28 липня, 2017

«Венери»

4 травня 2017
Оксана Брюховецька
З 2009 року працює в Центрі візуальної культури. Її кураторські проекти — виставки «Дитинство uncensored» (2011), «Українське тіло» (2012), «Локаут» (2014), феміністичні проекти «Материнство» (2015), «Що в мені є від жінки?» (2015), "TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм" (2017). Брала участь у феміністичних проектах у Москві й Мінську. Авторка статей на теми мистецтва. Працює з темами тілесності, виключення в суспільстві, гендерних стереотипів у культурі, становища і ролі жінок.

На фестивалі Докудейз був показаний фільм Швейцарських режисерок (Леа Ґлоб і Метте Карла Альбрехтсен) про сексуальне життя жінок із Копенгагена. Фільм, що інтригує своїм описом та фотографією жінки в ліжку в анонсі фестивалю, в дійсності виявляється більш сухим і зведеним до слухання – впродовж години перед камерою ми бачимо в основному крупні плани облич жінок, що прийшли на кастінг і сідають на стілець на фоні стіни, чуємо їхні історії або ж часто досить стислі відповіді на запитання. Сама зміна модусу сприйняття еротичного наративу з візуального на мовний, акустичний, дається не завжди легко. Та й історії, що звучать, часом не надто розважальні.

«Венери»

Щодо загальної концепції фільму, то заявлена вибірка сексуального життя молодих жінок - від початку молодості (очевидно повноліття) до «тридцяти з хвостиком» відсікає досвід жінок після 40-ка, і вибір такої вікової категорії асоціюється зі «слухняним» глянцевим мейнстрімом. В середньостатистичній уяві сексуального життя в жінок після 40 або не існує, або воно не таке цікаве. Такий підхід значно збіднює картину, оскільки втрачається порівняння поколінь разом із можливістю прослідкувати динаміку сексуальності протягом значного періоду одного життя. В цьому відношенні концепція фільму поступається знаменитим «Монологам вагіни» Ів Енцлер, де значно ширше і глибше представлений досвід жінок різного віку.

Можливо, задум режисерок полягав у тому, щоб через історії лише молодих жінок показати «найновіший» секс, «секс в результаті прогресу». Коли ми говоримо про прогрес розвинутих країн, якими є Данія і Швеція, то в контексті теми фільму в першу чергу мова іде про емасипацію жінок. В плані інтеграції феміністичних ідей і свободи вибору ці країни справді досить репрезентативні.

Отже, перед нами найемансипованіше жіноцтво світу. І справді – у фільмі немає жодної історії про домашнє насильство чи страшні драми, якими, за умови відвертості і щирості, безумовно рясніли б розповіді з пострадянського простору. Окремі жінки з осяйними усмішками просто говорять про вдалі і радісні сексуальні стосунки, в яких на момент зйомок перебувають, про наявність сексуального бажання і сексуальних фантазій, про частоту мастурбацій.

Режисерки з відзнятого відібрали матеріал, який би репрезентував жіночу сексуальність в якнайповнішому спектрі – від найбільш репресованої – жінка, що «надто рано ознайомилася з Біблією» і досі не може показувати своє тіло ні іншим, ні навіть самій собі (проте мала щонайменше десяток патртнерів і в захопленні від гомосексуального сексу, який спостерігає в берлінському клубі) до молодих жінок, для яких годі перерахувати партнерів і партнерок, і які розповідають про груповий секс та численні одноразові зв’язки з легким відтінком нудьги.

Чого ж прагнуть в сексі і від чого потерпають жінки, в руках яких власне життя і власна свобода?

Як це не банально, вони потерпають від того самого зовнішнього тиску норми соціалізації, що з «біблійного» змінився на протилежний, проте й далі тисне, як незручне взуття. «Я займалася сексом не через бажання, а для того, щоб отримати досвід. Бо коли маєш сексуальний досвід – маєш статус». Секс представлений як такий собі спорт, тренаж, - бути спортивним також є одним із атрибутів «культурної людини» Заходу. Така «наробка досвіду» з часом набридає, як признається інша героїня: «Я втомилася від безкінечного флірту на вечірках, що закінчується одноразовим сексом і перестала будь з ким зустрічатися. Я взагалі перестала про це думати і почувалася дуже добре»», «Замість займатися поганим сексом, я краще піду додому».

