Що сексистського продукують українські медіа і як це можна виправити

В українських медіа і десять, і п’ять років тому, і нині можна натрапити на сексизм у різних проявах: від лукізму — оцінки зовнішности, бодішеймінгу — засудження через певні зовнішні ознаки (наприклад, висловлення стереотипів чи осуду за так звану зайву чи, навпаки, недостатню вагу) до стереотипів про жінок і типових порад, як бути «правильною, справжньою жінкою».

Проблема в тому, що поняття «справжня жінка» вельми суб’єктивне, і кожна людина вкладає в нього щось своє. Мало того, медіа здорової людини не повинні брати на себе роль проповідника, який диктує правила гри, стигматизуючи жінок. Навпаки, медіа мали би плекати розмаїття, тобто розповідати, що бути мамою чи дружиною так само нормально, як і не бути нею. Або що робити макіяж і вбиратись в сукні так само нормально, як ходити в спортивному костюмі.

Натомість українські медіа (принаймні поки що) — радше той проповідник, готовий навішувати ярлики і будувати рамки жіночности й антижіночности, аніж майданчик, де готові плекати розмаїття. Звісно, медіа здорової людини в Україні існують, але досі чимало і тих, які «проповідують» вустами священників (хай там як це іронічно), і різних експертів та експерток — від психологинь і психологів, котрі розповідають про «ознаки самотньої жінки» до поліцейських, котрі повчають, як українські жінки повинні виконувати свої материнські обов’язки.

Сексизм — це й те, що жінок набагато рідше, ніж чоловіків, запрошують як експерток коментувати суспільно-політичні й економічні теми. Про це свідчить дослідження[1] «Детектор медіа» й Інституту масової інформації 2020 року. Згідно з ним, українські медіа цитують жінок як експерток лише у 24 % матеріалів. Чоловіки в ролі експертів виступають утричі частіше — у 76 % матеріалів. Жінки як героїні матеріалів з’являються частіше — 35 %, зате чоловіки як герої згадуються аж у 65 % матеріалів.

Тут зосередимося на іншому виді сексизму в українських медіа, який проникає і на телебачення, і в онлайн-медіа.

Загалом сексизм — висловлення упереджень та дискримінація за ознакою статі. Часто сексизм формується на тлі віри у так звану природню вищість, переважно вищість чоловіка над жінкою.

Поширеність гендерних стереотипів

Згідно з дослідженням Українського центру європейської політики, 44 % українців і українок уважають, що для жінки важливіше підтримувати кар’єру чоловіка, ніж будувати власну. Це саме дослідження показує, що число тих, хто підтримує пріоритетність кар’єри чоловіка, 2005 року і так само 2018-го становило 44 %. Натомість число тих, хто не погоджується з цією думкою, зменшилося: 2005 року 37 % чоловіків були проти того, щоб жінка ставила їхню кар’єру на перше місце, а 2018-го таких чоловіків стало лише 20 %.

Думку про нібито пріоритетність, вищість чоловіків у медіа й суспільстві підтримують правила поведінки для жінок і для чоловіків. Та зазвичай фокус однаково на тому, як жінка не повинна поводитися, що неприпустимо і т. д.

Жінка також стає об’єктом аналізу в медіа. Наприклад, є видання, які за допомогою «експертів» шукають ознаки зневіреної в собі, самотньої[2] чи навіть недоглянутої жінки. Або медіа, які розповідають, що жінка повинна вдягати, щоб звабити чоловіка, і навпаки — що точно не слід одягати, щоб його не відлякати. Такі медіа розглядають жінку як об’єкт і навіть ще гірше — як людину вторинну, всі думки і дії якої мають бути реакцією на дії чоловіків, повинні задовольняти потреби чоловіків.

Такі матеріали радше шкодять суспільству, ніж приносять користь, бо створюють недосяжні ідеали й автоматично звужують простір допустимого для жінки, тобто можливість бути собою.

Представників і представниць будь-якої статі чи гендеру, які відхиляються від гендерних установок, можуть засуджувати. Наприклад, жінок, які цілеспрямовано будують кар’єру, добре заробляють, можуть називати кар’єристками, стверджувати, нібито вони приміряють на себе чоловічу роль. З таким стереотипом нині в Україні стикаються десятки тисяч жінок, зокрема ті, хто служать у Збройних Силах. Військовослужбовицям можуть докоряти, що вони займаються не своєю справою, кидають дітей заради служби чи йдуть служити в пошуку чоловіка тощо. Патріархатна культура, великою мірою побудована на обвинуваченні жінки, спонукає до осуду не лише жінок, які служать, а й тих, які цього не роблять.

