22 квітня, 2019

«Венери»

4 травня 2017
Оксана Брюховецька
З 2009 року працює в Центрі візуальної культури. Її кураторські проекти — виставки «Дитинство uncensored» (2011), «Українське тіло» (2012), «Локаут» (2014), феміністичні проекти «Материнство» (2015), «Що в мені є від жінки?» (2015), "TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм" (2017). Авторка статей на теми мистецтва. Працює з темами тілесності, виключення в суспільстві, гендерних стереотипів у культурі, становища і ролі жінок.

На фестивалі Докудейз був показаний фільм Швейцарських режисерок (Леа Ґлоб і Метте Карла Альбрехтсен) про сексуальне життя жінок із Копенгагена. Фільм, що інтригує своїм описом та фотографією жінки в ліжку в анонсі фестивалю, в дійсності виявляється більш сухим і зведеним до слухання – впродовж години перед камерою ми бачимо в основному крупні плани облич жінок, що прийшли на кастінг і сідають на стілець на фоні стіни, чуємо їхні історії або ж часто досить стислі відповіді на запитання. Сама зміна модусу сприйняття еротичного наративу з візуального на мовний, акустичний, дається не завжди легко. Та й історії, що звучать, часом не надто розважальні.

«Венери»

Читайте також:

Щодо загальної концепції фільму, то заявлена вибірка сексуального життя молодих жінок - від початку молодості (очевидно повноліття) до «тридцяти з хвостиком» відсікає досвід жінок після 40-ка, і вибір такої вікової категорії асоціюється зі «слухняним» глянцевим мейнстрімом. В середньостатистичній уяві сексуального життя в жінок після 40 або не існує, або воно не таке цікаве. Такий підхід значно збіднює картину, оскільки втрачається порівняння поколінь разом із можливістю прослідкувати динаміку сексуальності протягом значного періоду одного життя. В цьому відношенні концепція фільму поступається знаменитим «Монологам вагіни» Ів Енцлер, де значно ширше і глибше представлений досвід жінок різного віку.

Можливо, задум режисерок полягав у тому, щоб через історії лише молодих жінок показати «найновіший» секс, «секс в результаті прогресу». Коли ми говоримо про прогрес розвинутих країн, якими є Данія і Швеція, то в контексті теми фільму в першу чергу мова іде про емасипацію жінок. В плані інтеграції феміністичних ідей і свободи вибору ці країни справді досить репрезентативні.

Отже, перед нами найемансипованіше жіноцтво світу. І справді – у фільмі немає жодної історії про домашнє насильство чи страшні драми, якими, за умови відвертості і щирості, безумовно рясніли б розповіді з пострадянського простору. Окремі жінки з осяйними усмішками просто говорять про вдалі і радісні сексуальні стосунки, в яких на момент зйомок перебувають, про наявність сексуального бажання і сексуальних фантазій, про частоту мастурбацій.

Режисерки з відзнятого відібрали матеріал, який би репрезентував жіночу сексуальність в якнайповнішому спектрі – від найбільш репресованої – жінка, що «надто рано ознайомилася з Біблією» і досі не може показувати своє тіло ні іншим, ні навіть самій собі (проте мала щонайменше десяток патртнерів і в захопленні від гомосексуального сексу, який спостерігає в берлінському клубі) до молодих жінок, для яких годі перерахувати партнерів і партнерок, і які розповідають про груповий секс та численні одноразові зв’язки з легким відтінком нудьги.

Чого ж прагнуть в сексі і від чого потерпають жінки, в руках яких власне життя і власна свобода?

Як це не банально, вони потерпають від того самого зовнішнього тиску норми соціалізації, що з «біблійного» змінився на протилежний, проте й далі тисне, як незручне взуття. «Я займалася сексом не через бажання, а для того, щоб отримати досвід. Бо коли маєш сексуальний досвід – маєш статус». Секс представлений як такий собі спорт, тренаж, - бути спортивним також є одним із атрибутів «культурної людини» Заходу. Така «наробка досвіду» з часом набридає, як признається інша героїня: «Я втомилася від безкінечного флірту на вечірках, що закінчується одноразовим сексом і перестала будь з ким зустрічатися. Я взагалі перестала про це думати і почувалася дуже добре»», «Замість займатися поганим сексом, я краще піду додому».

Другим тиском залишаються й далі уявлення про красу. Окремі жінки, чиї тіла є хоч трохи своєрідними, сприймають це з більш чи менш замаскованим болем. «Я не подобаюсь собі, деякі частини мого тіла не подобаються мені». «Я звичайно далека від ідеальної зовнішності, тому…» Складається враження, що в таких жінок значно звужується можливість вибору. А вірніше, можливість бути вибраною: «Коли в тебе великий зад, то зазвичай ти зустрічаєшся з тими, кому подобаються великі зади». У цій сакраментальній фразі одночасно радує наявність любителів нестандартного, і засмучує наголос не на власному виборі, а на можливості бути вибраною.

Коли мова заходить про оргазм, більшість із тих, хто відповідають на це запитання, зазначають, що лише з невеликою кількістю партнерів у порівнянні із загальною їх кількістю, його відчували.

Небагато захвату в жінок і від частої зміни партнерів. «Я б хотіла навчитися відділяти це від емоцій, захоплення» - жаліється жінка, котра від хорошого сексу відчуває закоханість і прагнення залишитися надовше з партнером. Та супер-его вже сформоване так, що спонукає її зустрічатися все з новими й новими. Бажання ж велить залишитися в обіймах того, з ким відчувала насолоду.

Іншій молодій жінці коханець, з яким вона щаслива на самоті, відкрито демонструє сексуальний потяг до інших жінок, коли вони з’являються в їхньому товаристві, чим травмує і виснажує свою партнерку. Необмежена сексуальність приносить комусь насолоду, а комусь біль і перетворюється на принизливе змагання: «я вирішила грати за його правилами – щоб зберегти хоч залишки моєї гідності. Я почала займатися сексом з Тамарою тільки для того, щоб він не робив цього».

Отже, якщо в часи панування патріархально-релігійних норм, займатися сексом для жінки було рівноцінне втраті гідності, то зараз усе відбувається з точністю навпаки. Якщо ж ми запитаємо де свобода, до наткнемося на інше питання: чи можлива вона взагалі за присутності Іншого - як присутнього під час сексу, так і Великого Іншого, котрий створює правила?

Чи можливо вписати сексуальність в русло емансипації, якщо іноді нас збуджують речі, проти яких ми як свідомі громадянки протестуємо? «Якось я мала секс із жахливим шовіністом і він домінував у найбрутальніший спосіб. Але мене це дивовижним чином заводило». Чи це довгий і розгалужений процес еволюції, де стосункам без насильства і дискримінації як новому видові ще треба довго і поступово приживатись? Людина, як соціальна істота, живе за правилами. І сексуальність – це сфера де чи не найхимерніше переплітаються фізіологія, «природа» із соціальним, сконструйованим.

Еволюційно емасипативним ривком можна назвати розмірковування однієї з молодих жінок про те, наскільки дивним їй здається те, що від сексу народжуються діти. Це зачудування із тих, коли намагаються уявити, як колись люди писали листи один одному на папері. Або щоб дізнатися про щось, ішли до бібліотеки в пошуках енциклопедії.

Безумовно найціннішими є історії пережитого досвіду – вони значно цікавіші, аніж сексуальні фантазії. Перлиною фільму я б назвала лесбійську історію про пристрасть, що раптово спалахнула між двома подругами і про «оргазм грудей», який відчула героїня. Оскільки жінкам далі продовжують розказувати що вони повинні робити, що і в яких місцях відчувати, як часто мати секс і з якою кількістю партнерів, ця історія робить спробу розкриття жіночої сексуальності зовсім в іншому вимірі – не за аналогією капіталістичного накопичення «статусу», а у вимірі проживання неповторного і незапланованого досвіду тіла, що несподівано і невідворотно стає досвідом «піднесеного».

Фільм демонструє нам певний еволюційний етап соціального розвитку людської самки. Саме так сприймається прохання режисерок до жінок роздягнутися в кадрі - аби зробити каталог, підшивку образів. Оголене жіноче тіло тут же норовить в самому сприйнятті глядача бути втиснутим в канон – до цього спонукають як назва фільму, так і мармурова статуя на його початку, проте нашим очам відкривається те, як живі жіночі тіла із цього канону тремтливо вислизають. Вислизаючи, вони відчувають через це мовби несвідому вину, намагаючись прилаштувати руки, знайти позу. Вони знають цей приціл, цей погляд, не тільки зі зйомок. Забути про нього – оце і було б справжньою свободою.

4 травня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Світ без жінок: стать у польському громадському житті
Агнешка Графф має надзвичайну здатність дивуватися явищам, з якими ми повсякденно стикаємось, але через повсякчасне їхнє повторення вважаємо нормальними. Проте ці явища – суспільна патологія. Треба тільки вміти бачити. Виявляється, в країні "матері-польки" жінки вилучені з мови, закону, суспільного життя, з цілої сфери суспільної свідомості. Книга Агнешкі Графф – це бравурний, яскравий, переконливий аналіз мови масової пропаганди, що упродовж років розвивається в демократичній Польщі.
Українське тіло
Пропонований каталог є документацією закритої виставки та мистецьких акцій, здійснених на підтримку виставки «Українське тіло», організованої Центром візуальної культури 7 лютого 2012 року. Це також своєрідне розслідування: спроба з’ясувати, де в українському суспільстві проходить межа між «мистецтвом» і «лайном», між прийнятним та нестерпним.
Найперші, найцікавіші, найкращі: що не так із дитячими книжками про видатних жінок
Аміна Ґуріб-Факім, Антоніна Прихотько, Балкісса Чайбоу, Марія Бек, Мері Ком, Євгенія Мариниченко, Наталія Кобринська… Можу закластися, що для більшості з вас ці імена, попри те, що належать вони видатним жінкам, досягнення яких важко переоцінити, звучать незнайомо. Так уже склалося, що довгий час історію писали чоловіки. І що властиво, писали переважно про чоловіків. Тому жінок, про яких нам забули розповісти вдома, у школі, в інституті, у новинах тощо і справді багато. На щастя, останнім часом на цю проблему звернули увагу. Так, лише цього року в Україні вийшло одразу кілька дитячих видань про визначних жінок, зокрема три збірки біографічних оповідань: «Сила дівчат», «Це зробила вона» і «Казки на ніч для дівчат бунтарок». Дві перші створені в Україні, остання перекладена з англійської. Усі три викликали ажіотаж на нашому книжковому ринку, усі три заслуговують уваги. Чим вони різняться? На кого розраховані? І чи мають недоліки, про які варто знати? Про все це розповім далі.
Философская антропология феминизма. Природа женщины
Главное открытие феминистской мысли во второй половине XX века на магистральном пути познания человека западноевропейской философией состояло в том, что у человека есть пол. Эта банальная истина была  вытеснена с главной дороги западной философской антропологии, и феминизм, начав осмысливать свои философские основания, указал с детским  простодушием, что король – голый, что «человек» как главный герой всех  антропологических теорий, понимаемый вне своего корневого качества, каким является пол, есть лишь одна из разновидностей «голой» абстракции. Иными словами, феминизм взялся доказать, что пол не сводится только к  первичным и вторичным половым признакам, он пронизывает все сферы социальной и культурной жизни человека.
Женщины в эпоху Крестовых походов
Время крестоносцев - в большой степени история военных экспедиций, трудных походов, изнурительных осад, дерзких вылазок. Об этом написано множество трудов и научных исследований. Автора данной книги интересует другая сторона жизни крестоносцев, которая существовала наряду с битвами и кровью и делала возможными все эти военные подвиги: мирная, гражданская, в которой большое место занимали женщины. Жизнь крестоносцев была бы невозможна без их верных спутниц. В данной книге автор показывает роль женщин в эпоху Крестовых походов, их участие в боевых действиях и многое другое.
Впливові: українські політикині різних епох
Якщо жінки відмежовуються від політики, це не означає, що політика відмежовується від жінок. Хоча політика в усі часи асоціювалася з чимось «брудним», саме активна політична й громадянська позиція дозволяла розробляти правила, за якими жило/живе, розвивалося/розвивається українське суспільство. Українські жінки у владі стикалися з викликами традицій, виховання й оточення, стереотипів, проблем і шляхів їх вирішення. Політична діяльність українок мала свою історію: вона не була популярною, її не підтримувало традиційне патріархальне середовище. Українські жінки не об’єднувалися в окремі феміністичні партії, та все-таки впливали на політичні процеси або індивідуально, або через роботу в громадських, культурних, освітніх, доброчинних товариствах. Хто ці українки різних часів і держав? Чого вони досягли?
Керувати аудиторією чи підкоритися їй: як фемінізм змінює світ серіалів
Серіали у ХХІ столітті — важливий феномен. Багатосерійні історії розповідають про різні сфери життя і, на відміну від кіно, можуть детально розкрити життєву динаміку персонажів. Це не лише розваги. Телекартинка — джерело інформації про сучасні соціальні норми, вона транслює моделі поведінки, яку глядачі й глядачки мимоволі запозичують і відтворюють у реальному житті. Отже, серіали мають потенціал політичного впливу, і — це важливо — аудиторія з її запитом впливає на серіали навзаєм. Як за останні десятиліття емансиповані жінки змінили телесеріали, як телесеріали змінили жінок і які це матиме політичні наслідки — далі в статті.
Фемінізм у «Грі престолів»
Найвідоміший серіал сучасності «Гра престолів» багато хто сприймає як наскрізь комерційний продукт, який експлуатує теми насильства й сексу. Насправді ж це культовий твір, у якому, крім мистецької цінності, закладено важливий феміністичний посил. Філософиня Любов Терехова пояснює, чому його варто подивитися (або передивитися) всім і на що звернути увагу в контексті жіночої емансипації. Чому Серсея не така негідниця, якою здається на перший погляд, чому Кхал Дрого мусив померти, що об’єднує Даенерис і Джона Сноу (не те, що ви подумали)? Хто єдиний абсолютно позитивний персонаж серіалу, а хто найкрутіший? І головне — що жінки з «Гри престолів» розповідають про наше сьогоднішнє суспільство?
Жінки та дівчата в сільській місцевості
Реалізація Цілей сталого розвитку – нікого не залишити осторонь – вимагає вжиття в сільській місцевості термінових заходів, які забезпечують належний стандарт життя, життя без насильства та шкідливих практик для жінок з сільської місцевості, а також їхній доступ до земельних та виробничих ресурсів, продовольчу безпеку та харчування, гідну роботу, освіту та здоров’я, зокрема сексуальне та репродуктивне здоров’я й права на нього.