Новий закон про рекламу: за сексизм — до суду

5 травня 2020 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт проти дискримінації за ознакою статі в рекламі. Над ним працювали маркетолог_ині, судді, депутат_ки й експерт_ки зі сфери реклами[1]. 10 вересня 2021 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” щодо протидії дискримінації за ознакою статі», 5 жовтня закон повернуто з підписом від Президента[2].

Розповідаємо, що передувало ухваленню нового закону, які внесено зміни, яка відтепер відповідальність за сексистську рекламу та до чого готуватися рекламній індустрії.

«Проект Закону». Джерело.

Міжнародні рекомендації для України

5 вересня 2018 року уряд затвердив Національний план дій з виконання рекомендацій, викладених у підсумкових зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок № 634-р. Документом визначено конкретні заходи, спрямовані на ліквідацію всіх форм дискримінації жінок на період до 2021 року[3]. План, зокрема, передбачає «вдосконалення нормативно-правової бази у сфері протидії і запобігання дискримінації щодо жінок і дівчат». Цей план дій було ухвалено в результаті реакції держави на підсумкові зауваження Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України[4].

Періодична доповідь (Універсальний періодичний огляд — УПО) — процедура, протягом якої кожна країна один раз на чотири роки повинна звітувати в рамках ООН про те, як вона дотримується прав і свобод людини. Після цього держава отримує критичну оцінку свого звіту та рекомендації. УПО — механізм, створений відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї від 15 березня 2006 року. Крім офіційного звіту, який готує держава, може бути подано альтернативний звіт, що його зазвичай формують національні ГО і правозахисники. Україна вперше звітувала перед верховним комісаром ООН з прав людини 2008 року[5].

До восьмої періодичної доповіді України в розділі стереотипи Комітет ООН відзначив свою стурбованість, як і раніше, тим, що в політичному дискурсі, ЗМІ і в українському суспільстві зберігаються глибоко вкорінені патріархальні погляди та дискримінаційні стереотипи щодо ролі і обов’язків жінки й чоловіка в сім’ї, які увічнюють підлегле становище жінки в сім’ї й суспільстві. Ці погляди визначають вибір жінок у сфері освіти й професійної діяльности, їхню низьку участь у політичному і громадському житті, нерівне становище на ринку праці та в сімейних відносинах.

Комітет укотре нагадав, що такі дискримінаційні стереотипи — засадничі причини насильства щодо жінок, і висловив занепокоєння тим, що його держава-учасниця досі не вживала постійних заходів для зміни або усунення дискримінаційних стереотипів і негативних традиційних підходів[6].

Новий закон удосконалив правове регулювання в галузі реклами для протидії дискримінації за ознакою статі, що відповідає зобов’язанням України згідно з Конвенцією ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок.

Протидію дискримінації за ознакою статі передбачено також Угодою про асоціацію України з Європейським Союзом та іншими міжнародними документами, що їх обов’язковість погодила Верховна Рада України, серед них Стратегія гендерної рівности Ради Європи на 2018–2023 роки та Глобальні цілі сталого розвитку ООН.

Що змінилося

У старій редакції наводилася дефініція недобросовісної реклами, через поняття якої ми визначали дискримінаційну рекламу як таку, що порушує Закон України «Про рекламу». Внесені до чинного закону зміни дали означення поняттям «дискримінаційна реклама» та «дискримінаційна реклама за ознакою статі».

Законодавство визнає недобросовісною таку рекламу, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточности, неправдивости, двозначности, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу поширення[7].

Дискримінаційна реклама, своєю чергою, визначається через поняття реклами, що містить або використовує твердження та/або зображення, які є дискримінаційними за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідности, етнічного й соціального походження, громадянства, сімейного й майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками щодо особи та/або групи осіб.

Отже, недобросовісна реклама — ширше поняття, яке охоплює і поняття дискримінаційної реклами. Це означає, що дискримінаційна реклама завжди буде недобросовісною, тоді як недобросовісна реклама не завжди дискримінаційна.

Окремо новий закон виділяє поняття дискримінаційна реклами за ознакою статі. До такої належить реклама, яка містить твердження та/або зображення щодо інтелектуальної, фізичної, соціальної чи іншої переваги однієї статі над іншою та/або щодо стереотипности ролі чоловіка й жінки, яка пропагує принизливе і зневажливе ставлення; принижує гідність людини за ознакою статі; демонструє насильство за ознакою статі; використовує зображення тіла людини (частини тіла) винятково як сексуального об’єкта з метою привернути увагу споживача та/або посилання (слова, звуки, зображення) на сексуальні стосунки, що не стосуються рекламованого продукту чи способу його споживання.

Відповідальність

Посилено відповідальність за порушення законодавства про рекламу та захист прав споживачів реклами. Раніше усунути сексистську рекламу можна було через Державну службу України з питань безпечности харчових продуктів та захисту споживачів, Національну раду з питань телебачення і радіомовлення та через омбудсперсону (уповноважен_у Верховної Ради України з прав людини).