Що ж такого сексистського роблять українські медіа?

Наприклад, як і десять чи п’ятнадцять років тому знімають сексистські шоу, у яких розглядають жінку як об’єкт, навішують десятки стереотипів, яка ж вона справжня жіноча краса, якою має бути справжня жінка, як жінці знайти і «вхопити» чоловіка тощо. У таких шоу жінку часто розглядають як «людину молодшу», нібито не до кінця повноцінну. Як людину, котра неодмінно хоче одружитися: це або хижачка, головна мета якої — загарбати чоловіка, або зневірена і невпевнена в собі, готова на все, щоб не засидітися дівкою.

Як приклад — шоу «Міняю жінку», «Я несу тобі красу», «Від пацанки до панянки», «Супер мама», «Холостяк»... Довгий список, але зупинимося на цих. Вони можуть бути різного формату: від мейкаверів — шоу, у яких люди перевтілюються, до реаліті — шоу, у яких події відбуваються в наближених до реальних обставинах, скажімо, чоловіки на тиждень міняються дружинами. Від самої думки лячно: жінка ніби перетворюється на річ, яку можна обміняти на іншу за принципом буккросингу (добровільного обміну книжками). Це нонсенс, адже жінка — доросла і самодостатня людина.

Творці і творчині таких шоу описують їхню мету переважно як щось шляхетне. У поясненні мотивації нерідко звучить слово «допомога»: жінкам зазвичай прагнуть допомогти. Чи справді це допомогою, а чи, може, фікція — питання риторичне. Наприклад, шоу «Супер мама», мізогінію в якому закладено вже в концепції, навряд чи допоможе жінкам стати кращими мамами (та й що таке хороша мама?): учасниці шоу принижують одна одну (це передбачено концепцією), а оцінку їхньому материнству дає ніхто інший як чоловік. Схоже, ніби жінок навмисне ставлять у недолугі ситуації, коли вони вимушені сперечатися, шукати вади одна в одної, а розсудити їх, ніби не зовсім розумних і занадто емоційних, може тільки експерт-чоловік.

Концепції всіх названих шоу ґрунтуються на парадигмі так званої нижчости жінки, її другорядної ролі в суспільстві. У більшості таких програм жінку, за задумом, об’єктивують і розглядають не як особистість, а як хорошу чи погану маму; доглянуту чи недоглянуту дружину; хижачку чи «знедолену», якій потрібен чоловік; пацанку, яка втратила свою жіночність, тощо.

Ця проблема існує не лише на українському телебаченні. Дослідження Анджели Соммарс з Університету Північної Айови[3] продемонструвало, що у 1990-х у США багато сексистських образів жінок на денному телебаченні шкодили самооцінці жінок і тому́, як їх сприймають інші. «Телебачення як потужний носій стереотипів штовхає жінок на сексистські й підпорядковані ролі, адже жінок, як правило, показують пасивними і покірними, тоді як чоловіків — активними й авторитетними», — було сказано в дослідженні.

Американське телебачення з часом трансформувалося, відтак змінився й трансльований в масмедійних продуктах образ жінки. І якщо в українському кіно (і навіть у серіалах) образ жінки теж змінюється (популярні українські телеканали знімають серіали не лише про домогосподарок, а й про успішних лікарок, наприклад, чи про перевізниць в умовах війни, як у свіжому релізі телеканалу СТБ[4]), то подібні шоу досі займають ефірний час різних великих телеканалів. Той-таки СТБ у серіалі «Перевізниця» ламає стереотипи, а водночас продукує нові й нові сезони «Супер мами» та «Супер бабусі», а разом з ними продовжує мізогінію. Так роблять і інші телеканали, скажімо, 1+1 щодня в будні транслює шоу «Міняю жінку» по кілька випусків.

Чи завжди українські медіа були сексистськими?

