Категорія: Загальне

Я ніколи не чула, щоб гетеросексуальні люди казали: «Я не поцілую тебе, і за руку теж не візьму – тут небезпечно».

Якщо відкласти вбік універсальний досвід родинних настанов і непроханих порад – «коли діти?», «коли заміж?», «а робота в тебе така собі», «а от син моєї подруги…» – то гетеросексуальні люди зазвичай не готують пояснень до сімейних свят, вони не заучують фраз наперед, не вирішують, брехати чи мовчати про особисте життя, і не зважують, чи після сказаної правди в них ще залишиться родина.

Гетеросексуальні люди не думають:

• чи варто говорити лікарю, керівництву або родичам правду;
• чи доведеться доводити, що ця людина має право бути поруч у критичний момент;
• чи стане їхнє особисте життя темою пліток або знущань у колективі;
• чи потрібно приховувати партнера або партнерку на публічних заходах;
• чи безпечно тримати кохану людину за руку на вулиці;
• чи не використають їхню ідентичність проти них у конфлікті.

Це не тому, що гетеросексуальні люди кращі, і не тому, що вони «нормальніші», а тому, що для них світ спроєктований без додаткових умов.

Коли гетеросексуальна людина розповідає на роботі, як провела вихідні з партнером або партнеркою, — це «особисте» і «раді за вас».
Коли те саме робить ЛГБТ+ людина – це вже «пропаганда».

Коли гетеропара одружується – це «родина», «традиція» і «гірко молодятам».
Коли ЛГБТ+ пара хоче таких самих прав – це раптом стає «особливими привілеями», «загрозою» і «тим, що не на часі».

Коли літня пара чоловіка і жінки тримається за руки, суспільству це здається милим. Хочеться дофантазувати, скільки років вони разом і яке життя прожили.
Якби це була ЛГБТ+ пара, їх би просто назвали «старими збоченцями».

Гетеропара спокійно пише в оголошенні про оренду: «Молода пара /з котом/дитиною шукає житло».
ЛГБТ+ люди змушені маскуватися під «двох працюючих друзів», бо інакше ризикують отримати не лише відмову, а й образи.

Гетеросексуальні люди не шукають «безпечних районів» для побачень.
ЛГБТ+ люди не часто наважаться на романтичні жести в публічному місці.

У фільмах поцілунки й секс між чоловіком і жінкою – норма (іноді «забагато еротики», але все ще норма).
Коли ж у кадрі з’являється ЛГБТ+ пара, починаються розмови про «загрозу дітям» і «нав’язування».

Коли гетеросексуальна людина каже:
«Мене не цікавить ЛГБТ+ тема», вона зазвичай має на увазі: мені ніколи не доводилося про це думати.

І це, до речі, теж привілей.

Найбільш непомітний привілей

Гетеросексуальні люди мають розкіш думати, що їхні права – стабільні, що якщо когось обмежують, то це «не про них».
Та історія часто працює інакше.

Суспільство, яке звикає обмежувати «інакших», завжди знайде нову категорію «зайвих».
Сьогодні – за сексуальну орієнтацію, завтра – за погляди, післязавтра – за голос.

Цей текст – не про провину гетеросексуальних людей, і не про те, що хтось має за щось вибачатися. Привілеї — не особистий вибір, а умови, в яких ми опинилися, тож вибір починається там, де ми вирішуємо, як із цим бути.

Гетеропривілеї не означають, що гетеросексуальна людина має привілеї в усіх сферах життя. Йдеться саме про переваги, пов’язані із сексуальною орієнтацією та домінуванням гетеросексуальності як соціальної норми.

Не обовʼязково треба бути активіст(к)ами, або «розбиратися в темі», іноді достатньо дуже простих речей:

• Сказати «не ок» на гомофобний жарт у компанії.
• Не мовчати, коли хтось принижує інших «просто для сміху».
• Підтримати близьку людину, якщо ви знаєте, що вона ЛГБТ+, не соромитися, не робити вигляд, що вона «переросте», чи що це «тимчасово».
• Не переповідати плітки про чужу орієнтацію.
• Не «аутити» (розповідати про орієнтацію) людей без їхньої згоди.
• Підтримати близьку ЛГБТ+ людину публічно, а не лише «на кухні».
• Не вимагати від людей пояснювати своє життя, щоб воно виглядало прийнятним.

Ці кроки не змінюють світ миттєво, але вони змінюють середовище – тут і зараз.

Зрештою, це ж не лише про ЛГБТ+.
Гендерні стереотипи роками шкодять усім: обмежують вибір, ролі, емоції, можливість бути собою.

І якщо від чогось давно пора відмовитися, то саме від уявлення, що світ має бути зручним лише для одних – а для інших із постійними «але».

Бо свобода, яка працює лише для частини людей, рано чи пізно перестає працювати для всіх.

Повернення чоловіка з війни — це подія, на яку чекають із надією, але яка часто приносить не лише радість, а й внутрішню напругу. Багато жінок зізнаються: замість полегшення вони відчувають розгубленість, втому, тривогу й провину за ці почуття. Ці емоції в такій ситуації — поширені й нормальні. Це не означає, що ви «погано підтримуєте» чи робите щось неправильно. Це означає, що ви теж проходите адаптацію.

Практичними порадами ділиться Олександра Касьянова — керівниця терапевтичного напряму Об’єднаного гуманітарного фронту (UHF). Її рекомендації ґрунтуються на реальному досвіді роботи з військовими, ветеранами та їхніми близькими.

Мета цього матеріалу  — дати зрозумілі орієнтири, які можуть полегшити побутове й емоційне співіснування пари на старті після повернення.

Після повернення з фронту людина відчуває себе інакше

Під час участі у бойових діях військовослужбовці переживають не звичний нам усім стрес, а бойовий, який може довго залишатись навіть після повернення до безпечного місця. його наслідки можуть проявлятися у підвищеній настороженості, безсонні, різких реакціях на звуки, тривожності. Це може бути незвичним для партнера без бойового досвіду, але варто розуміти, що це нормальна реакція на ненормальні для людини обставини. 

Багато військових після демобілізації стають більш замкненими, уникають розмов про пережите, прагнуть усамітнення. Чоловіки та жінки  або почуваються зайвими, або не готові ще повністю вступати в різні побутові обов’язки. У них можуть бути проблеми з близькістю або ж з розмежуванням особистого простору.

Пара звикає одне до одного заново. Тут може бути дуже багато розгубленості, напруги, яку часом страшно висловлювати. Або навпаки – емоції розплескуються через край. 

Важливо пам’ятати: більшість цих реакцій є тимчасовими. Психіці потрібен час, щоб перейти з війни до мирного життя.

Як правильно надати підтримку самостійно і на що звернути увагу?

Найкраще стабілізує у перші тижні після демобілізації партнера простий розпорядок дня, рутини без різких змін і перевантаження подіями. У перші тижні варто уникати масових зустрічей з усіма родичами та активних поїздок. Маленькі спільні ритуали — ранкова прогулянка із собакою, похід в улюблену кав’ярню, перегляд серіалу ввечері  — все це повертає відчуття нормальності й безпеки. 

Стосовно розпитувань: замість того, щоб питати «Що ти пережив? А що було найгірше? А кого ти втратив?» і так далі, краще просигналізуйте чоловіку, що ви завжди тут і будете завжди готові вислухати про пережите. 

Якщо людина просить простору — це потрібно поважати. Примус до розмов, близькості чи «правильних» реакцій підсилює напругу й закриває контакт.

Близькість потрібна, але не відразу

У перші тижні не варто спішити із близькістю. Адже хтось буде готовий на інтимність з самого початку, а комусь треба буде більше часу. За відчуття небезпеки, коли багато кортизолу та адреналіну, сексуальне бажання знижується. Разом з ПТСР, депресією чи тривогою неготовність лише посилюється. Це не назавжди — просто потрібен час. Можна почати просто зі спільних переглядів фільму чи серіалу, обіймів, без натяку на секс. 

Відкритість та чесність – крок до розуміння

Щоденна комунікація в часи адаптації має фокусуватися на теперішньому моменті. Важливо м’яко намагатися зрозуміти потреби один одного. І з цим допоможуть короткі питання, що не переходитимуть особисті кордони партнера. Наприклад, можна спитати про стан:

•  «Як твій сон?»
• «Що тобі снилося?»
• «Як твій настрій?»
• «Що для тебе сьогодні було найважливіше, найприємніше, що було найважче сьогодні?»

Коли ви бачите складні реакції: сум, відсторонення чи злість – то можна просто назвати це: «Я бачу, що тобі складно та хвилююся за тебе. Я хочу тебе якось підтримати. Як я можу це зробити?» 

Якщо ви пропонуєте свою підтримку і допомогу, чуєте «ні» і зупиняєтесь – це турбота. Якщо ви ігноруєте “ні” – це вторгнення в приватність.

Не забувати піклуватися про себе

Якщо партнерки не турбуватимуться про себе і не поповнюватимуть власний ресурс, то швидко дійдуть до вигорання. Важливими трьома китами здорової психіки є: регулярний сон, їжа і рух. Якщо ви не робите цього, то навіть ліки не будуть добре працювати. Також це можуть бути такі індивідуальні речі, як ведення щоденника, 15 хвилин на себе, медитація, просто посидіти в тиші тощо.

Якщо партнерка відчуває:

• зниження енергії, 
• появу самозвинувачуючих думок
• провину
• порушення сну
• порушення апетиту
• постійне відчуття, що вона на межі

Тоді варто звернутися за допомогою до психіатра або психотерапевта, бо це можуть бути симптоми депресивного або тривожного розладу. 

Чого краще не робити під час адаптації

З добрих намірів жінки часто перебільшують з опікою, беруть на себе роль побратима, командира, капелана, психолога і лікаря одночасно. Для того щоб адаптуватися, партнеру потрібен час та особистий простір. Він може не потребувати ту кількість турботи, яку хочеться надати одразу після повернення. 

Друга річ, яка може бути теж з хороших намірів, це нав’язування лікування загалом. Може здаватися, що партнеру обов’язково одразу треба піти на чекап, зробити купу аналізів, а ще до психолога. Це потрібно, але має відбуватися не одразу та без примусу. Таке навантаження та спроби «розписати графік» можуть бути виснажливими для людини, що насправді прагне відпочити.

Коли жінка помічає емоційну дистанцію у стосунках із партнером після його повернення з війни, це природно може викликати тривогу, розгубленість і страх втрати близькості. У відповідь часто виникає потреба повернути відчуття безпеки й контакту — і саме тоді можуть з’являтися прояви гіперконтролю.

Гіперконтроль зазвичай виглядає як часті дзвінки й повідомлення, постійні уточнення «де ти?» і «коли будеш вдома?», наполягання на негайній відповіді, перевірки онлайн-статусу, образа або сильна тривога, якщо партнер довго не виходить на зв’язок. Хоча ці реакції народжуються з любові й страху втрати, вони можуть ненавмисно створювати додатковий тиск і закріплювати болісний цикл «я наближаюся — ти віддаляєшся».

Ще однією поширеною помилкою є порівняння або знецінення переживань партнера — зіставлення його стану з власним досвідом чи з тим, «як справляються інші». Такі слова рідко приносять полегшення й частіше поглиблюють дистанцію та конфлікти у стосунках.

Часто допомога фахівця є єдиним правильним рішенням

Приводом для звернення до спеціаліста можуть бути: тривале безсоння, різкі спалахи агресії, зловживання алкоголем, постійна апатія, висловлювання про безнадію або небажання жити, соціальна  ізоляція. Якщо стан не покращується впродовж трьох місяців після повернення  або ускладнюються — допомога психолога чи психотерапевта є не слабкістю, а відповідальним кроком. 

Іноді партнер може не говорити напряму про потребу у підтримці. Якщо на негативну комунікацію припадає 3-4 позитивних комунікацій – тоді все добре, поодинокі негативні емоційні реакції є нормою. Якщо уникнення розмов відбувається на постійній основі – це тривожний сигнал.  Якщо разом з цим присутнє порушення сну, спалахи гніву, суїцидальні думки – це момент, коли треба звертатися до спеціаліста.

Найбільш часту відповідь, яку отримують партнерки після пропозиції про фахову допомогу — «я не хворий, мені не треба ніякий спеціаліст». Можна пояснити, що ваш партнер має право  на підтримку не тільки від вас, а й від фахівця, який, наприклад, має досвід в роботі з розладами адаптації. 

Також можна запропонувати сходити лише на першу консультацію і вже далі після перших відвідин вирішувати, чи хочеться продовжувати.

Повернення — це процес для обох

Повернення з війни — це не точка, а процес, у якому беруть участь обидва партнери. Адаптація потребує часу, терпіння та м’якої підтримки. Важливо пам’ятати: партнерка не має рятувати, лікувати чи «витягувати» ціною себе. Її роль — бути поруч з партнером, реагувати без осуду та зберігати власне психологічне здоров’я. Бо повернення до мирного життя — це шлях, який проходять удвох.

АНОТАЦІЯ

У дослідженні проаналізовано гендерну чутливість державних комунікацій у сфері оборони України в умовах повномасштабної війни.

На прикладі офіційних привітань до Міжнародного дня боротьби за права жінок та Дня захисників і захисниць України, а також державних рекрутингових кампаній виявлено співіснування емансипованих моделей жіночності і традиційних стереотипних образів жінок як «берегинь» чи символів жертовності. Використання фемінітивів і лексичних інновацій поступово формує більш інклюзивний публічний дискурс, однак зміст часто залишається символічним, без належного визнання жінок як повноправних суб’єкток оборонних процесів.

Аналіз інформаційних кампаній рекрутингових центрів свідчить про зростання уваги до добровільності та професійності служби, проте гендерна чутливість у їхніх комунікаціях поки є фрагментарною. Результати підтверджують необхідність послідовної інтеграції гендерної перспективи в інформаційну політику держави для ефективної мобілізації людського потенціалу й реалізації концепції всеохопної оборони.

ЗМІСТ

АБРЕВІАТУРИ    
СТИСЛИЙ ОГЛЯД    
ВСТУП    
МЕТОДОЛОГІЯ    
Методи збору даних    
Методи аналізу даних    
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕНДЕРНОЇ ЧУТЛИВОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ В СЕКТОРІ ОБОРОНИ НА КОНКРЕТНИХ ПРИКЛАДАХ  
1.1 Комунікації до Міжнародного дня боротьби за права жінок    
1.2 Комунікації до Дня захисників та захисниць України    
1.3   Підсумки Розділу 1. Аналіз гендерної чутливості державних комунікацій у секторі оборони на конкретних прикладах 
РОЗДІЛ 2. ГЕНДЕРНА ЧУТЛИВІСТЬ ДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОГО РЕКРУТИНГУ    
2.1   Підсумки Розділу 2. Гендерна чутливість державних комунікацій у сфері військового рекрутингу 
ВИСНОВКИ    
РЕКОМЕНДАЦІЇ. ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНО ЧУТЛИВИХ ДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ ДЛЯ ЗАЛУЧЕННЯ ЖІНОК ДО СИЛ ОБОРОНИ    
ПОСИЛАННЯ   

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

Контекст. У березні 2021 року указом Президента «Про Стратегію воєнної безпеки України» вперше було визначено за основу воєнної безпеки всеохопну оборону, одним зі складників якої є інформаційний. Була затверджена й окрема Стратегія інформаційної безпеки. Правовий аспект долученості до захисту держави загалом демонструє гендерно нейтральні наративи, однак законодавство України (як і багатьох інших країн, де є призовна армія) саме за чоловіками закріплює військовий обов’язок, у той час як для жінок військова служба залишається правом.

Методологія дослідження ґрунтується на: 1) аналізі комунікацій обласних державних адміністрацій (ОДА) та обласних військових адміністрацій (ОВА), що були виявлені під час медіамоніторингу ​​у період з 2015 по липень 2025 року (за допомогою тематичного аналізу з дедуктивно-індуктивною логікою кодування), та аналізі комунікацій окремих структур сектору оборони; 2) аналізі сайтів та Instagram-сторінок центру рекрутингу української армії та центру рекрутингу Сухопутних військ ЗСУ у період з 2024 по липень 2025 року (за допомогою методу тематичного аналізу з індуктивною логікою кодування).

Розділ 1. АНАЛІЗ ГЕНДЕРНОЇ ЧУТЛИВОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ В СЕКТОРІ ОБОРОНИ НА КОНКРЕТНИХ ПРИКЛАДАХ 

Результати дослідження підтверджують, що державні комунікації у сфері оборони поєднують елементи інклюзивної, гендерно чутливої мови з глибоко вкоріненими гендерними стереотипами.

Розділ 2. ДЕРЖАВНІ КОМУНІКАЦІЇ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОГО РЕКРУТИНГУ

Аналіз контенту центрів військового рекрутингу продемонстрував невідповідність між декларованим принципом відкритості рекрутингу для всіх охочих, зокрема через частину гендерно чутливих комунікацій, та фактичною обмеженістю можливостей для жінок, зокрема через поширення гендерних стереотипів та зосередженість на чоловічій авдиторії.

Висновки

Аналіз державних комунікацій з 2014 року показує поступові позитивні зміни: мовна інклюзивність зростає, фемінітиви використовуються частіше, а День захисників і захисниць офіційно закріпив присутність жінок у публічній мові. 

Рекрутинг стає більш сервісним, з опорою на цивільний досвід, а в матеріалах з’являються реальні історії військовослужбовиць та дані про кандидаток, що посилює відчуття належності жінок до оборони. 

Водночас позитивні зміни ще не стали стандартом: святкові звернення й досі спираються на стереотипи, рекрутинг іноді використовує традиційні уявлення про ролі, бракує конкретики щодо посад, функцій і умов служби для жінок. 

Для підвищення ефективності комунікацій важливо переходити від формальної видимості жінок до їхньої реальної присутності через предметний опис ролей, суспільно-рефлексивний формат святкових дат та прозоре звітування державних органів. Такий підхід дозволяє не лише підтримувати мораль, а й мобілізувати та утримувати оборонні спроможності на всіх рівнях. 

Рекомендації

• Розробити стандартизовані довідники стилю та шаблони публічних комунікацій з обов’язковим використанням фемінітивів та гендерно симетричних формулювань — Міністерства та відомства оборони, центральні органи влади, обласні військові адміністрації.
• Синхронізувати стандарти комунікацій між усіма державними інституціями та впровадити регулярний моніторинг їх виконання — Центральні органи влади, Міністерство цифрової трансформації, Департамент комунікацій.
• Подолати стереотипні та патерналістські наративи, відмовитися від порівнянь «жінки не поступаються чоловікам» — Державні медіа, пресслужби відомств, відповідальні за інформаційну політику.
• Системно включати жінок до інформаційного контенту: фемінітиви, статистика, інтерв’ю, матеріали про досягнення — Пресслужби Міноборони, ЗСУ, волонтерські та медійні підрозділи.
• Забезпечити гендерний баланс серед спікерів/ок, учасників/иць офіційних заходів та медіаефірів — Організатор(к)и заходів, пресслужби відомств.
• Створювати інформаційні продукти про особливості залучення жінок до війська, умови служби, можливості професійного розвитку та соціального захисту — Державні медіа, пресслужби відомств, центри комунікацій.
• Оновити назви свят, пам’ятних дат, нагород, звань і посад до інклюзивних формулювань — Міністерства, які ведуть відповідні реєстри, Державне управління документів і календарів.
• Поєднувати символічні та практичні елементи в комунікаціях (наприклад, історико-культурні мотиви із сучасними прикладами досягнень) — Відділи комунікацій відомств, організатор(к)и святкових заходів.
• Використовувати реальні зображення жінок у конкретних операційних ролях та уникати абстрактних символічних образів — Пресслужби, медіацентри відомств, фотограф(к)и та відеооператор(к)и.
• Формувати архів реальних історій успішних жінок у секторі оборони — Пресслужби відомств, центри досліджень і архівування.
• Акцентувати у державних зверненнях на правах жінок, безпечній службі, рівному доступі до посад та прийнятті рішень — Центральні органи влади, пресслужби відомств, спікери державних медіа.
• Перетворити офіційні комунікації на трансформаційний інструмент через звітування про розв’язання проблем рівності та дискримінації — Центральні органи влади, Міноборони, відповідальні департаменти комунікацій.

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.

Впровадження принципів гендерної рівности в українське законодавство і практики державних органів триває вже кількадесят років. Ми зібрали всі нормативні акти й рубрикували їх за двома принципами: за органом видачі та за сферою регулювання. Перелік буде періодично оновлюватися (поточна версія — середина 2025 року). З метою кращої індексації статті в інтернет-пошуку посилання на документи не подаємо — їх можна знайти за запитом і за назвою на сайтах держорганів.

ЗА ОРГАНОМ ВИДАЧІ

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року (Закон України від 28.06.1996 №254к/96-ВР)

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 р.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 19.12.2024 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» від 20.11.2024 р.

Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій» від 20.11.2024 р.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 30.05.2024 р.

Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству і боротьбу з цими явищами» від 22.05.2024 р.

Закон України «Про протидію торгівлі людьми» від 31.03.2023 р.

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 31.03.2023 р.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» від 20.06.2022 р.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” щодо протидії дискримінації за ознакою статі» від 10.09.2021 р.

Закон України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 14.07.2021 р.

Закон України  «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» від 06.09.2018 р.

Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації» від 13.05.2014 р.

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Указ Президента України №225 від 02.06.2021 р. «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року “Про стратегію людського розвитку”»

Указ Президента України №189 від 11.05.2021 р. «Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна — НАТО на 2021 рік»

Указ Президента України №119 від 24.03.2021 р. «Про Національну стратегію у сфері прав людини»

Указ Президента України №533 від 03.12.2020 р. «Про забезпечення створення безбар’єрного простору в Україні»

Указ Президента України №398 від 21.09.2020 р. «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства»

Указ Президента України №203 від 26.05.2020 р. «Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна — НАТО на 2020 рік»

Указ Президента України №722 від 30.09.2019 р. «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року»

Указ Президента України №274 від 18.05.2019 р. «Про День батька»

Указ Президента України №1135 від 26.07.2005 р. «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Указ Президента України №283 від 25.04.2001 р. «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні»

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Постанова Кабінету Міністрів України №997 від 28.12.2018 р. (редакція від 21.07.2025 р.) «Питання проведення гендерно-правової експертизи»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №439-р від 02.05.2025 р. «Деякі питання реалізації Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №752-р від 12.08.2022 р. (редакція від 02.05.2025 р.) «Про схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затвердження операційного плану з її реалізації на 2022–2024 роки»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №366-р від 14.04.2021 р. (редакція від 25.03.2025 р.)  «Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1190-р від 29.11.2024 р. «Деякі питання забезпечення досягнення Цілей сталого розвитку в Україні»

Постанова Кабінету Міністрів України №658 від 22.08.2018 р. (редакція від 28.03.2024 р.) «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №815-р від 15.09.2023 р. «Про схвалення Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації на 2023–2025 роки»

Постанова Кабінету Міністрів України №784від 02.09.2020 р.  (редакція від 19.05.2023 р.)  «Про утворення Комісії з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №79-р від 27.01.2023 р. «Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції комунікації у сфері гендерної рівності»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1163-р від 20.12.2022 р. «Про схвалення Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та затвердження операційного плану заходів на 2022–2024 роки з її реалізації»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1544-р від 28.10.2020 р.   (редакція від 16.12.2022 р.) «Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року».

Постанова Кабінету Міністрів України №655 від 22.08.2018 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №654 від 22.08.2018 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №824 від 21.08.2019 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження типових положень про денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, та спеціалізовану службу первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №417 від 23.05.2012 р. (редакція від 01.06.2021 р.) «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №728-р від 10.10.2018 р. (редакція від 02.03.2021 р.) «Про схвалення Концепції Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року»

Постанова Кабінету Міністрів України №145 від 24.02.2021 р. «Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1578-р від 16 грудня 2020 р. «Про затвердження плану заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1517-р від 02.12.2020 р. «Питання збору даних для моніторингу гендерної рівності»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1277-р від 21.10.2020 р. «Про участь Уряду України у міжнародній ініціативі “Коаліції дій для сприяння досягненню гендерної рівності”»

Постанова Кабінету Міністрів України №930 від 09.10.2020 р. «Деякі питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Постанова Кабінету Міністрів України №273 від 11.04.2018 р. (редакція від 26.09.2020 р.) «Про затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1393-р від 23.11.2015 р. (редакція від 26.09.2020 р.) «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1127-р від 16.09.2020 р. «Про схвалення проекту листа Уряду України до секретаріату Міжнародної коаліції за рівну оплату праці (ЕРІС)»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1128-р від 16.09.2020 р. «Про схвалення Концепції комунікації у сфері гендерної рівності»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №634-р від 05.09.2018 р. (редакція від 19.05.2020 р.) «Про затвердження Національного плану дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року».

Розпорядження Кабінету Міністрів України №505-р від 06.05.2020 р. «Про схвалення проекту листа Уряду України до Міністерства Європи та закордонних справ Французької Республіки щодо участі Уряду України у міжнародній ініціативі “Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності»

Постанова Кабінету Міністрів України №234 від 20.03.2019 р. (редакція від 04.03.2020 р.) «Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №783 від 22.08.2012 р. (редакція від 04.03.2020 р.) «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №686-р від 21.08.2019 р. «Питання збору даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку»

Постанова Кабінету Міністрів України №1087 від 05.09.2007 р. (редакція від 19.06.2019 р.) «Про консультативно-дорадчий орган з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання та протидії домашньому насильству та протидії торгівлі людьми»

Постанова Кабінету Міністрів України №462 від 05.06.2019 р. «Про внесення змін до Порядку проведення конкурсу на заняття посад державної служби»

Постанова Кабінету Міністрів України №437 від 22.05.2019 р. «Питання українського правопису»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №121-р від 20.02.2019 р. «Про участь делегації Уряду України у 63-й сесії Комісії ООН зі становища жінок»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №113-р від 24.02.2016 р. (редакція від 05.09.2018 р.) «Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2020 року»

Постанова Кабінету Міністрів України №1106 від 25.10.2017 р. «Про виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони»

Постанова Кабінету Міністрів України №390 від 07.06.2017 р. «Про Урядового Уповноваженого з питань гендерної політики»

Постанова Кабінету Міністрів України №660 від 25.07.2012 р. (редакція від 01.01.2017 р.) «Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №161-р від 16.03.2016 р. «Про схвалення стратегії подолання бідності»

Постанова Кабінету Міністрів України №717 від 26.09.2013 р. (редакція від 10.06.2015 р.) «Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1002-р від 21.11.2012 р. «Про схвалення Концепції Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року»

Постанова Кабінету Міністрів України №1834 від 27.12.2006 р. «Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року»

Постанова Кабінету Міністрів України №479 від 06.05.2001 р. (редакція від 04.09.2003 р.) «Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001–2005 роки»

МІНІСТЕРСТВА УКРАЇНИ

Наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства внутрішніх справ України №369/180 від 13.03.2019 р. (редакція від 25.01.2024 р.) «Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства»

Наказ Міністерства освіти і науки України №675 від 05.06.2023 р. «Про затвердження Порядку здійснення експертизи, надання грифів навчальній літературі та навчальним програмам»

Наказ Міністерства соціальної політики України №1434 від 01.10.2018 р.  (редакція від 28.12.2021 р.) «Про затвердження Типової програми для кривдників»

Наказ Міністерства освіти України  № 1182 від 05.11.2021 р. «Про затвердження Методології та критеріїв проведення гендерного аудиту закладів освіти»

Наказ Міністерства соціальної політики України № 448 від 09.08.2021 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення гендерного аудиту підприємствами, установами та організаціями»

Наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №1574 від 18.08.2020 р. «Про затвердження зміни №9 до національного класифікатора ДК 003:2010»

Наказ Міністерства соціальної політики України №257 від 14.04.2020 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо оцінювання гендерного впливу галузевих реформ»

Наказ Міністерства соціальної політики України №108 від 13.02.2020 р. «Про деякі питання діяльності Експертної ради з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі»

Наказ Міністерства соціальної політики України №87 від 07.02.2020 р. «Про утворення Міжвідомчої робочої групи з координації питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Наказ Міністерства соціальної політики України №86 від 07.02.2020 р. «Про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів»

Наказ Міністерства оборони України №26 від 05.02.2020 р. «Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно військове звання молодшого лейтенанта запасу»

Наказ Міністерства соціальної політики України №56 від 29.01.2020 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у трудових відносинах»

Наказ Міністерства юстиції України №33 від 12.03.2019 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо ідентифікації випадків ґендерної дискримінації та механізм надання правової допомоги»

Наказ Міністерства оборони України №57 від 13.02.2019 р. «Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу»

Наказ Міністерства фінансів України №1 від 02.01.2019 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо впровадження та застосування гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі»

Наказ Міністерства оборони України №627 від 13.12.2018 р. «Про затвердження переліків військово-облікових спеціальностей і штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу і тарифних переліків посад вищезазначених військовослужбовців»

Наказ Міністерства соціальної політики України  №1852 від 11.12.2018 р. «Про утворення Державної установи “Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей”»

Наказ Міністерства юстиції України №3719/5 від 27.11.2018 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій з проведення ґендерно-правової експертизи актів законодавства та проектів нормативно-правових актів, визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2006 року №42/5»

Наказ Міністерства юстиції України та Координаційного центру з надання правової допомоги №95 від 22.11.2018 р. «Про затвердження Ґендерної стратегії системи надання безоплатної правової допомоги»

Наказ Міністерства юстиції України №2260/5 від 03.07.2018 р. «Про затвердження Змін до Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги»

Наказ Міністерства соціальної політики України №366 від 18.06.2012 р.  (редакція від 06.05.2016 р.) «Про затвердження форм заяв про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, журналу реєстрації заяв осіб, які мають намір отримати статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, розписки про нерозголошення відомостей, облікової картки особи, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, журналу реєстрації видачі довідок про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики України №578 від 14.09.2012 р. «Про затвердження форм оцінки потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми; плану реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми; обліку осіб, які постраждали від торгівлі людьми; звіту щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики №345 від 08.06.2012 р. «Про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі»

Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту №3036 від 06.09.2010 р. «Про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі»

Наказ Міністерства освіти і науки України №839 від 10.09.2009 р. «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту»

Наказ Міністерства охорони здоров’я України №256 від 29.12.1993 р. «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Втратив чинність на підставі Наказу МОЗ №1254 від 13.10.2017 р.  (підстава z1508-17)

ІНШЕ

Наказ Національного агентства України з питань державної служби №80-20 від 20.05.2020 р. «Про затвердження форми звітності КСДС “Звіт про кількісний склад державних службовців”»

Наказ Державної служби статистики України №97 від 01.03.2019 р. «Про утворення міжвідомчої робочої групи з питань гармонізації національних показників ґендерної рівності до міжнародних стандартів»

Наказ командувача Національної гвардії України № 911 від 27.12.2017 р. «Про затвердження Інструкції про заходи контролю за зверненнями громадян, які містять інформацію щодо дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань у НГУ».

Лист МОН України № 1/11-1267 від 05.02. 2016 р. «Про посилення діяльності щодо впровадження ґендерного компоненту в освіту»

ЗА СФЕРОЮ

ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 12.09.2025 р.

Закон України «Про зайнятість населення» від 12.09.2025 р.

Стаття 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 19.12.2024 р.

Розпорядження Кабінету Міністрів України №161-р від 16.03.2016 р. «Про схвалення стратегії подолання бідності»

Статті 26, 29, 33, 51, 55, 56, 60, 60-1, 60-2, 63, 77-3, 176, 177, 178, 179, 181, 182, 182-1, 184, 185, 186, 186-1, 232 Кодексу законів про працю України

Статті 4, 10, 11, 17, 18, 18-1, 19, 19-1, 24, 25, 26 Закону України «Про відпустки»

Наказ Міністерства охорони здоров’я України №256 від 29.12.1993 р. «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Втратив чинність на підставі Наказу МОЗ №1254 від 13.10.2017 р. (підстава z1508-17)

ОСВІТА

Закон України «Про освіту» від 12.09.2025 р.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 19.12.2024 р.

Наказ Міністерства освіти і науки України №675 від 05.06.2023 р. «Про затвердження Порядку здійснення експертизи, надання грифів навчальній літературі та навчальним програмам»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1163-р від 20.12.2022 р. «Про схвалення Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та затвердження операційного плану заходів на 2022–2024 роки з її реалізації»

Наказ Міністерства освіти України №1182 від 05.11.2021 р. «Про затвердження Методології та критеріїв проведення гендерного аудиту закладів освіти»

Постанова Кабінету Міністрів України №491 від 06.06.2018 р. «Деякі питання освітнього омбудсмена»

Постанова Кабінету Міністрів України №273 від 11.04.2018 р. (редакція від 26.09.2020 р.) «Про затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року»

Лист МОН України №1/11-1267 від 05.02. 2016 р. «Про посилення діяльності щодо впровадження ґендерного компоненту в освіту»

Наказ Міністерства освіти і науки України №839 від 10.09.2009 р. «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту»

ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 19.12.2024 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» від 20.11.2024 р.

Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству і боротьбу з цими явищами» від 22.05.2024 р.

Постанова Кабінету Міністрів України №658 від 22.08.2018 р. (редакція від 28.03.2024 р.) «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі»

Наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства внутрішніх справ України №369/180 від 13.03.2019 р. (редакція від 25.01.2024 р.) «Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства»

Постанова Кабінету Міністрів України №655 від 22.08.2018 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №654 від 22.08.2018 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №824 від 21.08.2019 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження типових положень про денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, та спеціалізовану службу первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» від 20.06.2022 р.

Постанова Кабінету Міністрів України №145 від 24.02.2021 р. «Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року»

Указ Президента України №398 від 21.09.2020 р. «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства»

Постанова Кабінету Міністрів України №234 від 20.03.2019 р. (редакція від 04.03.2020 р.) «Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі»

Наказ Міністерства соціальної політики України №1852 від 11.12.2018 р. «Про утворення Державної установи “Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей”»

Стаття 126-1 «Домашнє насильство» Кримінального кодексу України

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 19.12.2024 р.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» від 20.06.2022 р.

Указ Президента України №398 від 21.09.2020 р. «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства»

Наказ Міністерства соціальної політики України №1852 від 11.12.2018 р. «Про утворення Державної установи “Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей”»

Стаття 152 «Зґвалтування» Кримінального кодексу України

Стаття 153 «Сексуальне насильство» Кримінального кодексу України

Стаття 154 «Примушування до вступу в статевий зв’язок» Кримінального кодексу України

ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ

Закон України «Про протидію торгівлі людьми» від 31.03.2023 р.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» від 20.06.2022 р.

Постанова Кабінету Міністрів України №417 від 23.05.2012 р. (редакція від 01.06.2021 р.) «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»

Постанова Кабінету Міністрів України №783 від 22.08.2012 р. (редакція від 04.03.2020 р.) «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики України №1852 від 11.12.2018 р. «Про утворення Державної установи “Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей”»

Постанова Кабінету Міністрів України №660 від 25.07.2012 р. (редакція від 01.01.2017 р.) «Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики України №366 від 18.06.2012 р. (редакція від 06.05.2016 р.) «Про затвердження форм заяв про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; журналу реєстрації заяв осіб, які мають намір отримати статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми; розписки про нерозголошення відомостей, облікової картки особи, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми; журналу реєстрації видачі довідок про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики України №578 від 14.09.2012 р. «Про затвердження форм оцінки потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми; плану реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми; обліку осіб, які постраждали від торгівлі людьми; звіту щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми»

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО ПОВ’ЯЗАНЕ З КОНФЛІКТОМ (СНПК)

Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо запобігання випадкам уникнення кримінальної відповідальності особами, які вчинили кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України» від 26.02.2025 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» від 20.11.2024 р.

Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій» від 20.11.2024 р.

Стаття 438 «Порушення законів та звичаїв війни» Кримінального кодексу України

МАТЕРИНСТВО ТА БАТЬКІВСТВО

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 01.10.2023 р.

Указ Президента України №274 від 18.05.2019 р. «Про День батька»

Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 22.03.2001 р.

Конвенція про охорону материнства від 15.06.2000 р.

Статті 26, 29, 33, 51, 55, 56, 60, 60-1, 60-2, 63, 77-3, 176, 177, 178, 179, 181, 182, 182-1, 184, 185, 186, 186-1, 232 Кодексу законів про працю України

Статті 5, 141 Сімейного кодексу України

Статті 4, 10, 11, 17, 18, 18-1, 19, 19-1, 24, 25, 26 Закону України «Про відпустки»

СЕКСУАЛЬНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ГЕНДЕРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ (СОГІ) ТА ЛГБТ+

Закон України «Про медіа» від 01.01.2025 р.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” та інших законів України щодо імплементації норм європейського законодавства у національне законодавство України шляхом імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу у сфері аудіовізуальної реклами (Європейської конвенції про транскордонне телебачення, Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіапослуги від 10 березня 2010 року із змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14 листопада 2018 року)» від 30.05.2023 р.

Закон України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 14.07.2021 р.

ЖІНКИ В АРМІЇ

Закон України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 12.09.2025 р.

Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 31.08.2025 р.

Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 18.12.2024 р.

Закон України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 14.07.2021 р.

Наказ Міністерства оборони України №57 від 13.02.2019 р. «Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу»

Наказ Міністерства оборони України №627 від 13.12.2018 р. «Про затвердження переліків військово-облікових спеціальностей і штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу і тарифних переліків посад вищезазначених військовослужбовців»

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» від 06.09.2018 р.

Наказ командувача Національної гвардії України №911 від 27.12.2017 р. «Про затвердження Інструкції про заходи контролю за зверненнями громадян, які містять інформацію щодо дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань у НГУ»

МЕДІА ТА РЕКЛАМА

Закон України «Про медіа» від 01.01.2025 р.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” та інших законів України щодо імплементації норм європейського законодавства у національне законодавство України шляхом імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу у сфері аудіовізуальної реклами (Європейської конвенції про транскордонне телебачення, Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіапослуги від 10 березня 2010 року із змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14 листопада 2018 року)» від 30.05.2023 р.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” щодо протидії дискримінації за ознакою статі» від 10.09.2021 р.

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1128-р від 16.09.2020 р. «Про схвалення Концепції комунікації у сфері гендерної рівності»

Проблематика визначення

Проблема полягає передусім у відсутности єдиного офіційного визначення або тлумачення терміна «гендерно зумовлене насильство» (ГЗН) як на національному, так і на міжнародному рівні.

Термін у такому формулюванні в українське законодавство не введений, але є термін «насильство за ознакою статі». До 19 грудня 2024 року термін «насильство за ознакою статі» був введений лише в Закон України «Про рівні права та можливості», однак окремої статті, яка містила б тлумачення, чим є таке насильство, які його прояви та відповідальність за нього, не було.

З 19 грудня 2024 року набув чинності Закон України 3733-ІХ, який був ухвалений Верховною Радою в травні 2024 року у межах реалізації стратегії імплементації Стамбульської конвенції — Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.

Більше про імплементацію Стамбульської конвенції читайте в статті Христини Кіт.

Отже, в українське законодавство імплементується термін «насильство за ознакою статі», який у цьому контексті можна вживати як паралельну форму до «гендерно зумовленого насильства», але розділяти їх як юридичні терміни. Згідно зі статтею 173-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення насильство за ознакою статі — це умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, спрямованих проти конкретної особи через її належність до певної статі, чи стереотипні уявлення про соціальні ролі (становище, обов’язки, поведінка тощо) жінки або чоловіка в суспільстві, внаслідок чого була завдана шкода фізичному (без спричинення тілесних ушкоджень) або психічному здоров’ю потерпілої людини.

Гендерно зумовлене насильство — одне з найпоширеніших порушень прав людини, внаслідок якого непропорційно часто стають потерпілими саме жінки та дівчата.

Гендерні експерт(к)и та юрист(к)и наполягають на тому, що при фізичному насильстві, яке супроводжується тілесними ушкодженнями (що виключене із законодавчого визначення наразі), варто враховувати гендерну зумовленість злочину як додатковий чинник. Отже, можна сформулювати альтернативне визначення гендерно зумовленого насильства, згідно з яким:

гендерно зумовлене насильство — це загальний термін для будь-яких шкідливих дій, які вчиняються проти волі людини та ґрунтуються на соціально приписаних відмінностях між чоловіками й жінками.

Є ще декілька нормативних визначень, якими, зокрема, послуговуються міжнародні правозахисні органи в своїх доповідях та звітах.

Керівництво з інтеграції заходів щодо протидії гендерно зумовленому насильству до гуманітарної діяльности	Гендерно зумовлене насильство — «загальний термін для будь-якого акту завдання шкоди, що вчиняється проти волі особи і пояснюється соціальними (гендерними) відмінностями між чоловіками і жінками, викликає серйозну і зростаючу стурбованість в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій».
Директива 2012/29/ЄС Європейського парламенту та Ради 2012 року, що встановлює мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту жертв злочинів (Директива про права жертви).	Гендерно зумовлене насильство — «насильство, спрямоване проти будь-якої особи за ознакою статі, гендерної ідентичності або гендерного самовираження, або якщо воно зачіпає осіб конкретної статі непропорційно». А також «форма дискримінації та порушення основних свобод потерпілої особи».

Отже, фактично гендерно зумовлене насильство — це насильство (в будь-якій його формі), спрямоване проти особи через її гендерну належність, або ж те насильство, що непропорційно впливає на осіб певної статі. ГЗН можуть зазнавати як жінки, так і чоловіки, однак більшість потерпілих становлять саме жінки та дівчата. Серед причин, що впливають на це, є й дисбаланс влади, тобто насильство чиниться, щоби принизити й змусити людину почуватися нижчою за статусом та можливостями.

