Чому Україна повільно переймає досвід розвинених країн щодо відмови від інтернатів.

Вивчаючи тему українських інтернатів, часто наштовхуюсь на цікаві ініціативи та ідеї волонтерів щодо покращення ситуації у цій сфері. Зокрема, у Львові волонтери пропонують не відправляти дітей з аутизмом у інтернати після смерті батьків, а залишати у рідному домі. Мотивують тим, що їм дуже важко звикати до нових умов проживання й вони будуть просто повільно вмирати. Тому волонтери пропонують створити умови підтриманого проживання у помешканнях. Вже розробили документ "Підтриманого проживання у помешканні", який зараз знаходиться на розгляді у Міністерстві соціального захисту.

Також волонтери активно відстежують й розголошують реальне становище дітей, що знаходяться в інтернатах. Зокрема, на своїй сторінці у Фейсбуку В.Футерко оприлюднив докази жахливих порушень у Залучанському дитячому будинку. Волонтери почали вимагати встановлення камер відеоспостереження, проте керівництво цього закладу таку ідею одразу ж відкинуло.

На превеликий жаль, волонтери - це чи не єдиний чинник, що підштовхує країну переймати досвід розвинених країн щодо утримання сиріт та дітей з особливими потребами. Суспільство рідко їх слухає, а тим паче підтримує. На жаль, концерт поп-зірки викликає у людей більшу активність й зацікавлення, аніж реальне становище дітей в інтернатах. Це не топова тема, тому про це мало пишуть. Тому ці діти залишають беззахисними перед старою радянською системою, "модернізованою" українською корупцією.

Якщо поглянути на програми відомих партій, то стає зрозуміло: чому ініціатором внесення змін до Закону України "Про освіту" виступила М.Порошенко. Вони цими питаннями не переймаються. Як максимум - це програма будинків сімейного типу. Деякі, взагалі, про ці проблеми й не згадують. Зате їхні програми рясніють намірами патріотично виховувати молодь, захищати традиційні цінності та розвивати економіку. А як вишенька на тортику - заборона абортів й вступ до НАТО. Такі програми породжені, зокрема, запитом суспільства на вирішення питань, що його хвилюють. Якщо прогулятись парком, проїхатись у громадському транспорті чи поспілкуватись із сусідами, то можна почути нарікання на рівень життя, розмови про декларації чиновників й АТО. Тема українських інтернатів знаходиться поза увагою пересічного українця, який зайнятий думками як прожити до наступної заробітньої плати. Чинна влада особливо теж не переймається цими проблемами. Волонтери часто добиваються відкриття кримінальних проваджень щодо грубих порушень в інтернатах, проте справи тихенько "затирають" у кабінетах. Кількість інтернатів скорочують й шляхом оптимізації, а не активним впровадженням інноваційних ідей.

Загалом, ті позитивні зрушення, які є у цій країні - це заслуга волонтерів й небайдужих людей, що намагаються тиснути на владу й штовхати до потрібних дій.