Категорія: Загальне

АНОТАЦІЯ

Дослідження висвітлює досвід та виклики для жінок, які долучаються до Сил оборони України, зокрема у сфері рекрутингу, проходження служби та соціальних гарантій. В умовах низької суспільної підтримки ідеї загальної мобілізації особливої ваги набуває залучення до оборони вмотивованих фахівчинь. Аналіз показує наявність нормативних, соціокультурних та гендерних бар’єрів, що обмежують реалізацію потенціалу військовослужбовиць. 

На основі інтерв’ю з військовослужбовицями та кандидатками до служби було сформульовано рекомендації для законодавчої та виконавчої влади, Міністерства оборони й медіа. Серед ключових пріоритетів — створення безпечного недискримінаційного середовища, оновлення нормативної бази, запровадження ефективних механізмів скарг і протидії домаганням, удосконалення соціальних гарантій та медичного забезпечення. Реалізація запропонованих заходів посилить кадровий потенціал Сил оборони та сприятиме формуванню армії, яка поважає гідність кожної людини й зміцнює обороноздатність України.

Ключові слова: жінки у війську, гендерні бар’єри, соціальні гарантії, мобілізація, всеохопна оборона.

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ
ЗМІСТ
АБРЕВІАТУРИ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
ВСТУП
МЕТОДОЛОГІЯ
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ЖІНОК У ВІЙСЬКУ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ, ІНСТИТУЦІЙНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ
1.1   Ставлення населення України до мобілізації жінок та військової служби жінок
1.2   Соціокультурні бар’єри для жінок у війську
1.3   Інституційні та нормативно-правові бар’єри щодо військової служби жінок
1.4   Підсумки розділу 1
РОЗДІЛ 2. УЯВЛЕННЯ ЖІНОК ПРО ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ТА ДОСВІД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВИЦЬ
2.1   Чому жінки замислюються про вступ до війська і чому відмовляються
2.2   Уявлення про військову службу жінок, які розглядають її можливість
Мотивація для вступу на військову службу
Основні побоювання та переживання
Стримувальні фактори та вагання
Стратегії вибору підрозділу
Очікування від військової служби
2.3   Підсумки розділу 2
ВИСНОВКИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
ПОСИЛАННЯ
ДОДАТКИ
Додаток А. Анкета опитування «Чи готові жінки йти у військо? Причини, що зупиняють»
Додаток Б. Путівник для глибинних інтерв’ю з поточними військовослужбовицями (з 24 лютого 2022 року)
Додаток В. Путівник для глибинних інтерв’ю з поточними військовослужбовицями, які прийшли не у гарячу фазу війни (у 2023–2025 або в 2018–2020)
Додаток Г. Путівник для глибинних інтерв’ю з жінками, які планують вступ на військову службу
Додаток Ґ. Перелік орієнтовних питань для експертних інтерв’ю

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

Це дослідження спрямоване на виявлення різноманітних бар’єрів (соціокультурних, нормативно-правових, інституційних тощо), які стають на заваді у реалізації військовослужбовицями свого потенціалу у Силах оборони України у складі різних видів/родів військ. На основі комбінування різних методів збору даних, а також дослідження комплексу попередніх тематичних звітів різних фахівчинь/фахівців та організацій, цей звіт покликаний виявити комплекс факторів, які спонукають чи, навпаки, стримують від військової служби громадянок України, які розглядали можливість укладення контракту із Силами оборони України; дослідити виклики і проблеми, які жінок хвилюють до початку військової служби, та їхню реальність у війську. З огляду на виявлені бар’єри сформовано низку рекомендацій до профільних органів державної влади, інших уповноважених органів та осіб. 

Під час планування дослідження було сформовано такі завдання:

• дослідити ставлення суспільства до мобілізації та військової служби жінок;
• виявити інституційні, правові, соціокультурні та інші бар’єри, з якими стикаються жінки у військовій сфері;
• зібрати та узагальнити досвід чинних військовослужбовиць і жінок, які лише розглядають можливість служби;
• розробити рекомендації для удосконалення політик, процедур та практик у сфері оборони з урахуванням гендерної рівності.

У дослідженні застосовано комплекс підходів: гендерно-трансформаційний, гендерно чутливий, антидискримінаційний, а також антропоцентричний підхід.

Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому підході, який поєднує кількісні (національне репрезентативне опитування, n=1000 осіб) та якісні (20 глибинних та 2 експертні інтерв’ю) методи, що застосовувалися паралельно. Методологічний інструментарій цих трьох підходів було узгоджено так, щоб отримані дані щодо однакових тематичних блоків можна було коректно порівнювати. Як додатковий метод було застосовано аналіз відкритих джерел, зокрема державної статистики, репрезентативних опитувань, адвокаційних ініціатив феміністичного руху (як-от тексти петицій) і законодавчих актів, пов’язаних із гендерною рівністю.

Окремі розділи дослідження стосуються виявлених бар’єрів, що стримують охочих долучитися до лав Сил оборони України, а також трансформаційного досвіду та практичного втілення цих бар’єрів під час дійсної військової служби окремих жінок.

На основі комплексу методів дослідження сформульовано низку висновків та рекомендацій. 

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.

Перед будь-якою людиною, що береться за висвітлення теми насильства, будь-то журналістський матеріал, книга чи кіно, стоїть три ключових запобіжника:

• не зробити тотальну «чорнуху»;
• не перетворити травму на видовищність;
• не впасти в моралізаторство чи легковажність.

Серіал «Тиха Нава», запрем’єрений на «Київстар ТБ» 15 січня 2026 року, в цілому, впорався. Автор(к)и серіалу позиціонують його як перший в Україні true-crime, але я б радше охарактеризувала це як один з перших масових українських продуктів, що заходить у цю складну тему насильства і не намагається виглядати черговою кримінальною історією заради криміналу.

Формально, це детектив. Молодий юрист Адам Юшкевич (актор — Олександр Рудинський) приїжджає працювати до містечка Тиха Нава у поліції. За два роки до цього тут зґвалтували його колишню дівчину. Місцева поліція не розслідувала належно злочин; травмована дівчина почала підозрювати у насильстві самого Адама, і саме це відчуття несправедливості і тотального замовчування рухає Адамом впродовж сюжету — він хоче знайти справжнього злочинця.

За час його роботи, в місті стається серія тяжких злочинів — зґвалтування, частка з яких завершується вбивством. Згодом з’ясується, що ідентичні злочини тривають кілька років, а місцева поліція приховує правду та подає чисту статистику. Намагаючись розібратись з усім цим, Адам Юшкевич зіштовхується не лише із фактами злочинів, але й з людьми — з їхнім страхом, небажанням говорити, травмами, агресією, зручним забуттям, звичкою жити так, ніби нічого не сталось. Зрештою, ми звісно дізнаємось, хто є злочинцем, однак серіал не стільки про те, хто вчинив злочин, скільки про те, як на нього реагують.

Тиха Нава — невелике місто, де всі усіх знають, і зґвалтування та вбивства, з одного боку, є надзвичайною подією, яка одразу піднімає шум у вулику, з іншого — цей шум дуже швидко стає фоном, який намагаються не помічати. Тут героям та героїням заклали у сценарій всі найпопулярніші коментарі на фейсбуці — «та вона сама винна», «ну а чого вона отак пізно йшла», «ну ти подивись на неї, не так поводилась», «не треба було…» і т.д. Хтось з місцевих переводить тему у площину чуток і пліток, де реальні люди зникають, а залишаються лише зручні версії кожної з ситуацій. Хтось щиро співчуває, але мовчки й про себе. Хтось — обирає позицію «мене це не стосується». Партнер однієї із постраждалих дівчат, що дивом вижила, каже Адаму, що більше «не хоче її, ну ти ж мене розумієш як чоловік, да».

Місцевий поліцейський, що проводить допит постраждалої у лікарні, уточнює, як саме її ґвалтували, просить детально описати всі дії і навіть пропонує можливий, на його думку, перелік дій при злочині. Вже інший місцевий поліцейський, допитуючи неповнолітню постраждалу, глумливо підкреслює, що її історія буде відома всім, всі у школі будуть з неї сміятись, коментувати, а всі навколишні — ставити незручні питання.

В цьому плані серіал показує до болю знайомий український контекст, де насильство наскрізно вмонтовано у всю систему, а не існує у вакуумі. В цій, багатьом знайомій системі, замість захисту є формальні процедури, замість підтримки — скепсис та ретравматизація, а замість розслідування — спроби все замовчувати і «не розгойдувати човен».

Адам Юшкевич, молодий, столичний та ідейний, не погоджується із такою системою і виступає дзеркалом, в яке вона має себе побачити себе та всю свою гнилість. Натомість, один з головних персонажів, місцевий поліцейський Капінус (актор — Михайло Жонін) — це буквально втілення всієї системи, що до останнього буде захищати саму себе, а не постраждалих чи бодай якусь справедливість. Всі його дії впродовж сюжету — це намагання зберегти ту саму тишу, яка дозволяє системі існувати, не руйнувати усталені порядки і нічого не змінювати. Те, як він замовчує минулі злочини, впливає на постраждалих, аби вони не надавали свідчення, фальсифікує дані — дуже нагадує інші гучні випадки систематичних насильств, зокрема із тих, що стали відомими у нашому публічному просторі за останній рік. Коли система не виконує покладених на неї обов’язків, боротьба із проблемою майже унеможливлюється.

Цікава й інша персонажка — місцева поліцейська Кіра — чию роль зіграла Анастасія Пустовіт. Втомлена жінка, що колись була така ж сама ідейна, як і Адам, але яку вся та ж система ломала через коліно. Вона врешті обирає захист та правосуддя, але дуже довго й сама є жертвою, яка зіткнулась з домаганнями, насильством, шантажем, і постійно намагається вибратись зі свого ж внутрішнього конфлікта між тим, як правильно і як зручно.

Постраждалі у серіалі не ідеалізовані. Вони всі різні, із різною реакцією на насильство, із своїми страхами і мовчанням. Варто сказати, що одна з персонажок, на мій погляд, була недоречною — мова йде про героїню, що, зазнавши зґвалтування, потім шукала злочинця, аби… пережити такий секс ще раз. Це дуже вибивається із загального наративу серіалу і шкодить сприйняттю проблематики.

У мережі багато коментарів, що знято занадто мрачно, і багатьох деталей та сцен можна було уникнути. Якщо ви зіштовхувались із насильством — деякі сцени дійсно можуть бути травматичними; якщо ви з тих людей, хто вже набирають коментар «шо оце про насильство балакати, подивились ми першу серію, ну всім же ясно, що йти увечері дорогою від залізничної станції небезпечно», вмикайте другу. 

В кінці залишається дискомфорт. Але насильство не зникає від того, що ми відвертаємось, вимикаємо серію чи пишемо коментар «сама винна, от я так не роблю». Насильство зникає лише тоді, коли його називають насильством, коли вірять постраждалим і коли система нарешті починає захищати людей, а не саму себе.

P.s.: серіал виходить не сам по собі, а у співпраці з громадською організацію «Ла Страда Україна», інтегруючи в свій публічний простір інформацію про реальну допомогу постраждалим від насильства.

Якщо ви стикалися з сексуальними домаганнями, насильством, дискримінацією за ознакою статі, гендерної ідентичности чи сексуальної орієнтації, можете звернутися по допомогу на Національну гарячу лінію з запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації: 0800 500 335.

Правничу допомогу і супровід у справах надає Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем»: 0800 30 55 90.

АНОТАЦІЯ

У контексті повномасштабної війни росії проти України технологічний сектор набув стратегічного значення. Гендерно збалансована участь у контексті всеохопної оборони робить будь-яку галузь економіки стійкішою до різних викликів (напр., мобілізація, релокація) та дозволяє диверсифікувати ризики, пов’язані з залученістю людського капіталу в галузі. Це застосовно як до галузей, де традиційно домінують чоловіки, так і тих, де домінують жінки.

Залученість жінок у сектор оборонних технологій залишається низькою через системні бар’єри. Дослідження охоплює кабінетний та польовий етапи, включно з глибинними інтерв’ю та онлайн-опитуванням. Виявлено, що наявні гендерні стереотипи, непрозорість кар’єрного просування, низька репрезентативність, зокрема на лідерських позиціях, подвійне навантаження (включно з доглядовою працею) суттєво обмежують можливості для економічної участі жінок. Попри дефіцит людського капіталу, державна політика не передбачає системних заходів для інтеграції жінок у стратегічні галузі. Аналіз міжнародного досвіду свідчить про позитивний вплив гендерної рівності на інноваційність і стійкість сектору оборонних технологій.

Рекомендації охоплюють заходи для держави, бізнесу та громадянського суспільства, спрямовані на усунення бар’єрів, розвиток людського капіталу та формування інклюзивної кадрової політики. Гендерна інтеграція у сфері військових технологій є не лише питанням справедливості, а й стратегічною необхідністю для обороноздатності України. 

Ключові слова: жінки, ринок праці, посилення економічної спроможності, розвиток людського капіталу, оборонні технології, війна росії проти України, Україна.

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ
ЗМІСТ
АБРЕВІАТУРИ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
ВСТУП
МЕТОДОЛОГІЯ    
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ПЕРСПЕКТИВ ДЛЯ ЖІНОК, ЯКІ СТВОРЮЄ ЗРОСТАЮЧА ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ ВІЙНИ
1.1. Підсумки розділу 1    
РОЗДІЛ 2. КЛЮЧОВІ БАР’ЄРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК У ГАЛУЗІ НОВІТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ    
2.1   Освітньо-професійні бар’єри    
2.2   Особистісно-психологічні та соціокультурні бар’єри    
2.3   Бар’єри під час пошуку роботи    
2.4   Підсумки розділу 2    
РОЗДІЛ 3. ПРОФЕСІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ТА БАР’ЄРИ РОЗВИТКУ Й УТРИМАННЯ ПРАЦІВНИЦЬ НА РОБОЧИХ МІСЦЯХ У ГАЛУЗІ    
3.1   Гендерна (не)рівність у доступі до професійного розвитку    
3.2   Низький рівень залученості жінок до великих проєктів та недооцінювання експертності    
3.3   Перспективи для зростання фаховості та компетентності на робочому місці    
3.4   Непрозорість процедур кар’єрного просування    
3.5   Недостатня підтримка керівництва та відсутність гендерно чутливих політик у компаніях    
3.6   Потреба у постійному доведенні компетентності    
3.7   Інфраструктурні та безпекові чинники    
3.8   Поєднання роботи та догляду, подвійний тягар професійного розвитку    
3.9   Підсумки розділу 3    
РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ НАЙКРАЩИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТА ЗАКОРДОННИХ ПРАКТИК ЗАЛУЧЕННЯ ЖІНОК ДО ГАЛУЗІ НОВІТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ    
4.1   Гендерна інклюзія в оборонних технологіях на прикладі DIVERIS (ЄС) та Brave1 (Україна)    
4.2   Аналіз найкращих українських практик    
4.3   Підсумки розділу 4    
ВИСНОВКИ    
I. Огляд поточного стану розвитку сфери новітніх військових технологій та перспектив залученості жінок у неї:    
II.   Основні бар’єри до розширення економічних можливостей залучення жінок до галузі новітніх військових технологій:    
III.   Професійні можливості розвитку та утримання працівниць на робочих місцях у галузі:
IV.   Аналіз найкращих національних та закордонних практик, підходів та рамок до залучення жінок до галузі новітніх оборонних технологій дозволяє виокремити наступні ключові складники, які сприяють цілісному, сталому та довгостроковому залученню жінок у цей сектор:
V.   Рекомендації щодо розширення економічних можливостей реалізації жінок у галузі технологізації війни
ПОСИЛАННЯ
ДОДАТКИ    
Додаток А. Анкета опитування «ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОСТУПУ ДО ЗАЙНЯТОСТІ В ТЕХНОЛОГІЧНОМУ СЕКТОРІ»    
Додаток Б. Правові рамки для забезпечення рівних прав і можливостей у галузі новітніх військових технологій та оборони
Додаток В. Міжнародні приклади інституційної підтримки жінок у сфері оборонних технологій та оборони

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

Контекст. З початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році українське оборонне виробництво зросло у 35 разів шляхом тісної взаємодії оборонних компаній, державних структур і військових підрозділів. У зв’язку з повномасштабною війною технологічний сектор України набув стратегічного значення для оборони. Сфери ІТ, дронобудування, кібербезпеки та військової інженерії стали критично важливими для національної безпеки. Водночас участь жінок у цих галузях є темою недослідженою, зокрема через відсутність відкритих даних. 

Це дослідження підтверджує припущення, що участь жінок є низькою через гендерні стереотипи, обмежений доступ до освіти та відсутність державної політики гендерної інтеграції. Міжнародний досвід (зокрема Швеції, країн ЄС і НАТО) демонструє, що гендерна рівність у сфері оборонних технологій підвищує інноваційність і стійкість сектору військових технологій. Україна потребує переосмислення кадрової політики у стратегічних галузях, зокрема через дослідження бар’єрів і розробку інструментів для розширення економічних можливостей жінок. Жінки у світі, зокрема в Україні, стикаються з обмеженим доступом до економічної участі через гендерні стереотипи, нерівність в оплаті праці та непропорційне навантаження з догляду. 

До війни чоловіки домінували на ринку праці, особливо у високооплачуваних секторах. Повномасштабна війна загострила ці нерівності. Мобілізація чоловіків та вимушене переміщення створили дефіцит кадрів, що стимулює залучення жінок до традиційно «чоловічих» сфер. Очікується, що до 2032 року Україна потребуватиме 8,6 млн нових працівників, зокрема для відновлення країни, що вимагає активної інтеграції жінок та інших маргіналізованих та малозалучених груп населення. Залучення жінок до галузі новітніх військових технологій є не лише питанням професійної рівності, але й важливим завданням сучасної політики національної безпеки. У контексті євроінтеграції та виконання зобов’язань України щодо гендерної рівності це також відповідає принципам інклюзивності та сталого розвитку сектору безпеки й оборони. Всеохопна оборона як стратегія мобілізації всіх суспільних ресурсів для захисту держави передбачає рівну участь жінок у технологічному розвитку, що дозволяє розширити кадровий резерв, підвищити інноваційний потенціал і забезпечити більш збалансований підхід до вирішення стратегічних викликів.

Методологія дослідження охоплює кабінетний і польовий етапи, включно з глибинними інтерв’ю (представники і представниці громадського сектору та бізнесу), а також онлайн-опитуванням працівниць сектору оборонних технологій та STEM. Це дозволило комплексно оцінити мотиваційні чинники, бар’єри та перспективи участі жінок у галузі.

Розділ 1. Огляд поточного стану розвитку сфери новітніх військових технологій та перспектив залученості жінок у неї.

Сектор військових технологій, зокрема виробництво БПЛА, стрімко розвивається, також і завдяки адвокаційній діяльності жінок щодо перспективності сфери ще до широкомасштабного вторгнення росії. Кількісна участь жінок залишається низькою — особливо на керівних посадах і серед засновниць бізнесів. Через дефіцит кадрів виробники розуміють перспективний потенціал залучення жінок, зокрема до виробництва, комунікації з розвитку партнерств, продажів, загального менеджменту. Державна політика не передбачає спеціальних заходів для розширення участі жінок у секторі. Нестабільність замовлень, заборона експорту та непрозорий розподіл ресурсів ускладнюють довгострокове планування і впровадження гендерно чутливих стратегій. Пілотні ініціативи, як-от Women in Drones, досвід окремих жінок-засновниць стартапів, керівниць бізнесів демонструють потенціал підтримки та визначають чинні стратегії. Перспективними напрямами є перенавчання жінок, інформаційні кампанії, підтримка жіночих стартапів та створення безпечних і гнучких умов праці, менторство та інформаційні кампанії про історії успіху жінок у технологічному секторі опору. 

Розділ 2. Ключові бар’єри реалізації жінок у галузі новітніх військових технологій.

У системі всеохопної оборони обмежений доступ жінок до освіти та професійного розвитку в технологічному секторі суперечить принципу мобілізації всіх ресурсів. Освітні програми часто не враховують потреб жінок, є застарілими та негнучкими, що спричиняє відчуження та ризик відсіву. Понад 30% респонденток онлайн опитування вважають, що програми потребують модернізації. Особистісно-психологічні бар’єри, напр., синдром самозванця, соціальний тиск, суттєво обмежують участь жінок у військово-технологічних проєктах. Понад 40% опитаних жінок, які працюють у секторі, вказують на складність поєднання роботи з сімейними обов’язками, а 53% — на сумніви у власних силах ще на етапі навчання. Гендерні стереотипи та дискримінація при працевлаштуванні залишаються стійкими бар’єрами: 52% жінок відчувають тиск ще на етапі професійного самовизначення, а 18% — стикаються з упередженим ставленням роботодавців. Це знижує мобілізаційний потенціал держави та послаблює її обороноздатність. Гендерні стереотипи та упередження залишаються одним із найстійкіших бар’єрів для інтеграції жінок у галузі новітніх військових технологій. Низька репрезентативність створює «ефект меншості», що посилює тиск і ризик вигорання. Вертикальна сегрегація та «скляна стеля» обмежують доступ жінок до керівних посад, навіть за рівноцінної з чоловіками кваліфікації. Усе це призводить до втрати інноваційного та управлінського потенціалу жінок. У контексті всеохопної оборони гендерні стереотипи є не лише соціальною проблемою, а й стратегічним ризиком, що послаблює кадрову спроможність держави.

Розділ 3. Професійні можливості та бар’єри розвитку та утримання працівниць на робочих місцях у галузі.

Проведене дослідження засвідчило, що, попри поступове зростання кількості жінок у секторі, проблема стабільного професійного закріплення залишається невирішеною. Аналіз анкетних даних виявив спектр проблем, які безпосередньо впливають на мотивацію жінок залишатися в професії: від обмеженого доступу до можливостей розвитку і кар’єрного просування до низької підтримки з боку керівництва, непрозорих процедур підвищення та відсутності гендерно чутливих політик у компаніях. Зокрема, 56% респонденток відзначили нерівність у можливостях професійного розвитку, 45% — відсутність кар’єрного планування, а понад 40% — складність поєднання професійних та сімейних обов’язків. Ці показники свідчать, що навіть за умов поступової інституціоналізації гендерної рівності на рівні дискурсу, реальні умови праці жінок у галузі залишаються асиметричними. Водночас результати дослідження демонструють, що роботодавці, які впроваджують програми навчання, гнучкі форми зайнятості та безпекові стандарти, мають вищий рівень кадрової стабільності та нижчий показник плинності персоналу. Отже, ефективність залучення жінок у сферу новітніх військових технологій безпосередньо залежить від того, наскільки системно компанії інтегрують підходи до гендерно чутливого розвитку персоналу, орієнтованого на довгострокову професійну реалізацію.

Розділ 4. Аналіз провідних національних та міжнародних практик залучення жінок до сфери новітніх військових технологій.

На основі проведеного аналізу було ідентифіковано ключові чинники, що сприяють сталому залученню жінок до галузі оборонних технологій: синергія між зацікавленими сторонами через різноманітні формати міжсекторальної співпраці; єдина ціннісна та нормативно-правова рамка, яка забезпечує узгодженість підходів до гендерної інтеграції; посилення інституційної спроможності шляхом впровадження гендерного мейнстримінгу в усі аспекти операційної діяльності та управління людським капіталом; підтримка маломобільних, маргіналізованих та мало представлених груп населення через програми навчання, перекваліфікації та розвитку людського потенціалу. Попри наявність окремих успішних ініціатив розширення економічних можливостей жінок в Україні, у сфері новітніх військових технологій сталих та системних практик такої підтримки не було виявлено. Наявні приклади мають фрагментарний характер, обмежене масштабування, сильно залежать від іноземного донорського фінансування. Необхідна розробка державної стратегії для розширення економічних можливостей жінок у сфері оборонних технологій. 

Висновки і рекомендації.

Сформульовано низку рекомендацій для держави, бізнесу та громадянського суспільства щодо розширення участі жінок у сфері оборонних технологій. Для державних органів пропонується імплементація стандартів гендерної рівності, що вже детально передбачено в Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, а також розвиток формальної та неформальної освіти, створення програм перекваліфікації, запровадження грантів на дослідження та інноваційне виробництво для дівчат і жінок у галузі новітніх військових технологій. Підтримка державою жіночих стартапів через ініціативи типу BRAVE1, інвестиція у безпеку виробництва, наприклад, вентиляція приміщень та сховищ є важливими для прийняття рішення жінками перевчитися на професію у виробництві технічних засобів ведення війни. Особливу увагу треба приділяти підтримці жінок, які можуть підлягати інтерсекційній дискримінації, зокрема ВПО, матерів, які самостійно виховують дітей та жінок, які виховують дітей з інвалідністю. Бізнесу рекомендовано впроваджувати інклюзивні політики найму, створювати гнучкі умови праці, підтримувати жіночі професійні спільноти, менторство жінок, які вже досягли успіху в секторі новітніх військових технологій, здійснювати гендерний аудит та формувати нові наративи про роль жінок у сфері безпеки й технологій. Громадянське суспільство, зокрема професійні асоціації виробників, які працюють над збільшенням технологізації війни, можуть зосередитися на популяризації участі жінок у галузі новітніх військових технологій, реалізації інформаційних кампаній, масштабуванні публічних заходів, медіапроєктів та розвитку менторських програм.

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.

Вже сьомий рік поспіль експертний ресурс «Гендер в деталях» має рубрику #сексизм_патруль, аби привертати увагу до сексизму в публічному просторі. І вже втретє ми збираємо ці випадки в підсумкову статтю, аби обрати еталонного печерного жителя в антипремії «Сексист року». Цьогоріч ми додали ще й номінації антипремії. Виокремили гомофобію, сексизм в рекламі та інституційну недбалість. Знайомтеся з прикладами, аби незабаром проголосувати в соцмережах «Гендер в деталях» за «переможця» – того самого «Сексиста року-2025». 

Насильство починається з сексизму

Розпочинаємо цей матеріал не просто з випадків сексизму, а з найжорстокіших і найгірших наслідків цього сексизму. Згідно з пірамідою насильства, навіть на перший погляд «невинні» жарти (в основі піраміди) призводять до того, що в суспільстві толеруються насильницькі дії щодо групи, над якою жартують. Таким чином насильства стає все більше (вершина піраміди).

От і маємо цьогоріч кілька жахливих історій – все починається з сексизму, а закінчується зґвалтуванням чи іншими проявами насильницької поведінки. На жаль, це навіть не всі історії, а лише ті, які набули найбільшого резонансу. Скільки історій залишилося не сказаними, можемо лише уявляти.

Фотограф Олександр Ктиторчук: за зґвалтування – до вʼязниці

Почався рік з відносно хорошої новини, яка дала надію, що епоха безкарності минула. Фотографа Олександра Ктиторчука засудили на 12 років і 10 місяців за зґвалтування та розбещення неповнолітніх дівчат. Суд розглядав справу понад чотири роки. Тож, третину передбаченого строку він вже відбув в ув’язненні, коли сидів у СІЗО під час судового процесу.

Також Ктиторчуку заборонили обіймати посади чи займатися діяльністю, пов’язаною з роботою із малолітніми та неповнолітніми, строком на три роки.

Режисер Андрій Білоус: найвідоміший підозрюваний ґвалтівник року

Це історія не просто про сексизм. Це історія про чоловіка, який, маючи владу, систематично схиляв студенток до статевих стосунків без їхньої добровільної згоди. Серед них – навіть неповнолітні.

На початку року Андрія Білоуса – режисера, директора та художнього керівника «Молодого театру», викладача КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого звинуватили у сексуальних домаганнях. Все почалося з того, що одна з його студенток поширила в соціальних мережах відео, де розповіла про недоречну увагу з його боку, флірт, інтимну переписку, ініційовану ним.

Студент(к)и та актор(к)и виходили на акції під Молодим Театром у Києві та біля КМДА, вимагаючи звільнення режисера з посад. Спочатку його відсторонили, але вже через місяць він поновився на посаді художнього керівника. КМДА пояснила це тим, що в його контракті не прописана відповідальність за «аморальні вчинки», а офіційної підозри від поліції на той момент ще не було.

Після повторних протестів, Білоус звільнився з театру «за угодою сторін». Попри це, режисера не «скасували» зовсім: у вересні стало відомо, що він ставить п’єсу у театрі «Культ», а в жовтні він анонсував відкриття власного театру.

Втім, невдовзі, йому вручили підозру у систематичному сексуальному насильстві щодо студенток, починаючи з 2017-го року. Зараз триває слідство, а підозрюваний перебуває під арештом без права внесення застави.

Ми сподіваємося, що справа матиме справедливе вирішення.

Важливо зазначити, що Андрій Білоус міг так діяти зокрема через те, що суспільство і інституції толерували це.

КМДА – не звільняли, бо «аморальна поведінка» не прописана в контракті.

МОН не створили алгоритмів реагування на сексуальні домагання в стінах навчальних закладів.

Театри продовжили співпрацю з ним, попри його репутацію і скарги на нього.

Ці всі інституції – гідні номінанти нашої антипремії. На них – провина за десятки зламаних доль молодих дівчат, жінок та інших постраждалих від насильства.

Таксист Bolt вдарив співачку Тоню Матвієнко

Наприкінці червня співачка, Заслужена артистка України Тоня Матвієнко опублікувала пост, в якому розповіла, як поїздка на таксі завершилася для неї побиттям від водія. Спочатку він грубив жінці на прохання зачинити вікно, після відмовив зупинити авто, аби пасажирка вийшла.

«Довелося відчинити двері на ходу. Лише тоді він зупинився. Я вийшла, грюкнула дверима», – написала співачка.

Після цього водій вийшов з машини і вдарив Антоніну в голову, а потім у плече.

«Я звернулася до правоохоронних органів. Ця доба для мене була приниженням і шоком! Ця історія — не для хайпу. Я не хочу запитів на коментарі від ЗМІ. Я просто знаю, що я — не єдина. Таких випадків багато. І ще більше тих, хто після них нічого не говорить, бо «нічого не доведеш». Камер не було. Свідків не було. У водія своя історія. Заява написана», – зазначила Матвієнко.

Після цього у компанії Bolt зазначили, що у результаті внутрішнього розслідування обмежили доступ водія до платформи. А поліція повідомила, що затримала нападника. Ним виявився 63-річний місцевий мешканець. Дізнавачі Печерського управління поліції відкрили кримінальне провадження за статтею про побої і мордування.

Номінація: «САМ СОБІ СЕКСИСТ» 

В цій номінації зібрані випадки висловлювань від публічних осіб від власного імені. Схоже, вони вирішили, що хороша репутація зараз не в моді.

Письменник Юрій Винничук, стереотипи і звинувачення постраждалих

Одразу в двох скандалах цьогоріч засвітився письменник, журналіст Юрій Винничук. У січні він намагався недолуго виправдати використання штучного інтелекту для обкладинки антології видавництва «Абабагаламага». Винничук був упорядником видання.

Крім того, що використано ШІ – ілюстрація є копією (з незначними змінами) чужого арту, який кілька років існує на Pinterest. Ця деталь в технічній інформації про книгу не зазначена.

У виданні «Збруч» вийшла колонка Винничука під назвою «Великий і Жахливий ШІ». Певно не знаючи, як виправдати плагіат та монетизацію ШІ-ілюстрацій, Юрій Винничук написав наступне:

«…ми звернулися до Великого і не капризного Ші, в якого ніколи не болить голова, який ніколи не настільки зайнятий, аби відмовити, немає у нього ані місячних, ані короткої пам’яті…».

Треш, угар, мізогінія. І жахлива неповага до всіх ілюстраторів/-ок.

Вже за місяць Винничук знову виліз з печери, щоб нагадати про себе. На сторінках того ж видання «Збруч», він опублікував колонку «Була колись розпусна епоха», надихнувшись історією Андрія Білоуса та хвилею зізнань постраждалих після суспільної підтримки.

Цю колонку можна розбирати на цитати, і вішати на дошку ганьби.

«Мені теж було б неприємно, якби мене спробувала погладити якась цьоця. Але в моїй юності усе це було буденною справою. Ні, мене ніхто не гладив, але вчителі не раз пригортали учениць, плескали їх по сідничках, щипали. Той викладач фізики – дуже милий дотепний дядечко – міг підійти до учениці і гладити її по спині, по шиї, навіть під шиєю, при цьому щось напучуючи. Весь клас сміявся, дівчина шарілася».

Як вам цей шедевр? В «золоті часи» молодості Винничука всі всіх чіпляли і цілували, ляскали по сідницях, залицялись – і це було нормальним. Викладачі його університету коментували груди студенток, а шкільні вчителі – сідниці неповнолітніх дівчат. І ніхто не жалівся!

«В порядку речей була ще одна сторона сексуального надуживання: переспати з п’яною, практично непритомною дівчиною. Ніхто це тоді не вважав зґвалтуванням. Якби дівчина написала заяву в міліцію, з неї б лише посміялися. Зараз навіть через десять-двадцять років після події можна заявити про ґвалт і добитися покарання. І навіть при відсутності доказів. Є лише її слово проти його слова»..

Як вам такі «милі» жаління щодо часів, коли зґвалтування були нормою? Так шкода, що зараз не так, егеж? Раніше всі мовчали про домагання, пан Юрій тішився. Тепер би варто помовчати пану Юрію, щоб нарешті потішилися і ми.

Психолог Олег Чабан і «справжній» рецепт щастя на національному телеканалі

Олег Чабан — доктор медичних наук і психіатр — в ефірі «Сніданку з 1+1» відзначився сексизмом. На його думку, сімейне щастя та щастя в парі залежить від жінки, а не від чоловіка (думка про існування одностатевих пар не допускалася), і до того, саме для жінки – створіння емоційного – щастя важливіше, аніж для чоловіка.

Крім того, Чабан навів статистику (джерело якої невідоме), згідно з якою, найщасливіші люди – «замужні жінки»

На сексистський ефір звернула увагу медична журналістка Дарія Озірна. Цікаво, як цей ефір співвідноситься із дотриманням індексу гендерної рівності в медіа?

Правознавець Василь Шакун і сексистська співбесіда

15 січня 2025 року під час співбесіди на посаду судді КСУ Юлія Кириченко, членкиня правління Центру політико-правових реформ та радниця голови ВРУ, почула дещо… «цікаве» від одного з членів Дорадчої групи експертів.

«Ви повинні були доглядати за дитиною згідно з чинним законодавством, а те, що ви суміщали і працювали – це, на мій погляд, не зовсім правильно» – висловився Василь Шакун.

На що отримав зворотнє запитання:

«Чи правильно я розумію, що жінка у відпустці по догляду за дитиною повинна лише доглядати за дитиною і стояти на кухні? А у вільний час не може займатися науковою чи громадською діяльністю?»

Модераторка змінила хід розмови, але питання залишилося відкритим: чому досі вважається, що кар’єра і материнство – речі несумісні?

Доки суспільство ставитиме під сумнів право жінки бути активною у декреті, а чоловіків ігноруватиме в контексті батьківства, рівність лишатиметься лише словом.

Письменник Андрій Кокотюха і чергові насмішки над словом «членкиня»

Знову за рибу гроші. Вічна тема – фемінітиви. Саме їх обговорювали в ефірі радіо «Київ». Ведучий Сергій Смальчук запросив до дискусії письменника Андрія Кокотюху та поетку Тетяну Власову. Що тут обговорювати, – думаєте ви (і ми теж!) – фемінітиви давно закріплені у правописі і не викликають питань у освічених людей. Але Андрій Кокотюха знову виліз з печери, щоб вкотре відзначитися:

«Зараз жінки опанували значно більше професій, а отже ці професії і повинні називатися в жіночому роді. Членкиня — це не професія, так само як і член».

Тетяна Власова намагалась опонувати, пояснюючи, що фемінітиви — це не покручі, а абсолютно нормальні і навіть вже звичні слова. Її ремарку про те, що сміх дорослих чоловіків над словом «членкиня» ідентичний сміху молодших школярів над словом «член», чоловіки проігнорували.

На початку ефіру ведучий представив Кокотюху, як найплодовитішого письменника України, адже він випустив вже 103 книги. Схоже, пану Андрію через творчий конвеєр часу на вивчення правопису та формування поваги до людей не лишається.

Виконавиця Катерина Павленко – не членкиня, а член

В одному вагоні «фемінітивоненависників» з Кокотюхою їде суддя Нацвідбору на Євробаченні-2025, солістка гурту Go_A Катерина Павленко. Вона зробила публічне зауваження ведучій передшоу Ганні Тульєвій.

«До мене два краші приєдналися, це членкиня журі Катерина Павленко і головний дример країни Melovin… Як вам тут атмосфера?», – звернулася під час ефіру до зірок Тульєва.

Після цього соцмережі вибухнули мемами і жартами. Втім, ми думаємо, що в цьому випадку сміху стільки ж, скільки і суму. Адже відмова вживати фемінітиви відносно себе цілком може бути проявом внутрішньої мізогінії.

Телеведучий Антін Мухарський і ганебні жарти про сексуальні домагання

Не вперше актор, письменник і телеведучий Антін Мухарський потрапляє в ряди номінантів антипремії. Після цього допису, ми прийшли до висновку, що залишатися з ним в одному просторі чи темному провулку точно не варто.

Він стверджує, що в акторській професії гра кохання, включно з імітацією інтимних сцен, є частиною роботи. На його думку, саме через це акторів можна називати «повіями в хорошому розумінні цього слова».

Це так Мухарський опосередковано висловився щодо публічних звинувачень викладачів Андрія Білоуса та Юрія Висоцького. Попри хвилю критики в соцмережах за цю позицію, Мухарський не став видаляти свій допис, підкресливши, що його думка базується на досвіді роботи в театральній сфері. Не знали, що в театрі існує професія мерзотника.

Гінеколог Дмитро Олександрович і жарти про мастурбацію на гінекологічному кріслі

«Щоб відсвяткувати 14 лютого… Запишись на прийом до гінеколога», – відео з таким закликом опублікував у себе на сторінці акушер-гінеколог Дмитро Олександрович з метою реклами. Більшість коментатор_ів вважають цей ролик вдалим жартом.

Таким чином подібні «жарти», особливо від лікар_ів, не лише можуть стати тригером для жінок, які постраждали від подібного досвіду, а й викривлюють поняття норми.

«Психолог» з TikTok Дмитро Асмагілов і народження дітей чоловіками

Все ще живете з архаїчною думкою, що народжують дітей жінки? Сучасних «психологів» на вас немає! Ось, наприклад, Дмитро Асмагілов опублікував «шедевральне» відео, в якому стверджує, що «… Жінка – це чаша, яка виношує та виштовхує дитину. А ВНОСИТЬ ЖИТТЯ — ініціює його — в цю чашу саме Чоловік». На думку «психолога» чоловіків грабують і «вішають матріархальну локшину на вуха».

Не знаємо, як у інших чоловіків, але у Дмитра точно хтось дещо вкрав. Наприклад, раціональне мислення та здатність закривати рота перед тим, як з нього вилітає всяка дурня.

Дмитро позиціонує себе як «психолог правди», має розвинені соцмережі і публікує дуже багато контенту. Наприклад, в іншому відео він говорить про те, що «чоловік і жінка – це різні раси», тому їм не можна жити разом, бо це «пряме тупе безпосереднє зло» (а ми власне такої ж думки про його відео).  У відео про мізандрію Асмагілов заявляє, що варто чоловікові почати любити жінку, так він одразу починає ненавидіти чоловіків. Словом, в його відео дуже багато такого, від чого очі вилазять на лоба, а волосся стає дибки.

Ми навіть не знаємо, відносити це до сексистського крінжу чи скинутись на будиночок з фольги, бо шапочка вже явно втрачає потенціал.

Суддя Петро Тишкун та «адвокиці»

Суддя з Рівненщини Петро Тишкун у дописі в Threads згадав адвокат_ів і юрист_ів, а жінок у цій професії ласкаво охрестив «адвокицями».

Певно відкриттям для нього стало те, що не всі жінки мріяли про таке «ніжне» звертання від судді. Зокрема, юристка та адвокатка Тетяна Олховікова звернула увагу на дивний вибір лексики Тишкуна.

«Представник судової влади – уособлення справедливості та неупередженості називає адвокаток: «Адвокиці»!!!!», – обурилася вона.

Після цього Тишкун заявив, що ці жінки ненавидять чоловіків, а він усе зробив правильно й узагалі буде так поводитися й надалі. Бо хто тут справжня жертва? Правильно – Петро, якому довелося вистояти перед «бурхливим, щільним і незамутненим потоком мізандрії»!

Що ж, пане адвокІт, вибачте, що жінки знову так нахабно вимагають нормального людського ставлення.

Фермер Віктор Гончаренко про жінок-трактористок

Віктор Гончаренко, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України, поділився на своїй сторінці роздумами про стан нації. Він змалював образ жінки як фізично нездатної до важкої праці. Чим заперечив професійну мобільність, багатогранність здібностей і право на вільний вибір.

Гончаренко відтворює застарілі стереотипи про «тендітність» жінок та протиставляє їх «справжній» фізичній праці, водночас ігноруючи очевидний факт: сучасна аграрна техніка, як і весь агросектор, істотно змінилися. Робота механізаторки у XXI столітті – це не радянські уявлення про лом і мазут, а професія, що передбачає технічну компетентність, аналітичні навички та сучасну інфраструктуру.

Також вражає візуальний супровід допису. Об’єктивація жінок та порушення етичних стандартів публічної комунікації тепер входять до посадових обов’язків?

Сільські жінки вдосконалюють свій бізнес, розвивають його. Фермерки змінюють підходи від важкої ручної праці до механізованої і автоматизованої, стають лідерками у аграрному бізнесі, беруть участь у виставках, форумах, експортують продукцію і наповнюють продовольчий ринок України.

Але хіба це зупинить ідею, час якої настав, аби виплюнути черговий сексизм на публіку?

Легкоатлет Вадим Кравчук і вибачення за сексистські висловлювання

В коментарях під постом «Суспільне Спорт» в Instagram, в якому жіноча збірна України з футболу засудила сексистські висловлювання президента «Інгульця» Олександра Поворознюка, стрибун у висоту Вадим Кравчук написав, що «не рівняється жінка з чоловіком».

Проте після того як президентка Федерації легкої атлетики України Ольга Саладуха публічно висловила своє обурення висловлюваннями Кравчука, він видалив свої коментарі та опублікував допис, де вибачився перед жінками й підкреслив, що не є сексистом, а лише неправильно доніс свою думку.

«Будь-які слова будуть звучати, як виправдання, але моя думка полягала в тому, що зараз важко зрівняти чоловічий футбол та жіночий адже більшість чоловіків не мають змоги брати участь у змаганнях та тренуваннях, бо захищають нашу країну», — написав легкоатлет.

Втім зараз бачимо, що цього допису немає на сторінці спортсмена. Можливо, стрибати йому набагато легше, ніж розбиратися в тому, як змінився світ?

Івано-Франківські депутати і вимога заборонити аборти

27 червня, під час засідання міської ради, 23 із 30 депутат_ів проголосували за звернення щодо «захисту життя людини від зачаття до природної смерті». Ініціатор звернення до ВРУ — депутат Ярослав Дубас.

Звернення містить такі вимоги:

– заборонити аборти в Україні;

– відновити Міністерство у справах сім’ї;

– запровадити в освітні програми підготовку молоді до створення сім’ї;

– фінансово підтримувати народження дітей: 100 тис. грн за першу дитину, 200 тис. грн – за другу, 300 тис. грн – за третю і наступних;

– надавати безкоштовне житло родинам з п’ятьма і більше дітьми.

Звернення передбачає також зміни у Конституції – зокрема, фіксування права на життя із момента зачаття.

Депутат Юрій Лозяк виступив із зауваженнями, апелюючи до досвіду європейських країн, а також уточнивши, як бути із вагітністю, що настала внаслідок зґвалтування. Дубас відповіді уникнув.

Дав бог зайку, дасть і лужайку? Скоріше дав бог мандат, а повагу до людей не дав. І аналітичним мисленням теж трохи обділив.

Політик Ігор Шевченко та сексизм до журналістки

Політик, колишній Міністр екології та природних ресурсів України Ігор Шевченко вдався до сексизму щодо журналістки Руху ЧЕСНО. Вона запитала його про фінансові звіти партії «Антикорупційний фронт». Формально партія показує «нульові» витрати, хоча веде активну діяльність: банери у центрі Києва з QR-кодами, що ведуть на сайт та Facebook-реклама на понад $3,5 тис.

Після цього Шевченко передзвонив і заявив, що «краще буде вносити гроші в партію, аби потім не мати таких розмов».

Нардеп Олексій Гончаренко та ейджизм щодо молодої спеціалістки

Депутат Верховної Ради України Олексій Гончаренко став одним з тих, хто розгорнув інформаційну атаку проти Катерини Михалко – виконавчої директорки державного оборонного об’єднання «Технологічні сили України».

«Як думаєте, що треба робити, щоб в 24 роки обіймати посаду виконавчого директора об’єднання підприємств ОПК “Технологічні сили України”, яке відповідає за експорт зброї?… Тобто фактично стала директором в 22 роки!  Ну і до цього всього – структури, яка відповідає за експорт зброї», – написав іронічний пост в фейсбуці Гончаренко.

Окрім нього, ненависницькі пости написали такі сумнівні персонажі, як Шарій, Олешко, Дубинський та ще з десяток проросійських телеграм-каналів із мільйонною аудиторією. У своєму дописі Катерина зазначила, що її діяльність може не подобатися лише одній категорії – ворогу.

«Для мене честь — бути громовідводом для покоління молодих жінок, які прагнуть працювати в сфері національної безпеки. Я витримаю. Щоб їхній шлях був легшим», – зауважила у своїх соцмережах Катерина.

На її захист виступили як впливові жінки, зокрема Севгіль Мусаєва, українська журналістка, головна редакторка «Української правди», так і чоловіки.

Так, Валерій Пекар наголосив:

«Для мене це навіть не про сексизм чи ейджизм, а про неприйняття майбутнього. Тому що можливість бути молодим і крутим (тим більше молодою і крутою) — це про соціальні ліфти. Ми в Україні сильно недооцінюємо відкритість наших соціальних ліфтів. Чимало людей реально не розуміють, що вона існує».

На підтримку Катерини також висловилися народний депутат Ярослав Железняк та колишній очільник Нафтогазу Андрій Коболєв.

Молода жінка на керівній посаді в оборонній сфері — не «помилка системи», це її потенційне оновлення. І ми маємо підтримувати тих, хто цю систему намагається зробити ефективнішою, а не спалювати їх у вогнищі стереотипів.

Отець Дмитро Романко і спроби подолати демографічну кризу

Репродуктивний тиск від священика – історія не нова. Але тепер любов до Бога чи до України вимірюється формулою: «жінка + народження мінімум трьох дітей = її місія виконана». Але це не точно.

Отець Дмитро Романко написав допис у Threads, у якому зазначив, що «відмова від народження 3+ дітей робить загибель наших військових даремною».

Що ж, ми так розуміємо пан Дмитро вже сам виносив і народив троє дітей, що отримав право розповідати іншим, що їм робити та ще й в такій маніпулятивній формі – посилаючись до загибелі військових. Нічого святого.

Політик, журналіст Дмитро Корчинський та ядерна суміш расизму, сексизму, гомофобії, релігійної нетерпимості та антилюдяності

Дмитро Корчинський вже давно відомий своєю думкою, що бути жінкою – образа та приниження. Раніше він заявляв, що потрібно ввести заборону на вивіз дітей з України, заборонити їм чути польську чи німецьку мови, а ще знизити мобілізаційний вік до 14 років. Захисни_ці прав ЛГБТ+людей для нього –  необільшовизм і небезпечна «єрунда». А ще: «Жінки — знаряддя диявола», «жінки завжди були “окрасою” та рушійною силою всіх терористичних організацій», «гіршими за жінок, можуть бути тільки чоловіки подібні до жінок».

А в цьому році на своєму ютуб-каналі Корчинський виплюнув чергову жінконенависницьку промову:

«ТЦК змушує наших чоловіків бути чоловіками. Я вірю, що дуже багато наших чоловіків хотіли би бути жінками. Поїхати собі закордон, принижуватись перед нашими братами поляками чи перед німцями», — сказав він.

Також Корчинський не гребував співпрацею з Андрієм Білоусом:

«Знаменитий режисер Андрій Білоус розпочав у КУЛЬТ театрі репетиції нової постановки вистави «Віденська кава», за моєю пʼєсою. Вірогідно, ця вистава стане сенсацією другої половини нинішнього театрального сезону», – хизувався у своєму телеграм-каналі Корчинський.

Сам себе Корчинський називає майстром політичної провокації, філософом та народним будителем. Втім нам лишається лише порадіти, що ця людина не обіймає посади в уряді, і його заяви настільки за межами божевілля і дрімучої архаїчності, що він залишається в позиції політичного фріка.

Народний артист України Богдан Бенюк і захист викладачів, яких звинувачують у сексуальних домаганнях

Ще одним захисником викладачів, підозрюваних у зґвалтуваннях став Народний артист України Богдан Бенюк. В інтерв’ю з журналісткою Аліною Доротюк він закликав утриматися від поспішних висновків та відмовився коментувати скандали навколо своїх колег. Бенюк додав, що готовий обговорювати ситуацію лише після закриття справ кожного з акторів-викладачів.

«Це ж ми не говоримо про викладання акторської майстерності, а говоримо про ті речі, які не доказані, але “роздуті” засобами масової інформації. Поліція, яка робила дослідження і розслідувала ці справи, не дала ніякого заключення, що це було. Якщо триває розслідування, то чого ж ми зараз говоримо про них?», — заявив актор.

Після інтервʼю Аліна Доротюк зазначила, що не погоджується з позицією актора та не буде «покривати насилля». Називаючи домагання «внутрішньою кухнею», Бенюк фактично знецінює досвід постраждалих студент_ок та відкидає їхнє право на публічний захист.

«Тут видно одразу пієтет до Висоцького і решти «старої гвардії», яких, буцімто, звинувачують несправедливо. Розслідування і справді триває. Але чи впевнена я у справедливості вироку? Вже ні… Обвинувачень не одне, і не два, і навіть не три. А десятки!…», – написала в своєму телеграм-каналі журналістка.

Номінація: «ІНСТИТУЦІЙНА НЕДБАЛІСТЬ»

В цій номінації не просто особиста думка. Тут зібрані випадки, коли цілі інституції або транслюють сексизм, або ж підтримують його мовчанням.

Не лише Білоус — звинувачення у домаганнях викладачів КНУКіМу

Після відсторонення Андрія Білоуса від роботи в Київському університеті ім. Карпенка-Карого стало відомо про неетичну поведінку й інших викладачів навчального закладу.

Наприклад, актора Юрія Висоцького звинуватили у домаганнях та психологічному тиску щодо студентів та студенток. Один зі студентів Остап Вакулюк зазначив у соцмережах:

 «От показуєш ти якийсь етюд разом з однокурсниками, всім він каже про якісь побажання, зауваження, побажання, а тобі — ні слова. І так могло тривати тижнями — таке собі покарання мовчанням».

Також свідки розповідають, що викладач часто обирав студентку (або кілька), які мали сидіти поруч з ним, і міг «класти руки» їм на коліна або «міцно обійняти».

29 січня акторка та колишня студентка КНУКіМ Єлизавета Яковишина розповіла про сексуальні домагання з боку викладача та режисера Олександра Балабана. Вона повідомила, що викладач робив студенткам «антицелюлітний масаж» у закритих аудиторіях, принижував їх, називаючи «повіями» та «бл***ми», а також нав’язував власні погляди на особисте та інтимне життя акторок.

Реакція суспільства — обурення, а як щодо реакції університету? Наразі немає інформації щодо офіційного відсторонення Юрія Висоцького від викладання, а Олександр Балабан наразі не працює на посаді (хоча кримінальне провадження й досі не відкрите). 

Домагання в Українському католицькому університеті – мовчати не можна реагувати?

У жовтні колишня асистентка Українського католицького університету заявила про сексуальне насильство з боку колеги — за її ж словами, цей чоловік продовжує працювати в університеті, а кримінальну справу закрили. Своєю історією жінка поділилася анонімно у виданні «Wonderzine Україна».

За її словами, тоді керівництво університету вирішило ініціювати комісію – до її складу запросили переважно жінок і психолога. Комісія працювала близько місяця, і в кінцевому рішенні визнала лише факт «психологічного насильства».

За словами дівчини, поки вона очікувала на його звільнення, неодноразово чула  зауваження від адміністрації на кшталт: «Це ваша приватна справа», «Інші кажуть, що нічого не було», «Чому ви так пізно звернулися?» Паралельно звучали сумніви й виправдання з боку адміністрації: «А чому ми маємо вам вірити?», «Нам кажуть, що не треба вам довіряти».

В УКУ зазначили, що, за їхньою інформацією, заяву до поліції подали, проте кримінальне провадження згодом закрили з невідомих причин. Наразі чоловік, якого звинуватили в насильстві, проходить службу в Збройних силах України та не працює в університеті.

Звинувачення, що тягнуться роками — домагання у Чернівецькому  театрі

3 лютого колишнього керівника Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської Юрія Марчака звинуватили в домаганнях до 16-річної дівчини та непристойній поведінці під час занять.

Відомо, що раніше чоловіка відсторонили від посади директора Чернівецького драмтеатру через чвари у колективі, брак фінансування та моральний тиск на працівник_ів театру.

Акторка Катерина Євдощук розповіла, що у 16 років вона планувала вступити до університету імені Івана Карпенка-Карого, тож їй порадили займатися у Юрія Марчака для підготовки до вступу.

«Спочатку він просто обіймав мене під час зустрічі, але згодом почав цілувати — дорослими поцілунками, навіть засовуючи язик до рота, облизуючи щоку й вухо, коли я відверталася. Те ж саме відбувалося й під час прощання. […] До того ж директор маніпулював тим, що «це нормально для актриси» і перевертав усе на жарт», — розповіла акторка у коментарі для видання «Шпальта». 

За словами іншої потерпілої студентки Анжеліки Маріянчук, Марчак міг жартувати на сексуальні теми та відкрито торкався учасниць репетицій —  наприклад, клав руки на плечі, стегна, груди, ноги.

За словами акторок, які розповіли про свій досвід, вони хочуть об’єднатися, аби покарати кривдника, і готують колективну заяву до поліції. Проте у них немає прямих доказів, які б підтверджували їхні слова про сексуальні домагання, оскільки події сталися декілька років тому.

У Національній поліції Чернівецької области виданню «Шпальта» прокоментували цю ситуацію так:

«До поліції з цього приводу звернень чи повідомлень не надходило. Однак інформацію, оприлюднену в соціальних мережах та медіа, внесено до Єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, відтак розпочато перевірку».

Донецький державний університет внутрішніх справ та звільнення вагітної працівниці

Колишню працівницю пресслужби Донецького державного університету внутрішніх справ Марію Тарасенко змусили звільнитися після того, як керівництво дізналося про її вагітність. Про це вона заявила у соцмережах.

Тарасенко працювала у ЗВО з 2023 року на чверть ставки, виконуючи завдання дистанційно — начитувала тексти для сюжетів. За її словами, після того як у вересні вона повідомила колег, що невдовзі йде у декрет, її попросили написати заяву на звільнення нібито через «скорочення штату».

Згодом їй зателефонував проректор Руслан Врадій, який, за словами Марії, звинувачував її у «прогулах» і заявив, що домовленості про дистанційну роботу не оформлені документально.

«Я принесла довідку про вагітність, але мені натякнули, що краще звільнитись “за згодою сторін” – після перевірок, мовляв, зможуть взяти назад. Та через місяць мені відмовили», – розповіла Тарасенко.

Водночас у кадровому відділі університету запевнили, що жінка написала заяву добровільно. Проректор Врадій також відкинув звинувачення у дискримінації, заявивши, що причиною звільнення стала відсутність працівниці на робочому місці.

Він зазначив, що готовий надати документи з пропускної системи університету та копію заяви. Сама ж Тарасенко вважає, що її змусили звільнитися саме через вагітність і планує звернутися до юрист_ів. Адже це не просто сексизм, це порушення прав.

Кінопремія «Золота Дзиґа» номінувала актора Костянтина Темляка, якого звинувачують в домашньому насильстві

У серпні фотографка Анастасія Чорнобай заявила про багаторічне домашнє насильство щодо неї з боку актора Костянтина Темляка. За словами дівчини, актор неодноразово піднімав на неї руку, звинувачував у зрадах, принижував та регулярно перевіряв її телефон. Анастасія опублікувала світлини з синцями на своєму тілі, а також листування та голосові повідомлення з погрозами від Темляка.

З цього приводу було відкрито кримінальне провадження та розпочалося офіційне розслідування справи правоохоронцями. Згодом актора також звинуватили у розбещенні 15-річної дівчини. Однак попри це все, Темляк все ще залишався номінантом на українську кінопремію «Золота Дзиґа».

Що робить українська кіноакадемія? Ні, не приймає рішення прибрати кандидатуру Темляка під час розслідування справи. Навпаки — вручити актору нагороду, наголошуючи на бюрократичних відмовках та посилаючись на «регламент».

Внаслідок скандалу Темляк відмовився від премії. Але…що завадило журі не вручати цю премію у першу чергу?

Медіа та маркування жінок як дружин відомих чоловіків

Знецінювати внесок жінок в будь-які сфери життя – давня традиція. Особливо, коли це – дружини відомих чоловіків. Заради клікбейту медіа вдаються до акцентування саме на ролі «дружини», опускаючи всі інші заслуги.

Цьогоріч ми помітили жахливу тенденцію – коли пишуть так навіть про загиблих жінок. Наприклад, після смерті режисерки, директорки та засновниці харківського театру «Арабески» Світлани Олешко, багато медіаресурсів в своїх заголовках писали про те, що вона – дружина письменника Сергія Жадана.

Деякі медіа згадали ще одного її зіркового чоловіка – Міська Барбару.

А найцинічніше – це коли навіть не згадують її імʼя.

Окрім цього, некоректно висвітлювали медіа і загибель родини науков_ців після російської дронової атаки по Києву 1 січня 2025 року. На це звернула увагу журналістка та комунікаційниця Світлана Галата.

«Не “Загинув науковець Ігор Зима з дружиною і котом”, а “Загинули науковці, нейробіолог Ігор Зима і його дружина, біологиня Олеся Сокур”», – акцентувала Світлана.

Але певно на вершині нечутливості й некоректності має опинитися ось цей заголовок: «Дружина-красуня рівненського футболіста померла від важкої хвороби».

«Рівне вечірнє», невже аж настільки був важливим акцент про зовнішній вигляд жінки?

Онлайн-атаки на жінок в медіа

З 2023-го року ГО «Жінки в медіа» фіксують онлайн-атаки на медійниць. За минулий, 2025 рік, ця база поповнилася на 77 випадків. Найчастіше джерелом атак є користувачі соцмереж, блогери та представники влади.

Серед потерпілих цьогоріч – журналістка «Суспільного» Олена Ремовська, ведуча телеканалу «1+1» Наталія Мосейчук, журналістка «Hromadske» Майя Орел, журналістка «Бігус.інфо» Світлана Стеценко, журналістка «Ґрунт» Катерина Мола та багато інших.

Випадків так багато, що можна окремий конкурс проводити. Незгодні з думками, які транслюють журналістки, не знаходять кращого способу їм опонувати, ніж як принижувати, використовувати сексизм, гендерну дезінформацію та цькування. А ще й вивчили інструменти штучного інтелекту, аби дискредитувати медійниць.

Номінація: «СЕКСИЗМ В РЕКЛАМІ»

Попри закони, які забороняють сексизм в рекламі, він все ще вилазить з різних щілин. Тут зібрані найгучніші випадки, коли бізнеси намагаюся продавати товари та послуги через сексизм та обʼєктивацію.

Магазин взуття і реклама кросівок

Мабуть, автор_и цього фото вважають себе геніями композиції. Хоча, вже давно відомо, що використовувати жіноче тіло для привернення уваги до товару, означає лише те, що сам товар уваги зовсім не вартує.Випадків так багато, що можна окремий конкурс проводити. Незгодні з думками, які транслюють журналістки, не знаходять кращого способу їм опонувати, ніж як принижувати, використовувати сексизм, гендерну дезінформацію та цькування. А ще й вивчили інструменти штучного інтелекту, аби дискредитувати медійниць.

Барбершоп і заманювання клієнтів через танці на пілоні

Ми неодноразово чули історії про те, що жінок не пускають в барбершопи на стрижки, бо це буцімто виключно чоловіча територія. Але коли треба сексуалізувати та обʼктивувати жіноче тіло, то, будь ласка, ласкаво просимо.

Співзасновник «Monobank» Олег Гороховський та сексистські жарти

«Monobank» в партнерстві з брендом «Живчик» випустили лімітовану серію напою із соком яблука та екстрактом валеріани.

А наприкінці 2024-го року пан Олег теж відзначився недолугим жартом, який по суті є заохоченням до культури насильства.

Після того, як стало відомо, що 350 моделей OnlyFans задекларували 305,4 мільйона гривень доходів і сплатили 59 мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб та військового збору, Гороховський вирішив, що кмітливо з його боку написати в телеграм-каналі:

Слова Гороховського лише акцентують на тенденції, присутній в українському суспільстві (та законодавстві): «секс-робота ганебна та має переслідуватися законом. Але податки нехай сплачують».

Компанія «Ковальська» і штраф за сексистську рекламу

Український виробник будівельних матеріалів та забудовник – компанія «Ковальська» випустили сексистську рекламу «Твердий стандарт», у якій знялася українська порноакторка Джозефіна Джексон (Юлія Сенюк).

Після скарги засновника агенції reitarska Максима Бондаренка фахів_ці Української асоціації маркетингу визнали рекламу дискримінаційною, оскільки вона «використовує тіло людини як сексуальний об’єкт для привернення уваги» й не має стосунку до самого продукту — засобів догляду за бетоном.

Відтак Держпродспоживслужба ухвалила рішення зупинити розповсюдження кампанії й накласти штраф згідно із Законом «Про рекламу». Він склав 6 783 грн.

Максим Бондаренко закликав компанію «дотримуватися справді твердих стандартів — етичних і професійних». У самій «Ковальській» пояснювали, що реклама мала «іронічний підтекст» і нібито «розповідає про бетон із ніжністю й упевненістю».

Незадовго після цього «Ковальська» знову випустила ролик із Джозефіною. У соцмережах компанія подякувала Бондаренку, який подав скаргу, «за безкоштовне промо». Там же компанія анонсувала третю серію:

«Цей ролик не про секс — він про правила догляду за бетоном. Які розповідає сексуальна жінка».

Бондаренко відповів, що не прагнув розголосу, але радий, що «обговорюють проблему». Він пояснив, що звернувся до контролювальних органів, бо «інших способів зупинити цей несмак не залишилося».

Він наголосив, що проблема не в акторці, а в об’єктивації жінки й еротизації будівельного контенту із «твердим» слоганом, гральними картами й глибоким декольте.

Попри це, у «Ковальській» продовжують радіти, що «скандал лише підвищив охоплення». Шкода, що цьому бізнесу лайки та гроші набагато цінніші за людську гідність.

«Галя Балувана» та евфемізми статевих органів

Схоже мережі домашніх напівфабрикатів «Галя Балувана» варто працювати не над розширенням асортименту страв, а над адекватною рекламою та вивченням законів України. У їхній рекламній кампанії використані такі фрази як, «Галін вареник найсмачніший» та «Відсмаж Галіну котлетку». Всі ми розуміємо, що це евфемізми до жіночих статевих органів. Загравання з цим – це не смачно.

Книгарня Vivat і зневага до читачок

Сумно, що навіть книжкове видавництво, в арсеналі якого є і феміністичні книги також, може витворяти таке. Книгарня випустила в соцмережах відео, у якому за сценарієм дружина заходить у кімнату, де перебуває чоловік-мільярдер із коханкою. Головна героїня закриває очі на зраду задля того, щоб чоловік дав їй гроші для купівлі книг.

«Коли чоловік-мільярдер тобі зраджує, але дає 100 тис. грн в місяць на книжки», – підписали відео.

Цю рекламу розкритикували в соцмережах із вимогою вибачень від видавництва та порадою пройти навчання з гендерної рівності.

Реклама клею і невдалі порівняння

Одразу кілька сексистських рекламних банерів зафіксували журналіст_и та юристка  у Тернополі.

«Клеїти можна не лише дівчат у клубі» – саме на вивіску з таким написом подала скаргу в Держпродспоживслужбу жителька міста, юристка Ірина Федотова. Після опрацювання заявки, їй надали відповідь, що рекламу зняли, а власника магазина клею оштрафували на 3400 грн.

Крім цього, у сюжеті «Суспільне Тернопіль» показали ще дві сексистські реклами – білборд із написом «Замов мене» та реклама шиномонтажу із зображенням жінок.

Кореспондент_ам вдалося поспілкуватися з автором першої реклами – Максимом Резановичем.

«Ви не повірите: це була моя ідея. Якщо дивитися з точки зору сексизму, то я не вважаю це сексизмом. Не думаю, що є таке поняття, тому що це дуже суб’єктивно. Там жінка біля автомобілю, чому жінки не можуть їздити на автомобілях? На плакаті зображені автомобілі й тому ця фраза до них ідеально підходить, замов автівку. Жінка там ні до чого. Реклама не несла негативного відношення до жінок, просто щоб привернути увагу, збільшити впізнаваність і щоб в інстаграмі жінки викладали різні невдоволення стосовно цього».

Пане Максиме, ми віримо! Віримо, що вам не лише невідомо значення слова «сексизм», а і «креатив» теж вам може хіба що снитися.

Магазин електроніки і пропозиція дякувати за айфон

Це нам нагадало ситуацію, коли твій родич розповідає непристойний анекдот і сам над ним сміється, поки всі інші дивляться в підлогу від сорому. Десь такого ж рівня реклама у цьому магазині, адже посилаються вони до старого наративу про оральний секс заради покупки айфону. Жінці від чоловіка, звичайно ж.

Скільки зусиль витрачено на еротичний підтекст! А можна таку ж пристрасть і креативність додати в створення адекватної реклами?

Прикарпатські підприємці під прицілом Держпродспоживслужби

А ось це чудовий приклад того, якими необхідними були зміни в Законі України «Про рекламу» щодо сексизму. Адже про цю рекламу ми дізналися не з білбордів, а від Держпродспоживслужби і одразу з результатами – сіті-лайт демонтували, а на підприємця наклали штраф у розмірі пʼятикратної вартості розповсюдженої реклами.

На рекламному банері був текст «3+1 ГЛІНТВЕЙН для тебе та друзів» та зображена жінка з оголеними плечима в спокусливій позі, яка смакувала апельсин. Окрім сексизму, Держпродспоживслужба виявила в цій рекламі заохочення до вживання алкогольних напоїв, вживання слів не державною мовою.

Ми не бачили цієї реклами і щиро тішимося, що державний орган зреагував швидше за нас!

От би з усім сексизмом так – аби ми про нього дізнавалися тоді, коли сексист_и і горекреативни_ки вже понесли за це покарання.

Номінація: «#ГОМОФОБІЯ_ПАТРУЛЬ»

У грудні Правозахисний ЛГБТ-центр «Наш світ» опублікував звіт «Становище ЛГБТК в Україні у січні-вересні 2025 року». Моніторинговою мережею Центру було задокументовано 44 випадки дій на ґрунті гомофобії / трансфобії, дискримінації та інших порушень прав за ознаками СОГІ в Україні.

Ось кілька найгучніших історій насильства та зірваних ЛГБТ+подій:

– У Львові мала відбутись акція до Дня видимості трансгендерних людей — її скасували через тиск. Під анонсом заходу зʼявилися погрози й заклики до насильства.

– У Львові група молодиків у масках та балаклавах спробувала вдертися до приватного будинку, де мала відбутися закрита дискусія для ЛГБТ+-спільноти на тему «ЛГБТІ+ та християнство: у пошуках діалогу. Ісус – квір?». Невідомі намагалися зірвати захід.

– У київському клубі напали на трансгендерну дівчину Анастасію. За словами потерпілої, чоловік спочатку погрожував їй насильством через її гендерну ідентичність, а згодом ударив в обличчя.

– Офіцер ЗСУ Віталій Седюк після публічного звернення на підтримку прав ЛГБТ+ людей зіткнувся з тиском і погрозами з боку командування.

– В Івано-Франківську намагалися зірвати відкриття ЛГБТ+ ком’юніті-центру. На захід прийшли 30 невідомих, які висловлювалися проти такого закладу та намагалися зайти у приміщення без реєстрації. Міський голова Руслан Марцінків подякував правопорушникам за позицію.

– У Харкові невідомі напали на приміщення організатор_ів «ХарківПрайду». Невідомі пошкодили вікна та двері офісу.

– На співзасновницю «ХарківПрайду» Віру Чернигіну напав чоловік через приналежність до ЛГБТ-спільноти. Невідомий застосував фізичну силу, наставляв на ЛГБТ-активістку металевий предмет та погрожував вистрілити.

– Під час публічного обговорення студентського простору в Національному університету імені Івана Франка група хлопців напала на організатор_ів профспілки «Пряма дія», проголошуючи, що «лівацтва у Львові не буде». Учасник профспілки Максим Шумаков вважає, що причиною нападу було те, що профспілка підтримує ЛГБТ+студент_ів і феміністичний рух.

– У Запорізькому національному університеті мала відбутися лекція про ЛГБТ+ людей від «Інсайт Запоріжжя». Але перед початком невідомі вдерлися до аудиторії і почали погрожувати присутнім.

– БЕЗпорядок вже за традиціями, влаштували опоненти Маршів рівності, які проходили в різних містах України. У Харкові навіть сталася сутичка під час прайду.

Як і з сексизмом, якщо на вершині піраміди насильства лежать фізичні його прояви, то в основі – ненависницькі висловлювання чи навіть жарти. Ми зібрали кілька гучних гомофобних кейсів, які були на слуху цьогоріч. Адже дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації часто межується з дискримінацією за ознакою статі в суспільстві, де обмеження прав якоїсь групи людей є нормою.

Український католицький університет та відмова у проживанні в колегіумі через ЛГБТ-прапорець у соцмережах

Режисерка Наталка Ворожбит поділилася в соцмережах випадком гомофобії, від якої постраждала її донька Параска. Після вступу до УКУ, дівчині відмовили в поселенні в колегіум. Завдяки неформальним зв’язкам Ворожбит дізналася, що причиною стало те, що представники університету знайшли на інстаграм-сторінці Параски емодзі – ЛГБТ-прапорець.

«… цей прапорець, який для неї означає толерантність і людяність, демократичність, прийняття світу в його різних фарбах, став причиною відмови проживання в колегіумі, який не є монастирем чи сектою, а належить до навчального закладу. Тобто, вдумайтесь. За 12 днів до початку навчання ви дізнаєтеся, що ваша неповнолітня дитина не може жити в гуртожитку через дискримінацію і вам пропонується орендувати квартиру за свій рахунок», – обурилася режисерка.

Те, що саме ЛГБТ-прапорець став причиною відмови, підтвердили і в УКУ. А також опублікували пост у якому вибачились за невдалу комунікацію, але водночас заявили, що як католицький університет, «в інституційних поглядах УКУ дотримується біблійного вчення про людину, яку Господь сотворив чоловіком і жінкою».

«Кожна людина є дитиною Божою, є безконечно цінною в Божих очах і заслуговує на пошану і визнання її Богом даної гідності. Це непросто втілити в життя, коли інша людина сповідує погляди, які суперечать євангельському вченню. Ми повинні докладати максимум зусиль, щоб навчитися взаємодіяти з іншими, як це робив Христос», – написали в дописі.

За аналізом керівниці відділу комунікацій та адвокації «Гендер в деталях» Альони Грузіної, гомофобія в стінах УКУ – це системна проблема. Серед публічних випадків – тиск на небінарну особу Кіндер Лімо у 2019 році, звільнення викладачки Альони Ляшевої та відмова волонтеру Крістіану у 2020-му, скандал з Володимиром Бегловим, який провів в УКУ семінар в 2015-му, а після цього від нього «відхрестилися».

Також Грузіна наголошує на подвійних стандартах щодо цінностей в УКУ. Адже в інших питаннях університет заявляє, що не має права впливати на особисті погляди. Так, зокрема, було із викладачем Петром Гусаком, який під час пандемії заявив, що та є «всесвітньою змовою», вакцинація та медичні маски — це «зло», а карантин мав на меті «пробудження юдейського месії». Адміністрація університету тоді вмили руки, мовляв, впливати ні на що не можуть, викладач він хороший, епідеміологію не викладає, а оцінювати можна лише професійний доробок. Але не тоді, коли мова йде про лесбійок чи геїв, еге ж?

Таксист Uklon і відмова вести пасажира через леопардовий манікюр

Леопардовий манікюр Олега Максимʼяка – помічника народної депутатки Марії Мезенцевої, проєктного менеджера організації «Точка опори» – став причиною того, що таксист Uklon висадив його з машини.

Як розповів Максимʼяк  у соцмережі «Х», після того, як водій звернув увагу на його манікюр, він почав розпитувати хлопця про сексуальну орієнтацію, а згодом – попросив залишити авто.

На скриншоті, яким поділився пасажир, видно, що водій, на імʼя Денис, працює в Uklon понад рік, має високий рейтинг і майже 900 поїздок. Після скарги, Uklon надали Максимʼяку інше авто.

Цікаво, відколи, щоб проїхати на таксі, потрібно відповідати певному дрес-коду? Вірніше, застарілим уявленням про те, як мають виглядати «справжні чоловіки».

Гомофобна атака на книгарню «Сенс»

Наприкінці вересня чоловіки в масках обклеїли вікна київської книгарні «Сенс» гомофобними листівками. На них були заяви, які нібито доводили «небезпечність» ЛГБТІК-людей та негативні наслідки гормональної терапії і трансгендерного переходу.

«Рівень самогубст в в 20 разів вище у людей, що приймають крос-статеві гормони і робили операцію зі зміни статі, і в 6–8 разів вище в середньому для ЛГБТ. Нетрадиційна орієнтація – хвороба, а не привід для гордості», – йшлося на листівках.

На спробу зупинити нападників, книгарка «Сенсу», почула на свою адресу погрози та грубу лексику. Команда закладу написала заяву в поліцію.

Втім, вже 1 жовтня, на книгарню напали вдруге – нападників було більше, вони заблокували вхідні двері і знову наклеїли гомофобні листівки. «Сенс» знову звернулися до поліції.

Попри атаки та залякування, у книгарні підкреслюють, що залишаються відкритим простором для свободи думки, поваги й толерантності. 

Нардепка Марʼяна Безугла: не гомофобка, АЛЕ…

Нас часто питають: «Невже сексисти – це лише чоловіки?». Та коли в українському політикумі є Народна депутатка Марʼяна Безугла – відповідь очевидна. Скільки разів вона цьогоріч несла маячню на різні теми важко порахувати. А почався рік пані Марʼяни з гомофобії та сексизму. У своєму дописі за 13 січня нардепка виступила проти квот і написала:

«1. Бути представником ЛГБТ — це не норма, а психофізіологічне відхилення.

2. Ожиріння — це хвороба, яку потрібно лікувати.

3. Дискримінація за фізичним чи психологічним станом, наприклад, відмова людині в роботі не через її кваліфікацію, а через те, що вона ЛГБТ, є неприпустимою. Водночас прийняття людини на роботу тільки через її належність до ЛГБТ, за умови, що інший кандидат має кращі навички, також є неправильним. Це вже позитивна дискримінація.

4. Наразі проти квот як явища. Любих. За умови і можливості, проти квот».

Також в дописі пані Марʼяна порівнює ЛГБТ-людей з людьми, які хворіють на псоріаз чи мають алергію на пеніцилін. Нагадує вираз, коли кажуть «Я не гомофоб/мізогін, АЛЕ…». Всі ж вже знають, що все, що сказано до слова «але» можна не брати до уваги? Це – просто невдалі спроби замаскувати свою гомофобію чи мізогінію.

Так от і в цьому випадку. Хоч Безугла і пише, що не має «нічого проти представників ЛГБТ, людей із ожирінням тощо», весь її пост далі, напічканий зневажливими думками, перекреслює те, з чого вона починає.

Пані Марʼяно, можливо ви вважаєте, що ваші погляди дуже «правильні», АЛЕ…

Гончаренко про ЛГБТ+ фестиваль в страсну пʼятницю

Нардепа, колишнього «регіонала» Олексія Гончаренка так багато в інфопросторі, що відзначився він не лише за сексизм, а і за гомофобію. В своєму фейсбуці він висловився про міжнародний кінофестиваль, що представляє фільми ЛГБТ+ тематики «Sunny Bunny».

«ЛГБТ-кінофестиваль у Страсну п’ятницю — це не про права, це про провокацію», — написав депутат ВРУ, колишній «регіонал» Олексій Гончаренко.

Він закликав скасувати чи перенести «Sunny Bunny» через релігійне свято. В його дописі — багато пафосу про віру, традиції та військових. І навіть натяк на те, що організатори та відвідувачі фестивалю демонструють зневагу до «мільйонів людей».

Своє бачення ситуації висловив ветеран, активіст, голова організації «Українські ЛГБТ військові за рівні права» Віктор Пилипенко:

«Олексію Гончаренко — пора на фронт, замінити когось з хлопців, перш ніж писати бридкий пафос про всіх нас, хто пройшов війну чи загинув. Ви і пальцем не поворухнули, щоб військові геї та лесбійки отримали рівні з іншими права!»

Це слушне зауваження. Бо поки Гончаренко апелює до воїнів, які «загинули з молитвою на вустах», він чомусь не згадує про тих, хто не мав при цьому рівних прав.

«Світська культура у світській країні не входить в конфлікт з релігійними обрядами — кіно не показуватимуть у церквах, а у храмах культури: театрах та кінотеатрах», — нагадує Пилипенко.

Квір-кінофестиваль — це не «атака на віру», а простір для діалогу, видимості й досвіду людей, яких так часто намагаються змусити мовчати.

Юлія Тимошенко і критика «Sunny Bunny»

Також своєю «святістю» відзначилася політикиня Юлія Тимошенко. Вона теж обурилися щодо кінофесту в фейсбуці:

«Знаєте, як буквально виглядає «нічого святого»? Це ЛГБТ-кінофестиваль у Страсну п’ятницю та протягом великодніх свят. Надто – у дні, коли ховають загиблих від останніх жорстоких ворожих обстрілів. Цікаво, хто вирішив проводити такі заходи саме у ці дні та хто дав на це дозвіл. І чи не варто організаторам визнати свою помилку та скасувати захід?», – написала вона.

Перегляд фільмів у цих людей асоціюється з чимось гріховним та аморальним. Що ж, може подаруємо їм квиточки на наступний фестиваль? Хай прийдуть, глянуть, зруйнують свої стереотипи. Звісно, якщо на той час не будуть у вʼязниці. А то знаємо ми їхні таланти.

Нардепка Юлія Яцик і звернення до МВС щодо затримання гомофобів

Інфоприводом для гомофобії ще однієї депутатки теж став фестиваль «Sunny Bunny». На другий день заходу біля кінотеатру «Жовтень» зібралися противники ЛГБТ+ просвіти. Після сутички між ними та поліцією, народна депутатка Юлія Яцик обурилася тим, що правоохоронці захищали «Sunny Bunny».

Яцик написала депутатське звернення до міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка з вимогою пояснити законність затримання. На її думку, затримати протестувальників було «централізованою вказівкою, а не самоуправством поліцейських».

Певно важко пані Юлії жити в світі, в якому порушення прав людей перестають бути нормою, і правоохоронці починають реагувати на дискримінацію, а не ігнорувати її.

Євген Петруняк і своєрідне бачення національної ідентичності

Ще один депутат, який виступив проти ЛГБТ+ людей – Євген Петруняк. Він заявив, що Україні не потрібні одностатеві шлюби. Це нібито не наша «національна ідентичність». І що ми не для цього «боронимо нашу землю від московської орди».

На що правозахисна організація «Gender Zed» опублікували пост «6 зашкварів депутата Петруняка», аби показати, що він сам – далеко не приклад для наслідування. Серед темних плям його біографії – хабар у 30 тисяч доларів, компенсація за оренду житла з держбюджету майже в півмільйона гривень, спроба загнати у тінь тютюновий ринок та ін. На думку нардепа, ось це все більше схоже на нашу національну ідентичність?

Гомофобний законопроєкт у Верховній Раді

Маючи стільки гомофоб_ів у Верховній Раді, не дивно що у нас досі не прийняті важливі для ЛГБТ+людей закони, ба більше, постійно відбуваються спроби ще сильніше обмежити права людей.

Так, наприкінці вересня до порядку денного внесли старий законопроєкт №6327, який зареєстрували ще в 2021 році. Він пропонує карати за так звану пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму. Ініціатива одразу викликала шквал критики в соцмережах, зокрема у мережі Х, де користувачі та користувачки назвали її «кроком назад».

Законопроєкт пропонує внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення і запровадити нову статтю 180.2 «Пропаганда педофілії, гомосексуалізму та трансгендеризму».  Серед покарань передбачені штрафи від 17 до 85 тисяч гривень. Ініціаторами законопроєкту виступили народні депутати Георгій Мазурашу, Анатолій Драбовський, Сергій Кузьміних, Віктор М’ялик та Артем Культенко. До речі, така заборона з 2013 року діє на росії — депутати черпали натхнення в російському законодавстві?

Тобто замість прийняття для ЛГБТ+ людей важливих законів про цивільні партнерства та захист від злочинів на ґрунті ненависті, нардепи пропонують обмежити права ще більше. Цинічно, що це все відбувається, нібито поза контекстом, в якому ми живемо. Адже про важливість тих же партнерств неодноразово казали зокрема ЛГБТ+військові, які безпосередньо захищають нас від російської агресії. А тим часом «слуги народу» ігнорують потреби людей і продовжують жити в світі, де на геїв і лесбійок перетворюються після відвідування фестивалів чи презентацій книжок.

Штраф за гомофобію для медіа «Всі разом»

Завершуємо цю номінацію на позитивній ноті – коли за гомофобію в інформаційному просторі є покарання.

29 травня Національна рада з питань телебачення та радіомовлення винесла штраф незареєстрованому онлайн-медіа ГО «Громадянський рух “Всі разом!”».

У лютому Нацрада винесла ресурсу припис за матеріал «Все більше типографій в Україні відмовляються друкувати лгбт-продукцію» через дискримінацію ЛГБТ+людей. Відповідно до вимог припису видання мало впродовж 5 днів прибрати цей матеріал із сайту. Однак ресурс зробив це пізніше. Ба більше, «Всі разом» подали позов до Київського окружного адміністративного суду щодо скасування цього засобу реагування, бо вважає його протиправним та безпідставним.

Сума штрафу становить 40 тисяч гривень. І це вже другий припис цьому виданню, винесений за висловлювання, які підбурюють до дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

А що «Всі разом»? Баба Яга проти. Хоч матеріалу на сайті вже немає, вони розмістили інформацію про те, що подали позов до суду і вважають це рішення спробою встановлення цензури.

Втім, як би зручно не було списувати на цензуру власне невігластво, все ж доведеться гомофобним медіа змиритися, що їхнім поглядам не місце в сучасній демократичній країні.

Визначаємо «переможця» антипремії «Сексист року 2025»

Цьогорічний список претендент_ів отримати перемогу в антипремії «Сексист року 2025» налічує майже пів сотні кандидат_ів. Хто з них найбільш гідний цього непочесного звання вже незабаром визначатимете ви в наших соцмережах.

Ми мріємо про те, що колись нам не буде що написати в цю статтю. І не через те, що рубрика закриється. А через те, що сексизму і гомофобії просто не існуватиме більше в Україні. Через те, що за такі вислови люди нестимуть репутаційні збитки. Через те, що кожен бізнес чи публічна особа розумітиме, що розпалювання ненависті може призводити до руйнування чиїхось життів. Через те, що ми будемо жити в країні, де рівність – це реальність, а не мрія.

Якщо мрієте про те ж саме, лишайтеся пильними і не дозволяйте сексизму та гомофобії проростати. Не мовчіть там, де бачите несправедливість. Будьте агент_ками змін і не втрачайте віру, що кращий світ – можливий.

Я ніколи не чула, щоб гетеросексуальні люди казали: «Я не поцілую тебе, і за руку теж не візьму – тут небезпечно».

Якщо відкласти вбік універсальний досвід родинних настанов і непроханих порад – «коли діти?», «коли заміж?», «а робота в тебе така собі», «а от син моєї подруги…» – то гетеросексуальні люди зазвичай не готують пояснень до сімейних свят, вони не заучують фраз наперед, не вирішують, брехати чи мовчати про особисте життя, і не зважують, чи після сказаної правди в них ще залишиться родина.

Гетеросексуальні люди не думають:

• чи варто говорити лікарю, керівництву або родичам правду;
• чи доведеться доводити, що ця людина має право бути поруч у критичний момент;
• чи стане їхнє особисте життя темою пліток або знущань у колективі;
• чи потрібно приховувати партнера або партнерку на публічних заходах;
• чи безпечно тримати кохану людину за руку на вулиці;
• чи не використають їхню ідентичність проти них у конфлікті.

Це не тому, що гетеросексуальні люди кращі, і не тому, що вони «нормальніші», а тому, що для них світ спроєктований без додаткових умов.

Коли гетеросексуальна людина розповідає на роботі, як провела вихідні з партнером або партнеркою, — це «особисте» і «раді за вас».
Коли те саме робить ЛГБТ+ людина – це вже «пропаганда».

Коли гетеропара одружується – це «родина», «традиція» і «гірко молодятам».
Коли ЛГБТ+ пара хоче таких самих прав – це раптом стає «особливими привілеями», «загрозою» і «тим, що не на часі».

Коли літня пара чоловіка і жінки тримається за руки, суспільству це здається милим. Хочеться дофантазувати, скільки років вони разом і яке життя прожили.
Якби це була ЛГБТ+ пара, їх би просто назвали «старими збоченцями».

Гетеропара спокійно пише в оголошенні про оренду: «Молода пара /з котом/дитиною шукає житло».
ЛГБТ+ люди змушені маскуватися під «двох працюючих друзів», бо інакше ризикують отримати не лише відмову, а й образи.

Гетеросексуальні люди не шукають «безпечних районів» для побачень.
ЛГБТ+ люди не часто наважаться на романтичні жести в публічному місці.

У фільмах поцілунки й секс між чоловіком і жінкою – норма (іноді «забагато еротики», але все ще норма).
Коли ж у кадрі з’являється ЛГБТ+ пара, починаються розмови про «загрозу дітям» і «нав’язування».

Коли гетеросексуальна людина каже:
«Мене не цікавить ЛГБТ+ тема», вона зазвичай має на увазі: мені ніколи не доводилося про це думати.

І це, до речі, теж привілей.

Найбільш непомітний привілей

Гетеросексуальні люди мають розкіш думати, що їхні права – стабільні, що якщо когось обмежують, то це «не про них».
Та історія часто працює інакше.

Суспільство, яке звикає обмежувати «інакших», завжди знайде нову категорію «зайвих».
Сьогодні – за сексуальну орієнтацію, завтра – за погляди, післязавтра – за голос.

Цей текст – не про провину гетеросексуальних людей, і не про те, що хтось має за щось вибачатися. Привілеї — не особистий вибір, а умови, в яких ми опинилися, тож вибір починається там, де ми вирішуємо, як із цим бути.

Гетеропривілеї не означають, що гетеросексуальна людина має привілеї в усіх сферах життя. Йдеться саме про переваги, пов’язані із сексуальною орієнтацією та домінуванням гетеросексуальності як соціальної норми.

Не обовʼязково треба бути активіст(к)ами, або «розбиратися в темі», іноді достатньо дуже простих речей:

• Сказати «не ок» на гомофобний жарт у компанії.
• Не мовчати, коли хтось принижує інших «просто для сміху».
• Підтримати близьку людину, якщо ви знаєте, що вона ЛГБТ+, не соромитися, не робити вигляд, що вона «переросте», чи що це «тимчасово».
• Не переповідати плітки про чужу орієнтацію.
• Не «аутити» (розповідати про орієнтацію) людей без їхньої згоди.
• Підтримати близьку ЛГБТ+ людину публічно, а не лише «на кухні».
• Не вимагати від людей пояснювати своє життя, щоб воно виглядало прийнятним.

Ці кроки не змінюють світ миттєво, але вони змінюють середовище – тут і зараз.

Зрештою, це ж не лише про ЛГБТ+.
Гендерні стереотипи роками шкодять усім: обмежують вибір, ролі, емоції, можливість бути собою.

І якщо від чогось давно пора відмовитися, то саме від уявлення, що світ має бути зручним лише для одних – а для інших із постійними «але».

Бо свобода, яка працює лише для частини людей, рано чи пізно перестає працювати для всіх.

Повернення чоловіка з війни — це подія, на яку чекають із надією, але яка часто приносить не лише радість, а й внутрішню напругу. Багато жінок зізнаються: замість полегшення вони відчувають розгубленість, втому, тривогу й провину за ці почуття. Ці емоції в такій ситуації — поширені й нормальні. Це не означає, що ви «погано підтримуєте» чи робите щось неправильно. Це означає, що ви теж проходите адаптацію.

Практичними порадами ділиться Олександра Касьянова — керівниця терапевтичного напряму Об’єднаного гуманітарного фронту (UHF). Її рекомендації ґрунтуються на реальному досвіді роботи з військовими, ветеранами та їхніми близькими.

Мета цього матеріалу  — дати зрозумілі орієнтири, які можуть полегшити побутове й емоційне співіснування пари на старті після повернення.

Після повернення з фронту людина відчуває себе інакше

Під час участі у бойових діях військовослужбовці переживають не звичний нам усім стрес, а бойовий, який може довго залишатись навіть після повернення до безпечного місця. його наслідки можуть проявлятися у підвищеній настороженості, безсонні, різких реакціях на звуки, тривожності. Це може бути незвичним для партнера без бойового досвіду, але варто розуміти, що це нормальна реакція на ненормальні для людини обставини. 

Багато військових після демобілізації стають більш замкненими, уникають розмов про пережите, прагнуть усамітнення. Чоловіки та жінки  або почуваються зайвими, або не готові ще повністю вступати в різні побутові обов’язки. У них можуть бути проблеми з близькістю або ж з розмежуванням особистого простору.

Пара звикає одне до одного заново. Тут може бути дуже багато розгубленості, напруги, яку часом страшно висловлювати. Або навпаки – емоції розплескуються через край. 

Важливо пам’ятати: більшість цих реакцій є тимчасовими. Психіці потрібен час, щоб перейти з війни до мирного життя.

Як правильно надати підтримку самостійно і на що звернути увагу?

Найкраще стабілізує у перші тижні після демобілізації партнера простий розпорядок дня, рутини без різких змін і перевантаження подіями. У перші тижні варто уникати масових зустрічей з усіма родичами та активних поїздок. Маленькі спільні ритуали — ранкова прогулянка із собакою, похід в улюблену кав’ярню, перегляд серіалу ввечері  — все це повертає відчуття нормальності й безпеки. 

Стосовно розпитувань: замість того, щоб питати «Що ти пережив? А що було найгірше? А кого ти втратив?» і так далі, краще просигналізуйте чоловіку, що ви завжди тут і будете завжди готові вислухати про пережите. 

Якщо людина просить простору — це потрібно поважати. Примус до розмов, близькості чи «правильних» реакцій підсилює напругу й закриває контакт.

Близькість потрібна, але не відразу

У перші тижні не варто спішити із близькістю. Адже хтось буде готовий на інтимність з самого початку, а комусь треба буде більше часу. За відчуття небезпеки, коли багато кортизолу та адреналіну, сексуальне бажання знижується. Разом з ПТСР, депресією чи тривогою неготовність лише посилюється. Це не назавжди — просто потрібен час. Можна почати просто зі спільних переглядів фільму чи серіалу, обіймів, без натяку на секс. 

Відкритість та чесність – крок до розуміння

Щоденна комунікація в часи адаптації має фокусуватися на теперішньому моменті. Важливо м’яко намагатися зрозуміти потреби один одного. І з цим допоможуть короткі питання, що не переходитимуть особисті кордони партнера. Наприклад, можна спитати про стан:

•  «Як твій сон?»
• «Що тобі снилося?»
• «Як твій настрій?»
• «Що для тебе сьогодні було найважливіше, найприємніше, що було найважче сьогодні?»

Коли ви бачите складні реакції: сум, відсторонення чи злість – то можна просто назвати це: «Я бачу, що тобі складно та хвилююся за тебе. Я хочу тебе якось підтримати. Як я можу це зробити?» 

Якщо ви пропонуєте свою підтримку і допомогу, чуєте «ні» і зупиняєтесь – це турбота. Якщо ви ігноруєте “ні” – це вторгнення в приватність.

Не забувати піклуватися про себе

Якщо партнерки не турбуватимуться про себе і не поповнюватимуть власний ресурс, то швидко дійдуть до вигорання. Важливими трьома китами здорової психіки є: регулярний сон, їжа і рух. Якщо ви не робите цього, то навіть ліки не будуть добре працювати. Також це можуть бути такі індивідуальні речі, як ведення щоденника, 15 хвилин на себе, медитація, просто посидіти в тиші тощо.

Якщо партнерка відчуває:

• зниження енергії, 
• появу самозвинувачуючих думок
• провину
• порушення сну
• порушення апетиту
• постійне відчуття, що вона на межі

Тоді варто звернутися за допомогою до психіатра або психотерапевта, бо це можуть бути симптоми депресивного або тривожного розладу. 

Чого краще не робити під час адаптації

З добрих намірів жінки часто перебільшують з опікою, беруть на себе роль побратима, командира, капелана, психолога і лікаря одночасно. Для того щоб адаптуватися, партнеру потрібен час та особистий простір. Він може не потребувати ту кількість турботи, яку хочеться надати одразу після повернення. 

Друга річ, яка може бути теж з хороших намірів, це нав’язування лікування загалом. Може здаватися, що партнеру обов’язково одразу треба піти на чекап, зробити купу аналізів, а ще до психолога. Це потрібно, але має відбуватися не одразу та без примусу. Таке навантаження та спроби «розписати графік» можуть бути виснажливими для людини, що насправді прагне відпочити.

Коли жінка помічає емоційну дистанцію у стосунках із партнером після його повернення з війни, це природно може викликати тривогу, розгубленість і страх втрати близькості. У відповідь часто виникає потреба повернути відчуття безпеки й контакту — і саме тоді можуть з’являтися прояви гіперконтролю.

Гіперконтроль зазвичай виглядає як часті дзвінки й повідомлення, постійні уточнення «де ти?» і «коли будеш вдома?», наполягання на негайній відповіді, перевірки онлайн-статусу, образа або сильна тривога, якщо партнер довго не виходить на зв’язок. Хоча ці реакції народжуються з любові й страху втрати, вони можуть ненавмисно створювати додатковий тиск і закріплювати болісний цикл «я наближаюся — ти віддаляєшся».

Ще однією поширеною помилкою є порівняння або знецінення переживань партнера — зіставлення його стану з власним досвідом чи з тим, «як справляються інші». Такі слова рідко приносять полегшення й частіше поглиблюють дистанцію та конфлікти у стосунках.

Часто допомога фахівця є єдиним правильним рішенням

Приводом для звернення до спеціаліста можуть бути: тривале безсоння, різкі спалахи агресії, зловживання алкоголем, постійна апатія, висловлювання про безнадію або небажання жити, соціальна  ізоляція. Якщо стан не покращується впродовж трьох місяців після повернення  або ускладнюються — допомога психолога чи психотерапевта є не слабкістю, а відповідальним кроком. 

Іноді партнер може не говорити напряму про потребу у підтримці. Якщо на негативну комунікацію припадає 3-4 позитивних комунікацій – тоді все добре, поодинокі негативні емоційні реакції є нормою. Якщо уникнення розмов відбувається на постійній основі – це тривожний сигнал.  Якщо разом з цим присутнє порушення сну, спалахи гніву, суїцидальні думки – це момент, коли треба звертатися до спеціаліста.

Найбільш часту відповідь, яку отримують партнерки після пропозиції про фахову допомогу — «я не хворий, мені не треба ніякий спеціаліст». Можна пояснити, що ваш партнер має право  на підтримку не тільки від вас, а й від фахівця, який, наприклад, має досвід в роботі з розладами адаптації. 

Також можна запропонувати сходити лише на першу консультацію і вже далі після перших відвідин вирішувати, чи хочеться продовжувати.

Повернення — це процес для обох

Повернення з війни — це не точка, а процес, у якому беруть участь обидва партнери. Адаптація потребує часу, терпіння та м’якої підтримки. Важливо пам’ятати: партнерка не має рятувати, лікувати чи «витягувати» ціною себе. Її роль — бути поруч з партнером, реагувати без осуду та зберігати власне психологічне здоров’я. Бо повернення до мирного життя — це шлях, який проходять удвох.

АНОТАЦІЯ

У дослідженні проаналізовано гендерну чутливість державних комунікацій у сфері оборони України в умовах повномасштабної війни.

На прикладі офіційних привітань до Міжнародного дня боротьби за права жінок та Дня захисників і захисниць України, а також державних рекрутингових кампаній виявлено співіснування емансипованих моделей жіночності і традиційних стереотипних образів жінок як «берегинь» чи символів жертовності. Використання фемінітивів і лексичних інновацій поступово формує більш інклюзивний публічний дискурс, однак зміст часто залишається символічним, без належного визнання жінок як повноправних суб’єкток оборонних процесів.

Аналіз інформаційних кампаній рекрутингових центрів свідчить про зростання уваги до добровільності та професійності служби, проте гендерна чутливість у їхніх комунікаціях поки є фрагментарною. Результати підтверджують необхідність послідовної інтеграції гендерної перспективи в інформаційну політику держави для ефективної мобілізації людського потенціалу й реалізації концепції всеохопної оборони.

ЗМІСТ

АБРЕВІАТУРИ    
СТИСЛИЙ ОГЛЯД    
ВСТУП    
МЕТОДОЛОГІЯ    
Методи збору даних    
Методи аналізу даних    
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕНДЕРНОЇ ЧУТЛИВОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ В СЕКТОРІ ОБОРОНИ НА КОНКРЕТНИХ ПРИКЛАДАХ  
1.1 Комунікації до Міжнародного дня боротьби за права жінок    
1.2 Комунікації до Дня захисників та захисниць України    
1.3   Підсумки Розділу 1. Аналіз гендерної чутливості державних комунікацій у секторі оборони на конкретних прикладах 
РОЗДІЛ 2. ГЕНДЕРНА ЧУТЛИВІСТЬ ДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОГО РЕКРУТИНГУ    
2.1   Підсумки Розділу 2. Гендерна чутливість державних комунікацій у сфері військового рекрутингу 
ВИСНОВКИ    
РЕКОМЕНДАЦІЇ. ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНО ЧУТЛИВИХ ДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ ДЛЯ ЗАЛУЧЕННЯ ЖІНОК ДО СИЛ ОБОРОНИ    
ПОСИЛАННЯ   

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

Контекст. У березні 2021 року указом Президента «Про Стратегію воєнної безпеки України» вперше було визначено за основу воєнної безпеки всеохопну оборону, одним зі складників якої є інформаційний. Була затверджена й окрема Стратегія інформаційної безпеки. Правовий аспект долученості до захисту держави загалом демонструє гендерно нейтральні наративи, однак законодавство України (як і багатьох інших країн, де є призовна армія) саме за чоловіками закріплює військовий обов’язок, у той час як для жінок військова служба залишається правом.

Методологія дослідження ґрунтується на: 1) аналізі комунікацій обласних державних адміністрацій (ОДА) та обласних військових адміністрацій (ОВА), що були виявлені під час медіамоніторингу ​​у період з 2015 по липень 2025 року (за допомогою тематичного аналізу з дедуктивно-індуктивною логікою кодування), та аналізі комунікацій окремих структур сектору оборони; 2) аналізі сайтів та Instagram-сторінок центру рекрутингу української армії та центру рекрутингу Сухопутних військ ЗСУ у період з 2024 по липень 2025 року (за допомогою методу тематичного аналізу з індуктивною логікою кодування).

Розділ 1. АНАЛІЗ ГЕНДЕРНОЇ ЧУТЛИВОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОМУНІКАЦІЙ В СЕКТОРІ ОБОРОНИ НА КОНКРЕТНИХ ПРИКЛАДАХ 

Результати дослідження підтверджують, що державні комунікації у сфері оборони поєднують елементи інклюзивної, гендерно чутливої мови з глибоко вкоріненими гендерними стереотипами.

Розділ 2. ДЕРЖАВНІ КОМУНІКАЦІЇ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОГО РЕКРУТИНГУ

Аналіз контенту центрів військового рекрутингу продемонстрував невідповідність між декларованим принципом відкритості рекрутингу для всіх охочих, зокрема через частину гендерно чутливих комунікацій, та фактичною обмеженістю можливостей для жінок, зокрема через поширення гендерних стереотипів та зосередженість на чоловічій авдиторії.

Висновки

Аналіз державних комунікацій з 2014 року показує поступові позитивні зміни: мовна інклюзивність зростає, фемінітиви використовуються частіше, а День захисників і захисниць офіційно закріпив присутність жінок у публічній мові. 

Рекрутинг стає більш сервісним, з опорою на цивільний досвід, а в матеріалах з’являються реальні історії військовослужбовиць та дані про кандидаток, що посилює відчуття належності жінок до оборони. 

Водночас позитивні зміни ще не стали стандартом: святкові звернення й досі спираються на стереотипи, рекрутинг іноді використовує традиційні уявлення про ролі, бракує конкретики щодо посад, функцій і умов служби для жінок. 

Для підвищення ефективності комунікацій важливо переходити від формальної видимості жінок до їхньої реальної присутності через предметний опис ролей, суспільно-рефлексивний формат святкових дат та прозоре звітування державних органів. Такий підхід дозволяє не лише підтримувати мораль, а й мобілізувати та утримувати оборонні спроможності на всіх рівнях. 

Рекомендації

• Розробити стандартизовані довідники стилю та шаблони публічних комунікацій з обов’язковим використанням фемінітивів та гендерно симетричних формулювань — Міністерства та відомства оборони, центральні органи влади, обласні військові адміністрації.
• Синхронізувати стандарти комунікацій між усіма державними інституціями та впровадити регулярний моніторинг їх виконання — Центральні органи влади, Міністерство цифрової трансформації, Департамент комунікацій.
• Подолати стереотипні та патерналістські наративи, відмовитися від порівнянь «жінки не поступаються чоловікам» — Державні медіа, пресслужби відомств, відповідальні за інформаційну політику.
• Системно включати жінок до інформаційного контенту: фемінітиви, статистика, інтерв’ю, матеріали про досягнення — Пресслужби Міноборони, ЗСУ, волонтерські та медійні підрозділи.
• Забезпечити гендерний баланс серед спікерів/ок, учасників/иць офіційних заходів та медіаефірів — Організатор(к)и заходів, пресслужби відомств.
• Створювати інформаційні продукти про особливості залучення жінок до війська, умови служби, можливості професійного розвитку та соціального захисту — Державні медіа, пресслужби відомств, центри комунікацій.
• Оновити назви свят, пам’ятних дат, нагород, звань і посад до інклюзивних формулювань — Міністерства, які ведуть відповідні реєстри, Державне управління документів і календарів.
• Поєднувати символічні та практичні елементи в комунікаціях (наприклад, історико-культурні мотиви із сучасними прикладами досягнень) — Відділи комунікацій відомств, організатор(к)и святкових заходів.
• Використовувати реальні зображення жінок у конкретних операційних ролях та уникати абстрактних символічних образів — Пресслужби, медіацентри відомств, фотограф(к)и та відеооператор(к)и.
• Формувати архів реальних історій успішних жінок у секторі оборони — Пресслужби відомств, центри досліджень і архівування.
• Акцентувати у державних зверненнях на правах жінок, безпечній службі, рівному доступі до посад та прийнятті рішень — Центральні органи влади, пресслужби відомств, спікери державних медіа.
• Перетворити офіційні комунікації на трансформаційний інструмент через звітування про розв’язання проблем рівності та дискримінації — Центральні органи влади, Міноборони, відповідальні департаменти комунікацій.

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.

22 жовтня 2025 року в залі Печерського районного суду міста Києва обрали запобіжний захід Андрієві Білоусу — ексдиректору Молодого театру та колишньому викладачеві КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Андрія Білоуса звинувачують у сексуальному насильстві та зґвалтуванні п’яти дівчат, серед яких дві неповнолітні.

Цей випадок — чи не перший в незалежній Україні, коли викладач, підозрюваний у домаганнях і зґвалтуваннях, дійсно може отримати відповідне покарання. Всі інші відомі випадки закінчувались одним з двох варіантів: або людина залишилася на посаді та продовжувала вчиняти насильство щодо інших людей, або звільнилася на власне бажання.

Ще один виняток з цієї системи безкарности — Йосип Лось, викладач факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Після появи численних свідчень про систематичні домагання Лося до студенток протягом багатьох років етична комісія університету вирішила звільнити його з посади. Йосип Лось намагався відновитися через суд, але марно. Втім, до висування офіційної підозри чи розслідування ця справа також не дійшла.

«Мода» на насильство

Наприкінці січня 2025 року в мережі з’явився анонімний YouTube-канал, де невідома дівчина, яка назвалася колишньою студенткою Андрія Білоуса, звинуватила його в сексуальних домаганнях під час навчання. Згодом з’ясувалося, що анонімна заявниця — 23-річна Софія Сапожнік, яка дійсно навчалась у КНУТКіТ у «майстерні Білоуса». Відтак з’явилися заяви інших людей, серед яких були і студентки КНУТКіТ, і акторки Молодого театру, де Білоус на той момент працював директором – художнім керівником.

Сміливість однієї людини дала можливість говорити іншим людям. Так з’явилися публікації про домагання від інших викладачів КНУТКіТ, серед яких Юрій Висоцький, Володимир Галицький та Володимир Талашко. А згодом журналістка NGL.Media Катерина Родак поспілкувалася з 20 жінками і чоловіками, які заявляли про домагання та насильство під час навчання акторської майстерности, і, публікуючи статтю, розповіла про власний досвід харасменту від викладача Йосипа Лося під час навчання в ЛНУ ім. І. Франка. Цей допис спричинив ще одну хвилю коментарів, згадок та звинувачень у сексуальному насильстві.

Система проста: часто достатньо заговорити одній людині, щоб почали говорити інші. Психологія людей, які зазнали насильства, часто схожа: вони звинувачують себе в тому, що сталось. Якщо продовжують навчання, можуть відчувати тиск і хвилюватися, що якщо заявлять про, наприклад, домагання, це може мати наслідки для їхнього навчання, а ще гірше, якщо цьому ніхто не повірить, але всі дізнаються. Не варто забувати й те, що студент(к)и — це переважно юнки, які вступають на навчання ще неповнолітніми, не мають достатнього життєвого досвіду та навичок для захисту себе від набагато старших і впливовіших людей, із якими до того ж перебувають у вертикальних владних взаєминах.

Натомість соціальні мережі рясніли і рясніють коментарями на зразок «що за мода пішла всім розказувати, хто з ким спав», «це замовна кампанія проти ______ (необхідне прізвище вписати)», «виявляти увагу — це вже сексуальне насильство?», «ой, ця жінка/студентка/журналістка/додайте своє просто піариться», «чого тут тільки не начитаєшся, колись таке можна було лише подружці розказати, а тепер має знати пів світу». Ці слова — лише невеликий зріз того, що з’являється під дописами тих, котрі наважилися розказати про насильство. І на те, що так багато заяв з’явилося саме впродовж 2025 року, є причини. Зокрема, поступове зниження загального рівня толерування в публічному просторі будь-яких видів насильства.

Сексуальні домагання, хтиві жарти, пропозиції провести разом час за межами навчальної авдиторії, небажані доторки, погрози, шантаж, тиск, примус, зґвалтування — все це було й раніше, а не прийшло нізвідки в 2025-му. Під дописом журналістки Катерини Родак, де вона говорить про сексуальні домагання викладача ЛНУ Йосипа Лося, десятки жінок поділилися подібним досвідом як щодо Лося, так і щодо інших викладачів ЛНУ — найстарші з постраждалих навчалися ще в 1990-х.

Львівські кулуари

У своєму дописі Катерина Родак пише важливі слова:

«На факультеті журналістики всі знали, що цей професор домагається студенток. Добре, не всі. Переважна більшість. І це зводилось до “хі-хі, ха-ха”, ой поцьомав когось в губи, когось помацав, комусь сказав щось непристойне — ну він ж старий, така людинка з “привітом”, не перебільшуй».

І саме таке позиціонування злочинів сприяло не лише зростанню їхньої кількости, а й негласному внормуванню. Якщо викладач молодий, отже, його спровокували, якщо ж старша людина — отже, наговорюють, а він нічого такого зробити не міг. Якщо свідчення одне — то точно збрехала, ніхто ж більше не жалівся, якщо свідчень багато — то це замовна кампанія проти репутації конкретного викладача чи університету в цілому.

Що стосується Йосипа Лося, то слова Катерини «всі знали» підтвердив і Богдан Тихолоз — колишній викладач того самого факультету. В коментарях під її дописом він зазначив, що «…працюючи свого часу на факультеті журналістики, не зробив нічого для того, щоб цього ганебного явища не було […] ніхто з нас не доклав достатніх зусиль, щоб бодай десятиріччя тому в минулому залишились не тільки недолугі “залицяння” псевдо-гуру-журналістики до, по суті, дітей, покоління доньок чи навіть онучок, а й показна псевдофілософська демагогія, що лише маскувала псевдоінтелектуальну порожнечу».

Богдан Тихолоз — єдиний викладач ЛНУ (серед нинішніх та колишніх), чий коментар про підтримку потерпілих мені вдалося знайти.

На наступний день після появи обвинувачень ЛНУ відсторонив Йосипа Лося від викладання. Ще за вісім днів звільнив.

Здавалося б, адекватна реакція. Відсторонення від викладання — справді перша реакція керівництва університетів, яка має бути відповіддю на звинувачення в домаганнях, сексуальному, фізичному чи психологічному насильстві. Якщо етична чи інші внутрішні комісії доводять провину викладача, за цим має бути звільнення, що й відбулося у випадку з Йосипом Лосем. Але справжня причина цього — не працюючі політики, а медійність конкретного випадку звинувачень та значна увага до цього з боку інших інституцій, зокрема представника омбудсмена з прав людини у Львівській області Тараса Подвірного. Скарги, які надходили раніше, керівництво університету ігнорувало.

Між відстороненням від викладання та звільненням з ЛНУ відбулося засідання комісії з етики та професійної діяльности. Представни_ки факультету журналістики запевняли, що за всі роки викладання на Лося не надходило жодних офіційних скарг чи звинувачень, натомість реальність інша.

У 2015 році студент(к)и факультету журналістики звернулися до тодішнього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка щодо поведінки Йосипа Лося, зокрема його домагань до дівчат.

Міністерство освіти тоді повідомило про це звернення університет, зокрема ректора Володимира Мельника, який запевнив вищу інституцію, що жодних порушень на факультеті журналістики немає. Жодних внутрішніх змін не відбулося.

Також достеменно відомо, що і в 2019 році студентка факультету написала заяву на ім’я ректора щодо сексуальних домагань, де доволі відверто все описала, але й на це в керівництва не знайшлося жодної реакції.

Нарешті під час засідання тої самої комісії з етики та професійної діяльности їй були передані сім заяв від постраждалих, п’ять заяв отримав представник омбудсмена з прав людини у Львівській області Тарас Подвірний, ще три скарги від потерпілих надійшли на Національну гарячу лінію з запобігання домашньому насильству та торгівлі людьми. Ігнорувати й покривати дії Йосипа Лося надалі було неможливо.

Втім, навіть попри цей кейс, в університеті не взялися за розробку політики протидії сексизму, сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству. Ба більше, повідомлення про домагання ще одного викладача не знайшли ідентичного вирішення.

Чинна студентка факультету журналістики та чинна студентка механіко-математичного факультету ЛНУ поскаржилися на домагання викладача, професора і проректора Володимира Качмара. Студентський уряд ЛНУ вимушений був кілька разів звертатися до адміністрації університету з проханням дослідити ситуацію з Володимиром Качмаром, натомість комісія з етики щоразу виносила рішення про те, що твердження заявниць мають суб’єктивний характер, а жодна зі скарг не знайшла свого підтвердження. Крім того, представни_ків студуряду не допускали до засідань комісії, оскільки на цьому наполягали адвокати Володимира Качмара.

Аж ось у червні 2025 року (перше звернення студуряду до керівництва надійшло ще в лютому 2025) студент(к)и провели конференцію, на якій ухвалили рішення звернутися у вищі інстанції, щоб отримати реакцію на домагання до студенток. Звернення направили комітету з питань освіти та інновацій ВРУ, ректору Львівського нацуніверситету, міністру освіти, уповноваженому з прав людини та голові етичної комісії. Відповідний документ підписали 625 осіб, однак і це не мало впливу.

Врешті-решт Володимира Качмара виправдали на черговому засіданні комісії, а всі звинувачення в його бік назвали наклепом. Наголошу, що протягом цієї історії в ЛНУ тривали вибори нового ректора, і Володимир Качмар був одним із претендентів на цю посаду. На його захист також нібито виступили 92 людини, які назвалися представниками ветеранських організацій. Цитую: «…на Володимира Качмара було організовано дискредитаційну інформаційну кампанію у соціальних мережах, де наводилась недостовірна інформація щодо проявів неетичної поведінки». Втім, як повідомляла журналістка Катерина Родак, колективну заяву підписав «прихований колектив», жодна організація чи бодай одне прізвище з 92 підписантів, які стали на захист справедливости, так і не були оприлюднені.

Однак деякі люди ніколи й не приховували своєї підтримки насильства. Наприклад, викладач ЛНУ Богдан Гудз, який раніше сам судився з університетом, оскільки його звинувачували в булінгу, під час внутрішнього засідання щодо поведінки Йосипа Лося сказав: «Я вже бачив, як звинувачення без доказів можуть вплинути на кар’єру викладача. Якщо є докази — готуйтеся до суду. Якщо немає — то це просто кампанія дискредитації».

Самого Гудза студент(к)и ЛНУ також звинувачують у сексуальних домаганнях. Колишня випускниця факультету журналістики ЛНУ Ганна Мартищук зазначала, що «…він напряму запропонував мені переспати за оцінку, я просто мовчки вийшла […] не могла повірити, що таке можливо…». Її слова підтверджують інші випускниці:

Крім того, адміністратор львівського Telegram-каналу Львівич Новини, який теж навчався в ЛНУ, також був свідком словесних домагань Гудза:

«Пригадую, під час мого навчання про нього також ходили легенди, а одного разу я в цьому пересвідчився, що це правда, після його запитання студентці: “А яку оцінку ти хочеш? А я хочу тебе”».

Перелічені випадки — лише ті, що стали медійно відомі, про які в різних форматах є десятки свідчень. Та навіть попри це ЛНУ ім. І. Франка так і не ухвалив комплексну політику протидії сексизму, сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству, а студенти і студентки знову наражаються на небезпеку.

Що прикро, наявність власної політики також, на жаль, не гарантує захисту постраждалих.

Політика є, а відповідальність?

У жовтні 2025 року колишня співробітниця УКУ заявила, що постраждала від сексуального насильства з боку колеги. Інцидент трапився наприкінці 2021 року. Жінка певний час мала особисті стосунки з колегою, але все-таки вирішила їх розірвати. Вже після розриву колега зателефонував їй, попросивши про розмову: «Він мені подзвонив, сказав, що це він у всьому винен, попросив вибачення та попросився приїхати, щоб усе пояснити. Я була не проти…».

За наданою інформацією чоловік зґвалтував її в її ж квартирі. На те, щоб спромогтися про це говорити, постраждалій знадобилося два місяці, протягом яких вона працювала з психологинею. Після цього жінка наважилася розповісти про інцидент заступникові директора центру, в якому працювала. Той, із її слів, натякнув, що на цього чоловіка скаржилися й раніше, та порадив звернутися безпосередньо до ректора УКУ, яким на той час був Богдан Прах.

Пан ректор, натомість, подав особисту заяву на розгляд Комітету з питань запобігання та захисту від сексуальної експлуатації і насильства. В ході роботи комісії також були опитані інші співробітни_ки, і комітету не вдалося ні підтвердити, ні спростувати твердження потерпілої щодо сексуального насильства й сексуального домагання.

Кривдника обіцяли звільнити, що було вимогою постраждалої, однак не зробили цього. Також під час спілкування з нею склад скликаної комісії висловлював сумніви щодо правдивості слів постраждалої. Мовляв, інші люди не можуть підтвердити факт сексуального насильства, до того ж, враховуючи, що між постраждалою та її кривдником раніше були стосунки, ця ситуація має бути їхньою приватною справою.

Постраждала не витримала недовіри з боку адміністрації закладу та вирішила звільнитися. Тим часом чоловік, який вчинив насильство щодо неї, мобілізувався до лав ЗСУ. Згодом, у 2024 році, вона звернулася по допомогу до Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» і вже з адвокаткою  подала заяву в поліцію. Кримінальне провадження відкрили, але вже у липні 2025-го закрили через брак доказової бази — звернення надійшло надто пізно.

В офіційному коментарі для медіа після оприлюднення історії в адміністрації Українського католицького університету зазначили, що у їхньому виші вже багато років діє політика із запобігання та захисту від сексуального насильства, що ця політика передбачає чіткі процедури, відповідно до яких в університеті й діяли. Однак свідчення постраждалої про роботу комітету та свідчення адміністрації різняться. З її слів, навіть висновок та звіт про роботу комітету вдалось отримати лише її адвокатці, самій постраждалій його на руки не дали. Також адміністрація університету наполягає, що надала необхідну підтримку, контакти організацій, які допомагають постраждалим від насильства, і порадила звернутися в правоохоронні органи. Постраждала заперечує це, наголошуючи, що справу постійно затягували і жодної підтримки вона не мала.

У внутрішній комунікації УКУ визнали факт наявности такої ситуації та внутрішнього розслідування, але висвітлення цього в ЗМІ назвали «маніпуляцією темою УКУ».

«Червоні прапорці» Червоного корпусу

Найвідоміший аргумент університетів на захист, коли проти когось з викладачів з’являються звинувачення в сексуальному або психологічному насильстві чи зґвалтуванні — «це все спланована інформаційна атака». Ми вже бачили це у випадках ЛНУ та УКУ, те саме можна було спостерігати й у КНУ ім. Т. Шевченка.

Широковідомих випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства з боку викладачів там було три. Яка їхня реальна кількість — з’ясувати важко.

У 2019 році студентка КНУ Клементина Квіндт опублікувала статтю, де розповіла про сексуальні домагання під час літньої практики в Каневі викладача ботаніки Петра Романенка. Вона поділилася не лише своїм досвідом, але й зібрала свідчення сімох інших постраждалих. Пізніше студент(к)и подали колективну заяву з вимогою звільнити викладача. В заяві мовилося про систематичні залицяння, неодноразові небажані доторки, а також натяки на сексуальні стосунки. Заяву підписали 40 осіб.

Упродовж десяти днів у КНУ працювала спеціальна комісія, збираючи факти і свідчення. Комісію ще двоє чинних на той момент студенток також повідомили про випадки домагань від Романенка. Серед тих, що підписали колективне звернення проти викладача, була й однокурсниця Клементини Ріна Рєзнік. Вона також розповіла кореспондентці інтернет-видання «theБабель» свою історію під час літньої практики:

«Я сиджу, гриби чищу і тут чую голос Романенка: “Дивіться, я лапаю Діану, і вона не проти”. Підводжу очі, а він мацає Діану за груди. Вона сиділа з великими очима і нічого не сказала. Потім він запропонував піти до нього в душ: “У мене там немає камер… напевно. Можу вам дати свої рушнички”».

Після низки подібних ситуацій студентки вирішили діяти. Зокрема,  звернулися до завідувача практики, і той посприяв, щоб Романенко принаймні не був присутній на ній. Відтак почали з’являтися свідчення інших студенток різних років, тож Клементина вирішила йти до кінця та домогтися звільнення викладача.

Як і у випадку з Лосем, про сексуальні домагання Романенка всі знали десятиліттями, але не надавали цьому значення.

«Я не здивувалася, коли прочитала пост Клементини. Все це знайомі історії, просто раніше ніхто не надавав цьому значення»,

— каже Анастасія Рибіцька, яка навчалася у 2007–2013 роках.

Сам Романенко відкидав усі звинувачення, однак за рішенням спеціальної комісії його все-таки звільнили за невідповідність нормам етики науково-педагогічних працівників.

Тоді рішення про звільнення прокоментував Володимир Бугров, на той час проректор КНУ, назвавши дії Романенка неетичними та сказавши, що спеціальна комісія отримала звернення студенток і рекомендувала звільнення, до чого ректор дослухався.

Той самий Володимир Бугров, якого в 2022 році, вже на посаді ректора, також звинуватили в сексуальних домаганнях. Нібито колишня студентка КНУ оприлюднила скриншоти переписки Бугрова з різними дівчатами і жінками, сім із яких є нібито студентками та співробітницями КНУ.

Кілька PDF-файлів містять скриншоти буцімто інтимних листувань Бугрова зі студентками та працівницями університету, крім того, є інтимні фото та відео, взаємообмін якими нібито відбувався в чатах, повідомлення про планування зустрічей для спільного проведення часу тощо. А ще був оприлюднений відеозапис з екрана, який нібито має підтверджувати, що опубліковані переписки не є фейковими, що дівчина справді має доступ до Telegram-акаунту і переписок ректора.

Сам Володимир Бугров заперечив будь-які інтимні стосунки зі співробітницями і студентками. На його думку, це була інформаційна атака на університет і на нього особисто. Попри наполяганнях на тому, що вся інформація є фейком, він не звертався в правоохоронні органи ані з приводу наклепу, ані з приводу зламу особистих акаунтів.

Довести чи спростувати справжність оприлюднених переписок і файлів неможливо. Керівництво університету наполягає на тому, що все змонтоване, а Бугров запевняє, що навіть не використовує таких мовленнєвих конструкцій, які можна бачити на скриншотах. Попри це, як запевняє Володимир Ксєніч, колишній студент КНУ ім. Т. Шевченка та голова громадської організації «Червоний губер», «…студентською спільнотою заведено вважати матеріали зливу справжніми».

Варто зосередити увагу не так на аналізі скриншотів, як на політиці й реакції КНУ. Окремої політики протидії саме сексизму, сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству університет не має. Але на сайті можна знайти два документи, які охоплюють ці питання: «Порядок запобігання та протидії дискримінації, булінгу, гендерно-обумовленому насильству в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка» (надалі — Порядок) і «Пам’ятка норм етичної поведінки для учасників освітнього процесу Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (надалі — Пам’ятка).

Чинний Порядок передбачає розгляд кожного випадку насильства або домагань адміністрацією і спеціальною комісією.

3 лютого 2022 року були оприлюднені всі скриншоти та звинувачення. Лише 8 лютого, тобто за п’ять днів, вдалось отримати реакцію університету, серед якої заперечення Володимира Бугрова і коментар Володимира Литвиненка, директора відділу комунікацій. Литвиненко також зазначив, що «…на університет йде інформаційна атака, щоб зіпсувати ім’я ректора та підірвати імідж навчального закладу».

Попри те, що в оприлюднених переписках фігурують прізвища й імена студенток, відділ комунікацій у співпраці з іншими співробітниками не зміг перевірити, чи дійсно такі люди навчаються в університеті, та ініціювати внутрішню перевірку:

«У нас 31 тисяча студентів. Усіх студенток ми не можемо знати. Їм варто звернутись до правоохоронних органів».

Що стосується роботи комісії з етики щодо цієї справи, Литвиненко також не зміг надати ні чіткої інформації, ні контактів її представни_ків, зазначивши, що «…передадуть ці матеріали (мовиться про оприлюднені скриншоти переписок та інтимні фото і відео. — Ред.) комісії з етики». Однак жодної інформації про відповідний розгляд та засідання знайти не вдалося. Можливо, через початок повномасштабного вторгнення.

Журналіст(к)и намагалися контролювати перебіг справи та дізнатися про ухвалене рішення, однак університет відмовив у будь-якій комунікації з комісією з етики напряму:

«Це колегіальний орган, там немає до кого звертатись, у них немає свого приміщення, всі знаходяться в різних місцях».

Проректори вишів також впродовж кількох тижнів відмовлялися коментувати ситуацію, посилаючись то на «перебування у відпустці», то на «дуже щільний графік». 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, і справа закрилася сама собою.

У наступні два роки скандалів із Володимиром Бугровим було чимало — вийшло кілька журналістських розслідувань про його корупційні діяння. Журналісти сайту «Слідство.Інфо» з’ясували, що Бугров володіє квартирою, вартістю понад 3,5 млн грн, житло не є задекларованим і його вартість не збігається з задекларованими доходами. Журналіст сайту «Наші гроші» Юрій Ніколов з’ясував, що в КНУ за участі Бугрова розкрадають державні кошти та створюють корупційні схеми для закупівлі харчування для курсантів за рахунок Міністерства оборони. Крім того, протягом усього терміну ректорства і повномасштабного вторгнення Бугров має справу з колаборантами і компаніями, пов’язаними з росією. Також в СБУ підтверджували, що на ремонті бомбосховищ і закупівлі генераторів університет нажився шляхом махінацій, які завдали державі збитків на суму від одного до двох мільйонів гривень.

Сукупна кількість правопорушень, які є більшими, ніж навіть порушення робочої етики, спричинила появу петиції з вимогою перегляду закону про розірвання контракту з керівниками закладів вищої освіти та звільнення Володимира Бугрова. Військовослужбовець і колишній студент КНУ Максим Луцик охарактеризував дії керівництва як «розкрадання державного майна, корупція та аморальна поведінка в умовах військового часу». Петиція набрала понад 25 тисяч підписів і… Володимир Бугров залишився на посаді.

Фактично обраний на посаду ректора в 2021 році Володимир Бугров мав бути відсторонений від неї протягом всього періоду повномасштабного вторгнення, адже найперший скандал на посаді стосувався домагань та сексуальних зв’язків зі студентками та працівницями КНУ, а розслідування не було завершене. Ігнорування власних порядків і правил внутрішньою комісією та працівниками призвело до того, що людина не була відсторонена, а мала повну владу і завдала чималих збитків під час війни. Попри це, Володимир Бугров досі працює. Так само досі в КНУ виникають скандали щодо сексизму та сексуальних домагань вже з іншими викладачами, адже керівництво послідовно це толерує.

Ще в 2015 році уперше публічно було порушене питання, чи має викладати в КНУ Микита Василенко. Тоді випускниця Інституту журналістики при КНУ, порівнюючи організацію українського освітнього процесу з данським, написала свої враження про роки навчання в КНУ, розкритикувавши корупцію та поведінку деяких викладачів. У відповідь на її допис Василенко написав: «Те, що ти дурепа, не означає, що весь світ дурний»; «А ти, дівчинко, невдаха, і як усі невдахи, звинувачуєш весь світ у своїй ліні, злобі, дурості та жадності».

Переписка викликала дискусію. Частина викладач_ів тоді заступилися за Василенка, назвавши його реакцію цілком нормальною, однак виникли питання щодо того, чи має право людина, яка дозволяє собі такі публічні реакції, викладати в університеті.

«Я так розумію, панове викладачі сприймають хамство і сексизм колеги як таку собі невеличку нестриманість? Ну, типу, з ким не буває, ну не стримався. А може, варто визнати, що така особа не повинна викладати в університеті?»

— написав продюсер Сергій Каразій.

Випадки повторювалися. Наприклад, у 2020 році 54 студент(к)и підписали скаргу на Василенка. Безпосередніх звинувачень у сексизмі там не було, однак підписант(к)и заявили, що «викладач займається політичною агітацією, вчить дописувати недостовірні елементи до статей та вигадувати коментарі експертів». У листі за 2024 рік, який підписали понад 170 студент_ок ННІЖ (Навчально-науковий інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка), свідчення про сексизм чітке: «Викладач зловживає сексистськими коментарями у бік студенток».

Ось кілька відомих реакцій:

* «Жінки створені, аби доглядати дітей та чоловіка. Журналістика — це за фактом не жіноча справа, і я проти того, щоб усі мали права. Особливо жінки»,

— цитувала Василенка студентка та військова журналістка Оксана Паращак.

* «Перша його фраза була: “Дівчата, вам не потрібна ця журналістика, ваше завдання у житті — вдало вийти заміж за багатого чоловіка, який зможе вам купити видавництво чи журнал, і будете працювати там журналістом”»,

— на умовах анонімності розповіла кореспондентам ТСН колишня студентка КНУ.

* «На телебаченні будуть працювати лише красиві, а це  одиниці з вас».

 «Ось ти прийдеш в редакцію, а чи зможеш ти, жінка, щось роздрукувати з комп’ютера?»

* «Жінки можуть щось досягнути в 4 способи: чоловік, коханець, батько, брат».

Крім того, Василенко транслював відверто проросійську позицію і неодноразово був гостем підсанкційних телеканалів.

Скликана комісія з питань етики визнала порушення, і Василенкові дали догану, однак він залишився на посаді та продовжував транслювати все те саме. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець також поклав відповідальність тільки на університет — на його думку, догани від комісії цілком достатньо.

Попри розголос, незгоду студради, сотні студентських підписів, які вимагали звільнення Василенка, він таки залишився на посаді. Приниження сотень студенток призвели всього лише до формальної догани, а отже, Василенко отримав дозвіл на подальші дії, упевнившись, що затверджені політики діють тільки на папері.

Звільнення відбулося лише за рік, коли, будучи гостем в етері одного з проросійських YouTube-каналів, Василенко заявив, що європейські миротворці, ввівши війська на територію України, «суттєво покращать демографічну ситуацію в Україні» завдяки «сотням тисяч голодних українок, які не встигли з тих чи інших причин виїхати і чиї чоловіки на війні вже загинули чи зазнали каліцтва».

Ректор КНУ Володимир Бугров тоді зазначив, що обов’язково буде «вжито заходів». І справді, згідно з рішенням вченої ради та комісії з етики, контракт із Василенком було розірваний достроково. У випадку, якби університет дійсно послуговувався правилами, які сам прописав, це мало б відбутися 10 років тому — в 2015-му. Натомість людина, увага до якої була першочергово привернута через сексизм і хамство, впродовж 10 років війни транслювала русофільські наративи та співпрацювала з проросійськими медіа й блогерами, не перестаючи принижувати студенток за ознакою статі.

Найбільше занепокоєння в цій ситуації викликає навіть не (не)працююча бюрократія КНУ, а інфантилізм Міністерства освіти та науки України.

Напередодні звільнення Василенка ситуацію прокоментував Оксен Лісовий — чинний міністр освіти і науки України, зазначивши, що сексистські висловлювання професора є неприпустимими, однак він як міністр не має права втручатися в автономність університету.

Беззубе міністерство

До того, що Міністерство освіти толерує сексизм і домагання, ми мали б звикнути, адже, як зрозуміло з опису всіх попередніх випадків, його реакція відсутня. Однак коли МОН толерує відверту російську пропаганду у вишах, знаючи, що це далеко не перша скарга на викладача («Проте мені відомо, що вже не вперше етична комісія збирається з цієї причини», — Оксен Лісовий у коментарі онлайн-виданню «Бабель»), це викликає серйозне занепокоєння.

Згідно з Законом України «Про вищу освіту» виші дійсно мають право на автономію, зокрема на самостійний підбір кадрів, призначення людей на посади, управління внутрішніми процесами, затвердження програм навчальних курсів тощо. Однак автономія університету не може бути вищою за закони України й права людей. У випадку, якщо керівництво університету толерує сексизм, гомофобію, проросійські наративи, МОН не може просто покладатися на «автономію», а мусить ухвалювати конкретні рішення, інакше ми ще більше поглиблюємо проблему корупції, кумівства і так званої кругової поруки.

Згадані випадки не єдині в нашій системі освіти за останні роки, однак вони стали найпоказовішими.

Повний список наразі має такий вигляд:

• Володимир Годовський, 2017 рік. Рівненський державний університет. 13 випускниць і студенток кафедри хореографії публічно поділилися досвідом домагань від викладача. Реально постраждалих більше. Небажані доторки, пропозиції «кришувати» в обмін на секс. Деканат і ректор ігнорували всі скарги, допоки не вийшло журналістське розслідування. Нарешті Годовський пішов з посади на власне бажання.
• Петро Романенко, 2019 рік. КНУ ім. Т. Шевченка. У 2019 році студентка Клементина Квіндт опублікувала статтю, де розповіла про сексуальні домагання під час літньої практики в КНУ. Вона поділилася не лише своїм досвідом, але й зібрала свідчення інших постраждалих. Пізніше студент(к)и подали колективну заяву з вимогою звільнити викладача. В заяві мовилося про систематичні залицяння, неодноразові небажані доторки, а також натяки на сексуальні стосунки. Заяву підписали 40 осіб. Сам Романенко відкидав усі звинувачення, однак за рішенням спеціальної комісії його було звільнено за невідповідність нормам етики науково-педагогічних працівників.
• Володимир Талашко, 2021 рік. КНУ ім. Т. Шевченка. В серпні проти нього висунули публічні звинувачення у як мінімум двох випадках сексуальних домагань до студенток. Згодом у вересні того ж року Марія Смірнова-Матрос висунула публічне звинувачення, що Талашко зґвалтував її, коли вона була неповнолітньою. У Шевченківському управлінні поліції Києва фіксували відповідні заяви, однак за результатами проведених перевірок не знайшли доказів. Публічно відомими загалом є шість історій сексуальних домагань. Сам Талашко заперечив звинувачення. В листопаді 2021 року він подав заяву про звільнення на власне бажання.
• Віталій Гончаренко, 2022 рік. Запорізький електротехнічний коледж. Під час заняття викладач у стані алкогольного сп’яніння розповідав присутнім студент(к)ам про свої сексуальні наміри та бажання.
• Олексій Савчук, 2024 рік. КНУ ім. Т. Шевченка. Студентка звинуватила завідувача кафедри в домаганнях. Була скликана комісія з етики, викладач продовжує працювати.
• Андрій Білоус, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. В січні 2025 року з’явилося перше публічне звинувачення Андрія Білоуса у сексуальних домаганнях від його колишньої студентки Софії Сапожнік. Поступово заяв ставало більше — нинішні й колишні студентки Білоуса в університеті виступили з ідентичними звинуваченнями. Те саме заявили й актор(к)и Молодого театру, під дверима якого пізніше навіть відбувся протест щодо відставки Білоуса. З посади директора – художнього керівника Молодого театру Андрій Білоус пішов на власне бажання, петицію від актор_ок про його звільнення КМДА проігнорувала. В КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого він у квітні 2025-го отримав посаду доцента. З вересня 2025-го став постановником у театрі «Культ», відтак відкрив власний театральний проєкт. У жовтні 2025-го прокуратура висунули йому офіційну підозру в сексуальному насильстві та зґвалтуваннях, зокрема щодо неповнолітньої особи. Слідство триває.
• Юрій Висоцький, 2025 рік.  КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Студенти й студентки заявили про жорсткі методи навчання, приниження, сексуальні домагання. Зокрема, згадувалося, що викладач міг обрати собі одну жертву, посадити біля себе і тримати руку на її колінах усю пару, періодично погладжуючи. Викладач заперечував звинувачення, але був відсторонений від викладання.
• Володимир Галицький, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Були присутні небажані доторки під час занять, пропозиції сексу утрьох, призначення зустрічей за межами авдиторій, наполягання на оголених фотосесіях. Відсторонення викладача студент(к)и вимагали декілька років. І, нарешті, в 2025-му він написав заяву про звільнення на власне бажання.
• Олександр Балабан, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. В межах #немовчи студентки заявили, що Балабан змушував їх роздягатися на сцені. Викладач звинувачення не прокоментував, співпрацю з ним університет розірвав.
• Михайло Поплавський, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Колишня студентка Владислава Коренна поділилась історією про сексуальні домагання від ексректора. Нібито її вивезли машиною за місто, де Поплавський розповідав їй, як примушував інших жінок до сексу, і домагався її. Деякі студентки в коментарях під дописом зазначили, що чули про такі історії раніше. Університет звинувачення не коментував. Крім того, вже багато років викликає занепокоєння піар-стратегія університету, де на його сторінках у соцмережах та особистих сторінках сам Поплавський перебуває в оточенні напівоголених студенток, торкається їх, годує тощо. Багато відео є відверто сексистськими.
• Йосип Лось, 2025 рік. ЛНУ ім. І. Франка. 25 лютого 2025 року журналістка Катерина Родак опублікувала допис, в якому розповіла про сексуальні домагання з боку професора факультету журналістики Йосипа Лося. Після публікації десятки нинішніх та колишніх студенток поділилися схожим досвідом: домагання від викладача були системною поведінкою. Це саме підтвердив Богдан Тихолоз — колишній викладач факультету журналістики. 6 березня 2025 року Йосипа Лося було звільнено. Він намагався відновитися на посаді через суд, але суд йому у цьому відмовив.
• Володимир Качмар, 2025 рік. ЛНУ ім. І. Франка. Дві студентки висунули звинувачення в домаганнях, колективне звернення студради з проханням перевірити поведінку Качмара підписали 625 осіб, однак це не мало жодного впливу — Володимир Качмар продовжує викладати.
• 51-річний викладач, 2025 рік, Суми. Сумська обласна прокуратура висунула обвинувачення викладачеві одного з сумських університетів щодо сексуального насильства над неповнолітньою студенткою. Прокуратура запевняє, що чоловік знав, що дівчина неповнолітня. Ім’я і навчальний заклад не розголошуються.

Це лише випадки, поширені медіа.

Політики захисту: бажання та реальність

23 вересня 2025 року Міністерство освіти і науки України оприлюднило наказ №1275 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо впровадження політики протидії дискримінації, сексуальним домаганням та підтримки рівності у закладах вищої освіти України». Зазначу, що більшість вишів мають певні політики щодо гендерної рівности, оскільки зобов’язані дотримуватися Стратегії впровадження гендерної рівності в системі освіти до 2030 року, розробленої ще в 2021-му, а схваленої наприкінці 2022 року.

Втім, хоч певна протидія дискримінації й прописана в політиках університетів, окремий документ необхідний. Фактично це перша офіційна пропозиція повноцінного інституційного механізму, і це дуже великий прогрес для нас, адже це якісний методичний документ, побудований на міжнародних стандартах. Університети, які дійсно воліють запровадити політики, які захищали б постраждалих, цілком можуть брати згадані рекомендації за робочу рамку.

Документ є системним і має широку нормативну базу. Тобто всі сформовані рекомендації не є «побажанням» чи «вимислом», а спираються на конкретні механізми. Ми вперше бачимо таке сильне акцентування на постраждало-орієнтованому підході. Це проявляється, зокрема, в презумпції довіри до скарги, забороні ретравматизації, обов’язковій конфіденційності, забороні віктимблеймінгу. Це повністю відповідає імплементації Стамбульської конвенції і вперше прописане для вишів на рівні МОН.

Варто також зазначити, що документ чітко описує структуру комісії, яка має опрацьовувати скарги про домагання або насильство. Зокрема, чітко визначений її склад, вимоги до гендерного балансу, процедура роботи, строки розгляду скарг тощо. Тож маємо прописані гарантії для постраждалих, себто до постраждалої особи університет не може застосовувати тиск, цькування, вплив на оцінки, переслідування тощо. Крім того, не визначений строк давності, в який необхідно подати скаргу від моменту порушення прав. Це можна зробити будь-коли, і випадок зобов’язані розглянути. Це важливо для випадків тривалих та/або системних домагань, де постраждала особа могла боятися заявити одразу чи вже відчувала тиск.

Головна проблема цього документа полягає в тому, що він рекомендаційний. Себто це необов’язкова процедура, виш може вирішити не впроваджувати цей механізм, впровадити його формально чи зі змінами. При цьому жодних санкцій за це або ж механізмів впливу немає. Тобто університет може проігнорувати документ і не нестиме за це жодної відповідальности. У нас нема особи чи інституції, яка контролювала б виконання, а також не передбачені реальні наслідки для керівництва вишу у випадку покривання сексуальних домагань і насильства.

До комісії входять багато людей, вона має бути гендерно збалансованою. Саме від її членів залежить рішення та подальші дії в справі, однак увесь склад комісії — це люди, які працюють в університеті, без зовнішнього контролю, з розрахунком на автономію університетів. І це створює додаткові ризики, бо коли комісія сама вирішує, чи «достатньо матеріалів», обирає санкції, форму реагування тощо, але немає зовнішнього контролю і людини, яка абсолютно не мала б шансів бути пов’язаною ні з кривдником, ні з постраждалими, це може перетворитися на інструмент замовчування.

Скарги до комісії не можна подавати анонімно. Як показали перелічені в статті випадки, причиною мовчання постраждалих була, як правило,  єрархія влади, яка притаманна багатьом університетам. Перші свідчення, які порушили мовчання і привели до подальших змін, були анонімними, оскільки люди боялися помсти і тиску. Гарантувати постраждалій людині охорону й безпеку 24/7 неможливо з боку університетів, і відсутність можливости анонімного звернення може суттєво впливати на статистику.

Комісія «виробляє рекомендації», однак не має владних повноважень. Остаточне рішення щодо відсторонення чи звільнення залишається за ректором, що створює колосальний ризик «зам’яти» справу, особливо коли викладач має певний авторитет, роки праці чи дружні стосунки з керівництвом. Зазначу, що згадані рекомендації передбачають виникнення такої ситуації: якщо присутній конфлікт інтересів (наприклад, кривдником є сам ректор або ж людина, з якою доведені його близькі стосунки), остаточне рішення передається його заступникові, однак не передбачені зовнішній незалежний орган, наглядовий механізм, автоматичне залучення освітнього омбудсмена чи урядових структур, тобто конфлікт інтересів насправді не врегульований до кінця.

Попри такі нюанси, ці рекомендації є першими реальними змінами для університетів. Це важлива подія і великий прогрес, але рекомендації — не примус. Тому виші, які захочуть впровадити реальні політики, матимуть інструмент, а які не захочуть, нічого не впровадять. Ми все ще не маємо реального механізму притягнення до відповідальности кривдника. Наприклад, не визначені гарантії відсторонення викладача під час розгляду, чіткі санкції, порядок звільнення, відповідальність за несповіщення, механізми захисту у випадку помсти з боку керівництва тощо.

Для порівняння, у США базовою рамкою є Title IX (федеральний закон про заборону дискримінації за ознакою статі), і кожен університет зобов’язаний (!) мати власну Title IX Policy з чітким описом процедур, санкцій, строків, прав сторін тощо. В ЄС ця рамка більш варіативна, і багато країн мають власні національні політики/рекомендації щодо протидії гендерно зумовленому насильству в сфері освіти. Ступінь їх обов’язковости різний. Натомість Європейський інститут із гендерної рівности рекомендує використовувати опитування, анонімні канали повідомлення, збір даних та моніторинг випадків гендерно зумовленого насильства і харасменту, оскільки дослідження показують, що велика частина випадків насильства не потрапляє в офіційні скарги, отже, без анонімних каналів і регулярних опитувань картина завжди вужча.

Я проаналізувала близька 170 закладів вищої освіти IV рівня акредитації (інститути, університети, академії) в Україні. З них переважна більшість не впровадила нову політику й не оновила старих політик у цьому навчальному році (2025/2026) відповідно до рекомендацій, виданих МОН.

Які ж політики вже діють в українських вишах, можна розглянути на прикладі п’яти найкращих університетів країни, серед яких:

1. Київський національний університет ім. Т. Шевченка.
2. Національний університет «Львівська політехніка».
3. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».
4. Сумський державний університет.
5. Львівський національний університет ім. І. Франка.

КНУ ім. Т. Шевченка та ЛНУ ім. І. Франка мають свої положення, які передбачають протидію дискримінації, недопущення сексуального насильства, розгляд кожного випадку домагань, роботу етичної комісії тощо, однак, як ми встигли пересвідчитися, далеко не завжди ці правила працюють. Попри відомі випадки сексуального насильства, які привернули увагу медіа та правозахисних інституцій, університети так і не впровадили окремих політик протидії сексизму, сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству.

Який же стан справ у інших вишах?

Львівська політехніка має повноцінну політику протидії сексуальним домаганням, насильству й дискримінації. Документ має чіткий нормативний каркас, він регламентує терміни, процедуру подання та розгляд скарг, склад комісії, обов’язки відповідальних людей, а також санкції, психологічну підтримку, превенцію, взаємодію з поліцією і тимчасові заходи безпеки. Як і всюди, фінальне рішення за ректором. Також є проблеми з анонімізацією скарги, однак це вже окрема доволі чітка процедура.

У КПІ ім. І. Сікорського серед документів мені не вдалося знайти окремої процедури щодо саме сексуального насильства і домагань, однак ці питання включені у два документи — «Політику щодо рівності, різноманітності та інклюзії» і «Положення про вирішення конфліктних ситуацій». На жаль, реальний захист постраждалих за цими документами майже відсутній, адже випадки сексуальних домагань і насильства розглядаються тільки як конфліктна ситуація, яку комісія має «врегулювати». Немає спеціальних заходів підтримки постраждалих, процедур безпеки тощо. Це загальна рамка протидії дискримінації та вирішення конфліктів, однак для реального захисту студенток і студентів ця процедура, на жаль, не підходить.

У Сумському державному університеті мені повідомили, що, відповідно до рекомендацій МОН, створили комісію з розгляду скарг щодо дискримінації, сексуальних домагань та підтримки рівности. Комісія має 9 осіб у складі, серед яких 5 жінок і 4 чоловіки, також у складі комісії є практикуюча психологиня, яка за сумісництвом є фахівчинею гендерного ресурсного центру СумДУ. Комісія діє з 21 жовтня 2025 року. До 22 грудня 2025-го планують розробити окреме положення з протидії дискримінації та сексуальним домаганням, яке відповідало б рекомендаціям МОН.

Варто також виокремити Національний університет «Києво-Могилянська академія», який запровадив свою «Політику попередження і боротьби із сексуальними домаганнями» ще в 2019 році, ставши першим українським вишем, що звернув увагу на проблему сексуального насильства і запропонував власне вирішення. Фактично в НаУКМА тоді офіційно заборонили дискримінаційні висловлювання, утиски, мову ворожнечі, сформували засади роботи окремого комітету і передбачили шляхи вирішення ситуацій з приводу домагань і насильства.

Повертаючись до п’ятірки університетів країни, наразі лиш один із них врахував нові рекомендації МОН, ще один має власні політики, які в цілому відповідають цим рекомендаціям. Три університети мають документи, які характеризують сексуальні домагання в межах дискримінації та/чи «конфліктних ситуацій», які можуть виникнути у виші. У випадку КНУ ім. Т. Шевченка комісія з етики спрацьовувала, якщо випадок привертав медійну увагу, але коли справа стосувалася ректора університету, про її роботу достеменно нічого невідомо. В ЛНУ ім. І. Франка етична комісія також працювала, якщо випадки привертали забагато медійної та публічної уваги, однак щосили намагалася захистити викладача, ігноруючи свідчення десятків студент_ів.

Щодо КПІ ім. І. Сікорського мені вдалося знайти інформацію лише про один випадок сексуального насильства: в одному з гуртожитків студент встановив приховану камеру в душі та знімав дівчат. Тоді повідомлялося, нібито адміністрація гуртожитку намагалася «зам’яти» справу, однак вона дійшла до суду.

У своєму Плані дій щодо імплементації принципів гендерної рівности в КПІ говорять про такий момент: «При формуванні плану дій була врахована проблема низького рівня фінансових ресурсів у державному бюджеті для реалізації планів гендерної рівності в університетах».

Однак сама робота комісії створює додаткове навантаження на співробітни_ків, яке в університетах і так чимале. Політика гендерної рівности для вишів діє вже кілька років, але у великій їхній кількості — тільки на папері. Часто через відсутність державного фінансування саме цих програм та інституційної підтримки. Наприклад, у країнах ЄС реалізація гендерної рівности часто є умовою доступу до грантів і частиною державних стратегій, що стимулює впровадження змін та їх дотримання. Українські виші часто змушені реалізовувати це на «добровільних засадах» — так з’являються формальні правила й нібито круглі столи. Університети не мають ресурсів для створення комісій, психологічної підтримки, тренінгів, фахових офісів рівности чи постійного моніторингу. Ніхто не несе відповідальности у випадку недотримання. Це робить політики символічними, а їх виконання фрагментарним і залежним від ентузіазму окремих осіб, а не від державної системи забезпечення прав людей.

Висновки

Розроблення МОН нових методичних рекомендацій — справді важливий і довгоочікуваний крок. За рік, коли на поверхню вийшли десятки історій про сексуальні домагання, зловживання владою та повну безпомічність університетських структур, держава нарешті відреагувала зріло, запропонувавши базовий стандарт, на який можуть орієнтуватися виші. Це сигнал, що проблема більше не може бути «зметеною під килим», що питання безпеки та гідности студенток і студентів стає частиною освітньої політики, а не приватною справою університету.

Водночас важливо чесно визнати: допоки ці норми існують у вигляді рекомендацій, без фінансування, без зовнішнього контролю та без механізмів відповідальности, не можна бути певними, що університети справді змінять практики. В умовах, коли більшість вишів насправді опиняються наодинці з проблемою та не відчувають тиску й контролю згори, є ризик, що ці політики залишаться деклараціями: там, де хотіли б допомогти, можуть не мати ресурсів, а там, де хочуть «зам’яти», мають той самий простір для цього. Реальні зміни потребують не лише правильних документів, а й системної підтримки: окремих офісів рівности, підготовлених фахів_чинь, обов’язкових стандартів і зрозумілих санкцій. Інакше ми знову отримаємо красиві тексти без гарантії, що вони захистять тих, кого мають захищати.

Якщо ви стикалися з сексуальними домаганнями, насильством, дискримінацією за ознакою статі, гендерної ідентичности чи сексуальної орієнтації, можете звернутися по допомогу на Національну гарячу лінію з запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації: 0800 500 335.

Правничу допомогу і супровід у справах надає Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем»: 0800 30 55 90.

Впровадження принципів гендерної рівности в українське законодавство і практики державних органів триває вже кількадесят років. Ми зібрали всі нормативні акти й рубрикували їх за двома принципами: за органом видачі та за сферою регулювання. Перелік буде періодично оновлюватися (поточна версія — середина 2025 року). З метою кращої індексації статті в інтернет-пошуку посилання на документи не подаємо — їх можна знайти за запитом і за назвою на сайтах держорганів.

ЗА ОРГАНОМ ВИДАЧІ

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року (Закон України від 28.06.1996 №254к/96-ВР)

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 р.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 19.12.2024 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» від 20.11.2024 р.

Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій» від 20.11.2024 р.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 30.05.2024 р.

Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству і боротьбу з цими явищами» від 22.05.2024 р.

Закон України «Про протидію торгівлі людьми» від 31.03.2023 р.

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 31.03.2023 р.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» від 20.06.2022 р.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” щодо протидії дискримінації за ознакою статі» від 10.09.2021 р.

Закон України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 14.07.2021 р.

Закон України  «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» від 06.09.2018 р.

Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації» від 13.05.2014 р.

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Указ Президента України №225 від 02.06.2021 р. «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року “Про стратегію людського розвитку”»

Указ Президента України №189 від 11.05.2021 р. «Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна — НАТО на 2021 рік»

Указ Президента України №119 від 24.03.2021 р. «Про Національну стратегію у сфері прав людини»

Указ Президента України №533 від 03.12.2020 р. «Про забезпечення створення безбар’єрного простору в Україні»

Указ Президента України №398 від 21.09.2020 р. «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства»

Указ Президента України №203 від 26.05.2020 р. «Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна — НАТО на 2020 рік»

Указ Президента України №722 від 30.09.2019 р. «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року»

Указ Президента України №274 від 18.05.2019 р. «Про День батька»

Указ Президента України №1135 від 26.07.2005 р. «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Указ Президента України №283 від 25.04.2001 р. «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні»

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Постанова Кабінету Міністрів України №997 від 28.12.2018 р. (редакція від 21.07.2025 р.) «Питання проведення гендерно-правової експертизи»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №439-р від 02.05.2025 р. «Деякі питання реалізації Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №752-р від 12.08.2022 р. (редакція від 02.05.2025 р.) «Про схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затвердження операційного плану з її реалізації на 2022–2024 роки»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №366-р від 14.04.2021 р. (редакція від 25.03.2025 р.)  «Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1190-р від 29.11.2024 р. «Деякі питання забезпечення досягнення Цілей сталого розвитку в Україні»

Постанова Кабінету Міністрів України №658 від 22.08.2018 р. (редакція від 28.03.2024 р.) «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №815-р від 15.09.2023 р. «Про схвалення Національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації на 2023–2025 роки»

Постанова Кабінету Міністрів України №784від 02.09.2020 р.  (редакція від 19.05.2023 р.)  «Про утворення Комісії з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №79-р від 27.01.2023 р. «Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції комунікації у сфері гендерної рівності»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1163-р від 20.12.2022 р. «Про схвалення Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та затвердження операційного плану заходів на 2022–2024 роки з її реалізації»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1544-р від 28.10.2020 р.   (редакція від 16.12.2022 р.) «Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року».

Постанова Кабінету Міністрів України №655 від 22.08.2018 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №654 від 22.08.2018 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №824 від 21.08.2019 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження типових положень про денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, та спеціалізовану службу первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №417 від 23.05.2012 р. (редакція від 01.06.2021 р.) «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №728-р від 10.10.2018 р. (редакція від 02.03.2021 р.) «Про схвалення Концепції Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року»

Постанова Кабінету Міністрів України №145 від 24.02.2021 р. «Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1578-р від 16 грудня 2020 р. «Про затвердження плану заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1517-р від 02.12.2020 р. «Питання збору даних для моніторингу гендерної рівності»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1277-р від 21.10.2020 р. «Про участь Уряду України у міжнародній ініціативі “Коаліції дій для сприяння досягненню гендерної рівності”»

Постанова Кабінету Міністрів України №930 від 09.10.2020 р. «Деякі питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Постанова Кабінету Міністрів України №273 від 11.04.2018 р. (редакція від 26.09.2020 р.) «Про затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1393-р від 23.11.2015 р. (редакція від 26.09.2020 р.) «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1127-р від 16.09.2020 р. «Про схвалення проекту листа Уряду України до секретаріату Міжнародної коаліції за рівну оплату праці (ЕРІС)»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1128-р від 16.09.2020 р. «Про схвалення Концепції комунікації у сфері гендерної рівності»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №634-р від 05.09.2018 р. (редакція від 19.05.2020 р.) «Про затвердження Національного плану дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року».

Розпорядження Кабінету Міністрів України №505-р від 06.05.2020 р. «Про схвалення проекту листа Уряду України до Міністерства Європи та закордонних справ Французької Республіки щодо участі Уряду України у міжнародній ініціативі “Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності»

Постанова Кабінету Міністрів України №234 від 20.03.2019 р. (редакція від 04.03.2020 р.) «Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №783 від 22.08.2012 р. (редакція від 04.03.2020 р.) «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №686-р від 21.08.2019 р. «Питання збору даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку»

Постанова Кабінету Міністрів України №1087 від 05.09.2007 р. (редакція від 19.06.2019 р.) «Про консультативно-дорадчий орган з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання та протидії домашньому насильству та протидії торгівлі людьми»

Постанова Кабінету Міністрів України №462 від 05.06.2019 р. «Про внесення змін до Порядку проведення конкурсу на заняття посад державної служби»

Постанова Кабінету Міністрів України №437 від 22.05.2019 р. «Питання українського правопису»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №121-р від 20.02.2019 р. «Про участь делегації Уряду України у 63-й сесії Комісії ООН зі становища жінок»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №113-р від 24.02.2016 р. (редакція від 05.09.2018 р.) «Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2020 року»

Постанова Кабінету Міністрів України №1106 від 25.10.2017 р. «Про виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони»

Постанова Кабінету Міністрів України №390 від 07.06.2017 р. «Про Урядового Уповноваженого з питань гендерної політики»

Постанова Кабінету Міністрів України №660 від 25.07.2012 р. (редакція від 01.01.2017 р.) «Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №161-р від 16.03.2016 р. «Про схвалення стратегії подолання бідності»

Постанова Кабінету Міністрів України №717 від 26.09.2013 р. (редакція від 10.06.2015 р.) «Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1002-р від 21.11.2012 р. «Про схвалення Концепції Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року»

Постанова Кабінету Міністрів України №1834 від 27.12.2006 р. «Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року»

Постанова Кабінету Міністрів України №479 від 06.05.2001 р. (редакція від 04.09.2003 р.) «Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001–2005 роки»

МІНІСТЕРСТВА УКРАЇНИ

Наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства внутрішніх справ України №369/180 від 13.03.2019 р. (редакція від 25.01.2024 р.) «Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства»

Наказ Міністерства освіти і науки України №675 від 05.06.2023 р. «Про затвердження Порядку здійснення експертизи, надання грифів навчальній літературі та навчальним програмам»

Наказ Міністерства соціальної політики України №1434 від 01.10.2018 р.  (редакція від 28.12.2021 р.) «Про затвердження Типової програми для кривдників»

Наказ Міністерства освіти України  № 1182 від 05.11.2021 р. «Про затвердження Методології та критеріїв проведення гендерного аудиту закладів освіти»

Наказ Міністерства соціальної політики України № 448 від 09.08.2021 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення гендерного аудиту підприємствами, установами та організаціями»

Наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №1574 від 18.08.2020 р. «Про затвердження зміни №9 до національного класифікатора ДК 003:2010»

Наказ Міністерства соціальної політики України №257 від 14.04.2020 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо оцінювання гендерного впливу галузевих реформ»

Наказ Міністерства соціальної політики України №108 від 13.02.2020 р. «Про деякі питання діяльності Експертної ради з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі»

Наказ Міністерства соціальної політики України №87 від 07.02.2020 р. «Про утворення Міжвідомчої робочої групи з координації питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Наказ Міністерства соціальної політики України №86 від 07.02.2020 р. «Про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів»

Наказ Міністерства оборони України №26 від 05.02.2020 р. «Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно військове звання молодшого лейтенанта запасу»

Наказ Міністерства соціальної політики України №56 від 29.01.2020 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у трудових відносинах»

Наказ Міністерства юстиції України №33 від 12.03.2019 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо ідентифікації випадків ґендерної дискримінації та механізм надання правової допомоги»

Наказ Міністерства оборони України №57 від 13.02.2019 р. «Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу»

Наказ Міністерства фінансів України №1 від 02.01.2019 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо впровадження та застосування гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі»

Наказ Міністерства оборони України №627 від 13.12.2018 р. «Про затвердження переліків військово-облікових спеціальностей і штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу і тарифних переліків посад вищезазначених військовослужбовців»

Наказ Міністерства соціальної політики України  №1852 від 11.12.2018 р. «Про утворення Державної установи “Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей”»

Наказ Міністерства юстиції України №3719/5 від 27.11.2018 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій з проведення ґендерно-правової експертизи актів законодавства та проектів нормативно-правових актів, визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2006 року №42/5»

Наказ Міністерства юстиції України та Координаційного центру з надання правової допомоги №95 від 22.11.2018 р. «Про затвердження Ґендерної стратегії системи надання безоплатної правової допомоги»

Наказ Міністерства юстиції України №2260/5 від 03.07.2018 р. «Про затвердження Змін до Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги»

Наказ Міністерства соціальної політики України №366 від 18.06.2012 р.  (редакція від 06.05.2016 р.) «Про затвердження форм заяв про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, журналу реєстрації заяв осіб, які мають намір отримати статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, розписки про нерозголошення відомостей, облікової картки особи, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, журналу реєстрації видачі довідок про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики України №578 від 14.09.2012 р. «Про затвердження форм оцінки потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми; плану реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми; обліку осіб, які постраждали від торгівлі людьми; звіту щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики №345 від 08.06.2012 р. «Про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі»

Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту №3036 від 06.09.2010 р. «Про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі»

Наказ Міністерства освіти і науки України №839 від 10.09.2009 р. «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту»

Наказ Міністерства охорони здоров’я України №256 від 29.12.1993 р. «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Втратив чинність на підставі Наказу МОЗ №1254 від 13.10.2017 р.  (підстава z1508-17)

ІНШЕ

Наказ Національного агентства України з питань державної служби №80-20 від 20.05.2020 р. «Про затвердження форми звітності КСДС “Звіт про кількісний склад державних службовців”»

Наказ Державної служби статистики України №97 від 01.03.2019 р. «Про утворення міжвідомчої робочої групи з питань гармонізації національних показників ґендерної рівності до міжнародних стандартів»

Наказ командувача Національної гвардії України № 911 від 27.12.2017 р. «Про затвердження Інструкції про заходи контролю за зверненнями громадян, які містять інформацію щодо дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань у НГУ».

Лист МОН України № 1/11-1267 від 05.02. 2016 р. «Про посилення діяльності щодо впровадження ґендерного компоненту в освіту»

ЗА СФЕРОЮ

ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 12.09.2025 р.

Закон України «Про зайнятість населення» від 12.09.2025 р.

Стаття 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 19.12.2024 р.

Розпорядження Кабінету Міністрів України №161-р від 16.03.2016 р. «Про схвалення стратегії подолання бідності»

Статті 26, 29, 33, 51, 55, 56, 60, 60-1, 60-2, 63, 77-3, 176, 177, 178, 179, 181, 182, 182-1, 184, 185, 186, 186-1, 232 Кодексу законів про працю України

Статті 4, 10, 11, 17, 18, 18-1, 19, 19-1, 24, 25, 26 Закону України «Про відпустки»

Наказ Міністерства охорони здоров’я України №256 від 29.12.1993 р. «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Втратив чинність на підставі Наказу МОЗ №1254 від 13.10.2017 р. (підстава z1508-17)

ОСВІТА

Закон України «Про освіту» від 12.09.2025 р.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 19.12.2024 р.

Наказ Міністерства освіти і науки України №675 від 05.06.2023 р. «Про затвердження Порядку здійснення експертизи, надання грифів навчальній літературі та навчальним програмам»

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1163-р від 20.12.2022 р. «Про схвалення Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та затвердження операційного плану заходів на 2022–2024 роки з її реалізації»

Наказ Міністерства освіти України №1182 від 05.11.2021 р. «Про затвердження Методології та критеріїв проведення гендерного аудиту закладів освіти»

Постанова Кабінету Міністрів України №491 від 06.06.2018 р. «Деякі питання освітнього омбудсмена»

Постанова Кабінету Міністрів України №273 від 11.04.2018 р. (редакція від 26.09.2020 р.) «Про затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року»

Лист МОН України №1/11-1267 від 05.02. 2016 р. «Про посилення діяльності щодо впровадження ґендерного компоненту в освіту»

Наказ Міністерства освіти і науки України №839 від 10.09.2009 р. «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту»

ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 19.12.2024 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» від 20.11.2024 р.

Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству і боротьбу з цими явищами» від 22.05.2024 р.

Постанова Кабінету Міністрів України №658 від 22.08.2018 р. (редакція від 28.03.2024 р.) «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі»

Наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства внутрішніх справ України №369/180 від 13.03.2019 р. (редакція від 25.01.2024 р.) «Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства»

Постанова Кабінету Міністрів України №655 від 22.08.2018 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №654 від 22.08.2018 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Постанова Кабінету Міністрів України №824 від 21.08.2019 р. (редакція від 14.12.2022 р.) «Про затвердження типових положень про денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, та спеціалізовану службу первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» від 20.06.2022 р.

Постанова Кабінету Міністрів України №145 від 24.02.2021 р. «Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року»

Указ Президента України №398 від 21.09.2020 р. «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства»

Постанова Кабінету Міністрів України №234 від 20.03.2019 р. (редакція від 04.03.2020 р.) «Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі»

Наказ Міністерства соціальної політики України №1852 від 11.12.2018 р. «Про утворення Державної установи “Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей”»

Стаття 126-1 «Домашнє насильство» Кримінального кодексу України

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 19.12.2024 р.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» від 20.06.2022 р.

Указ Президента України №398 від 21.09.2020 р. «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства»

Наказ Міністерства соціальної політики України №1852 від 11.12.2018 р. «Про утворення Державної установи “Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей”»

Стаття 152 «Зґвалтування» Кримінального кодексу України

Стаття 153 «Сексуальне насильство» Кримінального кодексу України

Стаття 154 «Примушування до вступу в статевий зв’язок» Кримінального кодексу України

ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ

Закон України «Про протидію торгівлі людьми» від 31.03.2023 р.

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» від 20.06.2022 р.

Постанова Кабінету Міністрів України №417 від 23.05.2012 р. (редакція від 01.06.2021 р.) «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»

Постанова Кабінету Міністрів України №783 від 22.08.2012 р. (редакція від 04.03.2020 р.) «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики України №1852 від 11.12.2018 р. «Про утворення Державної установи “Кол-центр Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей”»

Постанова Кабінету Міністрів України №660 від 25.07.2012 р. (редакція від 01.01.2017 р.) «Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики України №366 від 18.06.2012 р. (редакція від 06.05.2016 р.) «Про затвердження форм заяв про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; журналу реєстрації заяв осіб, які мають намір отримати статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми; розписки про нерозголошення відомостей, облікової картки особи, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми; журналу реєстрації видачі довідок про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми»

Наказ Міністерства соціальної політики України №578 від 14.09.2012 р. «Про затвердження форм оцінки потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми; плану реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми; обліку осіб, які постраждали від торгівлі людьми; звіту щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми»

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО ПОВ’ЯЗАНЕ З КОНФЛІКТОМ (СНПК)

Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо запобігання випадкам уникнення кримінальної відповідальності особами, які вчинили кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України» від 26.02.2025 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» від 20.11.2024 р.

Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій» від 20.11.2024 р.

Стаття 438 «Порушення законів та звичаїв війни» Кримінального кодексу України

МАТЕРИНСТВО ТА БАТЬКІВСТВО

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 01.10.2023 р.

Указ Президента України №274 від 18.05.2019 р. «Про День батька»

Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 22.03.2001 р.

Конвенція про охорону материнства від 15.06.2000 р.

Статті 26, 29, 33, 51, 55, 56, 60, 60-1, 60-2, 63, 77-3, 176, 177, 178, 179, 181, 182, 182-1, 184, 185, 186, 186-1, 232 Кодексу законів про працю України

Статті 5, 141 Сімейного кодексу України

Статті 4, 10, 11, 17, 18, 18-1, 19, 19-1, 24, 25, 26 Закону України «Про відпустки»

СЕКСУАЛЬНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ГЕНДЕРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ (СОГІ) ТА ЛГБТ+

Закон України «Про медіа» від 01.01.2025 р.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” та інших законів України щодо імплементації норм європейського законодавства у національне законодавство України шляхом імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу у сфері аудіовізуальної реклами (Європейської конвенції про транскордонне телебачення, Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіапослуги від 10 березня 2010 року із змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14 листопада 2018 року)» від 30.05.2023 р.

Закон України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 14.07.2021 р.

ЖІНКИ В АРМІЇ

Закон України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 12.09.2025 р.

Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 31.08.2025 р.

Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 18.12.2024 р.

Закон України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України» від 14.07.2021 р.

Наказ Міністерства оборони України №57 від 13.02.2019 р. «Про затвердження змін до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, Переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Переліку військово-облікових спеціальностей, за якими може бути присвоєно первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу»

Наказ Міністерства оборони України №627 від 13.12.2018 р. «Про затвердження переліків військово-облікових спеціальностей і штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу і тарифних переліків посад вищезазначених військовослужбовців»

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» від 06.09.2018 р.

Наказ командувача Національної гвардії України №911 від 27.12.2017 р. «Про затвердження Інструкції про заходи контролю за зверненнями громадян, які містять інформацію щодо дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань у НГУ»

МЕДІА ТА РЕКЛАМА

Закон України «Про медіа» від 01.01.2025 р.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” та інших законів України щодо імплементації норм європейського законодавства у національне законодавство України шляхом імплементації окремих положень законодавства Європейського Союзу у сфері аудіовізуальної реклами (Європейської конвенції про транскордонне телебачення, Директиви Європейського парламенту та Ради 2010/13/ЄС про аудіовізуальні медіапослуги від 10 березня 2010 року із змінами, внесеними Директивою (ЄС) 2018/1808 від 14 листопада 2018 року)» від 30.05.2023 р.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” щодо протидії дискримінації за ознакою статі» від 10.09.2021 р.

Розпорядження Кабінету Міністрів України №1128-р від 16.09.2020 р. «Про схвалення Концепції комунікації у сфері гендерної рівності»

Проблематика визначення

Проблема полягає передусім у відсутности єдиного офіційного визначення або тлумачення терміна «гендерно зумовлене насильство» (ГЗН) як на національному, так і на міжнародному рівні.

Термін у такому формулюванні в українське законодавство не введений, але є термін «насильство за ознакою статі». До 19 грудня 2024 року термін «насильство за ознакою статі» був введений лише в Закон України «Про рівні права та можливості», однак окремої статті, яка містила б тлумачення, чим є таке насильство, які його прояви та відповідальність за нього, не було.

З 19 грудня 2024 року набув чинності Закон України 3733-ІХ, який був ухвалений Верховною Радою в травні 2024 року у межах реалізації стратегії імплементації Стамбульської конвенції — Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.

Більше про імплементацію Стамбульської конвенції читайте в статті Христини Кіт.

Отже, в українське законодавство імплементується термін «насильство за ознакою статі», який у цьому контексті можна вживати як паралельну форму до «гендерно зумовленого насильства», але розділяти їх як юридичні терміни. Згідно зі статтею 173-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення насильство за ознакою статі — це умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, спрямованих проти конкретної особи через її належність до певної статі, чи стереотипні уявлення про соціальні ролі (становище, обов’язки, поведінка тощо) жінки або чоловіка в суспільстві, внаслідок чого була завдана шкода фізичному (без спричинення тілесних ушкоджень) або психічному здоров’ю потерпілої людини.

Гендерно зумовлене насильство — одне з найпоширеніших порушень прав людини, внаслідок якого непропорційно часто стають потерпілими саме жінки та дівчата.

Гендерні експерт(к)и та юрист(к)и наполягають на тому, що при фізичному насильстві, яке супроводжується тілесними ушкодженнями (що виключене із законодавчого визначення наразі), варто враховувати гендерну зумовленість злочину як додатковий чинник. Отже, можна сформулювати альтернативне визначення гендерно зумовленого насильства, згідно з яким:

гендерно зумовлене насильство — це загальний термін для будь-яких шкідливих дій, які вчиняються проти волі людини та ґрунтуються на соціально приписаних відмінностях між чоловіками й жінками.

Є ще декілька нормативних визначень, якими, зокрема, послуговуються міжнародні правозахисні органи в своїх доповідях та звітах.

Керівництво з інтеграції заходів щодо протидії гендерно зумовленому насильству до гуманітарної діяльности	Гендерно зумовлене насильство — «загальний термін для будь-якого акту завдання шкоди, що вчиняється проти волі особи і пояснюється соціальними (гендерними) відмінностями між чоловіками і жінками, викликає серйозну і зростаючу стурбованість в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій».
Директива 2012/29/ЄС Європейського парламенту та Ради 2012 року, що встановлює мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту жертв злочинів (Директива про права жертви).	Гендерно зумовлене насильство — «насильство, спрямоване проти будь-якої особи за ознакою статі, гендерної ідентичності або гендерного самовираження, або якщо воно зачіпає осіб конкретної статі непропорційно». А також «форма дискримінації та порушення основних свобод потерпілої особи».

Отже, фактично гендерно зумовлене насильство — це насильство (в будь-якій його формі), спрямоване проти особи через її гендерну належність, або ж те насильство, що непропорційно впливає на осіб певної статі. ГЗН можуть зазнавати як жінки, так і чоловіки, однак більшість потерпілих становлять саме жінки та дівчата. Серед причин, що впливають на це, є й дисбаланс влади, тобто насильство чиниться, щоби принизити й змусити людину почуватися нижчою за статусом та можливостями.

Причини, підстави та наслідки ГЗН

Гендерно зумовлене насильство тривалий час сприймалось як норма, наприклад, домашнє насильство (фізичне, сексуальне, психологічне чи економічне) також часто можна асоціювати з гендерно зумовленим, адже серед його підстав — глибока вкоріненість ГЗН у патріархальній культурі, яка закріплює нерівність між жінками й чоловіками, визначаючи «традиційні ролі»: чоловік сприймається як «голова родини», що має владу та контроль, а жінка — як підлегла та відповідальна за сім’ю і виховання дітей. Таке насильство часто розглядається як «приватна справа», що заважає втручанню суспільства та правоохоронних органів, адже навіть попри зазначену відповідальність, без прямої заяви потерпілої та відповідальної роботи представник_ів влади ця відповідальність не буде накладена, а радше навпаки — потреба в ній нівелюється виразами на кшталт «б’є — значить любить» і «справа сімейна, не втручайтеся».

Серед інших причин ГЗН:

• Дискримінаційні закони та слабкий правовий захист. Лише після ратифікації Стамбульської конвенції (липень 2022 р.) Україна поступово змінює законодавство до її норм, роблячи його ефективнішим у питаннях протидії та запобіганню насильству. Однак впливовими залишаються проблеми корупції та впливу соціального статусу для уникнення відповідальности, недостатній захист потерпілих від насильства (мала кількість притулків, обмежений доступ до правової допомоги тощо).

• Економічна залежність та соціальна вразливість. Жінки частіше обіймають менш оплачувані посади, що ускладнює фінансову незалежність. Натомість це призводить до неможливости розірвання стосунків через ризик втрати житла, а також обмежує можливості для здобуття освіти та/чи кар’єрного зростання. Крім того, сюди ж входить вразливість економічно залежних груп — безробітні жінки, соло-мами, жінки з сільської місцевости та інші.

• Вплив алкоголю, наркотиків та психічних розладів. Алкоголь і наркотики часто стають тригером агресивної поведінки, особливо в сімейних стосунках, однак вони не є першопричиною насильства, а радше чинником, що загострює проблеми, спричинені патріархальними нормами та особистісними рисами. Деякі психічні розлади також можуть сприяти жорстокій поведінці, але більшість кривдник_ів не мають клінічно підтверджених психічних відхилень.

• Гендерні ролі, виховання та вплив масової культури. Виховання у дусі «жінка повинна терпіти заради сім’ї» сприяє толеруванню насильства, а ідеї на кшталт «чоловік не плаче» і токсична маскулінність підсилюють агресивні моделі поведінки. Все це супроводжується романтизацією насильства й токсичних стосунків у медіа та продуктах масової культури, сексуалізацією та об’єктивацією жінок, публічним сексизмом тощо.

Окремо в контекст України варто вписати вплив війни та повномасштабного вторгнення на гендерно зумовлене насильство. Російсько-українська війна почалася в 2014 році, а повномасштабне вторгнення — 24 лютого 2022-го. Весь цей період дослідни_ки та юрист(к)и фіксують зростання гендерно зумовленого насильства. Мовиться не лише про безпосередньо фізичне, психологічне чи сексуальне насильство як на прифронтових, так і на тимчасово окупованих територіях, але й у цілому про вплив збройної агресії на цивільне населення.

В умовах війни часто посилюються стереотипи про ролі жінок і чоловіків у суспільному й політичному житті, що негативно впливає на представництво жінок у таких процесах. Наприклад, у 2020 році до складу тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на окремих територіях сходу України ввійшли лише дві жінки від України, до посадових обов’язків яких належать гуманітарні та соціально-економічні питання.

Після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року майже третина українц_ів були вимушені покинути свої домівки. Вимушене переміщення негативно впливає на всіх громадян, але з урахуванням проявів дискримінації та гендерних стереотипів вплив на жінок є більшим і проявляється в ускладнених можливостях працевлаштування, нижчому рівні доходу, більшій залежности від соціальних виплат, більшому обсязі неоплачуваної доглядової роботи та, відповідно, звуженні можливостей участи в суспільному та політичному житті.

Війна також збільшує ризик сексуального насильства. Жінки та дівчата вважають, що піддаються підвищеному ризику сексуального насильства на пунктах пропуску в’їзду/виїзду з окупованих територій, а також на непідконтрольних Україні територіях. Однак цей самий ризик підвищується й щодо чоловіків.

Станом на 14 січня 2025 року в Україні від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), постраждали 432 особи, з них: 377 чоловіків, 255 жінок, 14 дітей (12 дівчат, два хлопці). Ця статистика не є повноцінною, оскільки не всі потерпілі звертаються до уряду, також є значна кількість загиблих на окупованих територіях, сліди насильства над якими були виявлені вже при ексгумації. Крім того, велика частина української території досі під окупацією, тож визначити реальний рівень насильства та його розподіл відповідно до гендерного чинника неможливо.

Види гендерно зумовленого насильства

Стандартне виокремлення видів насильства зазвичай містить:

• фізичне;
• сексуальне;
• психологічне;
• економічне.

Деякі з цих видів насильства можуть мати різні прояви або навіть підпункти, відповідальність за які в українському законодавстві прописана окремо. Що стосується гендерно зумовленого насильства (в українському законодавстві є лише формулювання «насильство за ознакою статі»), то тут варто розрізняти фізичний, психологічний та економічний його характер (стаття 173-6 КУпАП).

Згідно зі Стамбульською конвенцією до гендерно зумовленого насильства належать:

1. фізичне насильство;
2. психологічне насильство;
3. сексуальне насильство;
4. економічне насильство;
5. домашнє насильство;
6. переслідування;
7. зґвалтування;
8. сексуальні домагання;
9. каліцтво жіночих геніталій;
10. примусова стерилізація;
11. * примусовий аборт;
12. примусовий шлюб;
13. злочини в ім’я так званої честі;
14. насильство в інституційному середовищі;
15. насильство у воєнних, конфліктних та постконфліктних ситуаціях;
16. торгівля людьми;
17. гендерна дискримінація.

Кожен вид насильства можна деталізувати, щоб чітко прописати всі можливі форми, за які має наступати відповідальність кривдни_ка. Приміром, до фізичного насильства належать: побиття, удушення, штовхання, напад, застосування зброї та навіть убивство. Торгівля людьми часто розуміється як підвид сексуального насильства, у випадку якщо мовиться про проституцію чи інші форми сексуальної експлуатації. Психологічне насильство — це не лише шантаж і погрози, але й наклеп чи словесні образи. Проаналізуймо їх докладніше.

Аб’юз, харасмент чи домагання: в чому різниця

Українське законодавство дає лише визначення сексуальних домагань. Згідно зі ст. 173-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення сексуальні домагання — це умисне вчинення проти бажання особи образливих і принизливих дій сексуального характеру, які можуть виражатися вербально (словами) чи невербально (жестами, рухами тіла), зокрема й з використанням електронних комунікацій.

Таке визначення почало діяти 19 грудня 2024 року, так само як визначення насильства за ознакою статі, відповідно до ухвали Закону 3733-ІХ. Раніше Закон України «Про рівні права та можливості жінок і чоловіків» визначав сексуальні домагання як дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування.

Отже, нова редакція вводить поняття «бажаности» чи «небажаности» певних дій. Якщо дії відбуваються проти бажання особи і порушують її особисті кордони, вони можуть бути розцінені як сексуальне домагання. Попри те що деяка поведінка може бути коректною між людьми у рівноцінних взаєминах, нова редакція виключає відносини підпорядкування як обов’язковий чинник для визначення дій як сексуальних домагань.

Іноді сексуальні домагання також називають харасментом, однак таке поняття в українському законодавстві відсутнє. Дослівно з англійської харасмент — це переслідування або домагання. ООН називає харасментом докучання, сексуальні натяки, жести та інші дії, які можуть образити або принизити іншу людину; дії, які порушують недоторканність приватного життя іншої людини.

За Словником гендерних термінів харасмент — це форма дискримінації, яка охоплює будь-яку небажану та настирливу словесну і фізичну поведінку, що ображає або принижує людину, порушує недоторканність її приватного життя.

Аб’юз може бути більш широким або навіть узагальнювальним поняттям, бо передбачає більше видів насильства. Дослівно з англійської аб’юз  — це зловживання або насильство. Як термін він також відсутній в українському законодавстві, однак Словник гендерних термінів визначає аб’юз як психологічне, фізичне, сексуальне, економічне насильство, що відбувається всередині близьких стосунків і часто маскується під турботу. Насильство, що чиниться в сім’ї, наприклад, чоловіком над жінкою, теж можна назвати гендерно зумовленим.

Сексуальне насильство чи зґвалтування?

Стаття 153 Кримінального кодексу України подає таке визначення:

Сексуальне насильство — це вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи.

Стаття 152 Кримінального кодексу України дає окреме визначення зґвалтування:

Зґвалтування — це вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

Отже, українське законодавство розрізняє поняття «зґвалтування» та «сексуальне насильство», об’єднуючи їх як кримінальні правопорушення проти статевої свободи й статевої недоторканности особи. Однак в українській практиці часто виникають складнощі з визначенням сексуального насильства, оскільки не до кінця зрозумілою є концепція «добровільної згоди».

Стамбульська конвенція містить так звану формулу 4P, яка дозволяє сформувати комплексний і системний підхід для боротьби із сексуальним насильством: prevention — запобігання; protection — захист; prosecution — переслідування; coordination policies — скоординована політика.

Також Стамбульська конвенція має одну загальну 36 статтю «Сексуальне насильство, в тому числі зґвалтування», яка звучить так:

1. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб було криміналізовано такі форми умисної поведінки:

a) здійснення, без згоди, вагінального, анального або орального проникнення сексуального характеру в тіло іншої особи з використанням будь-якої частини тіла або предмета;

b) здійснення, без згоди, інших актів сексуального характеру з особою;

c) примушування іншої особи до здійснення, без згоди, актів сексуального характеру з третьою особою.

2. Згода має бути надана добровільно як результат вільного волевиявлення особи, отриманого в контексті супутніх обставин.

3. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб положення пункту 1 також застосовувалися до актів, учинених проти колишніх чи теперішніх подружжів або партнерів, як це визнається національним законодавством.

Сексуальне насильство — це завжди гендерно зумовлене насильство. Так само сексуальне насильство може бути формою домашнього насильства, в такому випадку воно визначається як протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього члена сім’ї.

Прояви сексуального насильства:

• примушування до небажаних статевих стосунків;
• доторки до інтимних частин тіла без згоди особи;
• примушування до спостерігання за статевим актом між іншими людьми (як також дивитися порнопродукцію);
• примушування до статевого акту з третьою особою;
• примушування до заняття проституцією.

Окрім того, до сексуального насильства в сім’ї належить інцест — сексуальні стосунки між близькими родич(к)ами: батьком і донькою, матір’ю і сином, братом і сестрою та інші.

Сексуальне насильство є серйозним порушенням прав людини, яке можна розцінювати як міжнародний злочин, особливо якщо він вчинений в умовах конфлікту. Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, стосується окремих випадків або типових проявів практики сексуального насильства, тобто зґвалтування, сексуального рабства, примусової проституції, примусової вагітности, примусової стерилізації або будь-якої іншої форми сексуального насильства порівняної тяжкости, скоєних проти жінок, чоловіків, дівчат чи хлопців. Такі окремі випадки або типові прояви виникають у конфліктних або постконфліктних ситуаціях чи інших небезпечних ситуаціях (наприклад, політична ворожнеча). Вони також мають безпосередній або непрямий зв’язок із самим конфліктом або політичною ворожнечею, тобто часовий, географічний та/або причинно-наслідковий зв’язок. Окрім міжнародного характеру ймовірних злочинів (ними залежно від обставин можуть бути воєнні злочини, злочини проти людяности, акти катувань або геноциду), зв’язок із конфліктом може бути очевидним, зважаючи на профіль та мотивацію кривдника, профіль жертви, атмосферу безкарности/ослабленої спроможности держави, транскордонні аспекти та/або той факт, що вони порушують умови угоди про припинення вогню.

Варто наголосити, що Конвенцією про захист цивільного населення під час війни передбачено, що жінки потребують особливого захисту від будь-якого зазіхання на їхню честь, зокрема захисту від зґвалтування, примушування до проституції чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність. Отже, сексуальне насильство під час воєнних дій та збройного конфлікту — не просто кримінальний злочин чи різновид гендерно зумовленого насильства, а порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини.

Інші форми сексуального насильства та відповідні нормативно-правові акти
Сексуальне рабство	Законодавчого визначення цієї форми насильства в Україні немає. За ці злочини передбачена кримінальна відповідальність за ст. 149 ККУ (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини).
	Стамбульська конвенція також не дає визначення «сексуальному рабству». Існує окрема Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.
Примус до проституції	Стаття 303 Кримінального кодексу України визначає сутенерство як дії особи із забезпечення заняття проституцією іншою особою.
Примусова вагітність, примусова стерилізація, примусові аборти	Стаття 303 Кримінального кодексу України визначає примушування до вступу в статевий зв’язок як примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою.В абзаці 1 ч. 5 ст. 281 Цивільного кодексу України зазначено: «Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи».Стаття 134 Кримінального кодексу України «Незаконне проведення аборту або стерилізації» визначає відповідальність за примушування.Стаття 151-2 Кримінального кодексу України визначає відповідальність за примушування до шлюбу.
	Стаття 39 Стамбульської конвенції «Примусовий аборт та примусова стерилізація» визначає, що мають бути криміналізованими:а) проведення аборту жінці без її попередньої та інформованої згоди;b) проведення хірургічного втручання, метою або наслідком якого є припинення здатности жінки до природної репродукції без її попередньої й інформованої згоди або розуміння процедури.
Калічення жіночих статевих органів (каліцтво жіночих геніталій)	В українському законодавстві не виокремлене. Прирівнюється до тяжких тілесних ушкоджень.
	Стаття 38 Стамбульської конвенції «Каліцтво жіночих геніталій» вимагає криміналізувати:a) видалення, інфібуляцію або здійснення будь-якого іншого каліцтва в цілому або частково великих статевих губ, малих статевих губ або клітора;      b) примушування жінки до того, щоб вона зазнала актів, перелічених у підпункті «a», або схилення її до цього;       c) підбурювання, примушування дівчини до того, щоб вона зазнала актів, перелічених у підпункті «a», або схилення її до цього.

Фізичне, психологічне та економічне насильство — чи є межа між ними

Згідно з українським законодавством до насильства за ознакою статі належать діяння фізичного характеру, які завдають шкоди, але без спричинення тілесних ушкоджень. Отже, загалом можна сказати: щодо фізичного насильства в усіх його проявах відсутнє визначення як різновиду гендерно зумовленого насильства, тому розглядати його можна в розрізі насильницьких дій загалом або ж домашнього насильства.

П. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. визначає фізичне насильство як форму домашнього насильства, що охоплює ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, завдання побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Стамбульська конвенція має окрему статтю 35 «Фізичне насильство», вимагаючи від сторін, які ратифікували Конвенцію, криміналізувати будь-яку таку навмисну поведінку.

Важливо враховувати, що фізичний напад або катування майже завжди супроводжуються словесними образами та психічною травмою, тож фізичне насильство неодмінно тягне за собою насильство психологічне. Якщо фізичне насильство чиниться супроти дітей, часто це може супроводжуватися виникненням страху дорослих, особливо батьків. Якщо ж насильство чинить чоловік над жінкою, то, відповідно, може  розвинутися страх перед чоловіками, що є психологічною травмою. Також фізичне насильство може призводити до агресії, боязні фізичного контакту, зокрема такого, як рукостискання, обійми, дотики без згоди, різкі рухи тощо.

Дія або бездіяльність психологічного характеру належать до насильства за ознакою статі у випадку, якщо встановлене завдання шкоди психічному здоров’ю потерпілої людини. Тривалий час психологічне насильство не визначалось узагалі як різновид гендерно зумовленого насильства. Психологічне насильство не завжди й необов’язково призводить до шкоди психічному здоров’ю чи розвитку тривалих травм, які впливають на подальше життя, однак це не зменшує його тяжкости.

Прояви психологічного насильства:

• ігнорування почуттів особи;
• образа переконань, що мають цінність для особи, її віросповідання, національної, расової приналежности або походження; соціального статусу;
• переслідування, залякування;
• погрози вбити чи скалічити (як також дітей);
• підбурювання до самогубства;
• примус до протизаконних дій;
• погрози відібрати дітей;
• приниження особистости;
• постійна критика та насмішки;
• безпідставні звинувачення та формування почуття провини;
• обмеження в самореалізації, навчанні, роботі;
• обмеження в контактах з близькими та друзями, у виборі кола спілкування;
• примушування до спостереження за насильством над іншими людьми чи тваринами тощо.

Психологічне насильство часто спричиняє депресії, нервові розлади, загострення хронічних недуг, а в окремих випадках може навіть призвести до самогубства. Психологічне насильство в сім’ї супроводжує всі інші види насильства.

Зокрема, економічне та психологічне насильство пов’язані майже в 100% випадків. Це відбувається через те, що економічне насильство часто є наслідком та/або інструментом приниження й ігнорування потреб іншої особи.

Економічне насильство, по суті, є інструментом психологічного контролю.

Наприклад, заборона на працю партнерки може бути подана під проявом турботи («я не хочу. щоб ти перевтомлювалась»), за якою не завжди може ховатися бажання контролю, обмеження кола спілкування тощо. Це є проявом психологічного насильства.

Унаслідок відсутности роботи потерпіла особа часто перебуває на повному фінансовому утриманні іншої особи, тож, відповідно, позбавлена фінансової незалежности. Починаються маніпуляції коштами, обмеження або контроль над витратами, заборона на певні покупки для себе чи навіть на базові речі. Це вже є економічним насильством.

Таке економічне насильство провокує новий виток психологічного насильства: потерпіла особа не має контролю над власним життям та власних ресурсів. Часто це стає перепоною, наприклад, для розриву стосунків, адже нема куди йти, нема грошей на винайм житла чи звернення до суду з приводу розлучення тощо.

П. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. визначає психологічне насильство як форму домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. визначає економічне насильство як форму домашнього насильства, що передбачає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Через відчуття залежности жертви може виникати (чи погіршуватися) фізичне й сексуальне насильство.

Часто такі ситуації бувають у шлюбі та кваліфікуються як домашнє насильство. Зокрема, особливо уразливими є вагітні та жінки, які перебувають у відпустці по догляду дитини, адже в цей період більшість із них не може працювати з об’єктивних причин. Ці чинники також дозволяють кваліфікувати таке насильство як гендерно зумовлене, однак законодавчо воно кваліфікуватиметься як домашнє.

Домашнє насильство завжди гендерно зумовлене?

До 2017 року поняття та злочину «домашнє насильство» не було в Кримінальному кодексі України. У випадку, якщо потерпіла сторона не мала суттєвих фізичних ушкоджень, які могла б зафіксувати медична експертиза, відповідальність для кривдника не наставала. Максимально можливе покарання — адміністративна відповідальність, і то лише в доведених випадках насильства, що було вкрай складно. Якщо ж насильство чинили колишній чоловік або дружина, які на момент скоєння злочину не проживали разом із постраждалою стороною, то до відповідальности їх узагалі не можна було притягнути, адже згідно із законодавчим визначенням поняття «сім’я» вони такою не були, оскільки не проживали разом і не мали спільного побуту.

Стаття 126-1. Домашнє насильство, додана до Кримінального Кодексу України Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 р., дає таке визначення домашнього насильства:

Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

І призначає за нього суворіше покарання:

Карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Домашнє насильство відрізняється від інших класифікацій насильства тим, що відбувається між членами сім’ї або особами, які перебувають у близьких стосунках. Воно спрямоване на встановлення контролю та влади над жертвою.

П. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р.  визначає домашнє насильство як діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних стосунках чи в шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Домашнє насильство часто сприймається як тотожне до гендерно зумовленого насильства, оскільки цей термін асоціюється передусім із насильством у шлюбі або між нареченими, але насправді домашнє насильство не завжди є гендерно зумовленим насильством, хоч у багатьох випадках вони тісно пов’язані.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на:

* подружжя;

* колишнє подружжя;

* наречених;

* матір (батька) або дітей одного з подружжя (колишнього подружжя) та іншого з подружжя (колишнього подружжя);

* осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхніх батьків та дітей;

* осіб, які мають спільну дитину (дітей);

* батьків (мати, батько) і дитину (дітей);

* діда (бабу) та онука (онуку);

* прадіда (прабабу) та правнука (правнучку);

* вітчима (мачуху) та пасинка (падчерку);

* рідних братів і сестер;

* інших родичів: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);

* дітей подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;

* опікунів, піклувальників, їхніх дітей та осіб, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;

* прийомних батьків, батьків-вихователів, патронатних вихователів, їхніх дітей та прийомних дітей, дітей-вихованців, дітей, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, пов’язаних спільним побутом, які мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання, а також на суб’єктів, що здійснюють заходи в сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Домашнє насильство є гендерно зумовленим, наприклад, у випадку, коли чоловік б’є та контролює жінку, виправдовуючи це традиційним уявленням про «чоловічу владу» або ж тим, що вона його дружина і він «має право». До гендерно зумовленого насильства можна записати випадки психологічного насильства через сексизм та гендерні стереотипи. Наприклад, приниження жінки за те, що вона недостатньо уважна до побуту, або ж приниження чоловіка за те, що він плаче або переживає через щось. Примус до шлюбу, примус до аборту або ж незахищеного статевого акту також є домашнім насильством, яке можна розглядати і як гендерно зумовлене.

Однак не всі випадки домашнього насильства є гендерно зумовленими. Наприклад, насильство щодо дітей чи людей старшого віку не є таким. Конфлікти між братами і сестрами, між віддаленими родич(к)ами, якщо вони не мають гендерної основи. Також до гендерно зумовленого насильства не належить домашнє насильство в гомосексуальних родинах (українське законодавство взагалі не класифікує гомосексуальні родини як родини чи навіть цивільне співмешкання, оскільки законопроєкт №9103 про цивільні партнерства досі не прийняли), адже в таких випадках причиною насильства є бажання контролю і влади, а не гендер.

Кібернасильство: засудити неможливо відпустити

Окремим видом насильства є кібернасильство — тобто насильство, яке відбувається в цифровому середовищі або за допомогою цифрових технологій. Поняття «кібернасильство» часто використовується поряд із поняттям «кібербулінг».

Поняття «булінг» введене в законодавство України в грудні 2018 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)». Одним із чинників мотивації ухвалення закону є цькування неповнолітніх та учасників освітнього процесу. Попри поширення пристроїв і доступ до інтернету, цей закон не вводить поняття «кібербулінг» або ж «кібернасильство», які також часто бувають гендерно зумовленими.

Поняття «кібернасильство» (кібербулінг) наразі не визначене в законодавстві, проте в різноманітних джерелах його визначають як дії, що полягають у приниженні, переслідуванні, залякуванні користувачів мережі «Інтернет», що відбуваються шляхом використання персональних даних задля застосування погроз, переслідування, здійснення сексуального та психологічного тиску тощо.

Варто зазначити, що є й різні форми самозванства та ошуканства, а також кіберсталкінг — анонімне, приховане вистежування потерпілих задля організації злочинних дій на кшталт спроб домагання, зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через інтернет користувачів, зловмисник може отримувати інформацію про час, місце та всі необхідні умови здійснення планованого нападу.

Асоціація жінок-юристок «ЮрФем» зазначає, що практика українських судів у цих справах є наявною (хоч наразі створена лише на рівні судів першої та другої інстанцій). Кіберсталкінг здебільшого застосовується правопорушником до осіб, з якими він перебуває у шлюбі чи щодо колишнього/ьої з подружжя з мотивів ревнощів, помсти або бажання викрасти спільну дитину колишнього подружжя, унеможливлення побудови особистого життя потерпілої після розірвання шлюбу.

Зовнішніми проявами кіберсталкінгу в таких випадках є погрози вбивством потерпілої чи її родичів у месенджерах чи під час телефонних розмов, переслідування, настирливі дзвінки (у деяких випадках понад 100 викликів за добу), використання GPS-трекерів для відстежування місця перебування потерпілої, публікування принизливих дописів, надсилання онлайн-повідомлень через третіх осіб від імені переслідувача.

Зазвичай суди розглядають питання кіберсталкінгу в контексті домашнього насильства та керуються при розгляді таких справ здебільшого Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Унаслідок розгляду відповідних справ суди ухвалюють рішення про задоволення заяв потерпілих про видачу обмежувального припису, зміст якого полягає у встановленні заходів тимчасового обмеження прав переслідувача та покладанні, як правило, тимчасових обов’язків на порушника, наприклад, у вигляді:

* заборони на переслідування заявниці та будь-яке спілкування з нею;

* заборони на листування, телефонні переговори з потерпілою та контактування з нею через інші засоби зв’язку особисто;

* заборони переслідувачу входу та перебування в місці проживання потерпілої.

Надзвичайно важливим є законопроєкт, зареєстрований 9 грудня 2024 р., №12297 «Закону про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення повноти імплементації положень міжнародного права з питань протидії домашньому та іншим видам насильства, у тому числі щодо дітей».

Над цим законопроєктом Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція, «ЮрФем» і «Ла Страда» працювали ще з 2022 року. Законопроєкт охоплює широке коло питань, які необхідно врегулювати з огляду на виклики, що існують та практиці, та вимоги Стамбульської конвенції.

Також цим законопроєктом пропонується передбачити кримінальну відповідальність за переслідування (сталкінг), а саме навмисне, двічі або більше незаконне стеження, нав’язування спілкування, інше незаконне пряме чи опосередковане вторгнення будь-яким способом в особисте чи сімейне життя потерпілої особи всупереч її волі, з використанням електронних комунікацій, що викликає в неї страх за безпеку свого життя чи здоров’я її близьких.

Більше про цей законопроєкт читайте в статті Христини Кіт «Стамбульська конвенція і протидія насильству: кроки України».

Замість висновків

Гендерно зумовлене насильство залишається однією з найглибше вкорінених соціальних проблем, що має системний характер і потребує комплексного підходу до подолання. Воно ґрунтується не лише на фізичних проявах насильства, а й на економічному, психологічному, сексуальному тиску, що закріплює нерівність та унеможливлює самостійне подолання ситуації жертвами. Попри поступове вдосконалення українського законодавства, включно з імплементацією Стамбульської конвенції та внесенням змін до Кодексу про адміністративні правопорушення, залишається багато викликів: корупція, недостатній рівень притягнення винних до відповідальности, відсутність ефективних механізмів захисту постраждалих. Важливо розуміти, що насильство має не лише особистісний, а й структурний характер, оскільки живиться дискримінаційними практиками, закладеними в суспільстві.

Значний вплив на ситуацію справляє війна, яка не лише посилює вразливість цивільного населення, але й стає середовищем, у якому насильство є інструментом контролю та пригнічення. Окупація територій, зростання випадків сексуального насильства як щодо жінок, так і щодо чоловіків, вимушене переміщення, економічна нестабільність — усе це створює умови для ще більшого посилення гендерної нерівности. При цьому суспільні стереотипи, які зміцнюються в умовах війни, нерідко призводять до звуження можливостей жінок у політичному та економічному житті, що ускладнює боротьбу з насильством на системному рівні.

Отже, подолання гендерно зумовленого насильства потребує не лише посилення законодавчих норм і правозахисних механізмів, а й зміни культурних установок та суспільного дискурсу. Необхідно комплексно працювати над викоріненням патріархальних стереотипів, формуванням культури нетерпимости до будь-яких форм насильства, забезпеченням економічної незалежности жінок і створенням ефективних механізмів підтримки постраждалих. Лише системний підхід, що охоплює правові, соціальні, економічні та культурні аспекти, може привести до реальних змін і мінімізувати масштаби цієї проблеми.

Служби підтримки та гарячі лінії: куди звертатись, якщо зазнаєш насильства

ЗАГАЛЬНІ ЛІНІЇ

102 — Національна поліція України.

1547 — Урядова гаряча лінія з протидії домашньому насильству.

0 800 500 335 — Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації.

116 123 — Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації.

0 800 500 225 — Національна гаряча лінія для дітей та молоді.

116 111 — Національна гаряча лінія для дітей та молоді.

0 800 213 103 — Швидка безоплатна правова допомога.

https://t.me/survivors_support_bot — чатбот щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Сюди можна звернутись, якщо ви зазнали насильства на окупованих територіях. Чатбот надасть алгоритм дій, дасть можливість зв’язатись із гарячою лінією та отримати консультацію. Заявити про насильство можна анонімно.

23 45 — Гаряча лінія психологічної підтримки для чоловіків.

068 145 55 90 — ГО «ЮрФем» надають юридичні консультації та можуть супроводжувати судові справи, надавати адвокатські послуги тощо.

0 800 501 720 — Гаряча лінія Уповноваженого ВРУ з прав людини.

073 460 38 60 — Психологічна підтримка постраждалих від ГЗН від Всеукраїнської громадської організації «Дівчата».

РЕГІОНАЛЬНІ ЛІНІЇ

Вінницька область

0 800 75 04 75 — Вінницька обласна «Лінія довіри» з питань запобігання та протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та дискримінації за ознакою статі.

043 227 33 85 — Телефон довіри Центру психологічної та медичної допомоги «Клініка, дружня до молоді» (для підлітків та молоді 10–24 років).

043 267 29 66 — Обласний центр соціальних служб.

043 261 22 80 — Вінницька обласна правозахисна організація «Джерело надії».

067 382 87 45 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства за ознакою статі, перебувають в складних життєвих обставинах.

093 900 15 60 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.

098 950 21 29 — смт Томашпіль. Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, КУ «Центр надання соціальних послуг».

097 122 18 87 — м. Ямпіль. Кризова кімната при Ямпільському територіальному центрі обслуговування та надання соціальних послуг Ямпільської міської ради.

Волинська область

033 272 62 22 — Центр соціальних служб (вул. С. Бандери, 5).

033 277 81 39 — Телефон довіри Волинської ОДА.

033 271 67 72 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, при управлінні соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Луцької міської ради.

067 196 85 47 — Сектор протидії домашньому насильству в Луцьку.

050 670 99 54 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, на базі Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги.

050 690 48 29 — ГО «Волинські перспективи».

Дніпропетровська область

056 767 18 41 — Телефон довіри Дніпропетровської ОДА.

066 488 61 54 — Денний центр соціально-психологічної допомоги.

056 785 73 60 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

068 806 23 50 — Спеціалізована служба первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

068 615 67 89 — Кімната-притулок короткострокового перебування для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, на базі ГО «Клуб “Імпульс”».

099 520 79 18 — Центр підтримки дітей та сімей «Мамине щастя» — довгостроковий шелтер для жінок із дітьми.

099 520 79 34 — Центр підтримки дітей та сімей «Мамине щастя» — довгостроковий шелтер для жінок без дітей.

098 798 31 39 — м. Новопокровка. Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, при КЗ «Центр надання соціальних послуг Новопокровської селищної ради Дніпровського району».

099 366 63 44 — м. Кривий Ріг. Ресурсний центр примирення та корекційно-відновлювальних програм Криворізького міського центру соціальних служб.

096 965 85 27 — м. Кривий Ріг. Кризовий центр для жінок, постраждалих від насильства в сімʼї, «З надією в майбутнє» Криворізької міської ради.

050 023 01 54 — м. Павлоград. Денний центр соціально-психологічної допомоги Павлоградської міської ради.

Донецька область

095 428 17 00 — Донецький обласний центр соціально-психологічної допомоги.

Житомирська область

041 247 44 07 — Центр соціальних служб.

096 656 98 24 — Денний центр соціально-психологічної допомоги.

068 718 59 82 — Телефон довіри Житомирського обласного центру соціальних служб.

050 527 56 87 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства.

066 732 87 99 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

097 874 94 68 — м. Олевськ. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

068 956 67 00 — смт Нова Борова. Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.

Закарпатська область

031 263 03 05 — Центр соціальних служб.

031 261 64 72 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, із кризовою кімнатою.

031 261 39 06 — Служба у справах дітей.

096 089 56 30 — Гаряча лінія виконавчого партнера МОМ Закарпатської громадської жіночої організації «Веста».

050 817 74 87 — Притулок при ГО «Неємія».

066 415 90 18 — ГО «Vested».

066 945 25 16 — ГО «Дівчата».

031 412 43 09 — Притулок при діаконічному відділенні Реформатської церкви, Будинок матері та дитини.

099 354 86 22 — м. Мукачево. Притулок при Мукачівському районному благодійному фонді «Надія».

Запорізька область

061 228 02 80 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

061 228 22 65 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги.

096 866 55 93 — КУ «Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги».

067 617 60 17 — Запорізька обласна ГО ОПП «Взаємодія».

Івано-Франківська область

034 253 10 04 — Центр соціальних служб.

098 620 34 57 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

034 322 51 45 — м. Верховина. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

050 704 14 85 — м. Лисець. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

096 242 84 82 — м. Солотвин. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Київ та Київська область

044 484 05 25 — Служба у справах дітей та сім’ї виконавчого органу Київської міської ради.

1500 — Телефон довіри міста Києва.

044 272 15 00 — Телефон довіри міста Києва.

044 483 07 13 — Київський міський центр гендерної рівності, запобігання та протидії насильству та його структурні підрозділи — Притулок для тимчасового перебування жінок, що зазнали домашнього насильства, та кімнати кризового реагування осіб, що постраждали від домашнього та гендерно зумовленого насильства (вул. Іллєнка, 20).

044 566 15 48 — Київський міський центр соціально-психологічної допомоги (вул. Новодарницька, 26, корп. 1).

096 485 05 38 — Притулок для тимчасового перебування жінок, що зазнали насильства, Київського обласного центру соціально-психологічної допомоги.

067 457 20 93 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

067 627 70 77 — Соціальна квартира «Право на здоров’я».

099 226 90 13 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства або ГЗН, або воєнних злочинів, «Шелтер Святої Ольги».

Кіровоградська область

052 232 10 07 — Кіровоградський обласний центр соціальних служб.

066 866 55 12 — Кропивницький міський центр запобігання та протидії насильству.

093 294 60 50 — Денний центр соціально-психологічної допомоги.

050 577 43 60 — Телефон довіри.

0 800 332 858 — Безкоштовна юридична допомога для постраждалих від ГЗН, яка діє за підтримки УВКБ ООН / ГО «Десяте квітня».

063 216 90 82 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги.

Львівська область

032 261 09 42 — Львівський обласний центр соціальних служб.

0 800 307 305 — Центр «Джерело» (вул. Личаківська, 47).

067 674 07 70 — Центр «Жіночі перспективи». Має кризові кімнати для жінок та дітей, які постраждали від насильства.

032 270 07 70 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

032 455 98 95 — м. Стрий. Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

067 000 19 12 — м. Моршин. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Миколаївська область

063 619 93 98 — Денний центр підтримки та комплексної допомоги для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

050 811 45 20 — Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

050 259 09 86 — м. Вознесенськ. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

097 971 26 31 — м. Південноукраїнськ. Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

096 970 78 52 — м. Олександрівка. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Одеська область

048 753 11 94 — Відділ з питань гендерної рівності, протидії торгівлі людьми та запобігання домашньому насильству Одеської обласної державної адміністрації.

094 863 46 01 — Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

093 324 40 86 — Притулок для жінок та жінок із дітьми, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, при міському центрі соціальних служб Одеської міської ради.

066 916 78 82 — м. Подільськ. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

048 456 20 92 — м. Арциз. Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

Полтавська область

053 263 40 43 — Центр соціальних служб.

053 529 11 65 — Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, з кризовою кімнатою.

097 136 93 62 — Притулок на базі Полтавського обласного соціального центру матері та дитини.

066 829 55 73 — Притулок для жінок Благодійної організації «Світло надії».

Рівненська область

036 267 14 47 — Центр соціально-психологічної допомоги.

036 267 14 46 — Відділення для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, при КЗ «Рівненський центр соціально-психологічної допомоги» Рівненської обласної ради

096 811 57 17 — м. Варковичі. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Сумська область

054 270 07 04 — Сумський міський центр соціальних служб.

066 371 82 34 — м. Тростянець. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Тернопільська область

035 228 79 29 — Денний центр соціально-психологічної допомоги.

035 223 55 92 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

Харківська область

093 303 03 53 — Центр надання допомоги постраждалим від насильства.

067 402 02 23 — Кризовий соціальний центр для жінок.

057 705 61 63 — Харківський місцевий центр соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді «Довіра» (майдан Свободи, 5, під’їзд 6, поверх 3).

066 450 87 15 — м. Близнюки. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Херсонська область

055 246 15 97 — Херсонський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

099 349 36 47 — Громадська організація «Херсонський обласний центр “Успішна жінка”».

Хмельницька область

038 274 64 72 — Хмельницький обласний центр соціально-психологічної допомоги.

038 275 20 89 — Департамент соціального захисту населення.

068 729 60 29 — Кризова кімната для жінок та дітей, які постраждали від домашнього насильства, цілодобовий безпечний прихисток терміном від 10 до 20 днів.

098 373 23 70 — м. Меджибіж. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

096 755 64 52 — м. Волочиськ. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

097 960 37 07 — м. Шепетівка. Кризова кімната на базі ГО «Центр “Натхнення”».

Черкаська область

093 081 43 10 — Жіночий кризовий центр «Мережка».

093 274 27 60 — м. Умань. Притулок (шелтер) для постраждалих від насильства. Можна отримати комплексну юридичну та психологічну допомогу, а також можливість довгострокового цілодобового перебування (від трьох до шести місяців).

Чернівецька область

095 100 50 08 — Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, ОКУ «Чернівецький обласний центр соціально-психологічної допомоги».

037 252 79 98 — Соціальний центр матері та дитини.

050 243 69 71 — БФ «Місто добра».

Чернігівська область

046 267 86 07 — Чернігівський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.