24 жовтня, 2017

Чому праві не можуть без брехні?

10 жовтня 2017
Ольга Брильова
Мої нотатки сподобалися жінкам і мене запросили опублікувати тут дещо. Я рада можливості співробітництва.

Нещодавно я відвідала Круглий стіл "Міцна Родина", який провадив у міській бібліотеці Національний корпус.

Доктор філософії Едуард Анатолійович Юрченко (до речі, викладач Університету ім. Шевченка в Києві), провів для присутніх лекцію, протягом якої збрехав принаймні чотири рази у капітальних питаннях своєї лекції та безліч разів пересмикнув у дрібницях

Він збрехав, що в країнах, де дозволені гей-шлюби, зростає рівень абортів. Ні, пане, Юрченко, в Данії та Нідерландах він складає наразі 12 на 1000 жінок, і це менше навіть в тих країнах, де аборт заборонений. Польща, як і ми, серед лідерів - 43 аборти на 1000 жінок. Також Данія та Нідерланди утримують найнижчий рівень підліткових вагітностей.
http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Fertility_statistics

(Пікантна подробиця на хвіст: свого часу пан Юрченко був членом Партії Регіонів та загравав з російськими націоналістами та читав їм лекції про те, що українці хотіли відокремитися від «одногонароду» суто з переляку перед комунізмом).

Він збрехав, що українці дивилися на шлюб як на дещо сакральне, а на розлучення - як на дещо неможливе. Ні, для українців шлюб був насамперед угодою, яку обидві сторони були вільні розірвати, і це було дуже просто зробити: прийти до судді з розлучним листом та зареєструвати факт розлучення у судових книгах. Лише з початком московської окупації у 18-му столітті розлучення ускладнили до майже повного унеможливлення, і це була цілком ініціатива Московського синоду.
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/24686/04-Petrenko.pdf?sequence=1

Він набрехав, що в родині людина почувається захищеною. Неправда: багато українок страждає від сімейного насильства.
http://zib.com.ua/ua/print/121850-ukrainci_vvazhayut_simeyne_nasilstvo_normoyu_rodinnogo_zhitt.html

Він набрехав про гендерну теорію та гендерні експертизи підручників. Мені було соромно дивитися, як доросла освічена людина каже нісенітниці. Як там у Сей-Сьонагон, "Коли за чуже бере сором"?

Але мені було також і страшно. Бо більшість слухачів складали дітлахи років 18-20, яким дуже легко замилити очі. А той відкат "вправо", який зараз спостерігається по всьому світу - це не більш ніж реванш покоління бебі-бумерів, ностальгія 60-літніх за часами, коли в них хрін стояв, трава була зеленіша, а баби цицькатіші. І нема чого їм протиставити, бо нас, 70-ників, тупо менше, а 60-ків ще менше, трикляте відлуння війни. І наші діти - наймалочисельніша генерація. І я бачу, як мертва рука Другої Світової простягається до них та тягне у могилу. Бо той запит на "традиційність, "силу", "родину", "кров та почву" - він сформований стариганами, які вже однією ногою в могилі, і хочуть, щоб їм там було не дуже нудно.
Але чому молоді ведуться на цей запит? Здавалося б, їм має бути осоружний порядок денний «Часів Очаковських та підкорення Криму». Проте ура-патріотичні гасла (від яких часто-густо тхне знудженою некрофілією) молоді повторюють охоче.
Гірко визнати, що страх перед майбутнім притаманний юним так само, як і людям похилого віку. Вони не можуть до пуття пояснити, що таке «традиційність» (цього не міг і сам пан Юрченко), але чіпляються за неї, бо вона пропонує ПРОСТИЙ ТА ЛЕГКО ПОЯСНЮВАНИЙ СВІТ. Який легко та просто ділиться на хлопчиків та дівчаток, своїх та чужих, чорне та біле.