18 листопада, 2017

«Венери»

4 травня 2017
Оксана Брюховецька
З 2009 року працює в Центрі візуальної культури. Її кураторські проекти — виставки «Дитинство uncensored» (2011), «Українське тіло» (2012), «Локаут» (2014), феміністичні проекти «Материнство» (2015), «Що в мені є від жінки?» (2015), "TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм" (2017). Брала участь у феміністичних проектах у Москві й Мінську. Авторка статей на теми мистецтва. Працює з темами тілесності, виключення в суспільстві, гендерних стереотипів у культурі, становища і ролі жінок.

На фестивалі Докудейз був показаний фільм Швейцарських режисерок (Леа Ґлоб і Метте Карла Альбрехтсен) про сексуальне життя жінок із Копенгагена. Фільм, що інтригує своїм описом та фотографією жінки в ліжку в анонсі фестивалю, в дійсності виявляється більш сухим і зведеним до слухання – впродовж години перед камерою ми бачимо в основному крупні плани облич жінок, що прийшли на кастінг і сідають на стілець на фоні стіни, чуємо їхні історії або ж часто досить стислі відповіді на запитання. Сама зміна модусу сприйняття еротичного наративу з візуального на мовний, акустичний, дається не завжди легко. Та й історії, що звучать, часом не надто розважальні.

«Венери»

Щодо загальної концепції фільму, то заявлена вибірка сексуального життя молодих жінок - від початку молодості (очевидно повноліття) до «тридцяти з хвостиком» відсікає досвід жінок після 40-ка, і вибір такої вікової категорії асоціюється зі «слухняним» глянцевим мейнстрімом. В середньостатистичній уяві сексуального життя в жінок після 40 або не існує, або воно не таке цікаве. Такий підхід значно збіднює картину, оскільки втрачається порівняння поколінь разом із можливістю прослідкувати динаміку сексуальності протягом значного періоду одного життя. В цьому відношенні концепція фільму поступається знаменитим «Монологам вагіни» Ів Енцлер, де значно ширше і глибше представлений досвід жінок різного віку.

Можливо, задум режисерок полягав у тому, щоб через історії лише молодих жінок показати «найновіший» секс, «секс в результаті прогресу». Коли ми говоримо про прогрес розвинутих країн, якими є Данія і Швеція, то в контексті теми фільму в першу чергу мова іде про емасипацію жінок. В плані інтеграції феміністичних ідей і свободи вибору ці країни справді досить репрезентативні.

Отже, перед нами найемансипованіше жіноцтво світу. І справді – у фільмі немає жодної історії про домашнє насильство чи страшні драми, якими, за умови відвертості і щирості, безумовно рясніли б розповіді з пострадянського простору. Окремі жінки з осяйними усмішками просто говорять про вдалі і радісні сексуальні стосунки, в яких на момент зйомок перебувають, про наявність сексуального бажання і сексуальних фантазій, про частоту мастурбацій.

Режисерки з відзнятого відібрали матеріал, який би репрезентував жіночу сексуальність в якнайповнішому спектрі – від найбільш репресованої – жінка, що «надто рано ознайомилася з Біблією» і досі не може показувати своє тіло ні іншим, ні навіть самій собі (проте мала щонайменше десяток патртнерів і в захопленні від гомосексуального сексу, який спостерігає в берлінському клубі) до молодих жінок, для яких годі перерахувати партнерів і партнерок, і які розповідають про груповий секс та численні одноразові зв’язки з легким відтінком нудьги.

Чого ж прагнуть в сексі і від чого потерпають жінки, в руках яких власне життя і власна свобода?

Як це не банально, вони потерпають від того самого зовнішнього тиску норми соціалізації, що з «біблійного» змінився на протилежний, проте й далі тисне, як незручне взуття. «Я займалася сексом не через бажання, а для того, щоб отримати досвід. Бо коли маєш сексуальний досвід – маєш статус». Секс представлений як такий собі спорт, тренаж, - бути спортивним також є одним із атрибутів «культурної людини» Заходу. Така «наробка досвіду» з часом набридає, як признається інша героїня: «Я втомилася від безкінечного флірту на вечірках, що закінчується одноразовим сексом і перестала будь з ким зустрічатися. Я взагалі перестала про це думати і почувалася дуже добре»», «Замість займатися поганим сексом, я краще піду додому».

