22 лютого, 2024

Звинувачення й непрохані поради: як українські медіа пишуть про вцілілих від сексуального насильства

24 листопада 2023
Поширити в Telegram
213
Ольга Білоусенко

Медіааналітикиня, аналітикиня дезінформації, фахівчиня з гендерної дезінформації, екскерівниця Центру досліджень «Детектора медіа»

Кілька місяців тому «Укрзалізниця» на кількох напрямках відкрила продаж квитків у «жіночі купе». Тобто купе, вільні від чоловіків, де жінки можуть почуватися в безпеці — не відчувати до себе небажаної уваги, домагань. Такому рішенню державного перевізника передувала суспільна дискусія, яка виникла на тлі новин і скандалів про зґвалтування та домагання в потягах «Укрзалізниці», що їх переживають жінки й дівчата.

У контексті перевезення країною тема сексуального насильства стала видимішою та обговорюваною. Жіночі купе таки з’явилися в українських потягах (хоч і не на всіх напрямках), але дискусія про їх запровадження була вельми неоднозначною. Чимало людей не лише заперечували такі випадки, а й звинувачували жінок у брехні та провокаціях.

Такі коментарі — наслідок культури зґвалтування — соціального середовища, у якому сексуальне насильство вважається нормою і виправдовується, чому сприяють гендерна нерівність і табуювання питань гендеру та сексуальности.

Саме культура зґвалтування спонукає потерпілих від насильства мовчати про пережите через боязнь бути засудженою, а правоохоронні органи — виявляти так звану інституційну апатію — небажання реєструвати сексуальні злочини й розслідувати їх.

Читайте більше «Культура згоди vs. культура зґвалтування — у чому різниця?» Євгенії Дишлевої

Культура зґвалтування формує в суспільстві ставлення до насильства як до норми, отож у межах цієї культури винною в сексуальних злочинах щодо себе самої виявляється якраз потерпіла, а не її кривдник. Сексуальна об’єктивація — сприйняття жінок суто як об’єктів сексуального задоволення чоловіків — породжує хвилю віктимблеймінгу, тобто обвинувачення потерпілої.

Самі ж постраждалі часто зазнають критики і звинувачень за те, що «опинилися не там, де потрібно», «самі всього хотіли», «вживали алкоголь», «одягнули не такий одяг», «вели розпусний спосіб життя» тощо. Такі закиди в бік потерпілих нівелюють провину кривдників і стигматизують образ потерпілих узагалі.

Як українські медіа висвітлюють зґвалтування

Українські медіа, свідомо чи ні, теж підтримують культуру зґвалтування в українському суспільстві. Зокрема, допускаючи в матеріалах перераховані вище фрази, даючи потерпілим поради, як їм краще поводитися, наводячи коментарі з оцінкою їхніх дій чи зовнішности, даючи слово кривдникові тощо. Так медіа підтримують культуру зґвалтування й формують суспільну думку, згідно з якою все буцімто не таке однозначне, а провина кривдника не така й серйозна.

Новини про зґвалтування — так звана чорнуха, на якій медіа звикли заробляти десятки, а то й сотні тисяч переглядів. Відтак вони не нехтують уживати слова на зразок «шок», «сенсаційні подробиці зґвалтування», «нелюдська жорстокість» тощо в заголовках новин, які переважно є лише передруком матеріалів від поліції й інших правоохоронних органів.

Однак інколи медіа йдуть далі і, бажаючи дати читачам більше інформації, ніж у сухому пресрелізі, починають втручатися в особисте життя потерпілих, нібито щоб додати історії нових деталей та повноти.

Також медійники й медійниці в межах дотримання так званого балансу мають прагнення «почути кожного» й висвітлити у своїх матеріалах не лише позицію потерпілої чи правоохоронців, а й позицію кривдника. Інколи доходить до того, що контакт кривдника запитують у самої потерпілої, нібито для висвітлення «обох думок», забуваючи, що зґвалтування — злочин, у якому немає неоднозначности й іншої сторони.

Заради підвищення відвідуваности медіа вдаються до цитування в таких новинах публічних людей, які не мають стосунку до конкретної історії безпосередньо й висловлюють свою особисту позицію, яка часто не є підтримкою потерпілій, а навпаки, містить елемент осуду і знецінення.

Читайте також “«Сусіди не казали про нього нічого поганого»: як українські медіа пишуть про ґвалтівників” Ольги Білоусенко

Методологія

У цій статті аналізується, як українські медіа пишуть про сексуальне насильство та який образ потерпілої формують в українському суспільстві. При підготовці статті було проаналізовано близько трьохсот матеріалів в українських онлайн-медіа, у яких були згадки про випадки зґвалтування в Україні за останній рік. Під час моніторингу виокремлено меседжі, які найчастіше траплялися в українських медіа щодо постраждалих.

Період моніторингу: 1 січня — 20 жовтня 2023 року.

