Сучасна система освіти показує вигадану реальність, в якій багатьом дітям просто немає місця.

У класі 6-7-му мамина сестра привезла мені з-за кордону яскравий кольоровий альбом з аудіо-касетою для вивчення англійської. Альбом мене вразив.

Там були намальовані жінки-поліцейські! Чоловіки в трико, які займаються гімнастикою. Жінки в штанах і шортах. Дитина з ураженням опорно-рухового апарату. Люди з різними тілами. Бізнес-леді та керівниці. Чоловік, який куховарить вдома (не проф кухар). Дівчата, які грають у гандбол. Люди різної етнічної приналежності. Мусульмани. Ви уявляєте таку картинку у шкільних підручниках на постсовку 90-их??

Я тоді вперше подумала, «вау! Жінки бувають поліцейськими і важкоатлетками! Тобто мені можна вибирати і такі професії, і це нормально «для дівчинки»!». Це відкриття вразило мене наааа-стііі-іі-ільки, що я досі пам’ятаю малюнки з того альбому!

Це був перший і єдиний навчальний матеріал за шкільні та університетські роки, де я НЕ бачила гендерних ролей/дискримінаційних стереотипів.

Сьогодні 2018. 2018! Пройшло Двадцять-Три-Роки-чорт-забирай! 23.
За цей час виросло нове покоління! А у шкільних підручниках папа із пост-совкових 90-тих ремонтує машину, а мама варить борщ. Діти всі біленькі худенькі християни без інвалідності, з папою-в-костюмі-з-молотком і мамою-в переднику-з-віником. Сучасна система освіти показує дітям вигадану реальність, якої не існує, і в якій багатьом дітям просто немає місця.
Тому я підтримую антидискримінаційну експертизу підручників.