Причини, підстави та наслідки ГЗН

Гендерно зумовлене насильство тривалий час сприймалось як норма, наприклад, домашнє насильство (фізичне, сексуальне, психологічне чи економічне) також часто можна асоціювати з гендерно зумовленим, адже серед його підстав — глибока вкоріненість ГЗН у патріархальній культурі, яка закріплює нерівність між жінками й чоловіками, визначаючи «традиційні ролі»: чоловік сприймається як «голова родини», що має владу та контроль, а жінка — як підлегла та відповідальна за сім’ю і виховання дітей. Таке насильство часто розглядається як «приватна справа», що заважає втручанню суспільства та правоохоронних органів, адже навіть попри зазначену відповідальність, без прямої заяви потерпілої та відповідальної роботи представник_ів влади ця відповідальність не буде накладена, а радше навпаки — потреба в ній нівелюється виразами на кшталт «б’є — значить любить» і «справа сімейна, не втручайтеся».

Серед інших причин ГЗН:

• Дискримінаційні закони та слабкий правовий захист. Лише після ратифікації Стамбульської конвенції (липень 2022 р.) Україна поступово змінює законодавство до її норм, роблячи його ефективнішим у питаннях протидії та запобіганню насильству. Однак впливовими залишаються проблеми корупції та впливу соціального статусу для уникнення відповідальности, недостатній захист потерпілих від насильства (мала кількість притулків, обмежений доступ до правової допомоги тощо).

• Економічна залежність та соціальна вразливість. Жінки частіше обіймають менш оплачувані посади, що ускладнює фінансову незалежність. Натомість це призводить до неможливости розірвання стосунків через ризик втрати житла, а також обмежує можливості для здобуття освіти та/чи кар’єрного зростання. Крім того, сюди ж входить вразливість економічно залежних груп — безробітні жінки, соло-мами, жінки з сільської місцевости та інші.

• Вплив алкоголю, наркотиків та психічних розладів. Алкоголь і наркотики часто стають тригером агресивної поведінки, особливо в сімейних стосунках, однак вони не є першопричиною насильства, а радше чинником, що загострює проблеми, спричинені патріархальними нормами та особистісними рисами. Деякі психічні розлади також можуть сприяти жорстокій поведінці, але більшість кривдник_ів не мають клінічно підтверджених психічних відхилень.

• Гендерні ролі, виховання та вплив масової культури. Виховання у дусі «жінка повинна терпіти заради сім’ї» сприяє толеруванню насильства, а ідеї на кшталт «чоловік не плаче» і токсична маскулінність підсилюють агресивні моделі поведінки. Все це супроводжується романтизацією насильства й токсичних стосунків у медіа та продуктах масової культури, сексуалізацією та об’єктивацією жінок, публічним сексизмом тощо.

Окремо в контекст України варто вписати вплив війни та повномасштабного вторгнення на гендерно зумовлене насильство. Російсько-українська війна почалася в 2014 році, а повномасштабне вторгнення — 24 лютого 2022-го. Весь цей період дослідни_ки та юрист(к)и фіксують зростання гендерно зумовленого насильства. Мовиться не лише про безпосередньо фізичне, психологічне чи сексуальне насильство як на прифронтових, так і на тимчасово окупованих територіях, але й у цілому про вплив збройної агресії на цивільне населення.

В умовах війни часто посилюються стереотипи про ролі жінок і чоловіків у суспільному й політичному житті, що негативно впливає на представництво жінок у таких процесах. Наприклад, у 2020 році до складу тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на окремих територіях сходу України ввійшли лише дві жінки від України, до посадових обов’язків яких належать гуманітарні та соціально-економічні питання.

Після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року майже третина українц_ів були вимушені покинути свої домівки. Вимушене переміщення негативно впливає на всіх громадян, але з урахуванням проявів дискримінації та гендерних стереотипів вплив на жінок є більшим і проявляється в ускладнених можливостях працевлаштування, нижчому рівні доходу, більшій залежности від соціальних виплат, більшому обсязі неоплачуваної доглядової роботи та, відповідно, звуженні можливостей участи в суспільному та політичному житті.

Війна також збільшує ризик сексуального насильства. Жінки та дівчата вважають, що піддаються підвищеному ризику сексуального насильства на пунктах пропуску в’їзду/виїзду з окупованих територій, а також на непідконтрольних Україні територіях. Однак цей самий ризик підвищується й щодо чоловіків.

Станом на 14 січня 2025 року в Україні від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), постраждали 432 особи, з них: 377 чоловіків, 255 жінок, 14 дітей (12 дівчат, два хлопці). Ця статистика не є повноцінною, оскільки не всі потерпілі звертаються до уряду, також є значна кількість загиблих на окупованих територіях, сліди насильства над якими були виявлені вже при ексгумації. Крім того, велика частина української території досі під окупацією, тож визначити реальний рівень насильства та його розподіл відповідно до гендерного чинника неможливо.

Види гендерно зумовленого насильства

Стандартне виокремлення видів насильства зазвичай містить:

• фізичне;
• сексуальне;
• психологічне;
• економічне.

Деякі з цих видів насильства можуть мати різні прояви або навіть підпункти, відповідальність за які в українському законодавстві прописана окремо. Що стосується гендерно зумовленого насильства (в українському законодавстві є лише формулювання «насильство за ознакою статі»), то тут варто розрізняти фізичний, психологічний та економічний його характер (стаття 173-6 КУпАП).

Згідно зі Стамбульською конвенцією до гендерно зумовленого насильства належать:

1. фізичне насильство;
2. психологічне насильство;
3. сексуальне насильство;
4. економічне насильство;
5. домашнє насильство;
6. переслідування;
7. зґвалтування;
8. сексуальні домагання;
9. каліцтво жіночих геніталій;
10. примусова стерилізація;
11. * примусовий аборт;
12. примусовий шлюб;
13. злочини в ім’я так званої честі;
14. насильство в інституційному середовищі;
15. насильство у воєнних, конфліктних та постконфліктних ситуаціях;
16. торгівля людьми;
17. гендерна дискримінація.

Кожен вид насильства можна деталізувати, щоб чітко прописати всі можливі форми, за які має наступати відповідальність кривдни_ка. Приміром, до фізичного насильства належать: побиття, удушення, штовхання, напад, застосування зброї та навіть убивство. Торгівля людьми часто розуміється як підвид сексуального насильства, у випадку якщо мовиться про проституцію чи інші форми сексуальної експлуатації. Психологічне насильство — це не лише шантаж і погрози, але й наклеп чи словесні образи. Проаналізуймо їх докладніше.

Аб’юз, харасмент чи домагання: в чому різниця

Українське законодавство дає лише визначення сексуальних домагань. Згідно зі ст. 173-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення сексуальні домагання — це умисне вчинення проти бажання особи образливих і принизливих дій сексуального характеру, які можуть виражатися вербально (словами) чи невербально (жестами, рухами тіла), зокрема й з використанням електронних комунікацій.

Таке визначення почало діяти 19 грудня 2024 року, так само як визначення насильства за ознакою статі, відповідно до ухвали Закону 3733-ІХ. Раніше Закон України «Про рівні права та можливості жінок і чоловіків» визначав сексуальні домагання як дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування.

Отже, нова редакція вводить поняття «бажаности» чи «небажаности» певних дій. Якщо дії відбуваються проти бажання особи і порушують її особисті кордони, вони можуть бути розцінені як сексуальне домагання. Попри те що деяка поведінка може бути коректною між людьми у рівноцінних взаєминах, нова редакція виключає відносини підпорядкування як обов’язковий чинник для визначення дій як сексуальних домагань.

Іноді сексуальні домагання також називають харасментом, однак таке поняття в українському законодавстві відсутнє. Дослівно з англійської харасмент — це переслідування або домагання. ООН називає харасментом докучання, сексуальні натяки, жести та інші дії, які можуть образити або принизити іншу людину; дії, які порушують недоторканність приватного життя іншої людини.

За Словником гендерних термінів харасмент — це форма дискримінації, яка охоплює будь-яку небажану та настирливу словесну і фізичну поведінку, що ображає або принижує людину, порушує недоторканність її приватного життя.

Аб’юз може бути більш широким або навіть узагальнювальним поняттям, бо передбачає більше видів насильства. Дослівно з англійської аб’юз  — це зловживання або насильство. Як термін він також відсутній в українському законодавстві, однак Словник гендерних термінів визначає аб’юз як психологічне, фізичне, сексуальне, економічне насильство, що відбувається всередині близьких стосунків і часто маскується під турботу. Насильство, що чиниться в сім’ї, наприклад, чоловіком над жінкою, теж можна назвати гендерно зумовленим.

Сексуальне насильство чи зґвалтування?

Стаття 153 Кримінального кодексу України подає таке визначення:

Сексуальне насильство — це вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи.

Стаття 152 Кримінального кодексу України дає окреме визначення зґвалтування:

Зґвалтування — це вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

Отже, українське законодавство розрізняє поняття «зґвалтування» та «сексуальне насильство», об’єднуючи їх як кримінальні правопорушення проти статевої свободи й статевої недоторканности особи. Однак в українській практиці часто виникають складнощі з визначенням сексуального насильства, оскільки не до кінця зрозумілою є концепція «добровільної згоди».

Стамбульська конвенція містить так звану формулу 4P, яка дозволяє сформувати комплексний і системний підхід для боротьби із сексуальним насильством: prevention — запобігання; protection — захист; prosecution — переслідування; coordination policies — скоординована політика.

Також Стамбульська конвенція має одну загальну 36 статтю «Сексуальне насильство, в тому числі зґвалтування», яка звучить так:

1. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб було криміналізовано такі форми умисної поведінки:

a) здійснення, без згоди, вагінального, анального або орального проникнення сексуального характеру в тіло іншої особи з використанням будь-якої частини тіла або предмета;

b) здійснення, без згоди, інших актів сексуального характеру з особою;

c) примушування іншої особи до здійснення, без згоди, актів сексуального характеру з третьою особою.

2. Згода має бути надана добровільно як результат вільного волевиявлення особи, отриманого в контексті супутніх обставин.

3. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб положення пункту 1 також застосовувалися до актів, учинених проти колишніх чи теперішніх подружжів або партнерів, як це визнається національним законодавством.

Сексуальне насильство — це завжди гендерно зумовлене насильство. Так само сексуальне насильство може бути формою домашнього насильства, в такому випадку воно визначається як протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього члена сім’ї.

Прояви сексуального насильства:

• примушування до небажаних статевих стосунків;
• доторки до інтимних частин тіла без згоди особи;
• примушування до спостерігання за статевим актом між іншими людьми (як також дивитися порнопродукцію);
• примушування до статевого акту з третьою особою;
• примушування до заняття проституцією.

Окрім того, до сексуального насильства в сім’ї належить інцест — сексуальні стосунки між близькими родич(к)ами: батьком і донькою, матір’ю і сином, братом і сестрою та інші.

Сексуальне насильство є серйозним порушенням прав людини, яке можна розцінювати як міжнародний злочин, особливо якщо він вчинений в умовах конфлікту. Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, стосується окремих випадків або типових проявів практики сексуального насильства, тобто зґвалтування, сексуального рабства, примусової проституції, примусової вагітности, примусової стерилізації або будь-якої іншої форми сексуального насильства порівняної тяжкости, скоєних проти жінок, чоловіків, дівчат чи хлопців. Такі окремі випадки або типові прояви виникають у конфліктних або постконфліктних ситуаціях чи інших небезпечних ситуаціях (наприклад, політична ворожнеча). Вони також мають безпосередній або непрямий зв’язок із самим конфліктом або політичною ворожнечею, тобто часовий, географічний та/або причинно-наслідковий зв’язок. Окрім міжнародного характеру ймовірних злочинів (ними залежно від обставин можуть бути воєнні злочини, злочини проти людяности, акти катувань або геноциду), зв’язок із конфліктом може бути очевидним, зважаючи на профіль та мотивацію кривдника, профіль жертви, атмосферу безкарности/ослабленої спроможности держави, транскордонні аспекти та/або той факт, що вони порушують умови угоди про припинення вогню.

Варто наголосити, що Конвенцією про захист цивільного населення під час війни передбачено, що жінки потребують особливого захисту від будь-якого зазіхання на їхню честь, зокрема захисту від зґвалтування, примушування до проституції чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність. Отже, сексуальне насильство під час воєнних дій та збройного конфлікту — не просто кримінальний злочин чи різновид гендерно зумовленого насильства, а порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини.

Інші форми сексуального насильства та відповідні нормативно-правові акти
Сексуальне рабство	Законодавчого визначення цієї форми насильства в Україні немає. За ці злочини передбачена кримінальна відповідальність за ст. 149 ККУ (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини).
	Стамбульська конвенція також не дає визначення «сексуальному рабству». Існує окрема Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.
Примус до проституції	Стаття 303 Кримінального кодексу України визначає сутенерство як дії особи із забезпечення заняття проституцією іншою особою.
Примусова вагітність, примусова стерилізація, примусові аборти	Стаття 303 Кримінального кодексу України визначає примушування до вступу в статевий зв’язок як примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою.В абзаці 1 ч. 5 ст. 281 Цивільного кодексу України зазначено: «Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи».Стаття 134 Кримінального кодексу України «Незаконне проведення аборту або стерилізації» визначає відповідальність за примушування.Стаття 151-2 Кримінального кодексу України визначає відповідальність за примушування до шлюбу.
	Стаття 39 Стамбульської конвенції «Примусовий аборт та примусова стерилізація» визначає, що мають бути криміналізованими:а) проведення аборту жінці без її попередньої та інформованої згоди;b) проведення хірургічного втручання, метою або наслідком якого є припинення здатности жінки до природної репродукції без її попередньої й інформованої згоди або розуміння процедури.
Калічення жіночих статевих органів (каліцтво жіночих геніталій)	В українському законодавстві не виокремлене. Прирівнюється до тяжких тілесних ушкоджень.
	Стаття 38 Стамбульської конвенції «Каліцтво жіночих геніталій» вимагає криміналізувати:a) видалення, інфібуляцію або здійснення будь-якого іншого каліцтва в цілому або частково великих статевих губ, малих статевих губ або клітора;      b) примушування жінки до того, щоб вона зазнала актів, перелічених у підпункті «a», або схилення її до цього;       c) підбурювання, примушування дівчини до того, щоб вона зазнала актів, перелічених у підпункті «a», або схилення її до цього.

Фізичне, психологічне та економічне насильство — чи є межа між ними

Згідно з українським законодавством до насильства за ознакою статі належать діяння фізичного характеру, які завдають шкоди, але без спричинення тілесних ушкоджень. Отже, загалом можна сказати: щодо фізичного насильства в усіх його проявах відсутнє визначення як різновиду гендерно зумовленого насильства, тому розглядати його можна в розрізі насильницьких дій загалом або ж домашнього насильства.

П. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. визначає фізичне насильство як форму домашнього насильства, що охоплює ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, завдання побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Стамбульська конвенція має окрему статтю 35 «Фізичне насильство», вимагаючи від сторін, які ратифікували Конвенцію, криміналізувати будь-яку таку навмисну поведінку.

Важливо враховувати, що фізичний напад або катування майже завжди супроводжуються словесними образами та психічною травмою, тож фізичне насильство неодмінно тягне за собою насильство психологічне. Якщо фізичне насильство чиниться супроти дітей, часто це може супроводжуватися виникненням страху дорослих, особливо батьків. Якщо ж насильство чинить чоловік над жінкою, то, відповідно, може  розвинутися страх перед чоловіками, що є психологічною травмою. Також фізичне насильство може призводити до агресії, боязні фізичного контакту, зокрема такого, як рукостискання, обійми, дотики без згоди, різкі рухи тощо.

Дія або бездіяльність психологічного характеру належать до насильства за ознакою статі у випадку, якщо встановлене завдання шкоди психічному здоров’ю потерпілої людини. Тривалий час психологічне насильство не визначалось узагалі як різновид гендерно зумовленого насильства. Психологічне насильство не завжди й необов’язково призводить до шкоди психічному здоров’ю чи розвитку тривалих травм, які впливають на подальше життя, однак це не зменшує його тяжкости.

Прояви психологічного насильства:

• ігнорування почуттів особи;
• образа переконань, що мають цінність для особи, її віросповідання, національної, расової приналежности або походження; соціального статусу;
• переслідування, залякування;
• погрози вбити чи скалічити (як також дітей);
• підбурювання до самогубства;
• примус до протизаконних дій;
• погрози відібрати дітей;
• приниження особистости;
• постійна критика та насмішки;
• безпідставні звинувачення та формування почуття провини;
• обмеження в самореалізації, навчанні, роботі;
• обмеження в контактах з близькими та друзями, у виборі кола спілкування;
• примушування до спостереження за насильством над іншими людьми чи тваринами тощо.

Психологічне насильство часто спричиняє депресії, нервові розлади, загострення хронічних недуг, а в окремих випадках може навіть призвести до самогубства. Психологічне насильство в сім’ї супроводжує всі інші види насильства.

Зокрема, економічне та психологічне насильство пов’язані майже в 100% випадків. Це відбувається через те, що економічне насильство часто є наслідком та/або інструментом приниження й ігнорування потреб іншої особи.

Економічне насильство, по суті, є інструментом психологічного контролю.

Наприклад, заборона на працю партнерки може бути подана під проявом турботи («я не хочу. щоб ти перевтомлювалась»), за якою не завжди може ховатися бажання контролю, обмеження кола спілкування тощо. Це є проявом психологічного насильства.

Унаслідок відсутности роботи потерпіла особа часто перебуває на повному фінансовому утриманні іншої особи, тож, відповідно, позбавлена фінансової незалежности. Починаються маніпуляції коштами, обмеження або контроль над витратами, заборона на певні покупки для себе чи навіть на базові речі. Це вже є економічним насильством.

Таке економічне насильство провокує новий виток психологічного насильства: потерпіла особа не має контролю над власним життям та власних ресурсів. Часто це стає перепоною, наприклад, для розриву стосунків, адже нема куди йти, нема грошей на винайм житла чи звернення до суду з приводу розлучення тощо.

П. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. визначає психологічне насильство як форму домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. визначає економічне насильство як форму домашнього насильства, що передбачає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Через відчуття залежности жертви може виникати (чи погіршуватися) фізичне й сексуальне насильство.

Часто такі ситуації бувають у шлюбі та кваліфікуються як домашнє насильство. Зокрема, особливо уразливими є вагітні та жінки, які перебувають у відпустці по догляду дитини, адже в цей період більшість із них не може працювати з об’єктивних причин. Ці чинники також дозволяють кваліфікувати таке насильство як гендерно зумовлене, однак законодавчо воно кваліфікуватиметься як домашнє.

Домашнє насильство завжди гендерно зумовлене?

До 2017 року поняття та злочину «домашнє насильство» не було в Кримінальному кодексі України. У випадку, якщо потерпіла сторона не мала суттєвих фізичних ушкоджень, які могла б зафіксувати медична експертиза, відповідальність для кривдника не наставала. Максимально можливе покарання — адміністративна відповідальність, і то лише в доведених випадках насильства, що було вкрай складно. Якщо ж насильство чинили колишній чоловік або дружина, які на момент скоєння злочину не проживали разом із постраждалою стороною, то до відповідальности їх узагалі не можна було притягнути, адже згідно із законодавчим визначенням поняття «сім’я» вони такою не були, оскільки не проживали разом і не мали спільного побуту.

Стаття 126-1. Домашнє насильство, додана до Кримінального Кодексу України Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 р., дає таке визначення домашнього насильства:

Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

І призначає за нього суворіше покарання:

Карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Домашнє насильство відрізняється від інших класифікацій насильства тим, що відбувається між членами сім’ї або особами, які перебувають у близьких стосунках. Воно спрямоване на встановлення контролю та влади над жертвою.

П. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р.  визначає домашнє насильство як діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних стосунках чи в шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Домашнє насильство часто сприймається як тотожне до гендерно зумовленого насильства, оскільки цей термін асоціюється передусім із насильством у шлюбі або між нареченими, але насправді домашнє насильство не завжди є гендерно зумовленим насильством, хоч у багатьох випадках вони тісно пов’язані.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на:

* подружжя;

* колишнє подружжя;

* наречених;

* матір (батька) або дітей одного з подружжя (колишнього подружжя) та іншого з подружжя (колишнього подружжя);

* осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхніх батьків та дітей;

* осіб, які мають спільну дитину (дітей);

* батьків (мати, батько) і дитину (дітей);

* діда (бабу) та онука (онуку);

* прадіда (прабабу) та правнука (правнучку);

* вітчима (мачуху) та пасинка (падчерку);

* рідних братів і сестер;

* інших родичів: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);

* дітей подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;

* опікунів, піклувальників, їхніх дітей та осіб, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;

* прийомних батьків, батьків-вихователів, патронатних вихователів, їхніх дітей та прийомних дітей, дітей-вихованців, дітей, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, пов’язаних спільним побутом, які мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання, а також на суб’єктів, що здійснюють заходи в сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Домашнє насильство є гендерно зумовленим, наприклад, у випадку, коли чоловік б’є та контролює жінку, виправдовуючи це традиційним уявленням про «чоловічу владу» або ж тим, що вона його дружина і він «має право». До гендерно зумовленого насильства можна записати випадки психологічного насильства через сексизм та гендерні стереотипи. Наприклад, приниження жінки за те, що вона недостатньо уважна до побуту, або ж приниження чоловіка за те, що він плаче або переживає через щось. Примус до шлюбу, примус до аборту або ж незахищеного статевого акту також є домашнім насильством, яке можна розглядати і як гендерно зумовлене.