Ключові меседжі

1. Ми не знаємо всієї правди

Основна проблема у висвітленні новин про зґвалтування в українських медіа — обвинувачення постраждалих, дуже часто несвідоме. Намагаючись розповісти своїй аудиторії не просто сухий факт із пресрелізу поліції про той чи той випадок насильства, медіа вдаються до різних способів розширювати повноту картини.

Зокрема, намагаються взяти коментарі, дізнатися деталі про життя потерпілої у її родич_ів, друзів і подруг, односельців, колег по роботі, що взагалі неетично й може ретравматизувати потерпілу. Інколи коментарі беруть навіть у потенційних кривдників, як у випадку з керівником одного київського хору, про насильство з боку якого заявила потерпіла.

Буває, коментувати випадок запрошують так званих експертів чи експерток. Добре, коли подію може прокоментувати, наприклад, психологиня, яка працює з потерпілими від гендерно-зумовленого насильства чи правохоронниця, яка може розповісти про статистику сексуальних злочинів в Україні. Однак переважно коментарі в таких новинах з’являються не від профільних експертів чи експерток, а від відомих осіб з їхніми думками про конкретний випадок, священників та ін. Медіа використовують думки таких людей, щоб розширити свою аудиторію, попри те що думка навіть дуже поважного священника чи військовослужбовиці нерелевантна у випадках, коли ми говоримо по насильство.

Часто такі коментарі призводять до так званої неоднозначности, до класичного «ми не знаємо всієї правди», «а що вона там робила», «а чи пила вона алкоголь», «можливо, вона сама цього хотіла». Такі коментарі дають аудиторії простір для додумування замість донести позицію чітко і без обвинувачень на адресу потерпілої.

«Катерина Поліщук, легендарна “Пташка з АЗОВсталі”, десь днями зауважила, що їй особисто вдається обходитися по життю без наркотиків та алкоголю і що дівчатам, мовляв, загалом варто думати, що вони роблять, перед тим як вони це зроблять», — написало видання «Радіо Трек» у тексті про зґвалтування дівчат на вечірці, що стався на початку цього року [1]. Тобто медіа в новині про зґвалтування подає позицію публічної людини, яка не має стосунку до випадку, але обвинувачує постраждалих, натякаючи, що дівчата самі винні в тому, що трапилося, бо вживали алкоголь.

2. Чому вона мовчала стільки років

Така позиція — ще один прояв обвинувачення постраждалих. Ця теза виникає в новинах про випадки, про які потерпілі розповідають не одразу, а через якийсь час. Зволікання (інколи багаторічне) можна пояснити тим, що потерпіла боїться осуду, погроз і помсти, боїться, що кривдник не буде покараним, боїться бути звинуваченою за «неправильну поведінку» чи наклеп.

Проте виходить, що постраждалу засуджують у будь-якому випадку. Навіть за те, що розповіла про переживе не одразу. Це не та ідея, яку мали б транслювати медіа. Навпаки, медіа повинні створювати простір, у якому потерпілі не боятимуться бути відвертими; простір, де вони зможуть знайти підтримку. Тобто медіа мають бути союзниками для жінок, які пережили насильство, а не навпаки.

«На питання, чому вона мовчала стільки років, Ганна відповіла так: “Був страх, що мене залишать винуватою, не дивлячись на те, що я дитина. Його там просто боготворять у прямому сенсі слова. Я дуже рада, що деякі дівчата зараз відгукнулись та можуть допомогти мені в цьому процесі дійти до правоохоронних органів. На той момент я була одна, побоювалась», — сказано в новині видання ТСН[2].

У таких випадках, коли потерпіла розповідає про те, що з нею сталося через багато років, краще не запитувати її, чому вона мовчала або що стало тригером до того, щоб розповісти свою історію саме тепер. Натомість краще поговорити з психологинею чи психологом про те, як культура насильства впливає на жінок; про причини тривалого мовчання із соціокультурного погляду. Можна поговорити з представниками й представницями правоохоронних органів про кількість випадків, коли потерпілі звертаються по допомогу до поліції через багато років після випадків; про те, чому не звертаються одразу, які тому можуть бути причини.

Інакше питання про мовчання багато років перетворюється на риторичне й не має жодної функції, крім обвинувачення.

3. Моралізаторські заклики

Часто в новинах українських медіа про сексуальні злочини щодо жінок можна натрапити на так званий аналіз поведінки потерпілої. Скажімо, як уже згаданий заклик думати: варто пити чи ні, поради про те, який одяг краще обирати, щоб не бути зґвалтованою тощо.

Як показав моніторинг, окремі медіа дозволяють собі моралізувати й давати поради постраждалим навіть у випадку вагітности від кривдника.

«Настоятель храму Волинської ікони Божої Матері с. Богушівка Луцького району Іоанно-Богословського деканату та храму Св. Ап. Андрія Першозваного с. Верхівка Луцького району Успенського деканату Ігор Андрес Веретка Казмірчук висловив свою думку про аборт у випадку вагітности після зґвалтування загарбниками. На думку священника, Бог може допустити зачаття при зґвалтуванні лише з однією метою: щоби навчити людину ставитися до дітей так, як Він сам до них ставиться», — йдеться в новині видання «Радіо Трек» з посиланням на газету «Волинь»[3].