Другим тиском залишаються й далі уявлення про красу. Окремі жінки, чиї тіла є хоч трохи своєрідними, сприймають це з більш чи менш замаскованим болем. «Я не подобаюсь собі, деякі частини мого тіла не подобаються мені». «Я звичайно далека від ідеальної зовнішності, тому…» Складається враження, що в таких жінок значно звужується можливість вибору. А вірніше, можливість бути вибраною: «Коли в тебе великий зад, то зазвичай ти зустрічаєшся з тими, кому подобаються великі зади». У цій сакраментальній фразі одночасно радує наявність любителів нестандартного, і засмучує наголос не на власному виборі, а на можливості бути вибраною.

Коли мова заходить про оргазм, більшість із тих, хто відповідають на це запитання, зазначають, що лише з невеликою кількістю партнерів у порівнянні із загальною їх кількістю, його відчували.

Небагато захвату в жінок і від частої зміни партнерів. «Я б хотіла навчитися відділяти це від емоцій, захоплення» - жаліється жінка, котра від хорошого сексу відчуває закоханість і прагнення залишитися надовше з партнером. Та супер-его вже сформоване так, що спонукає її зустрічатися все з новими й новими. Бажання ж велить залишитися в обіймах того, з ким відчувала насолоду.

Іншій молодій жінці коханець, з яким вона щаслива на самоті, відкрито демонструє сексуальний потяг до інших жінок, коли вони з’являються в їхньому товаристві, чим травмує і виснажує свою партнерку. Необмежена сексуальність приносить комусь насолоду, а комусь біль і перетворюється на принизливе змагання: «я вирішила грати за його правилами – щоб зберегти хоч залишки моєї гідності. Я почала займатися сексом з Тамарою тільки для того, щоб він не робив цього».

Отже, якщо в часи панування патріархально-релігійних норм, займатися сексом для жінки було рівноцінне втраті гідності, то зараз усе відбувається з точністю навпаки. Якщо ж ми запитаємо де свобода, до наткнемося на інше питання: чи можлива вона взагалі за присутності Іншого - як присутнього під час сексу, так і Великого Іншого, котрий створює правила?

Чи можливо вписати сексуальність в русло емансипації, якщо іноді нас збуджують речі, проти яких ми як свідомі громадянки протестуємо? «Якось я мала секс із жахливим шовіністом і він домінував у найбрутальніший спосіб. Але мене це дивовижним чином заводило». Чи це довгий і розгалужений процес еволюції, де стосункам без насильства і дискримінації як новому видові ще треба довго і поступово приживатись? Людина, як соціальна істота, живе за правилами. І сексуальність – це сфера де чи не найхимерніше переплітаються фізіологія, «природа» із соціальним, сконструйованим.

Еволюційно емасипативним ривком можна назвати розмірковування однієї з молодих жінок про те, наскільки дивним їй здається те, що від сексу народжуються діти. Це зачудування із тих, коли намагаються уявити, як колись люди писали листи один одному на папері. Або щоб дізнатися про щось, ішли до бібліотеки в пошуках енциклопедії.

Безумовно найціннішими є історії пережитого досвіду – вони значно цікавіші, аніж сексуальні фантазії. Перлиною фільму я б назвала лесбійську історію про пристрасть, що раптово спалахнула між двома подругами і про «оргазм грудей», який відчула героїня. Оскільки жінкам далі продовжують розказувати що вони повинні робити, що і в яких місцях відчувати, як часто мати секс і з якою кількістю партнерів, ця історія робить спробу розкриття жіночої сексуальності зовсім в іншому вимірі – не за аналогією капіталістичного накопичення «статусу», а у вимірі проживання неповторного і незапланованого досвіду тіла, що несподівано і невідворотно стає досвідом «піднесеного».

Фільм демонструє нам певний еволюційний етап соціального розвитку людської самки. Саме так сприймається прохання режисерок до жінок роздягнутися в кадрі - аби зробити каталог, підшивку образів. Оголене жіноче тіло тут же норовить в самому сприйнятті глядача бути втиснутим в канон – до цього спонукають як назва фільму, так і мармурова статуя на його початку, проте нашим очам відкривається те, як живі жіночі тіла із цього канону тремтливо вислизають. Вислизаючи, вони відчувають через це мовби несвідому вину, намагаючись прилаштувати руки, знайти позу. Вони знають цей приціл, цей погляд, не тільки зі зйомок. Забути про нього – оце і було б справжньою свободою.