Другим тиском залишаються й далі уявлення про красу. Окремі жінки, чиї тіла є хоч трохи своєрідними, сприймають це з більш чи менш замаскованим болем. «Я не подобаюсь собі, деякі частини мого тіла не подобаються мені». «Я звичайно далека від ідеальної зовнішності, тому…» Складається враження, що в таких жінок значно звужується можливість вибору. А вірніше, можливість бути вибраною: «Коли в тебе великий зад, то зазвичай ти зустрічаєшся з тими, кому подобаються великі зади». У цій сакраментальній фразі одночасно радує наявність любителів нестандартного, і засмучує наголос не на власному виборі, а на можливості бути вибраною.

Коли мова заходить про оргазм, більшість із тих, хто відповідають на це запитання, зазначають, що лише з невеликою кількістю партнерів у порівнянні із загальною їх кількістю, його відчували.

Небагато захвату в жінок і від частої зміни партнерів. «Я б хотіла навчитися відділяти це від емоцій, захоплення» - жаліється жінка, котра від хорошого сексу відчуває закоханість і прагнення залишитися надовше з партнером. Та супер-его вже сформоване так, що спонукає її зустрічатися все з новими й новими. Бажання ж велить залишитися в обіймах того, з ким відчувала насолоду.

Іншій молодій жінці коханець, з яким вона щаслива на самоті, відкрито демонструє сексуальний потяг до інших жінок, коли вони з’являються в їхньому товаристві, чим травмує і виснажує свою партнерку. Необмежена сексуальність приносить комусь насолоду, а комусь біль і перетворюється на принизливе змагання: «я вирішила грати за його правилами – щоб зберегти хоч залишки моєї гідності. Я почала займатися сексом з Тамарою тільки для того, щоб він не робив цього».

Отже, якщо в часи панування патріархально-релігійних норм, займатися сексом для жінки було рівноцінне втраті гідності, то зараз усе відбувається з точністю навпаки. Якщо ж ми запитаємо де свобода, до наткнемося на інше питання: чи можлива вона взагалі за присутності Іншого - як присутнього під час сексу, так і Великого Іншого, котрий створює правила?

Чи можливо вписати сексуальність в русло емансипації, якщо іноді нас збуджують речі, проти яких ми як свідомі громадянки протестуємо? «Якось я мала секс із жахливим шовіністом і він домінував у найбрутальніший спосіб. Але мене це дивовижним чином заводило». Чи це довгий і розгалужений процес еволюції, де стосункам без насильства і дискримінації як новому видові ще треба довго і поступово приживатись? Людина, як соціальна істота, живе за правилами. І сексуальність – це сфера де чи не найхимерніше переплітаються фізіологія, «природа» із соціальним, сконструйованим.

Еволюційно емасипативним ривком можна назвати розмірковування однієї з молодих жінок про те, наскільки дивним їй здається те, що від сексу народжуються діти. Це зачудування із тих, коли намагаються уявити, як колись люди писали листи один одному на папері. Або щоб дізнатися про щось, ішли до бібліотеки в пошуках енциклопедії.

Безумовно найціннішими є історії пережитого досвіду – вони значно цікавіші, аніж сексуальні фантазії. Перлиною фільму я б назвала лесбійську історію про пристрасть, що раптово спалахнула між двома подругами і про «оргазм грудей», який відчула героїня. Оскільки жінкам далі продовжують розказувати що вони повинні робити, що і в яких місцях відчувати, як часто мати секс і з якою кількістю партнерів, ця історія робить спробу розкриття жіночої сексуальності зовсім в іншому вимірі – не за аналогією капіталістичного накопичення «статусу», а у вимірі проживання неповторного і незапланованого досвіду тіла, що несподівано і невідворотно стає досвідом «піднесеного».

Фільм демонструє нам певний еволюційний етап соціального розвитку людської самки. Саме так сприймається прохання режисерок до жінок роздягнутися в кадрі - аби зробити каталог, підшивку образів. Оголене жіноче тіло тут же норовить в самому сприйнятті глядача бути втиснутим в канон – до цього спонукають як назва фільму, так і мармурова статуя на його початку, проте нашим очам відкривається те, як живі жіночі тіла із цього канону тремтливо вислизають. Вислизаючи, вони відчувають через це мовби несвідому вину, намагаючись прилаштувати руки, знайти позу. Вони знають цей приціл, цей погляд, не тільки зі зйомок. Забути про нього – оце і було б справжньою свободою.

