часом працюватиме над закликом до світових лідерів/-ок «поставити жінок у центр процесів відновлення після COVID–19».
Мелінда Гейтс наголошує на різному впливі пандемії на жінок і чоловіків та наполягає, що тільки додаткові позитивні заходи для жінок, особливо в бідніших країнах, можуть забезпечити загальне відновлення економіки активними темпами. Особливу увагу вона звертає на жінок, які виконують неоплачувану доглядову працю: «Минулий рік також увиразнив проблему неоплачуваної роботи, яку виконують жінки. ... Нині мільярди людей залишаються вдома, тому попит на неоплачувані роботи з догляду — приготування їжі, прибирання і догляд за дітьми — зріс. Жінки й так виконували майже три чверті такої роботи, а під час пандемії взяли на себе ще більше». Мелінда вважає, що постпандемічна перебудова економіки повинна враховувати потребу в інфраструктурі, яка зніме з жінок велику частину цих обов’язків.
Підсумовуючи, можемо стверджувати, що попри сильний вплив пандемії на всі економічні сфери і навіть сильнішу динаміку у втраті зайнятости у чоловіків, жінки в усіх сферах отримали набагато більше навантаження через умови, які створив локдаун.
На цьому наголошує і дослідниця Олена Шоломицька з Київської школи економіки. «Незважаючи на те, що чоловіки більше постраждали від економічної кризи в плані втрати роботи або заробітку, на жінок лягло істотне додаткове навантаження, адже більшість із них продовжили працювати, при цьому виконуючи ще більше домашніх обов’язків, у тому числі з догляду за дітьми. Це стосується і тих жінок, які працюють у життєво важливих сферах, не дистанційно, та мають дітей (особливо якщо їх не було з ким лишати вдома), і жінок на дистанційній роботі, які одночасно доглядали за малими дітьми, що також могло бути дуже важко», — пише вона в статті «Ринок праці України та гендерна нерівність в умовах пандемії COVID–19: досвід весняного карантину».
Сімейна сфера
Окрему увагу в дослідженні ми приділяли питанням сімейної сфери, як-от виплати й нарахування аліментів під час карантину. Половина учасниць опитування із тих, хто зверталися із заявами про призначення аліментів, розповіли про труднощі з їх отриманням. Проблеми були кількох типів. У перший період суди й виконавча служба не працювали в нормальному режимі, і багато жінок указали, що не могли, наприклад, додзвонитися до виконавця.
Криза на ринку праці у зв’язку з локдауном дає підстави особам, які платять вищі за мінімально визначені аліменти, звернутися із заявою про зменшення розміру аліментів, якщо у них зменшилися або взагалі припинилися доходи. Якщо в цей період виникла заборгованість, особа може просити суд звільнити її від сплати боргу, бо він утворився не з її вини. Про такі випадки говорили також адвокатки під час обговорень. Це небезпечна практика, адже жінку, яка виховує дитину і не отримує аліменти через карантин, ніхто не питає, де вона бере гроші на утримання дитини і її від цього обов’язку ніхто не звільняє.
Домашнє насильство
Окрема велика частина дослідження пов’язана з проблемою домашнього насильства і його наслідків. У перші тижні локдауну поліція повідомляла, що кількість звернень про домашнє насильство не зросла. У даних поліції за другий квартал зазначено, що у квітні-червні звернень було на 26 % менше, ніж у січні-березні.
Водночас «гарячі лінії» організації «Ла Страда — Україна» зафіксували збільшення кількости звернень. Експертки і правозахисниці пояснюють, що відсутність заяв у поліцію може бути пов’язано зі страхом, адже постраждалі перебувають в одному приміщенні з кривдником набагато довше, ніж звичайно, — ніхто не йде на роботу чи в інших справах.
До таких висновків дійшли у своїх дослідженнях ООН–Жінки і Всесвітня організація охорони здоров’я та багато інших міжнародних організацій. Amnesty International у своєму посібнику про захист жінок і дівчат під час пандемії теж наголошує на обов’язках держави забезпечити участь жінок і дівчат в ухваленні рішень, пов’язаних із пандемією. Усі попереджувальні і протиепідемічні заходи повинні мати гендерно-чутливий компонент. Наприклад, у постраждалих від домашнього насильства під час локдауну має бути доступний і чіткий алгоритм, який ізолює кривдника й надає необхідну допомогу на період реабілітації.
В опитуванні 19 % респонденток зазначили, що мали досвід насильства під час карантину; 10 % переживали насильство до карантину і половина з них повідомила про погіршення ситуації під час локдауну. Найчастіше йдеться про психологічне насильство, але повідомляли й про всі інші види насильства. Крім того, за нашими підрахунками, одна жінка переживає більше ніж один вид насильства з коефіцієнтом 1,7.
Близько третини всіх респонденток, які повідомили про домашнє насильство, мусили й надалі проживати разом із кривдником та підтвердили, що не мали можливости звернутися в поліцію. Лише 3 % з них було поміщено в притулок.
При аналізі викликів, які поліція таки опрацювала, привертає увагу кількість термінових заборонних приписів, яка у квітні-червні зменшилася на 50 % порівняно з січнем-березнем. Респондентки наших фокус-груп з поліції, з адвокатських і юридичних сфер підтверджують, що зменшення кількости термінових заборонних приписів пов’язано з тим, що кривднику не було куди податися, а локдаун суттєво звужував опції.
Однак така аргументація зовсім не враховує інтереси постраждалих осіб, які не лише змушені переживати негативний вплив пандемії і додаткове навантаження з доглядової роботи, а й не мають можливости захистити себе від насильства, що відбувається за зачиненими дверима під час локдауну.
Більшість організацій і досліджень наголошують, що обмеження роботи служб і сервісів під час карантину не можуть стосуватися сфер, які надають послуги постраждалим від гендерно-зумовленого насильства. Для жінок із сільської місцевости і невеликих містечок, віддалених від обласних центрів, навіть у звичайний час захист від насильства — це непросте завдання, а під час пандемії він узагалі майже унеможливився.
За результатами дослідження наші експертки сформулювали рекомендації різним службам і органам влади Це стало своєрідним домашнім завданням для всього суспільства: чи будемо ми будувати справедливіше суспільство? Багато інструментів уже винайдено, їх просто потрібно взяти в роботу. Хочемо подякувати Програмі розвитку ООН в Україні, яка підтримала ініціативу провести дослідження, та нашим партнерам з апарату урядової уповноваженої з гендерної політики і МФО «Рівні можливості» у Верховній Раді.
Одразу після першого локдауну петиція за ратифікацію Стамбульської конвенції набрала потрібну кількість підписів і пішла на розгляд президента. Той, своєю чергою, надіслав листа Міністерству соціальної політики і Міністерству закордонних справ для підготовки відповідного законопроєкту. Інструменти конвенції мали б допомогти й унеможливити зростання домашнього насильства, навіть у таких непередбачуваних умовах. Тим, хто сумнівається в доцільності ратифікації або не зовсім розуміє, про що вона, рекомендую цікаву аналітику по темі.