4 травня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Лекторій «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі» (відео)
«Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі» - виставка-лекторій, реалізована Музеєм книги і друкарства України спільно з Фондом ім. Гайнріха Бьолля в Україні у березні 2017 року. Курс включає 6 лекцій, які допомогають переосмислити роль жінки-авторки у ХІХ, здійснити своєрідний екскурс в історію зародження жіночого руху в Україні та його відродження у феміністичних студіях 80-90-х років минулого століття.
Меланхолія статі: Ольга Кобилянська і "нова жінка" кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Відео

У лекції Тамари Гундорової відображено специфіку потрактування феміністичних ідей О. Кобилянською, висвітлено типи стосунків між статями в її творах. Охарактеризовано соціальні, національні й психологічні особливості створеного нею культурного типу нової жінки. 
Жінка-авторка в модернізмі: український та європейський виміри (Леся Українка, Ольга Кобилянська, Вірджинія Вулф та Лу Саломе)

Відео

Залучивши біографії Лесії Українки, Ольги Кобилянської, Вірджинії Вульф та Лу Саломе, Ірина Ніколайчук вибудовує домінанти становлення традиції жіночого письменства в модерністичній літературі. На прикладі авторок з України, Німеччини та Великої Британії здійснено порівняння досвідів різноманітних культурних контекстів. 
«Сепаратизм сей трохи смішнуватий», або хто вбив Дон-Жуана: нерозпізнане обличчя українського фемінізму

Відео

У лекції Оксани Забужко на прикладі трьох знакових для літератури фігур – Олени Пчілки, Наталі Кобринської та Лесі України – запропоновано різні парадигми емансипованої жіночої поведінки та продемонстровано їхню проекцію на сучасний гендерний дискурс. Боротьба з гендерними стереотипами інтерпретується як базовий принцип, що свідчить про цивілізованість суспільства. 
Сильні жінки української літератури

Відео

Лекція Ростислава Семківа пропонує розгляд традиції жіночого авторства у його взаємодії з традицією чоловічого письменництва від ХІХ ст. до сучасності. Пояснено вибух значної кількості письменниць-жінок у ХХІ ст., а також наголошено на залежності розвитку літературного процесу від письменницької генерації.
Хто боїться фемінізму? Культура як поле гендерної боротьби

Відео

У лекції Віри Агеєвої запропоновано екскурс в історію гендерної критики, висвітлено проблему необхідності переосмислення української літератури з урахуванням гендерного дискурсу та розкрито актуальність боротьби з гендерними стереотипами в сучасному суспільстві.
Жіноча освіта в Україні: історичний огляд
Чи знаєте ви, що якихось сто років тому школярки і студентки були рідкісним явищем на українських теренах? З чим стикалися охочі до навчання жінки? У статті детально проаналізовано, як формувалося і як змінювалося трактування жіночої освіти та чому обмежений доступ жінок до навчання виявився однією з найефективніших форм дискримінації — з часів Київської Русі і до наших днів.
Гендер, сексуальність та наукпоп: політичні аспекти наукової комунікації
Популяризація науки здатна не лише виконувати освітню функцію, а й мати вагомий політичний підтекст впливу на суспільство, особливо якщо вона стосується таких тем, як гендер та сексуальність. Саме тому політична чутливість важлива при висвітленні наукової інформації, що стосується цих тем.
Чому чоловіків потрібно виключити із феміністичного руху
Наскільки позитивним є процес інтеграції чоловіків у феміністичний рух і чи не обмежує це можливості жінок вільно висловлювати свою думку? Відома британська радикальна феміністка дає свої відповіді на питання про те, де проходить межа між допомогою та домінуванням, між дієвою протидією патріархату і здобуванням незаслужених похвал.
Лекторій «Поверх фемінізму»
«Поверх фемінізму» — вільний лекторій освітньої організації «Культурний Проект», реалізований спільно з Фондом імені Гейнріха Бьолля в Україні у 2015 році. Курс передбачає 5 лекцій, які допоможуть переосмислити соціальну роль жінки у ХХІ столітті. Назва лекторію є метафоричною, тому що фемінізм сам по собі не є цінністю. Це інструмент, вірніше, один з інструментів, потрібних сучасній жінці, щоб бути вільною, реалізованою, щасливою.