Імовірно, так. Це пояснюється доволі просто: сексизм — норма для українського суспільства й часто упередження щодо жінок, поширення стереотипів про них і навіть дискримінація чи насильство за ознакою статі й гендеру не вважаються чимось поганим. Такі шоу мають чималі рейтинги. Проте надія є і ситуацію можна змінити. Наприклад, показуючи жінок не в стереотипних рамках, а в реальності — розповідаючи про військовослужбовиць, бойових медикинь, адвокаток, хірургинь і їхнє життя.

А як щодо онлайн-медіа?

Ситуація схожа на ту, що на телебаченні. Українські медіа роками поширюють гайди про те, якими повинні бути жінки; плекають образ української жінки як берегині та обговорюють зовнішній вигляд знаменитостей, депутаток, світових лідерок.

«Кожна жінка не один раз замислювалася над тим, як одягнутися, щоб сподобатися чоловікові. Відомо, що чоловіки віддають перевагу більш жіночним силуетам, які підкреслюють спокусливі вигини тіла», — писало УНІАН[5]. Тобто жінку розглядають як людину, яка за замовчуванням прагне лише одного — подобатися чоловікові.

«Багато експертів неодноразово проводили опитування серед сильної половини людства і з’ясували, що чоловіків приваблюють легкі повітряні сукні з квітковим принтом. Чоловіки впевнені, що такий одяг створює романтичний настрій та сприяє гарному вечору», — пише журналістка УНІАН, виділяючи чоловіків як домінантну, сильну групу, натомість жінок записує в іншу — слабку, яка повинна підлаштовуватися під потреби і вподобання першої групи.

Ще окремі медіа стверджують, ніби «жінка має надихати чоловіка». «Щирістю, вихованістю, адекватністю, працьовитістю. Мене надихають дівчата, які грають на фортепіано, красиво співають, танцюють. Також не варто забувати про шарм. Коли представниця прекрасної половини людства володіє цими флюїдами жіночности, це не може залишити мене байдужим», — розповідали черкасці місцевому онлайн-виданню[6].

Цей матеріал сайт «Я в Черкасах» опублікував до Міжнародного дня боротьби за права жінок. Замість порушити питання рівности між чоловіками й жінками, гендерних стереотипів тощо видання вирішило поспілкуватися з чоловіками про те, що надихає їх у жінках і що жінки не повинні говорити чоловікам, наприклад докоряти.

Крім того, українські медіа докладають зусиль, щоб сформувати «правильний образ» жінки, і пропонують різноманітні гайди для покращення зовнішнього вигляду. «Предметом жіночої гордости є красиве, доглянуте волосся. Волосся вимагає якісного догляду, а те, яке враження справить, залежить від стрижки, вона повинна підходить до форми вашого обличчя і типу волосся. Але найголовніше правило — волосся завжди повинно бути чистим і здоровим. Зачіска також повинна бути вдалою. Не обов’язково придумувати щось складне, випрямлені волосся або акуратні локони завжди в моді. Крім того, така зачіска легше зберігається акуратною», — пише УНІАН про «правильний» зовнішній вигляд жінки[7]. Отже, згідно з цими порадами, якщо в жінки раптом немите волосся, вона одразу стає «не такою, непривабливою».

Згадаймо лише історію про «10 із 10»: ведучий Володимир Остапчук, співак Позитив і блогер Богдан Буше обговорювали, якою повинна бути жінка. Троє чоловіків стверджували, зокрема, що якщо жінка не голить ноги чи під пахвами, вона перестає бути привабливою. Цей випуск програми і висловлювання блогерів викликали суспільний осуд, а це ознака, що українське суспільство таки дорослішає і готове до змін. Насправді блогери не сказали нічого нового (це їх, звичайно, не виправдовує), лише повторили те, що українські медіа різних типів розповідають у своїх текстах, програмах тощо іншими словами[8].

А видання «Укр.медіа» вчить жінок бути «дорогими»: «Нігті сміливо можна вважати обличчям жінки. Вони мають бути чистими, охайними, здоровими та акуратними. Уникайте складних малюнків, надто яскравих фарб та масивних страз. Вони роблять образ дешевим. Вибирайте спокійні тони в стилі нюд, у жодному разі не гризіть нігті. Вчасно обрізайте задирки, прибирайте кутикули та підтримуйте форму»[9]. Тобто жінки, на думку окремих медіа, справді ніби речі і мають свою ціну, а зовнішній вигляд жінки, ба навіть доглянутість її нігтів, — чинник, який впливає на ціноутворення.

