Альтернатива інтернатам

Лунають заяви від впливових посадових осіб про намір скоротити кількість інтернатів в Україні. Це зумовлено негативним досвідом перебування сиріт та осіб з інвалідністю у таких закладах, які у підсумку травмують психіку та не здатні здійснити належну підготовку до інтеграції у життя суспільства. У якості альтернативи вирішили використати інклюзивне освітнє середовище, дитячі будинки сімейного типу та будинки підтриманого проживання.

З нового навчального року мають намір припинити набір до інтернатів дітей, що мають батьків, без крайньої на те причини. Закон про внесення змін до Закону "Про освіту" зобов'язує директорів шкіл приймати дітей з особливими потребами, а місцеві ради виділяти кошти на забезпечення матеріальної бази для навчання таких дітей. Окрім цього, у Міністерстві освіти і науки України піднімається питання про створення програм протидії цькуванню у школах. Тож створюються умови для того, щоб дитина проживала у сім'ї й навчалась у звичайні школі.

Будинки сімейного типу не "новинка" для України, проте вони не стали наскільки поширеними, щоб замінити інтернати. Проте є намір й далі займатись розвитком таких будинків, де діти є значно більше інтегровані у життя суспільства. Насамперед, вони проживають невеликою групою до 10-ти осіб у звичайному будинку, де може бути матір та батько або один опікун, що взяв їх на виховання. Це практика розвинених країн, що показала позитивний результат. Будинки підтриманого проживання сиріт з інвалідністю також практикуються у розвинених країнах, проте в Україні тільки у перспективі створення. Зокрема, волонтери БО"Українська благодійницька мережа" вперше ініціювали створення такого будинку у м.Бурштин на Прикарпатті. На даний час відбуваються громадські обговорення та координація дій з чиновниками.

За задумом, сиріт з фізичною інвалідністю поселяють групою 6-8 осіб у квартиру під цілодобовий нагляд асистентів. Квартира повинна бути розміщена у населеному пункті, що дозволить особам з інвалідністю працювати, переміщуватись та брати участь у житті суспільства. Кожна особа повинна мати власну кімнатку й власні речі. Фінансування таких будинків повинно відбуватись за кошт держави із залученням благодійних організацій. Власне, розмови й невеличкі кроки для відмови від практики виховання дітей та перебування осіб з інвалідністю у часто-густо корумпованих українських інтернатах є позитивними зрушеннями у цьому суспільстві. Проблем, звісно, є ще багацько, бо країна потребує створення центрів для реабілітації та допомоги особам з інвалідністю. Окрім цього важливе толерантне відношення суспільства до таких осіб.