4 травня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
ГОЛОСИ: замовчані історії про тіло, їжу та емоції
Проект “Голоси” – це особисті історії, які закликають не ховатися із своїми переживаннями та проблемами, а говорити про них та шукати вихід. У цій книзі вміщено 12 історій жінок, які пережили розлад харчової поведінки, що спонукає до переосмислення понять анорексії, булемії та переїдання.
Уривок із праці «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології»
Авторка пропонує погляд на материнство, як на соціальну практику. У наведеному уривку дослідниця аналізує медійно-суспільний феномен «доктора Комаровського» та його роль у вітчизняному конструюванні явища «як бути батьками».
«Турбота як робота». Уривок із книги Олени Стрельник
У книзі материнство й батьківство розглянуто як соціальна практики та опубліковано тематичні розділи книги, що стосуються «хороших матерів/татів» та «розділеного батьківства».  Для наочності запропонованого матеріалу подано статистику й наведено порівняння показників у Європі та Україні. 
Голоси. Жінки та інвалідність
У книзі вміщено дванадцять історій жінок, які розповіли про вплив інвалідності на їхнє повсякденне життя, навчання, самовираження та працевлаштування. Ці фрагменти пропонують замислитися над тим, чому так важливо досягти повного включення людей з інвалідністю у всі процеси і подбати про універсальний дизайн.
У статті розглянуто законодавче регулювання гендерної рівності на ринку праці України, проаналізовано явище гендерної (не)рівності на ринку праці загалом та в сфері інформаційних технологій (ІТ) зокрема. Виокремлено три групи чинників низького рівня залучення жінок на ринок праці в ІТ сфері: структурні, організаційні, індивідуальні. Особливості гендерної сегрегації в ІТ сфері України проілюстровано на матеріалі глибинних інтерв'ю з працівницями ІТ компаній
Турбота як робота: материнство у фокусі соціології
Авторка пропонує розглянути материнство як соціальну практику й демонструє, наскільки варіативними є такі практики в соціоісторичному вимірі, й як вони змінюються у сучасному суспільстві, зокрема українському. Також у монографії залучено емпіричний матеріал і здійснено аналіз державної політики та ринку праці як соціокультурних смислів материнства.
З книги «Українські жінки в горнилі модернізації». Змагання за представницьку рівність: політична діяльність жінок у міжвоєнній Галичині
Процеси модернізації стрімко вривалися у розмірене життя українських жінок кінця ХІХ - початку ХХ століття, перекроїли систему цінностей, світогляд, сфери діяльності, змінили звичні і додали нові соціальні ролі. Дві світові війни, революції, Голодомор, радянська влада й окупація... Що взагалі означало «бути жінкою» в ті часи? Жінки були активним учасницями усіх тих змін, спражніми дієвицями Історії, долучаючись до них у специфічний жіночий спосіб. Мирослава Дядюк розкриває малознані сторінки жіночої політичної діяльності на Західній Україні між двома світовими війнами.
Вступ до книги «Українські жінки в горнилі модернізації»
Процеси модернізації стрімко вривалися у розмірене життя українських жінок кінця ХІХ - початку ХХ століття, перекроїли систему цінностей, світогляд, сфери діяльності, змінили звичні і додали нові соціальні ролі. Дві світові війни, революції, Голодомор, радянська влада й окупація... Що взагалі означало «бути жінкою» в ті часи? Їхні долі складалися по різному. Однак вони не були лише пасивними спостерігачками історичних процесів чи жертвами драматичних обставин. Жінки були активним учасницями усіх тих змін, спражніми дієвицями Історії, долучаючись до них у специфічний жіночий спосіб. 
8 жіночих внесків, без яких не було б незалежної України
24 серпня всюди звучатиме «Слава Україні!» — «Героям слава!». Як щодо героїнь? Який той внесок жінок, без якого — без перебільшення — не було б незалежної України?
Лекторій «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі» (відео)
«Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі» - виставка-лекторій, реалізована Музеєм книги і друкарства України спільно з Фондом ім. Гайнріха Бьолля в Україні у березні 2017 року. Курс включає 6 лекцій, які допомогають переосмислити роль жінки-авторки у ХІХ, здійснити своєрідний екскурс в історію зародження жіночого руху в Україні та його відродження у феміністичних студіях 80-90-х років минулого століття.