«Замість одного страшного спогаду буде два: про зґвалтування і про аборт. А ще може бути таке, що після аборту ця дівчина або жінка більше не зможе завагітніти, і розуміння цього буде для неї ще більшою мукою не тільки фізично, а й найголовніше — морально і духовно», — додають у новині.

Такі поради потерпілим щонайменше неетичні, і медіа варто відійти від практики цитувати священнослужителів у випадках насильства над жінками. Такі коментарі сприяють лише стигматизації потерпілої, продукуванню в жінки почуття провини й страху замість підтримки.

4. Зовнішня характеристика потерпілої

Це поширена медійна помилка, що, як свідчить моніторинг, цьогоріч трапляється в українських медіа набагато рідше, ніж раніше. Однак випадки, коли медійники й медійниці звертають увагу на зовнішність потерпілої від насильства, тим самим зміщуючи фокус зі злочину кривдника і його провини, бувають.

У такий спосіб медіа знову обвинувачують постраждалих, акцентуючи на зовнішніх ознаках і в такий спосіб позбавляючи кривдника, ؅переважно дорослого чоловіка, суб’єктности та виправдовуючи злочинця. Мовляв, «він не міг стриматися», «його спровокувала зовнішність» тощо.

Буває, що через зовнішню негативну характеристику медіа розмивають реальність і формують в аудиторії думку, що з тією чи тією дівчиною не могло трапитися сексуального злочину, бо «її ніхто не хоче» [4].

Гендерний консалтинг: як писати про зґвалтування коректно щодо потерпілих

  • Не розширюйте картину того, що сталося, за рахунок коментарів родичів, знайомих потерпілої або ж публічних осіб, які не мають стосунку до випадку. Так можна порушити лікарське правило, яке релевантне й для медіа, що пишуть про зґвалтування, — не нашкодь.
  • Не оцінюйте зовнішність потерпілої, та й узагалі її дії, адже в такий спосіб можна звинуватити постраждалу, що завжди може лише нашкодити та змістити фокус з провини злочинця, виправдати його.
  • Пам’ятайте, що все однозначно. Потерпіла не винна, тож не створюйте простору для інакшої думки. Новини про сексуальне насильство — не той випадок, коли потрібен баланс думок і думка кривдника.
  • Пишіть про це не заради хайпу, а заради допомоги. Розглядайте новину про зґвалтування не як спосіб набрати переглядів і підкупити аудиторію «чорними деталями», а як спосіб розповісти про злочин, який не повинен повторитися. Пишучи такі новини насамперед треба думати про постраждалих, які можуть це прочитати. Потрібно завжди формулювати текст так, щоб не знецінити досвід потерпілих, не критикувати їх, не завдати повторної ретравматизації.
  • Використовуйте такі новини як привід інформувати аудиторію про роботу правоохоронної системи у випадку сексуальних злочинів. Інформуйте в таких новинах про законодавчі норми, які з’являються задля захисту жінок від гендерно-зумовленого насильства тощо.
  • Прописуйте беки. Важливо не просто інформувати аудиторію про конкретний випадок, а й розповідати загальну картину про сексуальні злочини в Україні. Й тут важливі деталі: статистика про сексуальні злочини, дані про покарання кривдників. Розповідайте в беках про кримінальні справи, заведені на кривдників: які покарання вони отримували у схожих випадках тощо.
  • Записуйте коментарі фахівців і фахівчинь — психолог_инь, представни_ків правоохоронних органів, працівни_ць соціальних служб і громадських організацій, які працюють з постраждалими від сексуального насильства, і не звертайтеся по думку сторонніх, хай навіть і відомих людей.
  • Розповідайте не лише про випадок зґвалтування, а й про перебіг справи. Адже в більшості випадків новини в медіа з’являються винятково про факт зґвалтування та про початок кримінального провадження щодо кривдника, а от повідомлення про призначене покарання кривдникам майже не з’являються. Натомість судовий процес може тривати не один рік, кривдник може залишитися і непокараним, але в більшості випадків така інформація стає непомітною. Важливо стежити за перебігом справи й формувати в аудиторії думку, що такі справи важливі, а кривдник не повинен залишитись непокараним.

[1] Феміністки налетіли на «Пташку» за її слова, що дівчатам, може, не слід шлятися й напиватися до безтями. «Радіо Трек», 2023.

[2] Скандал у київському хорі: колишня учасниця звинуватила керівника в неодноразових зґвалтуваннях. ТСН, 2023.

[3] Переривання вагітности — це вбивство. Думка священника з Волині про аборт після зґвалтування загарбниками. «Радіо Трек», 2023.

[4] Дівчина, яку ніхто не хоче. «Радіо Трек», 2023.

24 листопада 2023
Поширити в Telegram
213
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою