«Жінки, які торують нові шляхи»

«Відрізала косу і пішла на війну», — такий романтичний образ намагалися створити Марії Берлінській українські медіа. «Давайте я вам краще розповім, як аеророзвідка рятує життя на фронті», — відповідала активістка. Центр підтримки аеророзвідки, адвокаційна кампанія «Невидимий батальйон», Жіночий ветеранський рух, системні зміни в законодавстві, міжнародна співпраця та ветеранська дипломатія — за 32 роки Марія встигла зробити багато важливих справ. Її історія — про те, як публічне визнання і слава можуть прислужитися для суспільного добра, як старі травми можуть навчити цінувати людей і як, подолавши внутрішній страх, можна познайомитись із собою.

На її честь називають вулиці і школи, про неї написано безліч текстів — від дисертацій до п’єс і пісень. Та чи знаємо ми, яким насправді було життя однієї з найвідоміших українських воячок? Підхорунжа Українських січових стрільців, докторка філософії, творчиня «кооперативів здоров’я», вчителька, наукова працівниця, товаришка, дружина, мама. Героїзована за життя і заслана до сталінських таборів за одні й ті самі вчинки й справи. Жінка-легенда, вимушена останні роки доживати в найманій квартирі. Олена Степанів залишила по собі чимало загадок і цілим своїм життям довела, що жінки вміють бути «не тільки виконавцями чиєїсь волі, а й відповідальними одиницями, що самі комбінують, організовують та приводять у життя свої думки».

Як це — бути лесбійкою і феміністкою в Україні? Як це — виховувати сина і займатися ЛГБТ-активізмом у Харкові? Анна Шаригіна відверто розповідає про те, як її внутрішня емансипація не дала застрягнути в консервативному шлюбі і зрештою привела до створення лесбійсько-феміністської організації та зміни громадського ландшафту Харкова.

Ми так мало знаємо про Євгенію Ярошинську лише тому, що вона померла в 36 років. Успішна письменниця і переконана феміністка, вона збирала український фольклор і планувала зробити з буковинських учительок просвітниць та емансипанток. Як педагогиня вона добре розуміла, що без належної освіти неможливо пробудити свідомість, а без усвідомлення жінкою своїх прав не буде жодного руху вперед. І сьогодні її слова звучать так актуально, ніби їх сказано вчора, а не століття тому...

Жінки — це половина людства. Чому ж, гортаючи підручники, ми їх там не бачимо? Історія, написана як літопис воєнних конфліктів і революцій, вилучає жіночий досвід проживання подій. Зміна фокуса на жіночу перспективу може спонукати кардинально переосмислити все, що ми знаємо про людство. А ще ми дізнаємось про досвід наших посестер із минулого, невідомих українок, завдяки яким ми такі, як ми є. Завдяки яким ми є.