Якось при розмові один чоловік розповідав, як його знайомий, вдаючись до психологічного тиску, змушував жінку вступати з ним в статеві відносини. Мовляв, чого ж ти одягла це платтячко? Також твердив, що якщо б не хотіла його спокусити, то ходила б перед ним у ватованих штанях й куфайці. Чоловік отримав секс, але не згоду на секс. Він змусив жінку відчувати провину за те, що вона його звабила.
Коли я ж запитала у свого співбесідника: "Хіба чоловіча уява не дозволяє чоловікам уявно роздягати жінок й завдяки цьому навіть одягнуту у ватовані штани - бажати її?" - він неохоче погодився зі мною, що не в одязі справа.
Справа ж у культурі згвалтування, де провина завжди покладається на жінок, а згода на секс сприймається як щось зовсім комічне й космічне. Секс, коли жінка не виривається й не кличе на допомогу не сприймається цією культурою за згвалтування. Але чи жінка завжди може чинити активний опір чоловікові, навіть якщо не бажає сексу з ним? Колись у горах більше десятка років тому я не чинила опір, проте сексу не бажала. Я була п'яною й цим нагло скористались. Для дівчини, яка майже не вживала спиртне, сп'яніти від невеликої кількості вина було доволі легко. Моє "Ні" сприймалось, як "Так", а завдяки спиртному фізично опиратись не було можливо.
Наступного ранку я була розбита: фізично й морально й в усьому звинувачувала себе. Мовляв, не треба було пити взагалі. Егеж, патріархальне суспільство вперто нав'язує своє світобачення й сама_дура_винувата є невід'ємною його частиною. Таких історій, як моя - безліч. У когось це був перший секс, як у мене, у когось десятий, проте замість задоволення - жінки отримують спустошення й біль.
Тому годі жартувати над згодою на секс й сприймати це, як щось комічне. Смішного тут зовсім нічого не має, бо отримання партнером чіткого "Так" від своєї партнерки - це насправді норма для суспільства. Я дуже сподіваюсь, що доживу ще до того часу, коли культура згоди на секс повністю витіснить культуру згвалтування у нашій країні.