«За даними громадських організацій, щороку до Державної служби України з питань безпечности харчових продуктів та захисту споживачів і до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надходить понад 500 скарг щодо виявлених фактів дискримінації за ознакою статі в рекламі. Щороку зростає кількість судових справ щодо розгляду скарг на дискримінаційну за ознакою статі рекламу. Лише 2019 року рекламодавці сплатили більше як два мільйони гривень штрафів за поширення дискримінаційної за ознакою статі реклами»,

— сказано в пояснювальній записці до законопроєкту[8].

Відтепер зі скаргами можна йти безпосередньо в суд. Абзац четвертий статті 29 закону викладено в такій редакції: «звертатися з позовом до суду в інтересах рекламодавців, виробників, розповсюджувачів і споживачів реклами в разі порушення їхніх прав, передбачених законодавством». Важливо, що в цій засаді підкреслюється: суб’єктами права у сфері рекламних відносин є не лише рекламодавці (виробники чи розповсюджувачі), а й споживачі реклами, — їх поставлено на один рівень.

Частина третя статті 24¹ закону передбачає, своєю чергою, що в разі порушення вимог цієї статті рекламодавець сплачує в державний бюджет штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент учинення порушення, у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Уряду було надано три місяці для ухвалення нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього закону та для узгодження нормативно-правових актів із цим законом, тому зміни, ухвалені парламентом до закону, набирають чинности через три місяці з дня, наступного після дня його опублікування. Наразі на сайті Верховної Ради України опубліковано стару редакцію закону.

Міжнародне законодавство

Завважмо, що в частині першій статті 3 Верховна Рада віднесла до законодавства України про рекламу не лише Конституцію України, а й міжнародні договори, обов’язковість яких погодила Верховна Рада. Сюди також віднесено Закон України «Про рекламу» та інші нормативно-правові акти. Це не може не тішити, бо ще раз підтверджує курс, який узяла держава Україна в боротьбі з порушеннями прав жінок, сексизмом у рекламі та людськими цінностями в законодавчій і практичній базі загалом. Крім того, нова редакція закону передбачає, що інформацію про виконання цього закону буде включено до звіту про перебіг і результати виконання Програми діяльности Кабінету Міністрів України за 2022 рік.

Рада Європи продовжила розробляти це питання з низкою конкретніших засад і резолюцій. Її Стратегія 2016 року щодо гендерної рівности передбачає, що держави-члени повинні:

• пропагувати позитивний і нестереотипний імідж жінок та чоловіків у засобах масової інформації;

• заохочувати ЗМІ проводити політику, спрямовану на сприяння рівності між жінками й чоловіками та на боротьбу з гендерними стереотипами;

• узгодити свободу ЗМІ й заохочення гендерної рівности;

• пропагувати лідерські позиції жінок у ЗМІ як інструмент позитивних змін;

• посилити механізми саморегулювання та кодекси поведінки для засудження й боротьби із сексистськими образами, мовою і практиками;

• проактивно долати наслідки гендерних стереотипів шляхом навчання й підвищення обізнаности в суспільстві через висвітлення в ЗМІ таких питань, як гендерне насильство щодо жінок (Рада Європи 2016)[9].

Досвід інших країн

Станом на 2018 рік Всесвітня федерація рекламодавців констатувала, що в семи країнах діють закони, які забороняють гендерну дискримінацію в рекламі в загальних рисах (Бельгія, Франція, Фінляндія, Греція, Угорщина, Ірландія, Велика Британія), у двох країнах уже було ухвалено законодавство, яке безпосередньо стосувалося зображення гендеру в рекламі (Норвегія й Іспанія)[10].

Велика Британія

У червні 2019 року у Великій Британії набрала чинности заборона на рекламу, яка містить «шкідливі» гендерні стереотипи. На думку експертів, це зменшить гендерну нерівність[11].

Ця зміна сталася після того, як гендерні стереотипи в рекламі перевірило[12] Управління із стандартів реклами (ASA) — орган, який адмініструє рекламні кодекси Великої Британії. Перевірка виявила, що шкідливі стереотипи можуть обмежувати вибір, прагнення й можливості дітей, молоді та дорослих і ці стереотипи може закріплювати реклама, яка відіграє певну роль у нерівних результатах статі[13].

Правило в рекламних кодексах, яке стосується мовних і нетрансляційних ЗМІ (включно з онлайн та соціальними медіа), говорить: «[Реклама] не повинна містити гендерні стереотипи, які можуть завдати шкоди, або серйозне чи масове правопорушення»[14].

Ісландія

Для порівняння: в Ісландії сексистську рекламу безпосередньо регулює чітка стаття 29 Акта про рівний статус та рівні права жінок і чоловіків. Цей закон вимагає, щоб «реклама не принижувала і не зневажала жодну зі статей і жодним чином не суперечила гендерній рівності. Таку рекламу не можна публікувати в засобах масової інформації чи в будь-якому іншому громадському місці» (Міністерство добробуту, 2008).

Контроль за порушеннями здійснює Центр гендерної рівности, який спілкується з рекламодавцями, підозрюваними в порушенні закону, і яких можуть оштрафувати, якщо вони не видалять рекламу добровільно після того, як їм доручать це зробити. Комітет зі скарг гендерної рівности розглядає справи й ухвалює рішення про те, чи є тут порушення закону, на сьогодні таких випадків мало (Kosunen et al. 2017)[15].

Франція

Франція дає приклад суворої законодавчої бази, що пропонує широкий спектр засобів захисту, які обмежують практику сексистської реклами. Ця база ґрунтується на чинних вимогах дотримання «людської гідності» і недискримінації в засобах масової інформації. Її нинішній особливий фокус на представництві жінок зумовлено Законом про реальну рівність між жінками й чоловіками 2014 року, спрямованим на досягнення всебічної рівности між чоловіками й жінками шляхом подолання нерівности в приватній, професійній і громадській сферах (Європейське жіноче лобі, координація Франції 2014; уряд Франції 2017). Це було запроваджено до 70-ї річниці емансипації жінок у Франції (Haines 2015, с. 51–52), зміни підтримувала Наджад Валло-Белкасем, міністерка у справах жінок, яка відзначила, що це «перший закон, який стосується рівности жінок і чоловіків у всіх її вимірах» (Vallaud-Belkacem 2013)[16].

Підсумки

Отже, згідно з новим Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” щодо протидії дискримінації за ознакою статі», який набере чинности 08 січня 2022 року[17], пункт 2 частини 1 статті 8 доповнено фразою «та/або зображення», відповідно до чого в рекламі забороняється «вміщувати твердження та/або зображення, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової й національної належности, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб», що прямо передбачає заборону використовувати дискримінаційні, зокрема сексистські, зображення в рекламі.

Статтю 8 доповнено пунктом 14 такого змісту: «вміщувати твердження та/або зображення щодо інтелектуальної, фізичної, соціальної чи іншої переваги однієї статі над іншою та/або щодо стереотипности ролі чоловіка й жінки, що пропагує принизливе і зневажливе ставлення; принижувати гідність людини за ознакою статі; демонструвати насильство за ознакою статі; використовувати зображення тіла людини (частини тіла) винятково як сексуального об’єкта з метою привернення уваги споживача та/або посилання (слова, звуки, зображення) на сексуальні стосунки, що не стосуються рекламованого продукту чи способу його споживання». Виняток становить лише соціальна реклама, на яку не поширюються норми цього пункту, що цілком аргументовано в рамках тих тем і проблем, які висвітлює така реклама.

У разі порушення вимог заборони в рекламі про вакансії (прийом на роботу) зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися тільки особами певної статі, висувати вимоги, які віддають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися тільки особами певної статі), щодо політичних, релігійних та інших переконань, членства в професійних спілках або інших об’єднаннях громадян, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини 3 статті 24^-1 рекламодавець сплачує в державний бюджет штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати (60 тисяч гривень), встановленої законом на момент вчинення порушення, у встановленому Кабміном порядку.

У разі неподання, невчасного подання або подання зазнаки неправдивої інформації про вартість поширеної реклами та/або виготовлення реклами та/або вартість розповсюдження реклами, а також інформації, передбаченої частиною другою статті 26 закону, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержання законодавства про захист прав споживачів, необхідної для здійснення ними передбачених законом повноважень, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімум доходів громадян.

Також передбачено законодавчу гарантію того, що засади статті 27 не обмежують права споживачів реклами, яким було завдано шкоди недобросовісною, неправомірною порівняльною рекламою та/або дискримінаційною рекламою, на відшкодування шкоди відповідно до законодавства України.

Керівник юридичного відділу Інституту масової інформації Роман Головенко каже, що в різних типах медіа ефективність змін до закону «Про рекламу» буде різною з огляду на те, що на телебаченні й радіо є регулятор і прозоріший ринок, а в інтернеті його немає. «Підозрюю, що на телебаченні й у сфері зовнішньої реклами оновлений закон виконуватиметься явно краще, ніж в інтернеті. У нас поки що немає окремого регулювання для інтернету і немає прозорости навіть українських гравців медійного ринку в інтернеті. Маса сайтів фактично анонімні, тому не зрозуміло, кого притягувати до відповідальности за порушення на сайті. Невідомо, хто сайтом володіє, а тому немає в кого запитати, хто замовник реклами», — каже Роман Головенко. На думку експерта, попередня редакція закону «Про рекламу» теж забороняла дискримінацію за ознакою статі, але таких детальних норм у законі не було[18].

Активістки гендерної рівности можуть користуватися законом, звертаючись безпосередньо в суд або до інших механізмів впливу, адже в порушників буде менше шансів обійти цей закон. Із механізмом та порядком оскарження сексистської реклами в різних законних інститутах можна ознайомитися тут.