20 березня, 2019

Чи можна поєднати сімейні цінності, фемінізм та ЛГБТ-френдлі погляди?

23 січня 2019
Вероніка Пугач
Я цікавлюся філософією, фемінізмом та правами ЛГБТ+ спільноти. Закінчила бакалаврат на філософському факультеті КНУ ім. Тараса Шевченка у 2018 році, цього року подаватиму заяви на магістерські програми з філософії. Мені хотілося б поширювати ідеї гендерної рівності, толерантного ставлення до інших та можливостей поєднання фемінізму з сімейним життям. На противагу більшості філософів та філософинь, яких цікавить фемінізм, для мене ближчою є не французька філософія 20 століття, а аналітична філософія. Я хочу спробувати довести, що фемінізм, який базується не на плюралізмі та революції, а на єдиній сутності та поступовому русі вперед, також можливий. Іншими словами, мене цікавить можливість фемінізму з легким ухилом до правих, але і з безперечним визнанням лівих.

Сімейні цінності потребують захисту. Шлюб та діти мають сприйматися у суспільстві як щось позитивне. На цьому моменті ви можете подумати: як цей допис якоїсь типової традиціоналістки взагалі потрапив до «Гендеру в деталях»? Зараз же тут почнеться про «гендерну ідеологію» та «гомосексуалізм». А от і ні, не почнеться.


Я вважаю себе феміністкою та сильно нервую з приводу того, що чимало людей не мають однакових зі мною прав, можливостей та відносної безпеки. Водночас, лише нещодавно я змогла прийняти постструктуралістську філософію, я перебуваю у шлюбі і ми плануємо через років 5 завести дітей, а ще я не атеїстка. І в цій статті буде ще багато такого, на перший погляд, доволі суперечливого контенту.


Я закінчила філософський факультет та надалі планую пов’язати життя з філософією. Філософія, у яку я закохалася з першого погляду – це Платон та Аристотель. Трохи згодом були Декарт, Кант, Ролз та аналітичні філософи. Я розумію людей, яких нудить від розмов про деконструкцію, знищення центру, ризому. Хоча я знайшла для себе спосіб відчути ці ідеї та побачити їхню особливість, раціональний та послідовний виклад аргументів мені значно ближче. Знаєте, у чому тут проблема? А в тому, що прихильників класичної філософії доволі багато, і далеко не всі вони готові йти на діалог.


Подивіться на українських інтелектуалів. Саме їх реально турбують питання рівності, фемінізму, прав людини. Утім, вони опинилися по різні боки барикад. З однієї сторони у нас є творчі, чуттєві, хаотичні та яскраві «ліві», які виступають за кохання для всіх та у всіх виявах. З іншої сторони маємо помірно релігійних, раціональних, дещо консервативних людей, які приєднуються до нечисленних праворадикалів, говорячи про «гендерну ідеологію» як головну небезпеку для України. Я можу помилятися, але мені здається, що «праві» насправді переважно не дурні люди, вони просто не можуть примиритися з «лівими», бо не розуміють їхнього мислення. Вони панікують та приєднуються до тих, хто говорить їм про необхідність захисту традиційних цінностей.


«Праві» люблять свої сім’ї, вважають важливим народження та турботу про дітей. І коли їм говорять, що цьому заважають «гендерні ідеологи», то вони охоче вірять, адже, з огляду на інший підхід до реальності, сприймають перших дійсно як руйнівників. Своєю довгостроковою метою я бачу побудову мосту, який з’єднає цих людей. Так, вони будуть мислити по-різному та щодо багатьох речей сперечатимуться. Але вони не сперечатимуться про рівність жінок та чоловіків, право членів ЛГБТ+ -спільноти та шлюб та дітей та щодо інших важливих речей. Оскільки у лівих вже є прекрасно розбудований та обґрунтований підхід, тепер треба зробити (чи дослідити вже зроблене, якщо воно є) аналогічне пояснення для помірних традиціоналістів, пошановувачів стабільності. Це довгий шлях, на якому переважна більшість критикуватиме мене, але варто принаймні спробувати.


Знаєте, у чому я згодна з традиціоналістами? В тому, що сім’я таки потребує захисту. Я вийшла заміж у 18 років, і це було психологічно складно. Ми з чоловіком познайомилися на філософській конференції, де обидва робили доповіді. Ми гарно вчилися, не пили і не курили, разом писали філософські тексти. Якщо ви думаєте, що ми такі чудові, і що кожна сім’я хотіла би, аби їхня дитина знайшла собі таку другу людину, то ви дуже помиляєтеся. З тих 8 родичів, з якими ми спілкуємося найближче, доволі позитивно відреагували лише двоє – мої батьки. Ще двоє відреагувати майже нейтрально. Інші 4 – це була катастрофа! «Ти вагітна? Навіщо тобі зараз цей шлюб? Ми в шоці! Тільки не смійте заводити дитину! А на що ви жити будете? А де ви жити будете? А якщо у нього погані гени? Вона тобі не пара!», - ось, з чим переважно стикнулося двоє молодих людей з приблизно однакового прошарку суспільства.


Нам заважали, на нас тиснули, нам всі, кому не лінь, намагалися пояснити, що це катастрофічна ідея. І знаєте що? Це не тому, що ми походимо з сімей, які є прихильниками, як каже Турчинов, «поліморфних гендерів-флюїдів». Ні, наші сім’ї є звичайними помірно традиційними. Якщо мене візьмуть на магістратуру з Гендерних студій, на яку я нещодавноподала документи, то я вже уявляю, як вони говоритимуть, що я збираюся займатися якоюсь повною дурнею, і що це взагалі не освіта і не дослідження. Так от, ось ці звичайні люди тиснуть на молодих людей, не даючи їм формувати власну сім’ю! І звідки у них така завзятість – це загадка. Якщо сім’я дійсно під загрозою, то не через «гендерну ідеологію». Адже ЛГБТ та квір люди також часто стикаються з подібними речами. Деякі з них теж хочуть мати постійного партнера чи партнерку по життю, прийняти чи народити дітей. І на них тиск значно гірший, ніж був колись на нас, двох гетеросексуальних молодих філософів.


Я вважаю, що держава має заохочувати людей до створення сім’ї. Можна, наприклад, звільняти від військової служби одружених хлопців, надавати молодятам якусь фінансову підтримку на перший час, або шляхом культури просувати ідею сім’ї як джерела миру, злагоди та спокою у державі. Тільки от ця сім’я може складатися не лише з чоловіка і жінки з дітьми, але і з двох чоловіків, двох жінок, транс-людей тощо. Само собою, що наїжджати на тих, хто хоче бути чайлд-фрі, або взагалі не хоче постійних стосунків з однією людиною, теж не треба. Життя одне, і кожен сам вирішує, що з ним робити. Як на мене, буде чудово, якщо суспільство складатиметься з щасливих різних сімей, де дорослі кохають один одного та люблять своїх дітей.


Це мій перший пробний допис на тему «містка» між консервативними та емансипованими поглядами. Подивимося, яка буде реакція. Думаю, що не дуже позитивна, але може хтось і знайде в цьому щось для себе.