Фемінізм в деталях

Феміністки голять ноги. Феміністки не голять ноги. Феміністки дуже різні. Однак ви не знайдете жодної, схожої на пародійних героїнь несмішних мемів про волосся на тілі. Адже насправді феміністки зайняті боротьбою з усіма проявами дискримінації.

У країні непроханих порад найбільше дістається жінкам. Адже вони мами, входить це в їхні плани чи ні. Тому будь-хто може почати боронити інтереси гіпотетичного потомства, будь-коли і будь-де, навіть просто з каналізаційного люка. Що станеться, коли жінки перестануть мило всміхатися у відповідь на повчання?

Коли феміністки зберуться і вирішать, можна чи ні подавати жінкам руку і притримувати для них двері? Насправді ніколи. Доведеться самим вирішувати, робити це чи ні. І звикати, що жінки можуть прийняти традиційний галантний жест або ні.

Феміністки перебувають у двох станах — «опускаються руки» і «треба засукати рукава». Лише відступивши на крок назад, можна побачити, скільки всього вже зроблено, яку потужну і світозмінну тенденцію створили жінки за останні двісті років.

Попри багаторічні політики гендерної рівности, у сферах, де панує жорстка конкуренція, наприклад у топ-менеджменті, «скляна стеля» в скандинавських країнах зберігається. Мало того, кількість жінок на керівних позиціях менша, ніж в інших країнах, де гірше з дружніми до матерів і батьків політиками. Як так склалося і що з цим роблять уряди?

Щоб досягнути гендерної рівности, замало збільшити можливості жінок у «чоловічих» сферах бізнесу й влади. Традиційно «жіночі» освіта і догляд повинні залучити більше чоловіків. Норвегія вже має досвід такої соціальної гармонізації.

Гендерний паритет у парламенті й уряді — реалії Фінляндії. Які наслідки має це для жителів і жительок країни?

Так само як сусідні Ісландія і Швеція, Данія щороку посідає верхні позиції в рейтингах країн, де найкраще бути жінкою. Однак недавно країну почали називати антифеміністичною, а рух #MeToo поширився там із запізненням. У чому справа?

У Швеції питання гендерної рівности і прав жінок — це не просто одне з питань національної політики. Уже восьмий рік ця країна провадить «феміністичну зовнішню політику», ба більше, Швеція пишається, що вона перша країна з «феміністичним урядом». Як це відбувається на практиці?

Ми звикли вважати скандинавські країни зразком суспільства гендерної рівности. Чи справді це так? Які внутрішні проблеми й виклики існують там сьогодні?