142 
Чому вирішили займатися сільськогосподарським виробництвом?
Насправді, у мене декілька напрямків, які пов’язані між собою. У 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, почалося руйнування логістичних зав’язків. Я зрозуміла, що продукти харчування є стратегічним напрямком бізнесу: оскільки були порушені логістичні зв’язки, ціни підскочили, все подорожчало, і я вирішила відкрити невеличку перепелину ферму. В першу чергу для того, щоб допомогти собі та своїм співробітникам, ну і звісно, мешканцям та мешканкам нашої громади. Це була основна причина, чому я вирішила займатися перепелами.
До цього я займалася вирощуванням мікрозелені, переробкою фруктів і виготовленням чіпсів-фріпсів та соку Вітграс із паростків пшениці. Мікрозелень ми вирощували методом гідропоніки, у нас була вертикальна ферма. Це було велике підприємство, багато приміщень. Один цех був обладнаний для вирощування мікрозелені. Там був створений спеціальний клімат, проводилася обробка від небажаної мікрофлори. Відходи від мікрогріну переробляли каліфорнійські черв’яки, а вже перероблений ними ґрунт ми використовували для вирощування їстівних квітів. Фактично, це було безвідходне виробництво. Ми вирощували мікрозелень на воді, без додавання будь-якої хімії, бо моє основне життєве кредо — здорове харчування. Тому для мене дуже важливо «нести в маси» здоровий продукт. Для мене це великий пріоритет. У нас це виходило доволі успішно, бо окрім мікрозелені, їстівні квіти ми поставляли для ресторанів. В основному це була віола. Ми починали її вирощувати у вересні, а у грудні вже мали красиві квіти.
Що змінилося після повномасштабного вторгнення?
Вирощувати перепілок я почала ще у Костянтинівці, Донецька область. А вже наприкінці 2022 року я зробила часткову релокацію бізнесу на Тернопільщину, місто Шумськ. Коли я сюди переїхала, то не змогла відновити мікрозелень, бо логістична система і розташування самого міста не дозволяють це зробити. Дуже далека відстань до обласного центру, тому дорога логістика та низька рентабельність. Тож, я почала думати над тим, що я можу тут зробити. Першим ділом я ознайомилася з місцевістю, та зрозуміла, що тут дуже багато людей. Практично кожен двір — це міні-фермери зі своїми господарствами, які вирощують овочі. І оскільки у мене вже був досвід сублімації овочів та фруктів (чіпси та фріпси), я почала пробувати свої сили у виробництві сублімованої їжі. Якраз почалися блек-аути, тож перш за все я хотіла це зробити для себе. І таким от чином, у 2023 році я запустила виробництво сублімованої їжі швидкого приготування без консервантів. Ця їжа підходить для активних людей, її можна швидко приготувати і, звичайно, вона також із екологічно чистих продуктів. Коли ми вже запустили продажі цієї їжі, найчастішим питанням від наших клієнтів було: «А чи є у вас якась дієтична їжа?». Дуже багато зараз воїнів на реабілітації, людей, постраждалих від війни, в лікарнях, а також цивільного населення, яке одужує від алкогольної та інших видів залежностей. І дуже складно родичам, які займаються доглядом за ними. Тож наша їжа частково чи навіть повністю вирішує питання, чим нагодувати та що приготувати. Із початку повномасштабної війни ми активно займаємося волонтерською діяльністю. Весь прибуток із продажів сублімованої їжі для основних споживачів, я витрачаю на приготування дегідрованої їжі для військових. Дегідрована їжа — це про інший принцип сушіння. Ми створюємо сухі супи, також нам допомагають школярі, які сушать сухарі. Спільними зусиллями у нас виходить такий набір: супи та сухарі в окремому пакеті, які ми відправляємо нашим захисникам та захисницям. Також я вирішила, що мені пора релокувати перепелину ферму на Тернопільщину, для того, щоб запустити лінійку дієтичного харчування на основі перепелиних продуктів. Завдяки допомозі від Бізнес Мережі Сільських Жінок я закупила необхідне обладнання. Тепер у Шумську, на Тернопільщині, також буде перепелина ферма.
На виробництві у нас зараз працює три жінки ВПО та одна жінка із інвалідністю. Це моя особиста позиція — надавати робочі місця вразливим категоріям населення, жінкам та постраждалим від війни людям. Я сама була на їх місці і знаю, як це складно.
Який стан справ зараз і яку підтримку ви отримали від Бізнес Мережі Сільських Жінок?
Насправді, я ніколи не жила в селі. Я виросла, жила і працювала у місті. Я ніколи не була пов’язана із сільською жінкою та навіть не здогадувалася, із якими складнощами вона стикається щодня. Із Мережею я познайомилася у 2022 році. Я отримувала підтримку від Бізнес Мережі Сільських Жінок, коли писала проєкт по виготовленню сублімованої їжі, а також змогла придбати необхідне обладнання для перепелиної ферми. І тоді ж я почала брати активну участь у всіх заходах Мережі та усвідомила, що жінка із села сьогодні виконує безліч завдань та може брати участь у найрізноманітнішій діяльності. Раніше я вважала, що в селі неможливо займатися нічим, наче це таке глухе, покинуте місце. Зараз я так не вважаю. Завдяки заходам, які проводить Мережа, знайомлячись та спілкуючись із іншими жінками, я зрозуміла, що жінка в селі може займатися будь-чим та розвивати свій бізнес не гірше, ніж у місті.
Для чого Ви мережуєтеся?
Мережування — це нові контакти та комунікаційні зв’язки, це досвід, яким ми ділимося в Мережі, та співпраця. Знаєте, є така фраза «свій до свого по своє» — історичне гасло українських кооперативів, так от, це саме те, що дає мережування. Це надзвичайно важливо.
Чи є відмінність бути жінкою-підприємицею у секторі птахівництва та переробки?
Раніше, коли я працювала на Донеччині, в колективі я була однією жінкою. Всі мої підлеглі були чоловіками, і ніяких складнощів із цим я не відчувала. Проте зараз, коли я приїхала на Тернопільщину, де у мене у команді лиш одні жінки, я зрозуміла, що без чоловіків дуже важко. Бо робота, яку ми виконуємо — фізично важка. Доводиться виконувати навіть ту роботу, яка вважається «не жіночою». З мого досвіду, чоловіки дуже позитивно сприймають керівництво жінки. Я вважаю, що незалежно від статі, якщо людина бачить, що керівниця є професіоналкою та робить ті речі, які приводять до очікуваних результатів — питання підпорядкування підлеглих узагалі не виникає. У такому випадку будь-який колектив є гармонійним та дружнім.
Яку б Ви пораду дали молодим дівчатам щодо бізнесу з переробки сільськогосподарської продукції?
Ви знаєте, єдина моя порада у цей час, коли важко усім, а особливо жінкам — «очі бояться, а руки роблять». Не зважаючи ні на що — брати та робити. А згодом все стане вибудовуватися так, як вам потрібно. Просто не бійтеся та робіть!
