Чому вони не вибирають щастя?

Нещодавно я побувала на лекції Марини Мірзаєвої «Хто ти, жінко з моїх досліджень» і запам’ятала не так історії жінок, які боролися за свої права та незалежність України, (да пробачить мене лекторка), як запитання одного відвідувача після виступу.

Воно прозвучало приблизно так: “Ці жінки-активістки пережили стільки горя й поневірянь, постійно перебували в небезпеці, деякі навіть віддали життя у боротьбі. То навіщо вони зробили такий вибір? Чому було не залишитися в сім’ї, зі своїми чоловіками? Опікувалися б дітьми, родиною і були б щасливі. А натомість обрали таку долю”.

Все, що мені хотілося сказати: “Хто ти такий, щоб вирішувати, що для них щастя, а що ні”, але лекторка тактовно і влучно відповіла на це питання в контексті жінок 19-20 століття. Щоправда, я не впевнена, що відповідь була йому зрозуміла. Як же так? А як же прєсловутоє женскоє щастьє? Був би мілий рядом? Але ж виявляється, що крім цього (а часто і замість) жінкам треба для щастя багато всього.

Насправді стереотип про “просте жіноче щастя” зруйнував не одне життя. По-перше, самі жінки, наслухавшись пісень/віршів/інших людей, вважають, що їхнє призначення — сім’я і діти. І під впливом цього звикають жертвувати всім заради родини — від останнього смачного тістечка до самореалізації, роботи і мрій. Що значить, душа прагне здобути другу вищу освіту і зайнятися кар’єрою? Ото придумала! Вибір має бути на користь сім’ї, завжди. Таке твоє прокляття(закреслено) щастя.

По-друге, через цей стереотип почуття жінки, яка має чоловіка і дітей, часто знецінюються. Це може призвести до страшних наслідків (наприклад, якщо жінка страждає від післяпологової депресії, а оточуючі вважають це примхою та вигадкою). В тебе ж є вдома штани і рожеві п’яточки? Чого тобі ще треба, жінко? Але ж немало треба — регулярного відпочинку, допомоги, підтримки, самореалізації, спілкування тощо. Яка б не була чудова сім’я, жінка — це окрема особистість зі своїми потребами, планами і мріями.

Крім цього всього, люди, які ставлять такі запитання після лекцій, не думають, що чоловік та діти можуть зовсім не бути подарунком долі. Статистика домашнього насильства це яскраво показує. Додати “другу зміну”, купу ресурсів, які йдуть на утримання дітей (і я не тільки про матеріальні), проблеми зі здоров’ям через вагітність і пологи, емоційне обслуговування. Трохи не це показують адміни груп, які постять сопливі цитатки про жіноче щастя біля фото усміхненої родини, правда ж? Ось тому бажання жінок бути активістками, боротися за свої права, за державу, за владу здається таким дивним. Чому ж вони не вибирають щастя? Вибір же такий очевидний! (ніт)

Я не кажу, що немає щасливих родин. Є, і, маю надію, їх більше, ніж нещасливих. І не кажу, що сім’я та діти не може бути головним щастям для жінки. Може, але це один із багатьох варіантів. Для когось діти, для когось влада, для когось подорожі, для когось робота, здорові стосунки з чоловіком, гроші чи максимальна включеність в соціальне життя. Варіантів безліч, і вибір не залежить від статі чи гендеру. Тож давайте без ярликів і стереотипів. Чи мужскоє щастьє - був би мамонт рядом?

P.S. Лекція була чудова