Однак не всі випадки домашнього насильства є гендерно зумовленими. Наприклад, насильство щодо дітей чи людей старшого віку не є таким. Конфлікти між братами і сестрами, між віддаленими родич(к)ами, якщо вони не мають гендерної основи. Також до гендерно зумовленого насильства не належить домашнє насильство в гомосексуальних родинах (українське законодавство взагалі не класифікує гомосексуальні родини як родини чи навіть цивільне співмешкання, оскільки законопроєкт №9103 про цивільні партнерства досі не прийняли), адже в таких випадках причиною насильства є бажання контролю і влади, а не гендер.

Кібернасильство: засудити неможливо відпустити

Окремим видом насильства є кібернасильство — тобто насильство, яке відбувається в цифровому середовищі або за допомогою цифрових технологій. Поняття «кібернасильство» часто використовується поряд із поняттям «кібербулінг».

Поняття «булінг» введене в законодавство України в грудні 2018 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)». Одним із чинників мотивації ухвалення закону є цькування неповнолітніх та учасників освітнього процесу. Попри поширення пристроїв і доступ до інтернету, цей закон не вводить поняття «кібербулінг» або ж «кібернасильство», які також часто бувають гендерно зумовленими.

Поняття «кібернасильство» (кібербулінг) наразі не визначене в законодавстві, проте в різноманітних джерелах його визначають як дії, що полягають у приниженні, переслідуванні, залякуванні користувачів мережі «Інтернет», що відбуваються шляхом використання персональних даних задля застосування погроз, переслідування, здійснення сексуального та психологічного тиску тощо.

Варто зазначити, що є й різні форми самозванства та ошуканства, а також кіберсталкінг — анонімне, приховане вистежування потерпілих задля організації злочинних дій на кшталт спроб домагання, зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через інтернет користувачів, зловмисник може отримувати інформацію про час, місце та всі необхідні умови здійснення планованого нападу.

Асоціація жінок-юристок «ЮрФем» зазначає, що практика українських судів у цих справах є наявною (хоч наразі створена лише на рівні судів першої та другої інстанцій). Кіберсталкінг здебільшого застосовується правопорушником до осіб, з якими він перебуває у шлюбі чи щодо колишнього/ьої з подружжя з мотивів ревнощів, помсти або бажання викрасти спільну дитину колишнього подружжя, унеможливлення побудови особистого життя потерпілої після розірвання шлюбу.

Зовнішніми проявами кіберсталкінгу в таких випадках є погрози вбивством потерпілої чи її родичів у месенджерах чи під час телефонних розмов, переслідування, настирливі дзвінки (у деяких випадках понад 100 викликів за добу), використання GPS-трекерів для відстежування місця перебування потерпілої, публікування принизливих дописів, надсилання онлайн-повідомлень через третіх осіб від імені переслідувача.

Зазвичай суди розглядають питання кіберсталкінгу в контексті домашнього насильства та керуються при розгляді таких справ здебільшого Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Унаслідок розгляду відповідних справ суди ухвалюють рішення про задоволення заяв потерпілих про видачу обмежувального припису, зміст якого полягає у встановленні заходів тимчасового обмеження прав переслідувача та покладанні, як правило, тимчасових обов’язків на порушника, наприклад, у вигляді:

* заборони на переслідування заявниці та будь-яке спілкування з нею;

* заборони на листування, телефонні переговори з потерпілою та контактування з нею через інші засоби зв’язку особисто;

* заборони переслідувачу входу та перебування в місці проживання потерпілої.

Надзвичайно важливим є законопроєкт, зареєстрований 9 грудня 2024 р., №12297 «Закону про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення повноти імплементації положень міжнародного права з питань протидії домашньому та іншим видам насильства, у тому числі щодо дітей».

Над цим законопроєктом Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція, «ЮрФем» і «Ла Страда» працювали ще з 2022 року. Законопроєкт охоплює широке коло питань, які необхідно врегулювати з огляду на виклики, що існують та практиці, та вимоги Стамбульської конвенції.

Також цим законопроєктом пропонується передбачити кримінальну відповідальність за переслідування (сталкінг), а саме навмисне, двічі або більше незаконне стеження, нав’язування спілкування, інше незаконне пряме чи опосередковане вторгнення будь-яким способом в особисте чи сімейне життя потерпілої особи всупереч її волі, з використанням електронних комунікацій, що викликає в неї страх за безпеку свого життя чи здоров’я її близьких.

Більше про цей законопроєкт читайте в статті Христини Кіт «Стамбульська конвенція і протидія насильству: кроки України».

Замість висновків

Гендерно зумовлене насильство залишається однією з найглибше вкорінених соціальних проблем, що має системний характер і потребує комплексного підходу до подолання. Воно ґрунтується не лише на фізичних проявах насильства, а й на економічному, психологічному, сексуальному тиску, що закріплює нерівність та унеможливлює самостійне подолання ситуації жертвами. Попри поступове вдосконалення українського законодавства, включно з імплементацією Стамбульської конвенції та внесенням змін до Кодексу про адміністративні правопорушення, залишається багато викликів: корупція, недостатній рівень притягнення винних до відповідальности, відсутність ефективних механізмів захисту постраждалих. Важливо розуміти, що насильство має не лише особистісний, а й структурний характер, оскільки живиться дискримінаційними практиками, закладеними в суспільстві.

Значний вплив на ситуацію справляє війна, яка не лише посилює вразливість цивільного населення, але й стає середовищем, у якому насильство є інструментом контролю та пригнічення. Окупація територій, зростання випадків сексуального насильства як щодо жінок, так і щодо чоловіків, вимушене переміщення, економічна нестабільність — усе це створює умови для ще більшого посилення гендерної нерівности. При цьому суспільні стереотипи, які зміцнюються в умовах війни, нерідко призводять до звуження можливостей жінок у політичному та економічному житті, що ускладнює боротьбу з насильством на системному рівні.

Отже, подолання гендерно зумовленого насильства потребує не лише посилення законодавчих норм і правозахисних механізмів, а й зміни культурних установок та суспільного дискурсу. Необхідно комплексно працювати над викоріненням патріархальних стереотипів, формуванням культури нетерпимости до будь-яких форм насильства, забезпеченням економічної незалежности жінок і створенням ефективних механізмів підтримки постраждалих. Лише системний підхід, що охоплює правові, соціальні, економічні та культурні аспекти, може привести до реальних змін і мінімізувати масштаби цієї проблеми.

Служби підтримки та гарячі лінії: куди звертатись, якщо зазнаєш насильства

ЗАГАЛЬНІ ЛІНІЇ

102 — Національна поліція України.

1547 — Урядова гаряча лінія з протидії домашньому насильству.

0 800 500 335 — Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації.

116 123 — Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації.

0 800 500 225 — Національна гаряча лінія для дітей та молоді.

116 111 — Національна гаряча лінія для дітей та молоді.

0 800 213 103 — Швидка безоплатна правова допомога.

https://t.me/survivors_support_bot — чатбот щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Сюди можна звернутись, якщо ви зазнали насильства на окупованих територіях. Чатбот надасть алгоритм дій, дасть можливість зв’язатись із гарячою лінією та отримати консультацію. Заявити про насильство можна анонімно.

23 45 — Гаряча лінія психологічної підтримки для чоловіків.

068 145 55 90 — ГО «ЮрФем» надають юридичні консультації та можуть супроводжувати судові справи, надавати адвокатські послуги тощо.

0 800 501 720 — Гаряча лінія Уповноваженого ВРУ з прав людини.

073 460 38 60 — Психологічна підтримка постраждалих від ГЗН від Всеукраїнської громадської організації «Дівчата».

РЕГІОНАЛЬНІ ЛІНІЇ

Вінницька область

0 800 75 04 75 — Вінницька обласна «Лінія довіри» з питань запобігання та протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та дискримінації за ознакою статі.

043 227 33 85 — Телефон довіри Центру психологічної та медичної допомоги «Клініка, дружня до молоді» (для підлітків та молоді 10–24 років).

043 267 29 66 — Обласний центр соціальних служб.

043 261 22 80 — Вінницька обласна правозахисна організація «Джерело надії».

067 382 87 45 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства за ознакою статі, перебувають в складних життєвих обставинах.

093 900 15 60 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.

098 950 21 29 — смт Томашпіль. Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, КУ «Центр надання соціальних послуг».

097 122 18 87 — м. Ямпіль. Кризова кімната при Ямпільському територіальному центрі обслуговування та надання соціальних послуг Ямпільської міської ради.

Волинська область

033 272 62 22 — Центр соціальних служб (вул. С. Бандери, 5).

033 277 81 39 — Телефон довіри Волинської ОДА.

033 271 67 72 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, при управлінні соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Луцької міської ради.

067 196 85 47 — Сектор протидії домашньому насильству в Луцьку.

050 670 99 54 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, на базі Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги.

050 690 48 29 — ГО «Волинські перспективи».

Дніпропетровська область

056 767 18 41 — Телефон довіри Дніпропетровської ОДА.

066 488 61 54 — Денний центр соціально-психологічної допомоги.

056 785 73 60 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

068 806 23 50 — Спеціалізована служба первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

068 615 67 89 — Кімната-притулок короткострокового перебування для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, на базі ГО «Клуб “Імпульс”».

099 520 79 18 — Центр підтримки дітей та сімей «Мамине щастя» — довгостроковий шелтер для жінок із дітьми.

099 520 79 34 — Центр підтримки дітей та сімей «Мамине щастя» — довгостроковий шелтер для жінок без дітей.

098 798 31 39 — м. Новопокровка. Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, при КЗ «Центр надання соціальних послуг Новопокровської селищної ради Дніпровського району».

099 366 63 44 — м. Кривий Ріг. Ресурсний центр примирення та корекційно-відновлювальних програм Криворізького міського центру соціальних служб.

096 965 85 27 — м. Кривий Ріг. Кризовий центр для жінок, постраждалих від насильства в сімʼї, «З надією в майбутнє» Криворізької міської ради.

050 023 01 54 — м. Павлоград. Денний центр соціально-психологічної допомоги Павлоградської міської ради.

Донецька область

095 428 17 00 — Донецький обласний центр соціально-психологічної допомоги.

Житомирська область

041 247 44 07 — Центр соціальних служб.

096 656 98 24 — Денний центр соціально-психологічної допомоги.

068 718 59 82 — Телефон довіри Житомирського обласного центру соціальних служб.

050 527 56 87 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства.

066 732 87 99 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

097 874 94 68 — м. Олевськ. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

068 956 67 00 — смт Нова Борова. Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.

Закарпатська область

031 263 03 05 — Центр соціальних служб.

031 261 64 72 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, із кризовою кімнатою.

031 261 39 06 — Служба у справах дітей.

096 089 56 30 — Гаряча лінія виконавчого партнера МОМ Закарпатської громадської жіночої організації «Веста».

050 817 74 87 — Притулок при ГО «Неємія».

066 415 90 18 — ГО «Vested».

066 945 25 16 — ГО «Дівчата».

031 412 43 09 — Притулок при діаконічному відділенні Реформатської церкви, Будинок матері та дитини.

099 354 86 22 — м. Мукачево. Притулок при Мукачівському районному благодійному фонді «Надія».

Запорізька область

061 228 02 80 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

061 228 22 65 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги.

096 866 55 93 — КУ «Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги».

067 617 60 17 — Запорізька обласна ГО ОПП «Взаємодія».

Івано-Франківська область

034 253 10 04 — Центр соціальних служб.

098 620 34 57 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

034 322 51 45 — м. Верховина. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

050 704 14 85 — м. Лисець. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

096 242 84 82 — м. Солотвин. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Київ та Київська область

044 484 05 25 — Служба у справах дітей та сім’ї виконавчого органу Київської міської ради.

1500 — Телефон довіри міста Києва.

044 272 15 00 — Телефон довіри міста Києва.

044 483 07 13 — Київський міський центр гендерної рівності, запобігання та протидії насильству та його структурні підрозділи — Притулок для тимчасового перебування жінок, що зазнали домашнього насильства, та кімнати кризового реагування осіб, що постраждали від домашнього та гендерно зумовленого насильства (вул. Іллєнка, 20).

044 566 15 48 — Київський міський центр соціально-психологічної допомоги (вул. Новодарницька, 26, корп. 1).

096 485 05 38 — Притулок для тимчасового перебування жінок, що зазнали насильства, Київського обласного центру соціально-психологічної допомоги.

067 457 20 93 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

067 627 70 77 — Соціальна квартира «Право на здоров’я».

099 226 90 13 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства або ГЗН, або воєнних злочинів, «Шелтер Святої Ольги».

Кіровоградська область

052 232 10 07 — Кіровоградський обласний центр соціальних служб.

066 866 55 12 — Кропивницький міський центр запобігання та протидії насильству.

093 294 60 50 — Денний центр соціально-психологічної допомоги.

050 577 43 60 — Телефон довіри.

0 800 332 858 — Безкоштовна юридична допомога для постраждалих від ГЗН, яка діє за підтримки УВКБ ООН / ГО «Десяте квітня».

063 216 90 82 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги.

Львівська область

032 261 09 42 — Львівський обласний центр соціальних служб.

0 800 307 305 — Центр «Джерело» (вул. Личаківська, 47).

067 674 07 70 — Центр «Жіночі перспективи». Має кризові кімнати для жінок та дітей, які постраждали від насильства.

032 270 07 70 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

032 455 98 95 — м. Стрий. Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

067 000 19 12 — м. Моршин. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Миколаївська область

063 619 93 98 — Денний центр підтримки та комплексної допомоги для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

050 811 45 20 — Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

050 259 09 86 — м. Вознесенськ. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

097 971 26 31 — м. Південноукраїнськ. Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

096 970 78 52 — м. Олександрівка. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Одеська область

048 753 11 94 — Відділ з питань гендерної рівності, протидії торгівлі людьми та запобігання домашньому насильству Одеської обласної державної адміністрації.

094 863 46 01 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

093 324 40 86 — Притулок для жінок та жінок із дітьми, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, при міському центрі соціальних служб Одеської міської ради.

066 916 78 82 — м. Подільськ. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

048 456 20 92 — м. Арциз. Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

Полтавська область

053 263 40 43 — Центр соціальних служб.

053 529 11 65 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, з кризовою кімнатою.

097 136 93 62 — Притулок на базі Полтавського обласного соціального центру матері та дитини.

066 829 55 73 — Притулок для жінок Благодійної організації «Світло надії».

Рівненська область

036 267 14 47 — Центр соціально-психологічної допомоги.

036 267 14 46 — Відділення для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, при КЗ «Рівненський центр соціально-психологічної допомоги» Рівненської обласної ради

096 811 57 17 — м. Варковичі. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Сумська область

054 270 07 04 — Сумський міський центр соціальних служб.

066 371 82 34 — м. Тростянець. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Тернопільська область

035 228 79 29 — Денний центр соціально-психологічної допомоги.

035 223 55 92 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

Харківська область

093 303 03 53 — Центр надання допомоги постраждалим від насильства.

067 402 02 23 — Кризовий соціальний центр для жінок.

057 705 61 63 — Харківський місцевий центр соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді «Довіра» (майдан Свободи, 5, під’їзд 6, поверх 3).

066 450 87 15 — м. Близнюки. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Херсонська область

055 246 15 97 — Херсонський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

099 349 36 47 — Громадська організація «Херсонський обласний центр “Успішна жінка”».

Хмельницька область

038 274 64 72 — Хмельницький обласний центр соціально-психологічної допомоги.

038 275 20 89 — Департамент соціального захисту населення.

068 729 60 29 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

098 373 23 70 — м. Меджибіж. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

096 755 64 52 — м. Волочиськ. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

097 960 37 07 — м. Шепетівка. Кризова кімната на базі ГО «Центр “Натхнення”».

Черкаська область

093 081 43 10 — Жіночий кризовий центр «Мережка».

093 274 27 60 — м. Умань. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Чернівецька область

095 100 50 08 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, ОКУ «Чернівецький обласний центр соціально-психологічної допомоги».

037 252 79 98 — Соціальний центр матері та дитини.

050 243 69 71 — БФ «Місто добра».

Чернігівська область

046 267 86 07 — Чернігівський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Скандал навколо Костянтина Темляка: коротка хронологія подій

9 серпня фотографка Анастасія Соловйова (Чорнобай) публічно звинуватила свого колишнього хлопця, актора Костянтина Темляка у багаторічному домашньому насильстві та приниженнях. Вона описала численні випадки фізичного та психологічного насильства. За її словами, Темляк піднімав на неї руку, шарпав за волосся, виламував руки, штовхав, контролював її життя, забороняв спілкуватися з друзями, носити відвертий одяг тощо.

Анастасія оприлюднила фото з синцями на своєму тілі, відео з неадекватною поведінкою актора та скриншоти образливих листувань як докази насильства. Після цього музикантка Moonmanita заявила, що в 15-річному віці отримувала від Темляка непристойні пропозиції. Сам Темляк публічно підтвердив, що застосовував фізичну силу до Соловйової у їхніх стосунках, хоча на інші звинувачення, зокрема еротичні листування з неповнолітньою, поки не відреагував.

Після того як ми, адвокати юридичної компанії Miller, стали представниками Анастасії, її офіційно визнали потерпілою у кримінальній справі. За нашої участи з нею провели першочергові слідчі дії. Ми зібрали й передали поліції факти, що свідчать не лише про насильство над нею, а й про інші випадки насильства щодо жінок і навіть про ймовірне розбещення неповнолітньої.

Ситуація набула повторного розголосу саме напередодні церемонії вручення Національної кінопремії «Золота Дзиґа» 2025 року.

Суперечлива реакція спільноти

Рішення вручити премію викликало хвилю обурення у суспільстві та кінематографічній спільноті. Думки кінематографістів розділилися: частина вважала, що Академії слід було хоча б відкласти відзначення актора до завершення слідства, інші ж наголошували, що престижна нагорода має уособлювати не лише талант, а й моральний авторитет її власника.

До критиків долучилася акторка Олеся Жураківська, членкиня кіноакадемії: у дописі вона різко засудила нагородження Темляка. На її думку, люди, які ухвалюють такі рішення, «знущаються з жертв і руйнують основи існування цивілізованого суспільства». Жураківська нагадала, що раніше в Україні вже траплялися подібні ситуації, наприклад, після звинувачень режисера Андрія Білоуса в сексуальних домаганнях тому все одно присвоєно вчене звання.

Відмова від премії

Сам Костянтин Темляк фактично підтримав вимоги спільноти — наступного дня після церемонії він добровільно відмовився від отриманої кінопремії. У офіційній заяві актор повідомив, що повертає нагороду, оскільки ситуація навколо його імені вимагає особистого та юридичного вирішення. Він вважає некоректним залишати собі відзнаку, що є символом публічного визнання, в такий момент, і хоче зосередитись на роботі та чесному проходженні всіх необхідних процедур розслідування.

«Відмова від премії для мене є проявом поваги до кінематографічної спільноти, глядачів і самої відзнаки», — пояснив Темляк. Цю заяву позитивно сприйняли у мережі: багато коментатор_ів відзначили, що актор продемонстрував більшу відповідальність, ніж організатори премії, які фактично провалили цей репутаційний іспит.

Після шквалу критики Українська кіноакадемія пообіцяла переглянути регламент премії. Виконавча директорка Ганна Мачух повідомила, що на момент голосування і вручення нагород — не передбачені інструменти для відкликання вже врученої премії. Тому зараз Академія проводить опитування серед своїх член_ів щодо можливості анулювати нагороду Темляка, і напрацює зміни до регламенту наступного року, щоб такі рішення можна було переглядати. У заяві Академії також підкреслили, що голосування по цій номінації відбулося до публікації звинувачень і відкриття провадження, а сам Темляк не є членом Академії. Водночас Кіноакадемія зобов’язалася оперативніше інформувати спільноту про свою позицію та дії у подібних випадках у майбутньому.

Чому Академія провалила тест на репутацію та як треба було діяти

По-перше, часу було більш, ніж достатньо.

