25 лютого, 2021

Трансгендерний перехід

20 жовтня 2020
Поширити в Telegram
863
Інна Ірискіна

Координаторка трансгендерного напряму ГО «Інсайт», експертка з питань трансгендерности, правозахисниця, феміністка. Авторка і співавторка низки матеріалів, переважно з тематики трансгендерности і прав людини.

Сукупність дій, до яких трансгендерні люди вдаються задля зміни складників своєї статі й гендеру, узагальнено називають трансгендерним переходом (часто скорочується до просто переходу) або транзишеном (англ. transition).

Мотиви для переходу можуть бути різними, і транслюдина не зобов’язана комусь пояснювати та звітувати, чому вона це робить. Часто їх пов’язують із гендерною дисфорією — відчуттям незадоволення, дискомфорту, дистресу, що випливає зі згаданої розбіжности між ідентичністю і гендером чи статтю. Хоча така дисфорія справді буває в багатьох трансгендерів і трансгендерок, говорити про неї як про головну і єдину причину всіх переходів та неодмінний складник трансгендерности неправильно. Так розставлені акценти нерідко заводять у тінь тему трансфобії — нетерпимости до трансгендерних людей у суспільстві, хоча саме породжені нею проблеми часто стають джерелом дисфорії.

Про це ми ще поговоримо далі, зараз же відзначу, що якщо транслюдина наважилася на певні зміни не тому, що інакше не може жити, а тому що їй просто так захотілося або навіть — о жах! — піддавшись впливу «пропаганди» чи «моди», вона однаково має на це повне право. І всі транслюди щонайменше хотіли б, щоб інші люди поважали їхню гендерну ідентичність, приймали її та поводилися з ними відповідно до неї. Чи робити при цьому ще якісь зміни, які стосуються тіла, офіційних документів тощо, — особистий вибір кожної трансгендерної людини, що його ніхто не повинен їй нав’язувати.

Отже, перехід може містити (а може й не містити) такі етапи, що здійснюються в загальному випадку в будь-якій послідовності.

Соціальна адаптація (ресоціалізація). Зазвичай передбачає зміну гендерної експресії і соціальної гендерної ролі. Наприклад, людина починає говорити про себе в іншому роді й називатися іншим іменем відповідно до гендерної ідентичности, змінює стиль одягу, починає (або перестає) користуватися макіяжем, змінює сферу діяльности тощо.


Американська зірка Кейтлін Дженнер до і після переходу

Іноді можна почути думку, що трансгендерна особа повинна вміти робити все це інтуїтивно, інакше вона «не справжня». Інші вважають, що вона зобов’язана максимально добре засвоїти весь набір стереотипних навичок для того гендеру, у який переходить, щоб нічим не відрізнятися від «справжнього чоловіка» чи жінки. Ба більше, в окремих країнах проходження «випробування реальним життям», тобто певного терміну, протягом якого здобувач має прожити відповідно до бажаної гендерної ролі, — умова для зміни документів.

Однак усі ці позиції не варто брати за істину, бо жодної «справжности» не існує, і транслюдина не зобов’язана нікому нічого доводити. Вона може переймати гендерні прояви рівно в тому обсязі, у якому вважає їх для себе потрібними і відчуває комфортними.

Юридичне визнання гендеру. Це зміна гендерного маркера й імені в документах, які посвідчують особу, — паспорті, свідоцтві про народження, водійських правах, дипломах, банківських картках тощо. Цей етап дуже важливий, бо впливає на те, як із транслюдиною поводитимуться в будь-яких офіційних взаємодіях — у працевлаштуванні, подорожах, при оренді житла, відкритті банківського рахунку тощо. У всіх цих ситуаціях дивитимуться на її документи і за замовчанням сприйматимуть її відповідно до того гендеру, який у них указано.

Замісна гормональна терапія. Цей етап найбільше впливає на зовнішність і, відповідно, на те, як її сприймає оточення. Скажімо, вживання жіночих гормонів (зазвичай у поєднанні з пригніченням чоловічих) призводить до того, що людину починають за замовчанням зчитувати як жінку. Термін, за який відбуваються помітні зміни, може становити від кількох місяців до пари років. Однак щоб підтримувати тіло в такому стані, гормони треба вживати й надалі, адже власний організм їх не виробляє.

Маскулінізаційні [Іл. 1.22.] і фемінізаційні [Іл. 1.23.] гормональні зміні не симетричні: якщо від уживання естрогенів виростають груди, то від андрогенів вони нікуди не подінуться. З іншого боку, чоловічі гормони сприяють росту волосся на тілі та обличчі, тоді як вусів і бороди за допомогою жіночих не позбудешся — для цього додатково доводиться робити епіляцію. Крім того, під дією чоловічих гормонів зазвичай ламається голос, жіночі ж на нього ніяк не впливають.


Хірургічні операції. Часто доводиться чути, як весь трансперехід ототожнюють з операцією зі зміни статевих органів: начебто достатньо щось «пришити» чи «відрізати», щоб якоїсь прекрасної миті людина стала іншої статі. Так буває тому, що в питаннях статі наше суспільство надто зосереджене на геніталіях. Насправді хірургічне втручання — далеко не головний і не всім потрібний етап. Мало того, останніми роками набрав сили рух за скасування вимоги примусової стерилізації[i] (кастрації), яка досі обов’язкова для юридичного визнання гендеру в багатьох країнах.

А проте є чимало транслюдей, яким операції все-таки необхідні. Для трансжінок це, як правило, вагінопластика (формування вагіни з наявних статевих органів), іноді лише орхіектомія (видалення яєчок). Дехто також робить пластику грудей (вживлення імплантів для збільшення об’єму). Для трансчоловіків — мастектомія (видалення молочних залоз), іноді гістеректомія (видалення матки), метоідіопластика (формування подоби пеніса з клітора) і лише зрідка фалопластика (формування пеніса з використанням шкіри з іншої частини тіла).

Також у межах переходу іноді роблять операції, не пов’язані зі статевими органами. У трансжінок це може бути комплекс операцій з фемінізації обличчя: зміна форми носа, підборіддя, надбрівних дуг тощо, а також хондроларінгопластика (видалення кадика), часто в поєднанні з операцією на голосових зв’язках. У трансчоловіків, відповідно, маскулінізація обличчя та ліпосакція (видалення жирових відкладень).

Етапи переходу, які стосуються зміни тіла, іноді збірно називають бодимодифікаціями.

З погляду напряму, найпоширеніші MtF-перехід (англ. Male-to-Female — «з чоловіка на жінку») та FtM-перехід (англ. Female-to-Male — «з жінки на чоловіка»). Зазвичай вони передбачають три з вищезгаданих етапів та четвертий опційно. Зазначимо, що вживати терміни MtF і FtM як назви самих транслюдей некоректно, бо це акцентує увагу на процесі переходу, а не на тому, ким вони себе відчувають. Краще говорити відповідно «трансжінка» і «трансчоловік».

У цьому контексті можна виокремити таку підгрупу трансгендерних людей як транссексуали. Вони проходять (або принаймні прагнуть пройти) всі чотири етапи, щоб потім максимально злитися з групами цисгендерних чоловіків і жінок. Можна сказати, що транссексуали — найбільш бінарна підмножина трансгендерів. Поняття транссексуальности як таке первісно виникло в межах бінарного медичного дискурсу і зазвичай пов’язується з відповідним діагнозом (про це поговоримо детальніше в наступному розділі).

Останніми роками склалася тенденція відмовлятися від цього терміну, бо виокремлення цієї підгрупи, з одного боку, дуже умовне, з другого — часто веде до неконструктивних (а то й трансфобних) спроб поділити транслюдей на «справжніх» і «несправжніх».

Існує думка, що людям із небінарними ідентичностями перехід як такий не потрібен, але це не так. Зокрема, існують агендери, котрі намагаються позбутися статевих ознак, не замінюючи їх на інші. Такі люди відомі як «нетруа» (фр. neutrois (neutre + trois) — «нейтральний» і «третій»). Вони можуть підбирати для себе курс гормонотерапії, спрямований на максимальну нейтралізацію видимих проявів статі, робити операції з видалення статевих органів (зазвичай для цього потрібен дозвіл, який не так просто отримати). Трансгендерні люди з іншими ідентичностями теж можуть здійснювати транзишен, який лише почасти збігається зі звичним FtM- чи MtF-переходом. Нарешті, останніми роками зростає кількість країн, де небінарні люди можуть отримувати юридичне визнання гендеру в тій чи тій формі.


Міка ідентифікує себе як нетруа, що передбачає відсутність гендеру

Що неможливо отримати шляхом переходу?

- Зміну хромосомного набору. У трансчоловіків він у кожному разі залишається XX, а в трансжінок — XY (якщо вони, звісно, не інтерсекслюди).

- Статеві залози бажаної статі. Саме тому гормони доводиться вживати довічно.

- Репродуктивні функції бажаної статі. У трансжінок немає матки і вони не можуть завагітніти й народити; так само статеві органи трансчоловіків не виробляють сперму, щоб могти зачати. Хоча операції з пересадки матки цисгендерним жінкам уже проводяться[ii], тож ситуація з часом може змінитися.

Тут важливо відзначити, що трансгендерні люди можуть бути здатні до репродукції відповідно до своєї приписаної статі. І якщо вони хочуть скористатися такою можливістю, то їм не мають у цьому перешкоджати чи використовувати це як привід для сумнівів у їхній гендерній ідентичності. Відомий приклад — трансчоловік Томас Біті, який робив штучне запліднення, виносив і народив трьох дітей.


Томас Біті під час вагітности і згодом зі своїми дітьми

Після всього сказаного має бути зрозуміло, чому трансгендерний перехід некоректно називати зміною статі — адже змінюються насправді лише окремі її складники, до того ж різний їх набір у різних випадках.

Ще один важливий момент — це камінгаут. У процесі переходу транслюдям доводиться робити його не раз, і зовсім не завжди вони можуть самі вибрати для цього зручний момент. Наприклад, це може відбуватися в таких ситуаціях:

- коли зовнішність під дією гормонів уже змінилася й оточення починає звертати на це увагу та розпитувати;

- коли треба показувати документи, а в них іще вказано старе ім’я і стать, хоча людина вже живе відповідно до гендерної ідентичности;

- на проміжних стадіях переходу або коли перехід навмисно робиться в бік андрогінности і люди починають гадати, «хлопчик це чи дівчинка»;

- коли транслюдина при переході без операцій на геніталіях вступає в інтимні стосунки;

- коли трансгендер/-ка опиняється в компанії, де є люди, які знали його чи її до переходу, і ті, хто не знали.

Дехто з трансгендерних людей, завершивши перехід, свідомо повністю змінюють оточення, наприклад переїжджають в інше місто, змінюють роботу і рвуть усі зв’язки з минулим. Це називається «стелс» (англ. stealth — «прихований»). Звичайно, такий спосіб життя однаково не гарантує, що інформація про їхню трансгендерність якимось чином не стане відомою. А проте вони мають на це право.

Хочеться підкреслити, що ніхто й ніколи не має права вимагати розкрити трансгендерність або розкривати її без згоди самої транслюдини. Де, коли й перед ким робити камінгаут — це має бути особистим вибором самих трансгендерних людей. Саме тому важливі правові механізми, які забезпечували б для них захист приватного життя. Про це теж поговоримо далі.

Завершимо ж перший розділ таким простим, але, можливо, не для всіх очевидним твердженням. За винятком аспектів трансгендерности, транслюди такі самі, як усі інші. І так само як усі інші, вони дуже різні. У них можуть бути які завгодно характери, звички, склад розуму, професії, захоплення й переваги. Вони можуть сповідувати будь-які ідеології, політичні позиції, вірування або ж не мати їх узагалі. Бути будь-якої національности і кольору шкіри. Тому дуже важливо не узагальнювати, а пам’ятати, що всі вони передусім особистості.


[i]             Підбірка публікацій відповідної тематики на вебсайті міжнародної трансгендерної організації TGEU: https://tgeu.org/tag/forced-sterilisation/

[ii]            Uterus Transplants May Soon Help Some Infertile Women in the U.S. Become Pregnant // https://www.nytimes.com/2015/11/13/health/uterus-transplants-may-soon-help-some-infertile-women-in-the-us-become-pregnant.html?_r=1

20 жовтня 2020
Поширити в Telegram
863
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою