23 вересня, 2019

Частина третя. Проституція в Станіславові.

28 липня 2019
Тимків Ніна
Дивлячись на те, що відбувається у країні, всередині накипіло чимало. Зокрема, становище жінки, права якої часто-густо є тільки на папері. Окрім цього, вона часто піддається цькуванню через стереотипи мислення, що поширені у суспільстві. Тому дуже важливо провадити боротьбу за права людини в Україні.

Історію проституції як явища в українському суспільстві почали досліджувати тільки після проголошення незалежності нашої країни, оскільки у Радянському Союзі на цю тему було накладено табу.


Як зазначають історики: жінку, котра займалась проституцією в Станіславові (сучасний Івано-Франківськ) було спалено на вогнищі на центральній площі за аморальну поведінку у 18 ст. Навіть в такий жорстокий спосіб подолати проституцію не вдалось й попри набожність населення в Станіславові на вулиця Зосина Воля рясніли борделі.


А.Гранах у своїй автобіографічній книжці "Ось іде людина" описує відвідини такого закладу на початку минулого століття в Станіславові: "Однієї ночі я, хвилюючись, пішов на вулицю Зосина Воля (сучасна Є.Коновальця). Будинки розпусти стояли один біля одного. Там був "гармидер", хаос, ринок живого товару. Старші чоловіки, гімназисти, солдати поодинці і гуртами сновигали сюди-туди. Усі скрадалися, немов злодії. Спочатку кожен ішов мовби байдуже, потім раптом, змішуючись з натовпом, пірнав в один з борделів. Втомлений і нещасний від своїх щоденних гонінь й поневірянь, я тинявся довкола одного з таких будинків. І ось раптом надійшов гурт чоловіків, і я змішавшись з ними, прослизнув до середини, опинившись у борделі пана Кіммеле. Кіммеле був трохи більше ліліпута, але плечі мав надзвичайно широкі, виглядав як велетенський куб, зі своїми довгими закрученими догори вусами й потилицею бугая; своїм ситим голосом він, наводячи порядок, покрикував на гостей: "Тут поводяться пристойно, беруть дівчину, платять і йдуть. А хто буде нахабніти, може дістати ножа під ребра"...


Далі автор описує як обирав собі дівчину з поміж дівиць у дуже коротких спідницях й відправлявся з нею до спальні. Що характерно, за Польщі й Австрії кожна така дівчина чи жінка повинна була мати книжку, де містились записи про регулярні відвідини лікаря. Тобто, борделі в Станіславові працювали легально й приносили прибуток в державну казну, а повії регулярно проходили медичний огляд. За порушення встановлених правил могли ув'язнити жінку чи заборонити їй займатись проституцією.


За Австрії законом дозволялось займатись проституцією тільки тим жінкам для яких, таке "ремесло" було єдиним засобом аби вижити та прогодувати своїх дітей. Також було чітко встановлено правила: жінкам заборонялось обслуговувати неповнолітніх чи в квартирі де проживали діти. Вимоги до жінок були й щодо дотримання особистої гігієни. Власне, й за Польщі проституцією на Галичині займались виключно ті для кого це був єдиний спосіб прогодувати себе, своїх дітей чи осиротілих братів та сестер.


На Зосиній Волі в Станіславові сексуальній експлуатації піддавались саме українські дівчата з дуже бідних сімей. У кого був хоч якийсь вибір таким "ремеслом" відмовлялись займатись, насамперед через осуд побожного населення Галичини. Як розповідала моя бабуся: "Гачком по плечах від матері можна було отримати тільки за розмову посеред білого дня із парубком десь на дорозі". Неабияке значення мала цнотливість дівчини у першу шлюбну ніч в галицькій сім'ї. Тобто дівчата з Зосиної Волі мали доволі примарні шанси вийти заміж й розпочати своє життя заново.

Частина третя. Проституція в Станіславові.