З моменту, коли 9 серпня були оприлюднені факти насильства, і до церемонії 13 вересня минуло 35 днів. Це понад місяць, протягом якого Академія могла скликати правління чи збори й ухвалити будь-яке рішення: принаймні, заморозити нагороду або заявити про її відкликання. Для порівняння: у Голлівуді реакції займали лічені дні.

Після звинувачень проти Гарві Вайнштейна Американська кіноакадемія і BAFTA виключили його зі своїх лав протягом тижня. Netflix і Міжнародна телеакадемія скасували співпрацю та нагороду Кевіну Спейсі буквально за кілька днів після появи звинувачень. BAFTA відкликала нагороду Ноела Кларка одразу після журналістського розслідування The Guardian. У всіх цих випадках рішення були швидкими й принциповими — без вироків і без бюрократичних відмовок.

По-друге, Академія — це приватна організація.

Українська кіноакадемія зареєстрована як громадська організація (ГО). Відповідно до закону, громадські організації — це приватноправові об’єднання, які створюють приватні особи, а не держава. Вони не є органами влади й не обмежені принципом «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Для них діє принцип приватного права: «дозволено все, що не заборонено». Це означає, що навіть без спеціально прописаних процедур Академія мала повне право діяти — ухвалити репутаційне рішення з міркувань етики й цінностей. Усі розмови про «немає інструментів у регламенті» чи «зміни тільки на наступний рік» — маніпуляція. Жоден закон не забороняв Академії швидко зібратися й ухвалити виняткове рішення. Так само робили їхні колеги на Заході: виключали, відкликали нагороди, розривали контракти без прописаних «попередніх процедур» — просто тому, що це вимагала ситуація.

По-третє, Академія показала репутаційну «імпотенцію».

Замість відповідальних дій, вона сховалася за ширмою неіснуючих «юридичних процедур», відсутності вироку суду, обіцянок публічної дискусії та змін на майбутнє. Це не захист цінностей, а відмова від них. Репутаційна відповідальність завжди була незалежною від юридичної: вона стосується не покарання в кримінальному сенсі, а довіри спільноти. І коли на кону престиж головної кінопремії країни, демонстрація принциповості мала б бути безумовною. Інакше відзнака дискредитується, а довіра до Академії падає.

Правильний алгоритм дій був очевидний:

1. Оперативне засідання правління чи загальних зборів.
2. Чітка публічна позиція: нагорода заморожується чи відкликається.
3. Захист власної репутації та солідарність із постраждалими від насильства.

Це — стандарт світової практики, і саме цього очікувало українське суспільство. Академія ж, замість продемонструвати принциповість, обрала бюрократичну відмовку і втратила шанс довести, що в українській кіноспільноті справді діють цінності, а не формальності.

Юридична та репутаційна відповідальність: у чому різниця

Випадок із Темляком оголив ключову проблему: нерозуміння різниці між юридичною та репутаційною відповідальністю.

Юридична відповідальність настає в межах правового поля — тобто коли винуватість особи доведена в суді або є офіційне рішення компетентних органів. Людину можна притягнути до кримінальної чи адміністративної відповідальності лише за наявності достатніх доказів, відповідно до процедури, з дотриманням принципу презумпції невинуватості. Це тривалий процес: спочатку розслідування, потім суд, вирок, який набуде законної сили тощо. Лише тоді держава застосовує покарання — наприклад, ув’язнення або штраф.

Репутаційна відповідальність — зовсім інше явище. Це не про суд чи поліцію, а про реакцію суспільства, спільноти або професійного середовища на неприпустимі аморальні вчинки. Репутаційна відповідальність настає тоді, коли навіть без рішення суду людина несе наслідки для своєї кар’єри, статусу та стосунків із колегами через втрату довіри та поваги. Іншими словами, це своєрідний «санкційний механізм» громади: з такою особою можуть відмовитися співпрацювати, її можуть не допустити до певних проєктів, позбавити неформальних привілеїв чи навіть нагород.

Відомі випадки в кіноіндустрії підтверджують, що репутаційні наслідки настають задовго до судових рішень. Так, після багатьох звинувачень голлівудських осіб у домаганнях чи насильстві, студії та організації розривали з ними контракти, незалежно від того, чи існували офіційні обвинувачення. 

Ключове розуміння: репутаційна відповідальність не замінює юридичну, але й не залежить від неї. Не потрібно чекати рішення суду, щоб зробити морально правильний крок. Коли мова про нагороди, публічні почесті чи довіру аудиторії – установи та колеги мають право і навіть зобов’язані реагувати на серйозні обвинувачення, якщо ті видаються обґрунтованими.

Презумпція невинуватости працює в кримінальному процесі, але у сфері репутації діє інший принцип: презумпція безпечного середовища. Спільнота повинна передусім дбати про безпеку і цінності своїх членів і членкинь, особливо, якщо йдеться про творчі колективи, навчальні заклади, театри чи кіноіндустрію, де важливий рівень довіри та взаємоповаги.

Репутаційна відповідальність у світовому кінематографі

У світовому кіно ця практика негайної реакції на обвинувачення давно стала нормою, особливо після руху #MeToo. Ба більше, статистика свідчить, що подібні репутаційні наслідки є масовим явищем. За даними Axios, з 2017 року сотні впливових чоловіків у різних галузях були звинувачені в сексуальних домаганнях або насильстві; принаймні 201 особа втратила роботу чи високі посади через ці звинувачення, тоді як реальних судових вироків за перші роки руху було лише кілька.

Згадаємо кілька з таких прикладів:

• Гарві Вайнштейн (США): Коли у 2017 році десятки жінок відкрито звинуватили відомого продюсера у сексуальних домаганнях та насильстві, він одразу втратив посаду голови власної копродукційної компанії, а Академія кінематографічних мистецтв і наук США одноголосно виключила його зі своїх лав. Це стало безпрецедентною репутаційною санкцією: правління Академії підкреслило, що повинен піти час «поблажливості до хижої поведінки» і встановлені жорсткі етичні стандарти. Зауважимо, що на момент виключення підозру Вайнштейну ще офіційно не пред’явили, але кіноспільнота не захотіла чекати.
• Кевін Спейсі (США): У жовтні 2017 року низка чоловіків звинуватила Спейсі у сексуальних домаганнях. Індустрія відреагувала миттєво: сервіс Netflix зняв серіал «Картковий будинок» з ефірного розкладу, де Спейсі грав головну роль, а з фільму «Усі гроші світу» було перезнято всі сцени за участю Спейсі — з іншим актором. Всі ці рішення були ухвалені без усякої судової постанови — виключно через репутаційні ризики.
• Бретт Ретнер (США): У листопаді 2017 року шість жінок звинуватили режисера Ретнера в сексуальних домаганнях і грубій поведінці. У відповідь студія Warner Bros. негайно розірвала з ним усі контракти та відмовилася продовжувати спільні проєкти. Після таких звинувачень Ретнер був фактично усунений від роботи у кіно і телевізії, хоча судових обвинувальних вироків у цій справі досі немає.

Ці та аналогічні приклади з усього світу демонструють: у творчих індустріях репутація — це капітал. Сумнівна моральна поведінка призводить до негайних наслідків, навіть якщо юридичний процес ще не завершено або він неможливий. Після серйозних звинувачень організації часто обирають захищати свої цінності та учасників, накладаючи «кару суспільства» незалежно від суду.

Навіщо потрібна репутаційна відповідальність?

Світовий досвід показує, що репутаційні механізми — це спосіб саморегуляції суспільства, особливо там, де офіційний закон діє повільно або не може дати ради. Коли індустрія сама очищає свої ряди від людей, чия поведінка суперечить базовим нормам, вона тим самим:

• Захищає потенційних постраждалих. Репутаційні санкції допомагають запобігти подальшим знущанням. Наприклад, відсторонення з роботи підозрюваного педагога-кривдника відразу після першої скарги убезпечить студентство навіть під час розслідування. У випадку Темляка його колишня дівчина зізналася, що мовчала роками через страх і сором. Система репутаційного контролю створює середовище, у якому постраждалі бачать реакцію спільноти й відчувають підтримку: їм легше говорити про пережите, знаючи, що їх почують та захистять.
• Підтверджує декларовані цінності. Якщо організації заявляють, що «насильству не місце в індустрії», то логічним кроком є не підтримувати тих, кого звинувачують у насильстві. Інакше слова розходяться з діями.
• Зберігає репутацію самої спільноти та бренду нагород. Престиж нагороди «Золота Дзиґа» або будь-якої іншої премії падає, якщо лауреатом стає людина із сумнівною моральною репутацією. Відзнака має асоціюватися з найкращими представниками професії не лише за талантом, а й за доброчесністю. Репутаційний контроль дозволяє захистити авторитет бренду та довіру публіки: якщо ігнорувати скандал, це може дискредитувати всю премію.
• Сприяє змінам у суспільстві. Коли відомого актора або продюсера карають репутаційно, це слугує сигналом для всіх: так не можна, наслідки неминучі. Це профілактика для інших потенційних кривдників і своєрідна підтримка для тих, хто постраждав. Рух #MeToo досяг успіху саме тому, що викриття тягнули за собою швидкі наслідки, і культура поступово почала змінюватися.

Підсумовуючи, ситуація з Костянтином Темляком стала своєрідним тестом для української кіноспільноти. Спочатку цей тест не було пройдено належним чином — відмовки перемогли моральні імперативи. 

Головний урок: невинуватий до вироку — не означає гідний нагород чи довіри до вироку. Юридична відповідальність займе свій час і винесе вердикт, а репутаційна — вже зараз окреслює, що насильство і зловживання не матимуть виправдань у творчій спільноті, і що для захисту її цінностей не треба чекати печатки суду.

Осмислюючи хронологічну ретроспективу й тривалу еволюцію українського жіночого руху, зазвичай згадують його визначних засновниць – Наталію Кобринську, Олену Пчілку, Софію Русову, Уляну Кравченко, Ольгу Кобилянську, а згодом Мілену Рудницьку, Олену Кисілевську, Костянтину Малицьку та інших. Водночас за лаштунками перших емансипаційних змагань українського жіноцтва стояла й вагома чоловіча передісторія та діяльна підтримка авторитетних «апологетів жіночої квестії».

Феміністичні ідеї Кобринської в Галичині вже мали своїх попередників серед чоловіків – Миколи Ганкевича, Михайла Драгоманова, Михайла Павлика, Василя Полянського, Івана Франка, Володимира Шухевича. Проте ця чоловіча рецепція жіночого руху була ідеологічно маркована подекуди соціалістичними гаслами й залишалася концептуально неоформленою в суспільстві. Серед прихильників не було одностайности щодо суті жіночого питання та шляхів його реалізації.

Показовим є лист Франка до Михайла Павлика (бл. 10 жовтня 1879 р.), де він застерігає від виокремлення жіночого питання з інших суспільних проблем: «Ані питання жіноче у нас не визначується особливо різко з-поміж прочих питань, — противно, воно перед многими геть-геть уступає назад (господарство людове, школи і т. д.), ані тим, що ми говорили торік про жіноче питання, ми не помогли своїй справі, а противно, деякі з наших навіть людей кажуть, що ми тим пошкодили справі» [17: т. 48, с. 214]. Далі Франко висловлює переконання, що на світоглядний розвиток жіноцтва ефективніше впливати через точні науки, аніж через літературу побутового життя: «Вірте мені, що з жінок, особливо молодших, ви швидше поробите соціалісток при помочі фізіології та економічної теорії, ніж при помочі хоч би й як досадливих образів з жіночого життя» [17: т. 48, с. 215].

Попри обережні характеристики Івана Франка як профемініста — людини, яка поділяє феміністичні погляди, хоча й не належить до самого руху, в його життєтворчости та суспільній діяльности знаходимо чимало підтверджень щирої прихильности до ідей жіночої емансипації. Франко випереджав суспільні уявлення про роль жінки, обстоював потребу жіночої освіти, рівноправности, економічної незалежности, підтримував і наставляв початкуючих письменниць, активно взаємодіяв із відомими феміністками, трактував і популяризував жіноче питання в листуванні, публіцистиці, художніх творах. Як слушно зазначає Марта Госовська, Франка часто незаслужено маргіналізують у дискурсії українського фемінізму [4: 273]. Цікаво, що сам Франко терміном «фемінізм» не послуговувався, натомість активно вживав його семантичні варіанти: «жіноче питання», «жіноча справа», «емансипація», «рівнорядне становище», «рівноуправнення».

Про Франкову роль у започаткуванні й популяризації ідей українського жіночого руху в різних контекстах писали Лариса Бондар, Марта Богачевська-Хомяк, Марта Госовська, Ірена Книш, Богдан і Наталія Тихолози, Алла Швець, Катерина Шмега та інші. Осмислюючи профіль Франка-профемініста, в цій статті я спробую показати, як через власну творчість, громадську діяльність і співпрацю з діячками жіночого руху він наближав зародження українського фемінізму, впливав на концептуалізацію й поширення своїх ідей, з ким із відомих жінок найбільше співпрацював, які емансипаційні ідеї підтримував, а які критикував, наскільки Франкові погляди суголосні з сучасним розумінням фемінізму.

Ранні зацікавлення Франка темою жіночої емансипації

Ідеями жіночої емансипації Франко зацікавився в середині 1870-х років ще студентом Львівського університету, перебуваючи тоді на хвилі своїх соціалістичних захоплень. Про жіноче питання він не раз листовно дискутував із найближчим побратимом і таким самим прихильником рівноправности  Михайлом Павликом, задумавши навіть спільно перекласти тогочасний популярний маніфест фемінізму Стюарта Мілля «Поневолення жінок».  Прикметним у цьому плані є лист Михайла Павлика до Франка в травні 1877 року, в якому він напучував приятеля, аби той застеріг своїх знайомих сільських панянок від «підневільного заміжжя», натомість заохотив їх до інтелектуального розвитку літературної праці, збирання етнографічних матеріалів. «Яке ж то буде жіноче визволення, коли про нього будуть молотити язиками самі мужчини, і то тільки молоді, ще не одружені — якщо про себе не почнуть дбати вже самі панночки, щоб потім їхні чоловіки не мусіли навіть у словах про емансипацію замовчати, як усі будуть мати перед собою не вперту собі рівну людину, але бездушну ляльку, з якою можна все зробити», — нарікав Павлик на недостатнє усвідомлення молодими паннами власної особовости, які звикли в усьому «потакати мужчинам», не виявляючи «ні свого імени, ні погляду, ні волі, ні роботи, нічого в світі» [5: 74–75].

З раннього дитинства Франко виніс високий пієтет і повагу до жінки, що згодом трактував як одну з ознак національної ментальности. В своїх художніх споминах «У столярні», спостерігаючи за родинами дрогобицьких ремісників, письменник відзначив помітну «духову перевагу над мужами» жінок, які завдяки своєму хистові провадити домашнє ґаздівство, виховувати дітей, вести справи чоловіків поступово «набирають тих прикмет, що роблять їх верховідцями в домі». Франко згадував: «Я виніс враження, що жінки в цих родинах займають, коли не верховодне, то бодай рівнорядне становище з чоловіками, визначаються інтелігенцією й енергією, а наді все вертким та невтомленим язиком» [17: т. 21,  с. 182–183]. 

Важливі засновки феміністичних ідей у дусі позитивістичного світогляду й модерних на той час ідей жіночої рівноправности Стюарта Мілля прострумовують у Франковому листуванні з його нареченою Ольгою Рошкевич. Властиво, згаданий його лист від 20 вересня 1878 року сприймається не як любовне послання, а радше як ґрунтовна антропологічна й соціологічна студія, в якій молодий Франко свідомо маніфестує ідею соціальної та гендерної рівноправности в поглядах на взаємини чоловіка та жінки, інституцію подружжя, ідеал жінки: «Я признаю для женщини право і обов’язок зовсім рівного розвою і становища в суспільності, як і для мужчини» [17: т. 48, с. 116]. В цьому самому контексті він представляв Ользі Рошкевич свою візію новочасної ідеальної жінки: «Ідеал мій є женщина в повнім значенні слова, женщина — чоловік [тобто людина. — А.Ш.], женщина – мисляча, розумна, чесна і переконана…, а впрочім, до того ідеалу загального додати ще лишень женщину люблячу, гарячу, сердечну, щиру — і се ввесь мій ідеал» (лист до О. Рошкевич від 28 грудня 1878 р.) [17: т. 48, с. 134].

Цікаво, що орієнтовно в той самий час, наприкінці 1870-х років, Франко виношував ідею формування в Галичині, зокрема у Львові, дієвого жіночого осередку, який би став у авангарді новочасних емансипаційних рухів, як це було, за його спостереженнями, в знаменитих політично-літературних салонах Франції, коли «історичні славні кружки людей творилися довкола геніальних женщин: мадам Роллан, Рекам’є, Сталь і др.» [17: т. 48, c. 132]. Захоплений новими течіями у Європі, Франко з побратимами ініціював проєкт майбутнього жіночого осередку ідейних однодумниць, щоправда, бідкаючись, що поки «в нас нема женщин, перейнятих нашою думкою, живучих у Львові» [17: т. 48, c. 132]. Утім Франкова ідея створити жіноче товариство зреалізується щойно через шість років, у грудні 1884-го, коли за його істотного організаційного сприяння і медійного супроводу в Станіславові постало «Товариство руських женщин».

Франкова студія «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883) — одна з перших праць в історії жіночого питання

Цією студією Франко фактично заклав основи нового підходу до осмислення жіночої проблематики в широкому соціально-економічному та звичаєвому зрізі, що згодом засадничо виявиться в настановах жіночого руху та сприятиме формуванню феміністичної думки в українській культурі. Уже в першому реченні цієї праці Франко наголошує, що «мірою культурності всякого народу може служити то, як той народ обходиться з жінками». А далі, стверджуючи, що «русько-український народ після сеї міри покажеться високо культурним у відношенні до других сусідніх народів» [17: т. 26, с. 210], Франко акцентує на тому, що повага до жінки, її рівноправне становище в родині та суспільстві є не лише моральною, а й цивілізаційною цінністю, яка вирізняє українців з-поміж інших національних спільнот. Така позиція Франка є важливою для розуміння його профеміністичних поглядів. 

Базуючись на мотивах народних пісень, які образно називає «жіночими невольничими псальмами», Франко аналізує різноманітні форми поневолення жінки: примусове заміжжя, знущання свекрухи, страждання поруч із нелюбом чи чоловіком-п’яницею. Водночас, як проникливий соціолог і економіст, він прагне знайти глибинні суспільні причини «жіночої недолі» та, спираючись на позитивістичні теорії, доходить висновку, що «її викликує не що друге, як тиск поганих обставин економічних на життя родинне» [17: т. 26, с. 244–245]. Саме тому дослідник висловив сподівання, що з послабленням соціального й економічного гніту жінки зможуть вільно розвиватися разом із поступом усього народу.

У цій праці, написаній за рік до офіційного створення першої жіночої організації, Франко вже передбачив симптоми новітніх емансипаційних зрушень у суспільстві: «Доля нашого жіноцтва стоїть тепер на переломі» [17: т. 26, с. 211]. Заснування 8 грудня 1884 року «Товариства руських женщин» і стало саме цим суспільним переломом, який маніфестував появу нової жіночої спільноти.

Знайомство Франка з Наталією Кобринською

Знайомство Франка з Наталією Кобринською стало подією, що мала визначальний вплив на історію українського жіночого руху та заклала підґрунтя для їхньої подальшої тісної співпраці. Обмінявшись до того кількома листами, Франко з Кобринською запізналися 7 серпня 1884 року на вічі українських студентів у Коломиї, яке відбувалося в межах мандрівки української молоді селами Підгір’я. Саме на цьому вічі жіноче питання набуло чи не першого публічного розголосу в Галичині у виступах учительок Емілії Ничай та Анни Підляшецької, а також відомого члена студентського товариства «Січ» Василя Полянського. Натхненний цими ідеями, Франко опублікував інформаційний звіт про коломийське віче, заявивши про потужну активізацію галицького жіноцтва: «Серед галицько-руської суспільности прокинувся вже той самий поступовий рух, що на заході Европи покликає жіноцтво нарівні з мужчинами в перші ряди борців за людське добро, за просвіту й за народні права… Швидко наша Русь може надіятися, що й в руських жінках найде собі дуже сильну й тривалу підпору» [5: 120].

Роль Франка в заснуванні «Товариства руських женщин»

Надалі Франко всіляко сприяв створенню першої жіночої організації в Станіславові – «Товариства руських женщин». Як згадувала Кобринська, «З мужчин інтересувався Товариством найбільше Франко» [6: 322]. Як тогочасний кореспондент львівської газети «Діло», він забезпечив цій події потужний медійний супровід: опублікував статут станіславівського товариства, анонсував та звітував про перші його збори, зумисне дбаючи про публічність та масштабність цього заходу, а згодом надрукував вітальну промову  Кобринської, виголошену на установчих зборах товариства (Діло. 1884, № 148, с. 1–2; 1885, № 4). Такі дописи посилювали суспільний резонанс події.

В анонсі перших зборів «Товариства руських женщин» Франко патетично відзначав суспільну важливість жіночої консолідації й активізму: «Єсть се правда, стверджена многими і очевидними доказами, що тілько той народ здужає оснувати тривале і повне життя національне, у котрого женщини перейняті свідомостею і ідеалами того життя… Годі в наших часах заперечити великого і важного впливу женщин на загальний хід людської мислі і праці» (Діло. 1884. № 134).

Від часу заснування «Товариства руських женщин» за активної підтримки й присутности на цьому заході Франка його сучасники й біографи ведуть початок ще однієї культурно-громадської віхи письменникового життєпису — участі в зародженні жіночого руху в Галичині. Мав рацію Іван Куровець, коли писав, що Франко «палкими дискусіями дав почин до емансипаційного руху серед нашого жіноцтва» [11: 98].

Саме завдяки Франковим пресрелізам тепер вдається реконструювати, як відбувалися перші установчі збори товариства. У вщерть заповненій головній залі станіславівського товариства «Руська бесіда» зібралися жінки з різних місць Галичини: «Виділи ми там обіч молоденьких красавиць, також поважні віком і жизненним досвідом пані, з молодим жаром і невигасною щиростею принимаючих участь в здвигненню нового діла» (Діло. 1884. № 134). «Також мужчини з другої кімнати через отворені двері прислухувались ходові нарад» (Діло. 1884. № 138). Загалом за офіційними даними до організації тоді зареєструвалися 95 членкинь, а протягом першого року діяльности товариства їх кількість становила 125. У «жіночій» залі з чоловіків був присутній тоді лише Франко, маючи місію зачитати 37 вітальних телеграм на адресу «Товариства руських женщин». Як поет, він також урочисто привітав новозасновану жіночу інституцію власною поетичною присвятою «Женщина (алегорія на привітання товариства “Руських женщин” у Станіславові)». Зокрема, там були такі слова:

З богині женщину зроблю, людину,

І з п’єдесталу божества зіпхну.

Зате у груди серце дам любляче

І в мозок вложу думку запальну.

Хай чоловік її своєю баче,

У всьому рівною собі, і к ній

Не молиться, та не клене й не плаче.

Нехай вона по стежці життьовій

Іде з ним спільно, думає і вчиться,

Учасниця всіх трудів, втіх, надій [т. 3, с. 266–267].

Іван Франко та нова генерація українських письменниць

Головною настановою «Товариства руських женщин» стала ідея «розбудження жіночого духа через літературу», як це декларувала в своїй програмовій промові Наталія Кобринська, прагнувши в такий спосіб об’єднати  все свідоме «жіноцтво під стяг літератури задля пояснення і поєднання думок» [7: 299]. В умовах української бездержавности, коли мовчала преса і парламентаризм, політично розділене кордонами двох імперій українське жіноцтво єдналося за допомоги літератури. З іншого боку, письмо ставало для жінки формою самовиявлення власної суб’єктности й набуттям самостійного голосу, з чого почалася тягла літературна традиція та з’явилися нові імена літераторок.

Саме Іван Франко вплинув на формування цілої генерації українських письменниць, утверджуючи думку про вагомість та актуальність жіночої літературної праці як однієї з форм емансипації. Показовими з цього погляду є його ранні листи до Ольги Рошкевич, де він висловлював переконання, що літературна праця «щонайбільше веде з собою свободи, розвою думки, незалежності, вона для женщини отвирає далеко ширше, краще і надійніше поле до самостійного життя, як усякий другий заробок, усякий другий уряд, до котрого вони тепер бувають допущені. Се немала річ…» [17: т. 48, с. 134] (лист до Ольги 26 грудня 1878 р.). Франкова думка була надзвичайно прогресивною як на той час, визнаючи не лише право жінки на творчість, а й підкреслюючи роль літературної діяльности для її особистісного розвитку та суспільного визнання. Ба більше, Франко наводить приклади європейського досвіду літературної заангажованости жінок, своєрідної моди на письмо в Англії, Франції, Німеччині, де освічені жінки масово «кидаються на поле літературне, і рідко котра з них не вспіває добитися поважного місця в сучасній літературі» [17: т. 48, с. 134]. На його думку, факт жіночої присутности в літературному процесі був важливим кроком до емансипації. Притім Франко зауважив, що «роботи тих, голосних на всю Європу женщин, дуже плохі, не раз такі плохі, що ми не друкували б щось подібного, і що всі майже женщини-писательки на Заході (з винятком хіба Уйди, Джордж Еліота, Жорж Занда) — таланти дуже невеликі» [17: т. 48, с. 134]. Тому й був переконаний, що українські жінки мають усі шанси не лише досягти рівня європейських письменниць, а й перевершити їх завдяки глибшому знанню народного життя, серйозному ставленню до тем і простоті стилю. Така Франкова позиція щодо жіночої літературної праці була не просто підтримкою початкуючих письменниць, а цілісною програмою розширення прав і можливостей жінок у суспільстві: «Ось чому я думаю, що писательство для нинішньої женщини образованої — єдиний заробок, котрий при тім запевнює їй поважане ім’я, узнання в товаристві і не робить її невільницею» [17: т. 48, с. 134].

Франкове творче наставництво і приклад стали потужним стимулом для багатьох жінок сміливо заявляти про себе в літературі та суспільному житті. Як згадував його сучасник, Франко «підготовляв лектурою тодішнє жіноцтво, підготовляв і учив їх писати, виправляв їх перші твори й виробляв їх письменницький хист» [11: 98]. Якщо говорити про становлення жіночого письма, то воно значною мірою розвинулося саме завдяки тісним зв’язкам Франка з початкуючими літераторками. Часто ці стосунки виходили за межі суто творчих і набували особистісного, навіть інтимного характеру, переростаючи в захоплення та інспіруючи мотиви творчости. Яскравим прикладом були Франкові взаємини з Уляною Кравченко, яка під його впливом стала першою в Галичині поеткою — авторкою збірки поезій Prima vera, виданої за сприяння Франка.

Окрім Уляни Кравченко, в силовому полі Франкового наставництва формувалися інші відомі письменниці: Наталія Кобринська, Євгенія Бохенська, Климентина Попович, Олеся Бажанська, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Олена Сіменович (Кисілевська), Анна Павлик, Христя Алчевська. Саме появу молодих літературних талантів Франко вважав «доказом росту національної сили» [17: т. 41, с. 501] й розбудженням нового суспільного руху. Без його літературного менторства становлення українського жіночого письменництва було б неможливим у такому масштабі та розмаїтті.

До того ж жіноче письмо завжди перебувало в полі зору Франка, його літературно-критичних зацікавлень, що відобразилося в низці його рецензій, відгуків і принагідних згадок про творчість українських та європейських письменниць. Передусім Лесі Українки, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Наталії Кобринської, Христі Алчевської, Марії Бартус, Ґабріели Запольської, Гелени-Яніни Рогозінської, Марії Конопніцької. 

Письменник завжди з неабиякою цікавістю стежив за розвитком жіночого руху в Європі, аналізував його національний характер і вивчав досвід інших країн. 1898 року переклав та опублікував популярну на той час статтю відомої німецької письменниці, журналістки й феміністки Кеті Шірмахер «Жіночий рух у Франції і в Німеччині» (Літературно-науковий вістник. 1898. Т. 3. Кн. 8/9. С. 136–144) одразу ж після її виходу в багатьох авторитетних виданнях Швейцарії, Німеччини та Франції. Мабуть, розуміючи перепони доволі складного поширення емансипаційних ідей у Галичині, Франко зацікавився цією працею, щоби показати європейський досвід, новочасні напрями і стратегії феміністичного руху як своєрідний орієнтир для діяльности українського жіноцтва.

Натхненник і неформальний редактор альманаху «Перший вінок»

Однак чи не найбільше причетність Франка до становлення жіночого письма спостерігається в історії альманаху «Перший вінок». Попри те що на титулі цього видання були зазначені лише прізвища обох редакторок і меценаток — Олени Пчілки від Наддніпрянщини та Наталії Кобринської від Галичини, усім видавничим процесом, по суті, керував Іван Франко, допомагаючи цьому проєкту «і радою, і ділом, і матеріалами» (лист Кобринської до Франка від 5 вересня 1885 р.) [1: ф. 3, № 1603, арк. 642]. Про свою роль як редактора Франко зізнався дещо пізніше, зауваживши: «під моєю редакцією вийшов у Львові “Перший вінок, жіночий альманах”…» [17: т. 41, с. 453].

Роль Франка у «Першому вінку» була вирішальною на всіх етапах його видавничої історії — від укладання плану й структури, посередництва в доборі автури, контактування з дописувачками з Галичини та Наддніпрянщини, безпосередньої редакторської діяльности, згодом коректури й аж до важливої участи в популяризації книжки у численних публікаціях, зокрема польській періодиці, а також у розповсюдженні збірника. На думку Уляни Кравченко, саме він забезпечив збірникові гідну суспільну репрезентацію: «Що альманах зложений спільними силами галичанок і наддніпрянок – це заслуга І. Франка» [9: 4]. Особливо інтенсивно він працював над альманахом на останньому етапі, лагодячи його до друку, в той час як Кобринська перебувала на навчанні в Цюріху.

Попри роль нетитульного редактора, Франко активно долучався до складного комунікативного процесу між авторками альманаху. Як згадував його сучасник Денис Лукіянович, «важка, безплатна та безіменна була Франкова праця. Одинокою заплатою для великого, жертвенного громадянина була свідомість, що він поміг важній громадянській справі» [14: 2–3].

Разом із тим під прискіпливе, принципове редагування Франка потрапили в альманасі тексти чи не всіх авторок, зокрема й офіційних редакторок Наталії Кобринської та Олени Пчілки. Відомо, що саме Франко забракував нарис Кобринської «Учителька», запропонувавши написати власні «Спогади учительки» досвідченій педагогині Уляні Кравченко. Щоправда, і цей текст не ввійшов до альманаху через надто великий обсяг збірника. Доволі непроста видавнича історія склалася з публікацією в «Першому вінку» повісти Олени Пчілки «Товаришки», яку Франко скоротив на третину, спричинивши обурення авторки: «Яке гірке розчарування: власне, “Товаришки” зостались порізані Вами (навіть не спільничкою, панею Кобринською) в такій мірі, як ще ніколи не різала мого писання й російська цензура!» [1: ф. 3, од. зб. 1602. арк. 83–85].

Саме Франка багато сучасників вважають причетним до неучасті в альманасі Ольги Кобилянської, підозрюючи, що саме він на останньому етапі підготування збірника вилучив з нього текст буковинки. Зрештою, згодом про це зізнався й він сам, пояснюючи, що відхилив твір Кобилянської через його «солодкаво сентиментальний, марлітівський стиль» [17: т. 37, с. 413–414].

Чому Франко не підтримав ідею видання «Другого альманаху»

Очевидно, що внаслідок тривалого й виснажливого видавничого процесу «Першого вінка» Франко згодом відмовився підтримати ідею продовження альманахової традиції у форматі «Другого вінка». Натомість заохочував жіноцтво обрати «середній шлях» між альманахом і газетою — тобто видавати журнал, обґрунтувавши свої міркування в статті «Альманах чи газета» (Народ. 1891, № 22, с. 304). Франкові вдалося переконати в цьому і наддніпрянських, і галицьких авторок, навіть почати спільно готувати до друку новий журнал «Рівність», щоправда, вже без Кобринської.

Докладніше про те, чому не вийшов «Другий вінок», та про всі залаштунки цієї дискусії.

«Відчепитися від усіх галичанок Вам не удасться»: як галичанки сприйняли Франкове одруження з Ольгою Хоружинською

На тлі інтенсивних редакторських і видавничих перипетій із «Першим вінком» у особистому житті Івана Франка відбулася визначна подія: в травні 1886 року в Києві він одружився з випускницею вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською та привіз молоду дружину до Львова. Ця несподівана звістка, як і факт Франкового одруження поза Галичиною, стала для його знайомих галичанок і літературних посестер справжньою сенсацією з огляду на всі його попередні динамічні love stories і пошуки життєвої спільниці у взаєминах з Ольгою Білинською, Уляною Кравченко, Анною Павлик, Климентиною Попович, Юзефою Дзвонковською. Здається, з найближчого жіночого кола Франкових літературних протеже лише із вдовою Наталею Кобринською в нього не було «ніколи навіть тіни личних відносин», попри те вони дуже «сильно разом держали», як зізналася сама Кобринська (в листі до М. Павлика від 17 грудня 1888 р.) [12]. Хоча і її факт Франкового одруження таки заскочив.

Кобринська першою з галичанок привітала приятеля з цією подією (в листі від 3 червня 1886 р.), іронічно дорікнувши за надмірну конспіративність: «Повинна Вам гратулювати, але не буду, бо чи ж давні знакомі не заслуговали собі на те, аби-сте були уважали за відповідне повідомити, що дня того а того, женюся з тов а тов? Може, Ви думали тим чином відчепитися від усіх галичанок, але Вам то не удасться. Ви продукт нашого краю, наших обставин, Ви наша амбіція, то ж ми не перестанемо над тим працювати, щоби борше чи пізніше віддане Вам було неограничене проводирство в нашій літературі, та просимо Вашу жінку до нас прилучитися» [1: ф. 3, № 1608, арк. 341].

Виправдовуючись перед приятелькою через утаємничення свого одруження, Франко так само жартівливо пояснив, що не збирався «відриватися і відкараскуватися від галичан і від галичанок», і «як був, так і надальше хочу бути добрим товаришем і добрим другом і готов по змозі служити їм усім» [17: т. 49, с. 65]. Ба більше, задля введення молодої дружини в галицьке жіноче товариство попросив приятельку прийняти їх до себе на гостину. На Зелені свята Франки приїхали до Болехова, а потім ще не раз усім сімейством вчащали сюди на літні ферії. До речі, Кобринська була хрещеною матір’ю Франкового первістка Андрія. Франкова дружина також охоче переймала ідейні віяння своєї куми. Якось в одному з листів до чоловіка з Болехова влітку 1888 року Ольга Франко розповідала: «Ми с Кобринской рождаємо о жіночім вопросі, но ти не бійся, я завше терпеливо буду відноситись до своїх обов’язків» [18: 167].

Франкова критика проєкту Кобринської «Наша доля»

Не вельми прихильно Франко сприйняв і нову видавничу ініціативу Кобринської — проєкт «Жіноча бібліотека», який вийшов трьома книгами під назвою «Наша доля» (Стрий, 1893, Львів, 1895, 1896).

На першу з книг Франко відгукнувся рецензією в журналі «Житє і слово» (1894, т. 1, кн. 2, с. 36–38). Хоч і висловив підтримку емансипаційним заходам Кобринської, солідаризуючись «з її поглядами і з тою діяльністю, яку вона розвиває для їх осущення» [17: т. 29, с. 203], але вважав, що своєю художньою творчістю вона би більше прислужилася жіночій справі, ніж публіцистикою. Серед істотних зауваг у Франковій рецензії на «Нашу долю» були й такі: невдало підібрана лектура для жінок, яку у вигляді невеликих оглядів популярних німецьких книжок (Ніцше, Гауптмана, Ібсена) представив М. Дамян (псевдонім Вацлава Морачевського), а також недосконалий технічний бік видання — обкладинка, друк, коректура, мовленнєві помилки. У пізніших своїх відгуках на «Нашу долю» Франко зауважив, що вона «не станула на тій самій висоті», що колись “Перший вінок”»[17: т. 41, с. 455]. Ба більше, Франко не лише критично оцінив згадане трикнижжя, але, попри прохання Кобринської, відмовився подавати свої матеріали до цього видання.

Іван Франко в полеміці з Кобринською про «вільну любов»

У середині 1890-х років між Франком, Михайлом Павликом і Наталією Кобринською неочікувано спалахнула гостра дискусія довкола теми «вільної любови». І якщо спочатку Кобринська була прихильницею ідей Русько-української радикальної партії, яку 1890 року у Львові заснували Павлик і Франко, навіть знаходила в ній надійне партійне опертя для ідей жіночого руху, публікувалася в спеціально створеній рубриці «Жіноча справа» в радикальному часописі «Народ», то поступово в неї виникали розходження з політикою радикалів. Вони, на думку Кобринської, хотіли взяти під контроль увесь жіночий  рух. Істотним розходженням між ними стала тема «вільної любови», перерісши в гостру дискусію. Приводом слугували висловлювання Кобринської в листі до Омеляна Огоновського, який він опублікував у біографічному огляді про письменницю: «Радикали ставлять її [вільну любов. — А.Ш.] яко майже одиноку ціль емансипації жіночої, наколи я ніколи того питання не підношу, а перше хотіла би вибороти економічну незалежність жінки від мужчини»; «і після мене говорити тепер жінці про вільну любов, значить ще більше її понизити і зробити іграшкою мужчини» [15: 77]. Ця дражлива фраза загострила стосунки Кобринської не лише з Франком, а й з Павликом і Драгомановим та ледь не переросла в запекле протистояння на сторінках «Народу» та «Зорі». Павлик, попри все, хотів вивести цю дискусію на публічний рівень і планував разом із Франком відкрито спростувати закиди Кобринської на сторінках «Зорі» й «Народу». Спочатку Франко підготував нотатку з іронічною критикою поглядів Кобринської, додавши її до Павликової статті «Радикали і д[обродійка] Наталія Кобринська», яка призначалася для друку в «Зорі». У гострій Франковій нотатці містяться не зовсім коректні висловлювання про жіноче кокетство, за яке Кобринська дорікала радикалам. Ба більше, Франко також убачав вияви кокетства в словах самої Кобринської про її молодечі захоплення: «Чудно трохи чути такий докір з уст тої самої пані Кобринської, котра в тій же біографії каже про себе, що в пору своїх консервативних поглядів займалася “студіованнєм журналів моди та движеннєм свого власного тіла”. А втім кокетерія кокетерії нерівна» [2: 114]. Та згодом Франко, усвідомивши, мабуть, що зайшов занадто далеко в своїх відвертих шпилькуваннях Кобринської та не бажаючи зчиняти газетний скандал з цього непорозуміння, порадив Павликові (у листі від 1 квіт. 1893 р.) відступити від попереднього плану: «Я був би за тим, щоб дати спокій цілій тій справі і не рушити її в “Народі” (є ж деякі важніші справи)» [17: т. 49, с. 389]. Зрештою, ні в «Зорі», ні в «Народі» спростування Франка так і не з’явилося. Павлик таки прислухався до його порад, хоча й нарікав, що «Франкові байдужа честь товаришів» (лист до Драгоманова від 22 квітня 1893 р.) [16: 199–200].

Докладніше про перебіг дискусії про «вільну любов» читайте в монографії Алли Швець [19: 308–312].

Як жіноцтво вітало Франка з 25-літнім ювілеєм творчої діяльности

Франко був одним із перших, хто системно порушував жіноче питання в українському контексті, тож не дивно, що його сучасник писав: «Наталія Кобринська й інші передові жінки тих часів — це духові діти Франка» [11: 98].

Показовим стало відзначення 25-літнього ювілею літературної діяльности Івана Франка 30 жовтня 1898 року у Львові. Про цей захід цікаво згадувала Уляна Кравченко: «А був це торжественний день ювілею Івана Франка в році 1898. Серед наших зірок, побіч Наталі Кобринської, явилася на ювілейнім святі авторка “Царівни” — Ольга Кобилянська і авторка “Золотого серця” —  Євгенія Ярошинська» [10: 4]. Під час «святочних вечорниць» Наталія Кобринська, вітаючи ювіляра від імені всього жіноцтва, особливо наголосила на ролі Івана Франка як активного натхненника жіночого руху та автора, який у своїй творчости створив цілу галерею жіночих образів. Звертаючись до типології цих образів, Кобринська виокремила найяскравіші та найбільш новаторські з них: «упавші», як героїня оповідання «Між добрими людьми»; «невільниця подружнього життя» (Анна з «Украденого щастя»); «дуже освічена, а через те більше чутлива на свою залежність від батьків» (Ганя з повісті «На дні»); «новий тип жінки-емансипантки» («Маніпулянтка»); амбівалентний образ Анелі Ангарович, «поставленої між дві суперечності: найнижчої деморалізації і ніби високої моральності» («Для домашнього огнища») [ЛНВ, 1898, т. 4, кн. 11, с. 122‒123]. Цей перелік творів Франка можна доповнити романами «Перехресні стежки», «Великий шум», «Основи суспільності», «Лель і Полель», драматичним образком «Чи вдуріла», поетичним образком «Баба Митриха» та низкою інших.

Свою візію жіночого руху як досвіду гуртування, солідарности та спільної праці Франко розвинув у сатиричній поемі «Вандрівка русина з Бідою»:

В Болехові баталія,

Там Кобринська Наталія

В величезний будинок

Всіх зібрала русинок.

Одна варить, друга місить,

Третя хлопські діти тішить,

Ті годують маленьких,

А ті миють пеленки.

А Натальця з старшенькими,

Пильно держить школу з ними,

Учить хлопців і дівчат,

Як з Бідою воювать.

Каже русин: “Щасть вам Боже!

Оце справді, діло гоже!

Вперве бачу не в жарті,

Що й попівни щось варті!” [17: т. 1, с. 134].

Зображуючи в творі Кобринську організаторкою, яка об’єднує навколо себе русинок задля спільної роботи, Франко підкреслює важливість колективних зусиль жінок у подоланні соціальних проблем.

Сама ж Кобринська на честь його 25-літнього творчого ювілею сказала: «Автор, що впровадив в нашу літературу такі жіночі типи, автор розвідки про жіночу неволю, писатель, що не раз подав руку жіночим змаганням до самостійності, заслуговує вповні на признання і вдячність того жіноцтва» [8, 325].

Франко як аналітик жіночого руху

Іван Франко був не лише прихильником і популяризатором емансипації, а й прагнув виявити чинники, що перешкоджали успіху. Серед них називав відсутність систематичної праці, «відповідно приготованого ґрунту», «рідної традиції», інертність загалу жіноцтва: «Певна річ, наше жіноцтво не було ще настільки вироблене, свідоме і самостійне, щоб могло вести якийсь систематичний рух» [17: т. 41, с. 502]. Водночас, спостерігаючи за розвитком жіночого питання, Франко розглядав його в одному контексті з загальними суспільними й національними процесами, наголошуючи на суспільній «вазі жіноцтва в розвої національної свідомості і національної літератури» [17: т. 41, 502]. Був переконаний, що саме жінки можуть стати рушіями позитивних змін, а в жіночому русі бачив не лише соціальний, а й глибоко національний потенціал.

Іван Франко посідає особливе місце в історії українського феміністичного дискурсу, оскільки його діяльність і творчість значною мірою сприяли формуванню гендерної чутливости в національній літературі та суспільній думці. Його аналітичний підхід до проблем жіночого руху вирізнявся глибиною та об’єктивністю. У своїх художніх творах Франко створив складні й психологічно місткі жіночі образи, які виходили за межі традиційних патріархальних стереотипів, репрезентуючи нову модель жіночої суб’єктности в українській культурі. Важливою є його роль як наставника й промоутера жіночого руху, виховника цілої генерації талановитих письменниць. Франко підтримував визначних діячок, сприяв їхній творчій і громадській активності та самореалізації, гуртував жіноцтво, здобувши серед нього беззаперечний авторитет. Отже, Франко виступав і як активний учасник жіночого руху, і як популяризатор феміністичних ідей, а його діяльність стала важливим чинником у формуванні нової ролі жінки в українському суспільстві та культурі.

1. Відділ рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. В тексті при посиланні на це видання зазначаємо номер одиниці зберігання.

2. Возняк М. Кобринська, «вільна любов» і радикали (участь Франка в спростуванні Павлика) // Українське літературознавство. 1970. Вип. 10. 114

3. Возняк М. Кобринська, «вільна любов» і радикали (участь Франка в спростуванні Павлика) // Українське літературознавство. 1970. Вип. 10. 114

4. Госовська М. На марґінесах: І. Франко в українському феміністичному дискурсі // Парадигма. 2013. Вип. 7. С. 273–283.

5. Книш І. Іван Франко та рівноправність жінки: у 100-річчя з дня народин. Вінніпег, 1956

6. Кобринська Н. Автобіографія // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980.

7. Кобринська Н. Про первісну ціль товариства руських жінок в Станіславові, зав’язаного 1884 р. // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980.

8. Кобринська Н. Промова Наталії Кобринської на ювілеї 25-літньої літературної діяльності Івана Франка у 1898 році // Кобринська Н. Вибрані твори. Київ: Дніпро, 1980.

9. Кравченко У. Новим шляхом // Нова хата. 1937. № 13. С. 3–4.

10. Кравченко У. Уривки спогадів // Жіноча доля. Коломия, 1930.

11. Куровець І. Іван Франко в моїх згадках // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вст. ст. М. І. Гнатюка. Вид. 2-ге. Львів: Каменяр, 2011. С. 92–98.

12. Лист Н. Кобринської до М. Павлика // Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ). Ф. 663, оп. 1, од. зб. 219, арк. 12

13. Літературно-науковий вісник. 1898, т. 4, кн. 11, с. 122‒123.

14. Лукіянович Д. Іван Франко і жіноче питання // Жінка. 1936. Ч. 11/12. С. 2–3.

15. Огоновський О. Історія літератури руської. Період новий. Б. Проза. Наталія Кобринська // Зоря. 1893. № 4. С. 7–9.

16. Павлик М. Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895). Т. 7. Чернівці, 1911.

17. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1976–1986. У тексті зазначаємо том і сторінку.

18. Чернишенко Л. Листи Ольги Хоружинської до Івана Франка // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів, 2001. Вип. 2. С. 145–207.

19. Швець А. Жінка з хистом Аріадни : Життєвий світ Наталії Кобринської в генераційному, світоглядному і творчому вимірах. Львів, 2018. 752 с.

У червні-липні 2025 року «Гендер в деталях» в рамках проєкту Human Rights Academy 2.0 by Gender Stream за підтримки Center for Disaster Philanthropy реалізували проєкт «Ми були. Ми є. Ми будемо» — кампанію з підтримки ЛГБТ+ людей та надання видимості їхнім досягненням і щоденним викликам. Ми об’єднали ряд українських бізнесів навколо ідеї наскрізної підтримки. Це була спроба показати: прайд — це не лише марш або разова акція, це щоденність, і ЛГБТ+ люди існують, творять, воюють, кохають в цій щоденності, не маючи базових прав, як інші люди.

Чому саме ця ідея?

Назва і відповідно слоган «Ми були. Ми є. Ми будемо» став основою кампанії, адже він говорить про тяглість. ЛГБТ+ люди завжди були частиною української культури, історії та мистецтва. Так само вони творять українську історію сьогодні — на фронті, у бізнесі, у волонтерстві, поруч із усіма. Вони будуть у майбутньому, яке ми спільно будуємо.

У час війни, коли частину суспільства намагаються витіснити або маргіналізувати, важливо нагадати: видимість і підтримка — це не розкіш, це питання гідності й права на життя.

Як долучився бізнес?

До кампанії приєднались декілька українських бізнесів — і це було більше, ніж просто партнерство. У час, коли відкрита підтримка ЛГБТ+ людей в Україні все ще потребує сміливості, кожна з цих компаній зробили важливий крок: сказали своїм клієнтам «ви не самі».

Наприклад, разом із видавництвом «Лабораторія» ми розповідали про книги, які створюють простір для дослідження, у тому числі — себе. Видавництво «Лабораторія» послідовно підтримують ідеї рівності прав як в україномовних виданнях, так і в перекладах, тож добірка їхніх книг стала надзвичайно різноплановою. Серед інших можна згадати співпрацю із проєктом «Агенти крові», адже «Кров не про гендер, кров про життя», і разом з ними до Дня донора ми проаналізувати стереотипи та заборони на донацію для трансгендерних людей.

Усі ці дописи, добірки інформації і навіть лаконічні символічні публікації разом стали знаками безпеки та підтримки для ЛГБТ+ людей, які щодня шукають простір, де можна дихати вільно.

Що ми отримали?

Ця кампанія стала не лише кількома публікаціями чи добірками — вона стала символічним знаком часу. «Ми були. Ми є. Ми будемо» відгукнулося як у тих, хто належить до ЛГБТ+ людей, так і у тих, хто просто хоче бачити Україну відкритою і сильною. Люди впізнавали знайомі бренди й логотипи, і це викликало у них відчуття безпеки: якщо навіть бізнес наважується сказати це вголос, значить, ми рухаємося вперед.

У соцмережах кампанія отримала багато теплих слів — коментарів, повідомлень, реакцій. Для когось це було перше нагадування, що Прайд-місяць існує навіть під час війни. Для когось — несподіваний момент підтримки від улюбленої компанії. Для самих бізнесів це стало важливим досвідом: публічно заявити про солідарність, попри ризики і можливі хейтерські коментарі.

Такі кроки не завжди вимірюються цифрами охоплень чи статистикою тематичних продажів. Їхній справжній результат — у зміні атмосфери та ставлення, у відчутті, що ЛГБТ+ люди є видимими й бажаними у публічному просторі. І саме це є найбільшою цінністю: кампанія відкрила двері для розмови, яка ще вчора здавалася занадто ризикованою.

Розмова триває

Ми створили практичні інструменти, які залишаються й після завершення кампанії:

• Брендбук із візуальними рекомендаціями, що допомагає бізнесам говорити про Прайд і ЛГБТ+ підтримку сучасною, стильною мовою, без кліше і банальностей, а також дозволяє об’єднати компанії в спільній комунікації. Саме в такій стилістиці були підготовлені всі наші спільнодописи. Ознайомитись із рекомендаціями можна за посиланням.
• Текстовий брендбук, який дає готові покрокові рекомендації, як писати про ЛГБТ+ людей поважно і коректно, уникаючи стереотипів та образливих формулювань, а також демонструючи наскрізну підтримку. Це не просто набір порад, а своєрідна мапа тональності, яка дозволяє бізнесу приєднуватися до розмови впевнено й без страху зробити помилку. Ознайомитись із рекомендаціями можна за посиланням.
• Загальна мапа дружніх бізнесів по Україні, де зібрані ті, хто вже сьогодні відкрито заявив: «Ми з вами». Ця мапа — більше, ніж перелік адрес книгарень чи інший магазинів. Це мережа безпечних просторів, які утворюють нову географію солідарності. Переглянути дружні бізнеси поруч можна за посиланням.

Таким чином, «Ми були. Ми є. Ми будемо» стало проєктом, який вийшов за межі Прайд-місяця. Він дав людям відчуття, що зміни можливі, що навіть кілька сміливих бізнесів можуть запустити суспільну дискусію. Ми не зупиняємося на цьому: брендбук, тексти та мапа залишаються інструментами, які працюватимуть далі, і доступні до постійного використання і у наступні роки, адже Прайд — це не дата в календарі, а цінність, яку ми втілюємо щодня.

Проєкт «Ми були. Ми є. Ми будемо» створено в рамках проєкту Human Rights Academy 2.0 by Gender Stream за підтримки Center For Disaster Philantropy. Зміст не обов’язково відображає погляди цих організацій.

Лікарка Оксана Петрівна Ковальчук, слідча Марина Євтушенко, детективка Наталя Дзюбенко, прибиральниця Марія Василівна. Всі ці жінки — персонажки різних українських серіалів — об’єднані не лише цим фактом, а й зашитими сценарист_ками поведінковими штампами. Крім того, що сценаристи й сценаристки обирають їм професію, вони обирають, якими їм бути: цілеспрямованими, добрими, ніжними чи, навпаки, злими і прикрими. Часто жіночі ролі прописують, виходячи з гендерних стереотипів, які побутують у суспільстві. Тому жінки в серіалах постають недолугими й несправжніми. Часто несамостійними, такими, що потребують чоловічого захисту й опіки. Так утворюється замкнене коло: стереотипи допомагають формувати типові жіночі образи, які, натомість, ці стереотипи підживлюють і породжують нові. В цьому тексті розповідаємо, якими в українських серіалах найчастіше зображують жінок, як змінилися гендерні типажі за останні дев’ять років, чи є позитивна динаміка змін і як на це впливає повномасштабна війна росії проти України. Якщо коротко, типажі різні, а зміни очевидні.

Українське серіаловиробництво змінювалося протягом всього періоду незалежности України. Якщо в 90-х, у перші 10 років незалежности України, на екрани виходили україномовні серіали (хоч не одразу багато і не завжди якісні) і паралельно українською перекладали іноземні, то в нульових таких серіалів поменшало. З одного боку, так сталося, бо ми згадали, що російська — lingua franca, ми всі її розуміємо, то навіщо вкладати багато грошей і знімати своє, якщо можна купувати російське? А ще разом із росіянами і для росіян знімати серіали в Україні, але російською. Так український серіальний простір заполонило російське, ось так серіальна індустрія розвивалася, місцями дуже стрімко, однак не в українському напрямку. 

На додачу до спільного з росією серіального простору ми отримали спільний з росією культурний контекст. Той, у якому все обертається навколо тієї самої росії. А ще ми з року в рік поступово переймали цілком російські — буцімто правильні й адекватні — поведінкові патерни та соціальні ролі. Те, що ми бачимо в масмедійному продукті, зокрема в серіалах, також є частиною нашої гендерної соціалізації. Якщо припустити, що мистецтво, особливо масове — це суспільне дзеркало, тобто ситуація на екрані певною мірою віддзеркалювала ситуацію в реальності, на екрані ми бачимо нібито пересічних людей, яких могли б зустріти на вулицях, то на українських екранах це дзеркало таки було кривим, бо відображало не нашу реальність, а російську. Реальності частково, звісно, перетиналися, але не були ідентичними. Гендерні типажі, які зустрічалися в серіалах, теж відображали російську реальність. Тобто були типажами «звідти», а не «звідси».

Не можна стверджувати, що всі сексистські штампи, які бачимо в серіалах, походять з росії. Бо українське суспільство теж не ідеальне, часто сексистське, гомофобне, расистське. Але все-таки інше. Тож якщо і присутній сексизм на екрані, то таки наш рідний — український. Насправді в російських чи російсько-українських серіалах жінки поставали різними: від типових «замурзаних домогосподарок» до «успішних, але стервозних кар’єристок». Успішна жінка в таких серіалах — переважно негативна персонажка, а у випадку чоловіків усе навпаки. Якщо повертатися до тези, що серіали — це своєрідне суспільне дзеркало, то й віддзеркалювати вони мають нашу реальність, що загалом і відбувається, проте частково.

Саме українське, а не російсько-українське серіаловиробництво почало активніше розвиватися з поверненням у законодавство квот на мовлення українською, прийнятих у 2016 і 2017 роках. Ці законодавчі зміни справді стали рушієм для розвитку українського серіаловиробництва, бо щоб продати контент українським телеканалам, продакшни мали створювати його переважно українською. Другим таким рушієм стала повномасштабна війна росії проти України, адже після лютого 2024-го російське зникло з українських телеекранів, тому, відповідно, нішу треба було заповнювати. А створене після 2022 року — не просто українське за країною виробництва та мовою, а українське за духом і змістом, бо створений у ці роки контент часто відображає воєнну реальність і змальовує українство таким, яким воно є в умовах війни: дуже різним. І оскільки в нашій новій реальности є місце для волонтерів і волонтерок, військовослужбовців і військовослужбовиць, лікарів і лікарок, зрадників і зрадниць, місце для них знайшлося і в сучасних українських серіалах. Натомість росіянам у цих серіалах місця майже нема, як і російському контексту. Виняток становлять ролі антагоністів. 

Українські серіали дуже різні. Розмова про їхню якість може бути довгою і глибинною, однак у цьому тексті хочу зосередитися на іншому — гендерних типажах, які бачимо на екрані. Для того, щоби проаналізувати, якими найчастіше постають жінки та чоловіки в серіалах, і зрозуміти, як еволюціонували гендерні образи на екранах телевізорів, я переглянула кілька десятків робіт. Також, щоби бачити картину в динаміці, дивилася не лише українські, а й російські серіали для того, щоб розуміти, наскільки змінився наш контекст, а з ним і гендерні типажі.

Про які серіали мовиться

До вибірки ввійшли серіали, які виходили на українському телебаченні, і, що важливо, створені саме українськими продакшнами. Також я внесла до вибірки кілька російських серіалів, створених з 2016 по 2025 рік, і українських, створених українськими продакшнами, які розраховані на авдиторії кількох країн пострадянського простору, зокрема росії та Казахстану, і зняті російською мовою.

Також до вибірки ввійшли серіали різних типів, щоби проаналізувати якнайбільше гендерних типажів. Зокрема, мовиться про детективи, медичні драми, сімейні драми, ситкоми. Саме ці чотири типи ми обрали через їхню велику популярність на українському телебаченні.

Всього для написання цього тексту мені довелося переглянути 25 серіалів:

* «Лікарка Ковальчук» 1, 2, 3 (2018, 2019, 2025), Україна;

* «Жіночий лікар» (2012, 2013, 2017, 2018, 2019, 2020, 2023, 2024), перші сезони — російсько-українське виробництво, останні — українське;

* «Материнський інстинкт» (2021), Україна;

* «Черговий лікар» (2016–2018), Україна;

* «Лікарка за покликанням» (2024), Україна;

* «Склифосовский» (2012–2025), росія;

* «Доктор Краснов» (2023), росія;

* «Зовите Ермолова» (2023), росія;

* «Доктор Надежда» (2021), спільне виробрництво Україна — росія;

* «Виходьте без дзвінка» (2018–2020), Україна;

* «Парочка слідчих» (2024), Україна;

* «Агенти справедливості» (2016–2021), Україна;

* «Відважні» (2020), Україна;

* «Топтун» (2021), Україна;

* «Обручка з рубіном» (2018), Україна;

* «Дитячий охоронець» (2019), Україна;

* «Коли ми вдома» (2014–2017), Україна;

* «Перевізниця» (2024), Україна;

* «Зв’язок» (2024), Україна;

* «Встигнути до 30» (2023), Україна;

* «Школа» (2018), Україна;

* «Молодежка», (2013–2024), росія;

* «Перші дні» (2023), Україна;

* «Я Надія» (2023), Україна;

* «На лінії життя» (2016), Україна;

* «Моя улюблена Страшко» (2021), Україна.

Типи жінок на телеекрані

На українському телебаченні жінки часто представлені через певні архетипи, які формують сприйняття їхніх ролей у суспільстві. Часто телевізійні типажі засновані на гендерних стереотипах, які вже панують у суспільстві, а інколи, навпаки, жінок зображують так, що їхня поведінка на екрані формує суспільні стереотипи. Тобто мовиться про замкнене коло.

Загалом жіночі типажі в українських серіалах можна поділити на такі категорії:

1. Рятівниця з важкою долею. Цей образ поєднує в собі кілька основоположних якостей — силу, витривалість та жертовність. Героїні, яких можна охарактеризувати як рятівниць, зазвичай стикаються з численними труднощами — бідністю, втратою близьких, насильством, зрадою. Однак героїні в цьому образі завжди зберігають гідність і здатність допомагати іншим. Жінка в цій ролі за сюжетом часто медсестра, лікарка, вчителька, соціальна працівниця або просто та, що, попри власні трагедії, підтримує інших. Така героїня обов’язково за сюжетом переживає особисту драму, але це не основне, адже її місія — рятувати когось. Неважливо кого — коханого, дітей, друзів, навіть незнайомців. Її страждання часто зображують як випробування, які вона мусить подолати. І зазвичай успішно долає, проте жертвує собою і своїми бажаннями.
2. Таємнича жертва обставин. Це героїня, яка опиняється в ситуації, що вийшла з-під її контролю. Наприклад, її могли звинуватити в злочині (так часто починаються якісь сімейні драми), вона стала заручницею змови, потрапила в пастку обставин. Часто це тиха, зворушлива, інколи вразлива жінка, яка приховує велику таємницю. Наприклад, може приховувати наявність дитини. Образ такої персонажки — загадковий, нерідко меланхолійний, із глибоким внутрішнім болем. За сюжетом така персонажка змушена боротися за правду або втікати від небезпеки.

1. Харизматична й амбітна кар’єристка. Мовиться переважно про «сильну й незалежну жінку», яка за сюжетом ставить кар’єру вище за особисті стосунки. Її часто зображають як холодну й безкомпромісну або ж таку, що змушена йти на жертви (від яких часто буцімто страждають її близькі) заради професійного успіху. Такі персонажки носять, як правило,  діловий одяг, мають впевнений погляд, чіткі у висловлюваннях. За сюжетом такі жінки здебільшого самотні або ж приходять до самотности поступово «через свої амбіції». І ці амбіції приводять до особистої самотности або до неодмінного вибору між кар’єрою та коханням. Часто такі персонажки переживають внутрішній конфлікт: чи варто жертвувати почуттями заради професійного успіху?
2. Жінка-берегиня. Це такий собі традиційний образ жінки (тобто традиційний саме образ, а не сама жінка), яка має ті самі «сімейні цінності», випромінює турботу і відданість родині. Переважно за сюжетом це дружина, мати, яка є моральним центром сім’ї. Таку персонажку зображають, як правило, дуже мудрою, люблячою, опорою для свого чоловіка і всієї родини. Вона часто стикається з труднощами, але завжди знаходить спосіб зберегти родину. Чоловік може зробити помилку, але вона йому пробачає, діти бунтують, але вона їх розуміє.

1. Хижачка. Мовиться переважно про сильну жінку, яка використовує свою зовнішність, інтелект та хитрість, щоб досягати власних цілей. І цією ціллю за сюжетом стає здебільшого чоловік. Сценаристи наділяють таких персонажок самовпевненістю, вмінням плести інтриги тощо. Часто така поведінка жінок пояснюється важким минулим.

Жіночі типажі: 2016 vs 2025

Проаналізувавши жіночі типажі в переглянутих серіалах за 2016–2024 роки, можна стверджувати, що базово підхід до конструювання жіночих ролей у режисерів та сценаристів не змінився. Однак зміни відбулися на суспільному рівні. По-перше, за цей період українці та українки стали чутливішими до питань рівности, гендерно зумовленого насильства тощо. По-друге, жінки стали більш видимі в тих ролях і професіях, де були менш видимі раніше. В українських серіалах почали згадувати про фемінізм, феміністичні цінності, рух за права жінок, гендерно зумовлене насильство. Часто феміністок змальовували недолуго — войовничими жінками, які ненавидять чоловіків, представницями буцімто маргіналізованої групи. Однак були випадки, коли в серіалах до рівности між чоловіками і жінками ставилися серйозно. Крім цього, майже в кожному другому переглянутому серіалі безпосередньо або опосередковано порушували тему домашнього чи сексуального насильства. А серіал «Відважні», знятий у 2020 році, присвячений цій темі повністю. В ньому новостворений (правда, цілком вигаданий) підрозділ боротьби з домашнім насильством розслідує випадки насильства в сім’ях. Кожна серія — нова історія. Інколи події в серіалі розгортаються дивно й неправдоподібно, однак висновки, які автори й авторки намагаються донести до глядача, правильні. Загалом у більшости серіалів, у яких так чи так зринає тема насильства, кривдників карають, хоч інколи аж надто швидко й комічно. Але оскільки це все-таки серіали, а не реальне життя, то пробачити таке сценаристам можна.

Також за ці дев’ять років в українських серіалах стало більше жінок на керівних посадах, часто в нетипових (для жінок у серіалах, а не для жінок у реальности) професіях. Якщо скласти перелік найтиповіших серіальних професій, до нього ввійдуть лікарка, медсестра, співачка або модель, журналістка, вчителька, слідча. Із менш типових — водійка, адвокатка, військова.

І навіть якщо жінка постає в ролі «сильної та незалежної», а саме це дуже часто українські сценаристи намагаються вивести на перший план, їй все ж таки стараються знайти чоловіка, бо без нього її життя дуже сумне й похмуре, а саму жінку роблять злою. Якщо ж жінка постає в ролі, наприклад, слідчої та має в підпорядкуванні чоловіків, сценаристи всіляко намагаються знецінити її роль або ж на керівній посаді змальовують її дещо беззахисною, ба навіть безпорадною. Такою, для прикладу, є героїня перших двох сезонів серіалу «Виходьте без дзвінка» — слідча-капітанка Марина Євтушенко, яка не може дати раду своїм справам у відділку без порад і допомоги таксиста Богдана Новицького. І як же вона стала слідчою без допомоги таксиста?

І якщо в ранніх детективах (2016–2018) жінки, будучи сильними, часто копіювали чоловічу поведінку, тобто були холодними, емоційно стриманими, то в теперішніх, як-от «Парочка слідчих» (2024), показують героїнь, які можуть бути і професіоналками, і чуйними, і з гумором, що робить їх реалістичнішими. Крім цього, до 2019 року детективи та бойовики будувалися здебільшого навколо чоловічих персонажів, що почало поступово змінюватися. Наприклад, серіал «Перевізниця» розповідає історію жінки, яка в перші дні повномасштабної війни вирішує допомагати людям переїжджати з місця на місце, долаючи сотні кілометрів між містами, в яких тривають бойові дії. 

Жінка в стосунках зазвичай також постає в «типовій» ролі: чоловік її завойовує, вона дбає про дім, навіть якщо працює. Винятки, звісно, є, але різноманіття типів стосунків, які бачимо в серіалах, все-таки значно менше, ніж у реальному житті.

Також за останні три роки в українських серіалах з’явився образ жінки, яка чекає на чоловіка з війни. Зі свіжого — такий образ постає в новому сезоні серіалу «Лікарка Ковальчук», у якому чоловік головної героїні служить у зоні бойових дій. Спойлерити, як розвиваються події в серіалі, не будемо, однак те, що такий образ з’являється в масмедійному продукті, є важливим сигналом, бо досвід жінок, чоловіки чи сини яких воюють, також має бути видимим. До слова, в свіжих російських серіалах (кілька з них я переглянула) образу жінки, яка чекає на «чоловіка-учасника СВО», не було.

Репрезентація жіночих образів в українських серіалах все ще не ідеальна, однак у серіалах останніх двох років стали помітні героїні, які стикаються з реальними сучасними викликами: війна, кар’єрні проблеми, соціальні зміни. Також жінки більше не обмежуються романтичними чи сімейними сюжетами — вони беруть участь у подіях, які змінюють суспільство.

Типи чоловіків на екрані

Чоловічі персонажі в українських серіалах і шоу зазвичай сильні, здатні на боротьбу, або ж такі, що намагаються знайти себе після втрат. Вони можуть бути професіоналами, які ніколи не помиляються, або ж страждальцями, які шукають сенс життя. Водночас популярними образами залишаються загадкові аутсайдери й бунтарі, які не грають за правилами.

Загалом чоловічі типажі в українських серіалах можна поділити на такі категорії:

• Геніальний і відважний професіонал. Такого героя сценаристи зображають переважно розумним та дуже сміливим, а ще самовпевненим, суворим і холоднокровним. Часто він є людиною високої професійної кваліфікації: успішний лікар, детектив, адвокат, військовослужбовець або науковець. У таких персонажів продуманий стиль: діловий костюм, військова форма або ж комфортний, але стильний повсякденний одяг. Такі герої часто за сюжетом стикаються зі серйозними викликами, які потребують не лише сили, а й розуму. Або ж такі герої часто працюють в екстремальних умовах, рятують людей або розплутують складні справи.
• Чоловік під час кризи. Це персонаж, який опинився на життєвому роздоріжжі через втрату сім’ї, кар’єри, сенсу життя. Сюжетна лінія зазвичай пов’язана з пошуком виходу з труднощів. Виглядає такий персонаж, як правило,  виснаженим, може мати неохайний вигляд, втомлений погляд. Зазвичай носить простий одяг, який підкреслює його стан: пом’ята сорочка, стара куртка. За сюжетом такий персонаж або намагається врятувати шлюб, або бореться з алкоголізмом, або після великої поразки намагається почати все спочатку. Часто його історія містить конфлікт із близькими або внутрішні монологи про втрачений сенс життя.
• Аутсайдер із минулим. Такий герой — загадковий чоловік, який пережив важкі події й тепер намагається залишитися в тіні. У нього непросте минуле, яке постійно його переслідує. Часто це мовчазний чоловік, який не любить компаній, має пронизливий погляд. За сюжетом такого чоловіка, як правило, намагаються втягнути в події, яких він уникає, але минуле повертається, змушуючи його діяти. Він може бути колишнім військовим, детективом, злочинцем, який «зав’язав», або ж просто людиною, яка прагне спокою, але змушена боротися.

• Пристрасний бунтар. Такий персонаж переважно живе за власними правилами, не підкорюється нормам і завжди кидає виклик системі. Він або виступає проти влади, або бореться з несправедливістю, або просто має волелюбний характер і не терпить будь-яких обмежень. Виглядає недбало, має татуювання, нестандартну зачіску або бороду. Він вступає в конфлікт із владою, суспільством або самим собою. Часто пропагує певну ідею — свободи, правди тощо. Він може бути рок-музикантом, революціонером, сміливим журналістом або просто людиною, яка не боїться говорити правду. Його стосунки з іншими за сюжетом зазвичай непрості, бо він не піддається контролю.

Якщо жіночі образи в українських серіалах стали активнішими та багатограннішими, то чоловічі також зазнали змін: відійшли від одномірних «героїв» або «тиранів» і стали людянішими.

Зміни, яких зазнали чоловічі персонажі, можна охарактеризувати так:

1. Від «непохитного героя» до більш реалістичного чоловіка. Ще в 2016–2018 роках популярними були архетипи сильного, беземоційного «чоловіка-захисника» — лікаря, слідчого, військовослужбовця або підприємця, який розв’язує всі проблеми, а жінка за його спиною почувається захищеною. Такі чоловіки могли інколи бути ніжними, як-от Роман Широков із російсько-українського «Жіночого лікаря», але базово сценаристи тримали цю рамку мужности. Натомість у сучасних серіалах «чоловіки теж люди». А якщо серйозно, теж переживають кризи, труднощі з ідентичністю тощо.

2. Батьківство та відповідальність стали важливими сюжетними лініями. Зокрема, в тому самому «Жіночому лікарі» бачимо відповідального батька-одинака, хоча в ранніх мелодрамах чоловіки часто були або ідеалізованими татами, або, навпаки, байдужими батьками. Тепер батьківство змальоване реалістичніше.

3. Відхід від образу мачо. Якщо раніше чоловічі персонажі часто були альфа-самцями, які або «беруть своє», або страждають через втрачене кохання, то в сучасних серіалах вони стають більш відкритими, готовими до компромісу й переосмислення власної ролі у стосунках. Прикладами є серіали «Я Надія», «Материнський інстинкт».

4. Різноманітність чоловічих професій. У серіалах 2016–2018 років чоловіки були переважно лікарями, слідчими, бізнесменами або злочинцями. У нових серіалах вони можуть бути журналістами, волонтерами, айтівцями, військовими, що більше відображає теперішню реальність. Наприклад, як у серіалі «Перші дні», де молодий хлопець працює не слідчим, а прибиральником у зоопарку. 

5. Війна та суспільні виклики. Після 2022 року з’явилися персонажі, які стикаються з війною та її наслідками. Вони не просто героїчні військові, а люди, які проходять через ПТСР, втрати, пошук себе. Хоча такі персонажі були й раніше, як, наприклад, у серіалі «На лінії життя» (2016), де описані події Революції Гідности та російського вторгнення в Україну в 2014 році.

Від чого ми відійшли

Якщо коротко — від православ’я. Я серйозно. Бо якщо в тих російських серіалах, які виходили на екрани в 2004–2010 роках (коли я дивилася їх ще школяркою), бувало різне: типові жіночі та чоловічі гендерні ролі, де він — рятівник, «мужик, який не плаче», а вона — переважно ніжна й тендітна, а якщо ні, то нібито не реалізована. Але в сучасних російських серіалах до цих ролей додався присмак православ’я, про яке мовиться ледь не на кожному кроці, чи то пак у кадрі. І це православ’я додає ще більшої канонічности й гендерної упереджености. Тобто на екрані створюється простір, у якому нема місця різноманіттю, натомість є місце єдиній правильній (і головне — православній) сім’ї, в якій чоловік може випивати, зраджувати, бити, а дружина тільки прощати. І мовиться не лише про сім’ю: такі поведінкові патерни зашиті в інші ролі. В українських серіалах такого присмаку нема. Бо хоч ми й не повністю відійшли від того, що нам багато років нав’язувала росія, в нас уже інший контекст, у якому відбуваються зміни. Доволі помітні зміни, які видно, наприклад, коли в серіалах з’являються військовослужбовиці-снайперки, бойові медикині. А не лише жінки-берегині (як у росії), які «чекають на своїх героїв зі СВО». Українці та українки різноманітніші навіть у серіалах, і це тішить. 

Замість висновків

Чому це важливо? Бо віддзеркалює суспільні зміни і загалом вказує на те, що ми змінилися, але ще не зовсім. Бо, як я вже писала, те, що ми бачимо на екрані, часто віддзеркалює те, що відбувається насправді. А на людей та їхню поведінку в реальности теж часто впливає те, що вони бачать по телевізору. І що більше в серіалах справжніх жінок: лідерок, домогосподарок, матерів, тих, які обирають не народжувати дітей, то ширший світогляд формуватиметься в глядача. Люди в житті різні: за характером, типажем, вибором і досвідом, тому й на екранах має панувати розмаїття, бо інакше ми його не нормалізуємо. 

Чи знаєте ви, що відбувається з жінкою, в якої почалися пологи так само добре, як це, здається, знають кіношники? За моїми відчуттями таємниця творення життя в масовій культурі передається рекурсивно з екранів до сценаристів і назад.

Що не так із обслуговуванням стереотипів і яка насправді роль жінки під час пологів? Це важливо, бо одного разу я завагітніла і дізналася, що весь цей час з усіх екранів мені брехали…

Міф перший: води відійшли, зараз почнуться пологи

Відходження вод — перша ознака того, що «почалося». Так було в Рейчел Грін і Фібі Буффе — персонажок, які складали опорні конструкції моєї підліткової ідентичности.

А в реальности, яку начебто зображують у маскульті, води дійсно відходять у першому періоді пологів, який триває (в першороділь) до вісімнадцяти годин. Овва! Колись у цьому проміжку це трапиться. Або ні. Або між відходженням вод і пологами минає тиждень — таке теж буває, хоч і нечасто. Так само нечасто, як і епічне відходження вод, популярне в кіно.

Для більшості жінок пологи починаються з (барабанний дріб) усвідомлення того, що почалися пологи. Жінка відчуває перейми, і їй треба зрозуміти — це чергові тренувальні чи «бойові».

А ще перейми не виглядають по-кіношному епічно: я, мої подруги і слухачки мого подкасту про вагітність, переживаючи перейми, гуляли в парках, забирали посилки з пошти чи рутинно вели прямі ефіри. А знаєте, чого ми не робили? Не хапалися за животи, різко згинаючись із криком: «Я народжую! Рятуйте! Швидку!». Початок пологів — це здебільшого нудно.

Міф другий: пологи — це швидкий процес

Вплив кіно і серіалів на мої очікування від власних пологів був настільки сильним, що я точно знала: між початком переймів і «я бачу голівку», як і в кіно, мине хвилин десять. Наукова інформація і хор лікарів не лунали так переконливо, як сцени з улюблених серіалів. Деніель із «Відчайдушних домогосподарок» ледве встигла дійти додому із сусіднього будинку, перш ніж почула крик новонародженого. Хіба я гірша?

Після трьох годин неболючих переймів я тарабанила в двері пологового так зухвало, наче вони незаконно утримують дитину всередині мене. Але правда в тому, що і медичні протоколи, і статистика були правдиві. Пологи для більшости — це не лише нудно, але й довго.

Ось вам історія про war-life balance і пологовий таймінг. Мої знайомі готуються до парних пологів. Вона в Києві, а він у ЗСУ за 400 кілометрів звідси. Коли вона зрозуміє, що пологи почалися, він мусить негайно приїхати в лікарню. Цей план реалістичний, бо 400 кілометрів — це п’ять годин у дорозі. Більшість перших пологів у цей таймінг не вкладаються.

Це, звісно, ламає велику кількість сценаріїв. Із останнього, “Потяг у 31 грудня”, де вагітна під час восьмигодинної подорожі з Києва до Львова встигає не тільки провести час без жодних ознак пологової активности, а й народити і відпочити після пологів у вагоні-ресторані.

Міф третій: народжувати — це лежати на спині й виконувати команди лікаря

Ось як пологи у фільмі «Аннет».

«Золотий стандарт» пологів маскульту — лежати на спині й кричати. Деякі, як Рейчел Грін чи вагітна з фільму «Потяг у 31 грудня», лежать навіть під час переймів і потуг. Шкоди в цьому стереотипі набагато більше, аніж може здатися на перший погляд.

Як мінімум тому, що ця позиція найболючіша для жінки. І так, коли ти народжуєш, буває більш боляче і менш боляче. Для цього треба рухатись і шукати, як тобі краще на кожному етапі. Це не моя думка — це поради сучасних медичних протоколів. І моя практика.

Тисячоліттями жінки народжували в тих позах, у яких їм було комфортніше це робити. Ситуація почала змінюватися у ХVІІІ столітті, коли пологи почали приймати в лікарнях, а лікарі-чоловіки поступово витіснили традиційних повитух. Жінок до медичних шкіл не допускали. Вважалося, що людина без пеніса не здатна розумітися на пологах. Звісно, звідки ж їй!

Чоловіки проголосили себе головними в питаннях народження: медичні втручання (як-от використання щипців) стали пріоритетними, а природний перебіг пологів часто ігнорувався.

Жінка перетворювалася на об’єкт, з якого лікарі діставали дитину. Ось такі неочікувані «досягнення» серед іншого приніс нам розвиток медицини. Лише в ХХ столітті жінки почали здобувати медичну освіту, а разом із цим право на суб’єктність у власних пологах.

Сучасна медицина радить лікарям заохочувати жінку рухатися під час пологів. Ми могли б дізнатися про це з кіно, але маскульт і досі орієнтується на стандарт ХVІІІ століття: розгублена й налякана жінка на лопатках і герой-рятівник, який нею «народжує».

Саме так було в «Потязі у 31 грудня», де роділлю поклали на лопатки на столі вагону-ресторану. Уявіть себе на спині на столі у вагоні-ресторані з розведеними ногами. Зручно? А тепер додайте рух потяга і потуги. Неймовірно, правда?

Гірше тільки те, що жінку героїчно рятує чоловік, який телефонує ще трьом чоловікам. Жінок, які мають дітей, звісно, ніхто про пологи не питає.

Продовжуючи мислиннєвий експеримент, припущу, що пологи в потязі могли б пройти так: дівчина лишилась би в своєму купе, саме туди прийшла б людина, щоб допомогти їй, і навряд чи роділля лізла б на стіл за наявности ліжка.

Чому важливо показувати суб’єктність жінки під час пологів

А не лише залякувати страхом і болем, від якого жінок героїчно рятують.

Підімо від зворотного: з якою метою ми маємо залякувати жінок? Показувати, як людина вмить втрачає усякий контроль, сподіваючись, що хтось скаже їй, як рятуватися. Щоби що? Страх — це адреналін, він сповільнює пологову діяльність. Хіба не краще, коли жінка, переступаючи поріг лікарні, не є заляканою, не перебуває в очікуванні жаху, а має можливість подумати: чи має/може мені бути комфортно під час пологів? Як? Чи маю я право рухатися, пити, їсти (пологи можуть тривати 20 годин, врешті)? Чиї потреби на пологах головні – мої чи лікарів?

Відповідь на останнє питання ключова: якщо головні — лікарі/лікарки (або ті, що приймають пологи), то, можливо, доведеться коритися їм, навіть якщо вони чинять наді мною насильство (кричать, втручаються в пологи без моєї усвідомленої згоди, тиснуть на живіт, забороняють рухатися, визначають спосіб, у який відбуватимуться пологи проти моєї волі). Це все акушерське насильство, порушення прав роділлі, неприпустима поведінка медперсоналу. І про це теж важливо знати «до».

Я вірю і знаю, що на пологах головною є жінка, бо, врешті-решт, вона єдина людина, без якої пологи не відбудуться. Всі інші присутні тільки для того, щоб полегшити її досвід, підтримати, допомогти. І врятувати у тих рідкісних ситуаціях, коли це справді необхідно.

Такі пологи, до слова, теж показують у серіалах.

Наприклад, This Is Us. Через форс-мажор героїня Бет народжує вдома. Вона знаходить зручну позицію (о диво, не на спині на обідньому столі, на відміну від Пайпер Галлівел, наприклад). І ніхто її героїчно не рятує, її підтримують інша жінка та її чоловік.

Що робити. Консалтинг для кіноіндустрії і не тільки

Маскульт має визнати свій вплив на формування уявлень жінок про пологи і перестати експлуатувати екстрені пологи й застарілі практики. Це дозволить зрозуміти, що штампи про безпорадну жінку, якій потрібні рятівники-лікарі, лише закріплюють культуру страху і підсилюють толерування акушерського насильства.

Сценарист(к)ам і режисер(к)ам, перш ніж писати й знімати сцени пологів, варто дослідити тему. В кіно є консультанти з криміналістики, медицини, бойових мистецтв, то чому пологи досі «малюють» із серіального шаблону? Візьміть консультацію в акушерок, лікарок, доул, подивіться, врешті, документалки про медикалізацію пологів, спитайте в ChatGPT, які штампи про пологи не відповідають дійсности.

Глядачки теж мають голос. Ми можемо ділитися історіями власних пологів. Здається, це крапля в морі, але кожна історія може стати цеглинкою, з якої інша жінка зможе побудувати свою впевненість. Ми можемо коментувати й розбирати сцени пологів у фільмах та серіалах, запитувати, чому вкотре героїня кричить від болю, а їй не пропонують знеболення, чому лікарі поводяться, ніби вона не має права голосу. Попит створює пропозицію. 

Маскульт не просто відтворює реальність — він її конструює. Тож якщо ми не хочемо бачити заляканих жінок, готових до насильства в пологових, то, може, варто показувати не лише пологові горори? Страх блокує пологову діяльність. А от сприяє її відновленню відчуття безпеки, власної сили і спокою. Хороші слова для опису пологів, шановні творці масового контенту.