21 серпня, 2018

«Таллі», або Дві години для щастя мами

3 серпня 2018

В українському прокаті фільм «Таллі» анонсувався як комедія, де в багатодітній родині трапляються різні кумедні ситуації. У ЗМІ нерідко з’являлися новини, як Шарліз Терон заради головної ролі «знущалася» над своїм тілом – спеціально погладшала кілограм на двадцять. Я з нетерпінням чекала прем’єри. Мені, якій ще й року немає, як я стала мамою, кортіло чогось легкого і веселого про себе, хотілося відключити мозок від щоденних турбот за малою дочкою. Яка помилка!

Я не знаю, чому цей фільм назвали комедією. У сучасному розумінні жанру в нім мали б бути недоречні жарти, абсурдні ситуації, голі груди, неадекватні вчинки підлітків і легке порно… Гм, усе це у «Таллі» є. Тільки подеколи мені було зовсім невесело переглядати цю кінострічку.

…У середньостатистичній родині народжується третя дитина. Незапланована. Марло Моро (грає Шарліз Терон) з усіх сил намагається організувати побут. Вона – чудова мати, і для своїх дітей прагне зробити все найкраще.

Зокрема, посиленої уваги потребує її син – його лякають різкі звуки, як от злив води в туалеті в публічному місці. Через це він починає заводитися і безупину кричати, допоки щось інше його не відволіче. Директорка школи рекомендує найняти вихователя-консультанта, який би супроводжував незручного учня. Однак з фінансових причин родина не може його собі дозволити, як і няню для новонародженої донечки.

Більше того – Марло не хоче няню, бо не розуміє, як можна довірити свою крихітку чужій людині.

З появою третьої дитини збільшилися витрати родини, і батько Дрю Моро (грає Рон Лівінгстон) бере додаткові навантаження, їздить у відрядження. Як правило, він пізно повертається додому. Тож займатися дітьми й домом часу залишається не так багато. Хіба що ввечері почитає книжку дочці, зранку разом із дружиною складає обід для дітей у школу. Щоб якось відключитися від справ, Дрю перед сном грає в комп’ютерні ігри… Він любить своїх дітей, дружину.

Попри труднощі – в їхній сім’ї і сварок серйозних немає. Такий собі нехитрий сюжет про будні звичайної родини.

Тоді що ж особливого в «Таллі»?

Якщо коротко, цей фільм… надто правдивий. Неочікувано! Голівуд нарешті показав материнство без прикрас. Особливо в перші місяці життя дитини, коли жінка сам-на-сам лишається із щоденними обов’язками. Крик – погодувати. Груди спухли, у синцях й розтяжках, але ще треба зцідитися молоковідсмоктувачем. Крик – повний підгузок, потрібно розстібнути на бодіку 5-7 дрібних ґудзиків, зняти підгузок, помити дитину, вдягнути бодік і застібнути знову ті злощасні 5-7 ґудзиків. Крик – погойдати, крик – погодувати… крик-крик-крик. І це кожні дві години, нон-стоп удень і вночі.

А ще ж прибрати в хаті, приготувати нехитру їжу, вирішити шкільні питання старших дітей…

Режисер Джейсон Райтман зумисно деталізує звичайний день мами. Тут немає рожево-блакитних пелюшок і грайливих поні. У мами після пологів не кубики пресу на животі, а зайві 20 кг і жирна шкіра. Замість модельних черевичок на підборах – широке взуття для розпухлих ніг, а ще безформені светри, із зачіски – розпатланий хвіст.

Голлівудську усмішку замінює втомлений погляд. На те, щоб зустрітися з давньою подругою з коледжу чи хоча б розчесатися по-людськи – ані часу, ані внутрішніх ресурсів. А секс – на останніх позиціях у величезному списку бажань: наче й не проти, але ж спати хочеться сильніше.

Зрештою, виснажена Марло погоджується на подарунок брата – найняти нічну няню.
І в сім’ї Моро все поступово змінюється. Няня Таллі (грає Маккензі Девіс) розвантажує Марло – доглядає вночі за малою, а коли та хоче їсти, приносить матері, прибирає весь бруд, який зібрався за вісім років у домі, готує смачні тістечка для школи. Від такої турботи Марло не по собі – вона чи не вперше відчула, що хтось про неї дбає по-справжньому. Але Таллі лиш заперечливо хитає головою: «Я тут, щоб тоді допомогти».

Марло нарешті починає почуватися живою, в її очах з’являється усміх – усі довкола відзначають, як вона засяяла…

Як геніально просто. Цій змученій мамі достатньо було трішки допомоги, щоб бути щасливою. Трішки більше сну, трішки більше часу на себе, можливість випити келих вина й щиро поговорити з подругою... Та за вісім років нічого із цього Марло не мала. Бо просто не було вільного часу. Жінка навіть поступилася принциповим заборонам: не годувати дітей піцею і не дозволяти мультики, - аби п’ять хвилин бувати самій у тиші.

Спостерігаючи за її змінами, мене турбувало лиш одне питання. Дві години для щастя можна знайти, якби Марло в цьому підтримав її чоловік. Як мінімум, замість комп’ютерної гри подивився за немовлям. Жінка постійно зціджувала молоко, яким легко замінити один прийом їжі…

Про це запитує і Таллі. До слова, няня упродовж фільму ставить Марло незручні питання – коли ти хочеш вийти прогулятися, чому Дрю не може побути з дочками та сином, адже це і його діти, чому ти працюєш кадровим працівником на нецікавій роботі, хоч маєш диплом літератури, як давно ви займалися сексом, чому ти ні разу не наважилася вдягнути форму офіціантки, яку купила для особливої ночі…

Таллі штовхає Марло на ті вчинки, про які та давно мріяла. І ці маленькі радощі наповнюють жінку. Її материнство уже не стає таким обтяжливим, вона із радістю готує оладки у формі Мікі-Мауса для старших і вчиться цінувати кожну хвилину, як росте її дочка-немовля. Цікаво, Марло зізнається няні, що вона завжди мріяла бути ідеальною мамою і дружиною, але за рутиною забула про це.

…Пізніше Дрю вибачився перед Марло, що не помічав, як їй важко. Але поки він це зрозумів – жінка ледь не загинула. Від виснаження.

Мабуть, треба було б написати, що Марло пощастило, що в неї такий хороший чоловік. Адже мільйонам жінок доводиться з дня на день тягнути віз хатніх турбот без будь-якої підтримки, ба навіть вдячності. Добровільно. Бо так історично склалося, бо так було прийнято в їхній родині і родинах друзів, сусідів, бо про це їх вчили у школі, читали в книжках, бачили в кіно…

Але це не так. Розділяти із чоловіком хатні турботи і доглядати спільно за дітьми – це не «пощастило», це нормально!

Часто жінки-матері навіть і не здогадуються, що мають право на вільний час для себе. Без дітей. І що за це їх ніхто не осудить. Це нормально. І це потрібно для виживання самої мами, дітей, зрештою, всієї сім’ї.

Ось чому я рекомендую «Таллі» переглядати усім – мамам і татам, одруженим і неодруженим, тим, хто планує дітей, і тим, хто сповідує чайлдфрі. Навіть дітям, хоч на цей фільм стоїть обмеження за віком.

Ілюстрація - кадр з фільму «Таллі»

«Таллі», або Дві години для щастя мами