«Тілесність» (літо-осінь 2017)

Макіяж — добре це чи погано? «Забагато макіяжу» — це скільки? «Недоречний макіяж» — це як? Чи можна одночасно фарбуватися і бути феміністкою? Чи можна не фарбуватися і залишатися жіночною? Макіяж — зброя гендерного маркування чи прояв креативності та засіб самовираження? Розібратися з цим усім допоможе історія макіяжу у добу модерності.

Макіяж — добре це чи погано? «Забагато макіяжу» — це скільки? «Недоречний макіяж» — це як? Чи можна одночасно фарбуватися і бути феміністкою? Чи можна не фарбуватися і залишатися жіночною? Макіяж — зброя гендерного маркування чи прояв креативності та засіб самовираження? Розібратися з цим усім допоможе історія питання — від древніх часів до XVIII сторіччя.

Авторка аналізує основні ідеї книжки Наомі Вульф «Міф про красу», написаної 1990 року. Змінилося щось відтоді чи недосяжні ідеали краси досі суворо цензурують наші тіла, впливають на емоційне і психологічне благополуччя чоловіків і жінок та сповільнюють поступ гендерної рівності на планеті?

Цілком гладенька шкіра від литок до шиї уже не так ідеал, як стандарт – в межах, принаймні, тієї ідеології, що її сьогодні транслюють реклама, кіно та індустрія краси. Однак наше тіло нічого не знає про нав’язану «норму»: гоління провокує подразнення, епіляція – сильний біль, а волосся росте далі – і це природно. Бентежить те, що соціальний осуд та упослідження «лінивих» стають навіть більш вагомим аргументом на користь видалення волосся, ніж бажання дорівнятись до канону. Авторка розповідає про хоробрих жінок, що спрямували свою силу не проти власного тіла, а проти ідейної течії, що обточує жінок на чоловічий смак і за ринковими законами.

Як уявляли вроду наші предки? Загальновідомо, що вважалися красивими й оспівувалися «чорнії брови, карії очі». Етнологиня Ірина Ігнатенко детально досліджує нормативні ідеали тіла, обличчя, зовнішності й манер чоловіків і жінок та запитує, чи багато значила краса для успішного заміжжя/одруження, чи були важливіші за неї чинники?

Сучасна культура вважає ідеалом жіноче тіло, повністю позбавлене волосяного покриву поза головою, і водночас робить усе, щоб не допустити рефлексій про витоки цього «стандарту гладкості». Чому волосся на тілі, яке така сама буденна анатомічна реальність для жінок, як і для чоловіків, раптом робить їх «нежіночними», «мужоподібними», позбавленими привабливості? Чому ми витрачаємо так багато грошей і зусиль, щоб позбутися цього ненависного волосся, і при цьому так мало говоримо про нього?

Уявлення про красу мінливі, однак це не означає, що ми можемо виглядати як заманеться. Рекламна індустрія і ЗМІ щоразу вигадують нові вимоги до зовнішності та формують бажання, залучаючи дедалі більшу аудиторію у споживання. Які «потреби» і «норми» придумали маркетологи у ХХ столітті? Хто і скільки заробляє тепер на нав’язаній невпевненості в собі? Зрештою, які суми «на себе» ми витрачаємо протягом життя і чи могли б інвестувати інакше?

Чи помічали ви, що в наших уявленнях про майбутнє (особливо це видно в кіно) герої часто носять однаковий одяг, який не можна назвати жіночим або чоловічим? В останні десятиліття дедалі більше дизайнерів відмовляються від гендерного маркування одягу. Колекції гендерно нейтрального вбрання можна побачити на світових подіумах, показах незалежних брендів і навіть на полицях мас-маркетів. Чому мода на «гендерну нейтральність» набирає обертів саме тепер, чи справді такий одяг «нейтральний» і що станеться, якщо одяг перестане однозначно сигналити про стать тіла, яке він покриває?

Наступні теми: Сексуальність — зима 2017-2018; Репродуктивна сфера — весна 2018; Материнство і батьківство — літо-осінь 2018.