Велику увагу українські медіа надають зовнішньому вигляду відомих жінок, зокрема політикинь. Свого часу до дня народження Ангели Меркель ТСН підготувала огляд її гардеробу. Тобто медіа звертає увагу не на досягнення Меркель як канцлерки, її важливі заяви чи здобутки, а суто на її одяг. «Канцлерка любить діловий консервативний, а головне практичний стиль в одязі. Її луки завжди спокійні, скромні та незмінні. Головною і обов’язковою частиною її образу є класичні чорні прямі штани. В її шафі спідниць не знайти», — пише ТСН[10].

З одного боку, такі меседжі в медіа — закономірне висвітлення сексистської культури українського суспільства. І це замкнуте коло, адже саме медіа мають вплив і простір, щоб будувати іншу культуру — культуру рівности.

Однак не всі медіа транслюють такі меседжі. За останні п’ять-сім років в онлайн-медіа з’являється чимало матеріалів про гендерну рівність, природу сексизму, права жінок, видимість жінок у різних сферах. Це хороша, позитивна тенденція, що розкриває невидимі проблеми. Водночас чимало справді важливих тем досі залишаються стигматизованими, як-от тема менструацій чи домашнього насильства.

Ще одна хороша тенденція — дедалі більше медіа намагаються вживати фемінітиви, у такий спосіб підсилюючи видимість жінок, зокрема видимість їхньої роботи в різних сферах.

Гендерний консалтинг: медіа без сексизму

Що можуть зробити медійники і медійниці, щоб змінити ситуацію?

1. Не об’єктивувати. Жінка — така сама людина, як і чоловік. Не гірша, не краща. Тому не варто писати про жінку так, ніби намагаєтесь догодити чоловікам. Також не варто фокусуватися на жіночій зовнішності, якщо ваш текст не стосується нових тенденцій у моді (і навіть у таких текстах варто бути обережними). Якщо ви пишете про політикиню чи експертку, подумайте тричі: чи справді ваша аудиторія має знати про її улюблений одяг, а не професійні досягнення. Якщо робите інтерв’ю з жінкою-мером, не варто питати, як вона встигає в родині й на роботі, адже ви не питали б про таке Віталія Кличка.
2. Розширювати рамки. Розповідати про жінок не лише в контексті материнства, стосунків із чоловіками, а в контексті професійних досягнень жінок у різних сферах. І не діліть професійні сфери на жіночі й чоловічі — у такий спосіб медіа формують суспільну думку, що може шкодити жінкам, які намагаються збудувати кар’єру, наприклад, як водійки таксі.
3. Не давати слова сексистам. Якщо ж така людина здобула слово, вкажіть у матеріалі, що вона висловила сексистські упередження, і поясніть, чому це шкідливо.
4. Старатися дотримуватись балансу. Інколи медіа не записують коментарі жінок як експерток у різних сферах, тому що їх важче знайти, ніж експертів-чоловіків (це залежить від сфери, звісно), або не дають слова жінкам, бо думку чоловіка-експерта вважають авторитетнішою, кращою. Така редакторська чи журналістська вибірковість може призвести до хибного враження, ніби чоловіки справді кращі й розумніші експерти, що жінки не представляють ту чи ту професію тощо. Тому важливо, щоб медіа старалися давати слово чоловікам і жінкам порівну, адже фаховість експертизи не залежить від статі.
5. Старатися не давати порад і не рятувати. Найбільш сексистські матеріали створено саме задля допомоги. Буцімто з бажання допомогти мати гарніший, яскравіший вигляд, більше подобатися чоловікам, вийти заміж, стати кращою матір’ю. Однак усе це радше обертається на спробу звинуватити жінку, змінити її, поставити в рамки й задати планку, якої неможливо досягнути.
6. Віддзеркалювати реальність. Розповідайте про жінок, розкривайте жіночу історію, робіть внесок жінок видимим. Дуже просто залишатися сексистами і нічого не знати про реальний стан речей. Про те, що жінки можуть бути дослідницями і були ними ще двісті років тому; про те, що вони можуть успішно воювати і світова історія знає чимало таких прикладів. Про те, що вони роблять щодня, як живуть, з якими проблемами стикаються. Фокусуйтеся не на зовнішності, не на тому, якими чоловіки хочуть бачити жінок, а на реальності.