791 
Кілька років тому в соцмережах довго й гучно іронізували над змінами до Кримінального кодексу України, які посилили відповідальність за сексуальне й домашнє насильство. Причиною для кепкувань став, зокрема, пункт про згоду на сексуальний контакт. Нині, через чотири роки після ухвалення цих законодавчих змін, ідея культури згоди стає очевиднішою і зрозумілішою.
Читайте більше про ці зміни у статті Катерини Вітер.
Причини таких суспільних змін — активна просвіта молоді, коректніше і якісніше висвітлення цього питання в медіа, лобіювання законопроєктів про захист від сексуального насильства тощо. Тобто формування культури згоди в Україні — це щоденна праця людей у різних сферах життя, зокрема в блогінгу й журналістиці, політиці, адвокації, психології, неформальній освіті та ін.
«Гендер в деталях» поспілкувався з активними представницями цих галузей і розпитав у них, як вони змінюють так звану культуру зґвалтування на культуру згоди і чому це так важливо робити саме тепер.
Про різницю між культурою згоди і культурою зґвалтування читайте у статті Євгенії Дишлевої.
Психологія
«Раніше про культуру згоди не говорили, тому в суспільстві переважала думка про покірність жінок»
Навчання свідомої згоди, робота зі стереотипами, розвиток навичок ненасильницького спілкування, підтримка дітей і підлітків у школах і вишах — це далеко не повний перелік того, як на становлення особистости та формування її кордонів впливають психологи і психологині.
Як зазначає кандидатка психологічних наук, експертка з питань толерантности й недискримінації Марина Діденко, культура згоди в психологічному контексті — це певний комплекс переконань або поведінкових звичок, який людина використовує для взаємодії з іншими, зокрема з партнером чи партнеркою. Ці звички формуються на основі установок, виховання, засвоєної поведінки тощо.
«Раніше про культуру згоди не говорили, тому в суспільстві переважала думка про покірність жінок, існували стереотипи про те, що чоловікам секс життєво необхідний, а жінці — ні. Такі установки негативно впливають і на жінок, бо їм нав’язують, що відмовляти в сексі не можна, і на чоловіків, бо суспільство тисне на них, нав’язуючи думки про те, вони повинні хотіти сексу постійно», — пояснює Марина.
Формування культури згоди в дорослому віці відбувається через розуміння людиною своєї цінности, через саморозвиток, психотерапію й освіту. Це допомагає змінювати систему базових переконань, які впливатимуть на звички.
Психологиня звертає також увагу на те, що під час повномасштабної війни багато партнерів і партнерок живуть на відстані, тому не можуть сексуально взаємодіяти фізично. Проте це хороший момент для формування культури згоди, адже можна навчитися говорити на незручні теми, зокрема про секс. «На відстані можна поговорити про свої цінності, бажання, фантазії. Так люди, які перебувають у стосунках, підтримають контакт і закладуть фундамент своєї майбутньої взаємодії», — пояснила психологиня.
Водночас війна, за словами Марини, — це період підвищеної агресії. Переживання, які не можна вихлюпнути, вживання алкоголю чи наркотичних речовин та інші чинники дуже впливають і на взаємодію людей у сексуальному контексті. Уже тепер зросла кількість випадків домашнього й сексуального насильства. Експертка переконана: нетолерування цього явища і засудження з боку соціуму впливатиме на всі соціальні групи в країні і призведе до змін.
Блогосфера
«Якщо люди гуглять, що таке “активна згода” й “активна незгода”, я відчуваю внутрішню перемогу»
Чималу роль у формуванні культури згоди в Україні відіграють тік-ток та інстаграм-блогерки, які порушують питання гендерних стереотипів, сексуального й домашнього насильства, дискримінації тощо. Такий контент впливає на підлітків і молодь, адже саме вони цільова аудиторія цих соцмереж.
Часто блогерки використовують свої платформи для просвітницької роботи, розповідаючи про важливість згоди і поваги в стосунках. Відео на цю тему створюють, зокрема, такі тік-токерки, як «У трусах» (@utrusakh), «Моє діло» (@moe_dilo), блогерки Емма Антонюк і Яна Брензей «Nam palae» (@nam_palae) та ін. Вони аналізують відомі історії про домагання, діляться фактами і статистикою про насильство і в такий спосіб сприяють усвідомленню важливости цього питання серед глядачів/-ок.
Відома українська секс-просвітниця, блогерка Ася Сей (в інстаграмі й тік-тоці Asya Say) переконана: розуміння того, що таке активна згода, може врятувати стосунки і навіть життя, бо якщо з цього починатимуться будь-які стосунки, це зменшуватиме шанси опинитися в ситуації насильства.
«Для нашого суспільства культура згоди — це досі якийсь невідомий звір. Попри те що дуже давно триває робота над поширенням ненасильницької комунікації, досі трапляються ситуації, коли в публічному просторі лунає щось про культуру згоди, а хтось запитує: “А що це?” Якщо після цього люди гуглять, що ж таке “активна згода” й “активна незгода”, я буквально відчуваю внутрішню перемогу», — каже блогерка.
За її спостереженнями, частина українців/-ок досі сприймає питання згоди як слабкість і вважає, що питання на зразок «Чи можна я це зроблю?», «Чи хочеш ти цього?» вбивають романтику.
«Та все-таки в багатьох уже з’являється розуміння того, що це робиться для їхньої ж безпеки. За моїми відчуттями, більше проймається важливістю питання згоди саме молодь до 30 років. З дорослішими дещо важче, особливо якщо люди вже засвоїли патріархальні, так звані класичні, традиційні сімейні цінності», — поділилася просвітниця.
Розповідати дітям, що таке «згода на секс», каже Ася, треба з 9–10 років, адже середній вік початку статевого життя в Україні — 15 років, хоча згідно з українським законодавством підлітки такого віку ще не можуть давати добровільну згоду на статеві стосунки.
На думку Асі, важливо також просувати культуру згоди в масовій культурі: кіно, серіалах, книжках. Тоді це сприйматиметься не просто як «нове явище, яке прийшло до нас із Заходу», а ставатиме беззаперечною нормою поведінки.
Політика
«Працювати з громадянським суспільством слід починати зі спілкування з дітьми»
Ще один важіль формування культури згоди в Україні — законодавство, точніше, ті, хто його розробляють, ухвалюють і впроваджують. Саме законотворці впливають на швидкість імплементації документів, які забезпечують кращий захист постраждалих унаслідок будь-якого виду насильства та запровадження суворіших покарань для кривдників.
Адвокацією законопроєктів, пов’язаних із протидією домашньому й сексуальному насильству та закріпленням поняття культури згоди на законодавчому рівні займається, зокрема, народна депутатка Інна Совсун і її команда. У березні 2023 року Совсун подала до Верховної Ради законопроєкт, який дозволятиме порушувати кримінальні справи про сексуальне насильство без заяви постраждалих. Також вона всіляко підтримувала ратифікацію Стамбульської конвенції.
«Гендер в деталях» поспілкувався з правозахисницею, помічницею Інни Совсун Марією Клюс, яка пише тексти законопроєктів і звернень щодо антидискримінаційної експертизи підручників.
«Усі, хто десять років працювали над адвокацією законопроєкту про ратифікацію Стамбульської конвенції, багато говорили про важливість цього питання з політиками. І за цей час ця ідея так усталилася, що тепер, коли ми працюємо над імплементацією, нам не доводиться пояснювати якісь загальні речі, наприклад навіщо взагалі жінкам окремий захист», — розповіла Марія.
У межах загальної адвокації зростає й рівень поінформованости суспільства, адже більшість законопроєктів, які просуває команда Інни Совсун, обговорювані й відомі — від якісних підручників без дискримінації до реєстрованих цивільних партнерств.
Марія наголошує: ратифікація Стамбульської конвенції — величезна перемога для України, але не менш складний етап її імплементації. Наразі Верховна Рада України розглядає кілька законопроєктів, пов’язаних з імплементацією цих засад у Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний процесуальний кодекс України, щоб урегулювати розслідування випадків сексуального насильства, укладення в них угоди про примирення тощо.
«Наша команда також працює з МОН, бо ми досі боремося з окремими формулюваннями в підручниках з “Основ здоров’я”. Ми отримуємо скарги на те, що в цих книжках трапляються звинувачення постраждалих та багато інших моментів, які суперечать формуванню культури згоди. І це критично, адже, працюючи з громадянським суспільством, ми повинні починати це зі спілкування з дітьми», — поділилася помічниця депутатки.
Марія та її колеги прагнуть змінити процедуру експертизи шкільних підручників і сприяти залученню до неї професіоналів/-ок, бо наразі експерти/-ки часто ігнорують наявні в підручниках проблеми, що їх бачать навіть самі школярі/-ки.
Право
«Добровільна згода обов’язкова в будь-якому випадку»
Через свою експертність у галузі права, захист постраждалих від насильства та участь у правозахисних програмах юристки і правозахисниці теж сприяють руйнуванню культури зґвалтування. Вони консультують потерпілих, допомагають подати скаргу до правоохоронних органів і судів, представляють інтереси жінок, котрі пережили насильство, в судових процесах. Їхня робота допомагає забезпечити справедливе покарання для насильників.
Крім того, правозахисниці активно співпрацюють з громадськими організаціями й ініціативами, спрямованими на боротьбу з насильством і домаганнями. Вони беруть участь у правозахисних програмах, ведуть навчальні семінари й тренінги на тему протидії різним видам насильства, сприяють удосконаленню законодавства в галузі захисту прав жінок і дітей. А ще вони адвокатують законодавчі зміни для покращення ситуації з відповідальністю за гендерно-зумовлене насильство. Цим займається, зокрема, Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем».
Як пояснює юристка, менеджерка програм у Центрі «ЮрФем: освіта» Марта Павлишин, розмова про культуру згоди тісно пов’язана із законодавчими змінами, які відбулися 2019 року. Раніше, згідно з Кримінальним кодексом України, зґвалтуванням уважалися винятково ті діяння, коли був або опір, або безпорадний стан потерпілої. Натомість Стамбульська конвенція, яку Україна підписала ще 2011 року і ратифікувала через 11 років, запровадила поняття згоди на секс як такий. Це поняття дозволило криміналізувати дії, які за попередньою редакцією статті не вважалися зґвалтуванням, але по суті були ним, адже однаково вчинялися проти волі потерпілої — через залякування, погрози тощо.
Крім того, ухвалені зміни криміналізували сексуальне насильство в шлюбі, що його суспільство часто ігнорувало через уявлення про так званий подружній обов’язок. Тобто тепер для сексуальних стосунків не важливо, перебувають особи в шлюбі чи ні, — добровільна згода обов’язкова в будь-якому випадку.
«Ухвалення конвенції на офіційному рівні зобов’язує Україну імплементувати її взагалі, а також звітувати про її виконання. Тож якщо говорити суто про культуру згоди, а не про всі зобов’язання, то на законодавчому рівні вже зроблено достатньо: ми криміналізувати секс без згоди і встановили за нього відповідальність, як цього вимагає Стамбульська конвенція», — наголосила Марта.
Наразі, за її словами, потрібно змінити методи й підходи до розслідування зґвалтувань, адже старі підходи, що їх застосовували ще до 2019 року, досі поширені. Скажімо, досі можна натрапити на заяви, у яких визначальні моменти — це наявність пошкоджень так званої дівочої пліви чи сліди опору. Однак при розслідуванні слід тримати у фокусі те, чи отримав підозрюваний або обвинувачений від потерпілої добровільну згоду на секс.
Читайте детальний аналіз українського законодавства з погляду культури згоди від Катерини Вітер.
Для постраждалих від сексуального насильства і всіх видів гендерної дискримінації працює лінія допомоги «ЮрФем: підтримка»: 068 145-55-90 або 0 800 30 55 90. На лінії юристки безоплатно і з дотриманням конфіденційности надають юридичний супровід для постраждалих, починаючи від консультування і закінчуючи представництвом інтересів у суді. Зокрема, адвокатки «ЮрФем» представляють в суді інтереси 14-річної дівчини із Закарпаття, яку зґвалтували троє підлітків.
Медіа
«Тема сексуального насильства — це історія про порушення закону і про те, як повинно працювати правосуддя»
Працівниці й працівники медіасфери впливають на рівень обізнаности суспільства про сексуальне й домашнє насильство, створюючи певний публічний тиск на уряд і законодавчі органи для ухвалення необхідних законів і політичних рішень у цій сфері. Їхня робота так само сприяє зміцненню культури згоди та формуванню безпечного середовища для всіх громадян і громадянок України.
Медіа шляхом коректного висвітлення чутливих питань і публікації якісних текстів про різні випадки насильства формують правильне сприйняття читач(к)ами таких ситуацій, руйнують гендерні стереотипи та викорінюють з інформаційного простору наратив про звинувачення постраждалих.
Проте в медіасередовищі питання висвітлення сексуального насильства досі викликає дискусії. У лютому 2023 року шеф-редакторка СтопКору Марина Тітова звернулася по коментар до засновниці платформи goodjob Дани Окоманюк, яка наважилася розповісти про зґвалтування, що його пережила багато років тому, будучи студенткою. Тітова попросила в потерпілої номер телефону ґвалтівника, щоб дізнатися його версію подій. Після того як Дана обурилася неетичністю і нечутливістю такого запиту журналістка написала статтю, у якій намагалася виправдати свої дії дотриманням стандартів журналістики.
Читайте більше про те, як медіа висвітлюють зґвалтування, у серії статей Ольги Білоусенко "«Сусіди не казали про нього нічого поганого»: як українські медіа пишуть про ґвалтівників", «Не сенсація, а злочин. Як писати про зґвалтування так, щоб нікому не нашкодити», «Звинувачення й непрохані поради: як українські медіа пишуть про вцілілих від сексуального насильства».
Аналізом і поясненням того, як слід писати на теми, пов’язані із сексуальним насильством, займаються, зокрема, письменниця й правозахисниця Лариса Денисенко, членкиня Комісії з журналістської етики та голова громадської організації «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко, головна редакторка Divoche.media Оксана Павленко.
А ще головна редакторка «Громадського радіо», радіоведуча Тетяна Трощинська. Вона зазначає: роль журналістики у формуванні культури згоди надзвичайно відчутна, особливо коли це питання починають висвітлювати не тільки нішеві, а й великі медіа з масовою аудиторією. За словами Тетяни, подекуди в телевізійних ранкових шоу вже є інтерес до висвітлення тем недискримінації, рівности, культури згоди.
«Іноді буває так, що аудиторія медіа не розуміє, про що взагалі йдеться в журналістському матеріалі. Тому виданню, телеканалу чи радіостанції, які мають свої редакційні принципи й цінності, важливо не відступати, навіть якщо вони отримають нерозуміння чи негативну реакцію від своїх читачів/-ок чи глядачів/-ок, мовляв, “такої проблеми не існує”, “це все надумано” і “так що, тепер розписку перед сексом брати?”. Треба й надалі пояснювати всі ці аспекти, а не збиватися зі шляху», — пояснила Тетяна.
Медіа і журналіст(к)ам, які тільки починають працювати над висвітленням питань, пов’язаних, наприклад, із сексуальним насильством, медіаекспертка радить не просто розповідати про такі випадки, а сприяти правосуддю й давати людям, які це пережили, простір для того, щоб справедливість щодо них було відновлено.
«Тема сексуального насильства — це історія про порушення закону і про те, як повинно працювати правосуддя. Та це ще й історія людини, яка пережила це і знайшла в собі ресурси відновитися й рухатися далі. Медіа не слід вдаватися в подробиці того, якою є постраждала особа — скільки їй років, яка в неї вага, колір волосся, одяг тощо», — наголосила радіоведуча.
Також журналіст(к)и повинні сприяти тому, щоб потерпілі не боялися звертатися до правоохоронних органів і розуміли, що їм теж треба працювати з адвокат(к)ами, тому що ті знають, як у цих обставинах добиватися правосуддя якомога менш травматичними способами.
Освіта
«Згода піти кудись чи випити щось не дорівнює згоді на секс»
Не менш впливовий важіль формування культури поваги, взаєморозуміння та згоди — неформальна освіта. Нині поширені й популярні лекції, семінари, воркшопи, на яких ідеться про права і обов’язки в стосунках, про важливість комунікації і розуміння бажань (чи небажань) партнера/-ки. В Україні таку неформальну освіту пропонують такі організації, як «Teenergizer», «Толерспейс», «Дівчата», «Вперше», лекторки і тьюторки Юлія Ярмоленко, Кріс Шапран, Маріанна Анощенко та інші.
Тренерка із сексуальної просвіти й координаторка ініціативи «Дівчата творять» Ольга Кукула нагадує, що культуру згоди важливо формувати з дитячого віку. Перше, що має запам’ятати дитина, — це те, що її тіло належить їй і без її дозволу ніхто не має права його торкатися. Дівчатка і хлопчики, які відвідують дитсадок чи перебувають у будь-яких інших дитячих колективах, повинні пам’ятати про «правило трусиків» та вміти казати фразу «Мені це неприємно». У підлітковому віці діти також повинні розуміти, що на кожен вид взаємодії потрібна згода, хай то обійми, поцілунки, дотики тощо.
«У нас досі панує не культура згоди, а культура зґвалтування. Це видно навіть по реакціях на гучні випадки сексуального насильства. Дівчатам часто закидають, що вони нібито самі винні, бо пішли до когось додому або перебували в стані алкогольного сп’яніння. Проте згода піти кудись чи випити щось не дорівнює згоді на секс. Це важливо проговорювати з молоддю», — наголосила Ольга.
Улітку цього року вона була тьюторкою на тренінгах із секспросвіти для дітей і студентів/-ок. Там розглядали й питання сексуального насильства (домагання в транспорті, харасмент, кетколінг) та культури згоди. Після таких зустрічей дехто з дівчат ділилися власними історіями про те, як вони стикалися з домаганнями або чули від дорослих про те, що у зґвалтуваннях винні самі постраждалі.
За словами Ольги, важко виміряти свій успіх під час роботи з такими темами, адже іноді тренер(к)и навіть не здогадуються, як сильно їхня діяльність впливає на інших людей, зокрема на молодь. Однак вона переконана: підліткам дуже потрібні такі лекції. А ще підтримка, бо багато з них уже мали певний негативний досвід, але бояться розповісти про це дорослим, щоб укотре не зіткнутися з обвинуваченням у «неправильній поведінці».
Курси, серіали, книги
Розвиток культури згоди вимагає активної участи суспільства, освіти, свідомости і підтримки з боку медіа, організацій та уряду. Ця культура допомагає створити справедливе й рівноправне суспільство, а також сформувати безпечний простір для жінок і дітей, які найчастіше зазнають домагань і різних видів насильства.
«Гендер в деталях» зібрав кілька корисних ресурсів, які допоможуть краще розібратися в темі культури згоди.
Безплатний онлайн-курс «Сексуальна освіта» на платформі Prometheus. Курс містить відповіді на найчастіші питання підлітків про секс та розвінчує популярні стереотипи про статеве життя.
Серіал «Сексуальне виховання» (Sex Education) від Netflix. У серіалі висвітлюються такі теми, як формування гендерної ідентичности, гіперсексуальність, мастурбація, підліткова сексуальність, вагітність, важливість контрацепції тощо.
Книжка «Про секс. То як, поговоримо?» Ханни Віттон. Книжка стала абсолютним світовим бестселером серед молоді. У ній ідеться про дражливі, але важливі теми — перші стосунки, незайманість і сексуальний досвід, негативні наслідки перегляду порно й секстингу, сприйняття власного тіла й сексуальности.
