Фалафель під контролем

«Що, смачно?» — спитав якийсь незнайомий чоловік. Питання, вкрикнуте прямо у вухо, висмкнуло мене з купи цікавих думок. Поборовши у собі бажання заховати велетенський, розміром ледь не з розбиральну дошку, фалафель за спину, я відкушую ще більший шмат й питаю з набитим ротом: «Так, а що?». Дядечко зареготав і втік. Таких випадків за все життя було точно з десяток.

Зрозуміло, що така поведінка є порушенням особистих кордонів жінки. Й знаєте що? Можу закластися, що таких питаннячок, які пасивно-агресивно підконтрольовують раціон, жінкам ставиться в рази більше, ніж чоловікам. Причина? Банальна ймовірність фізичного опору. Навряд чоловік додумається насміхатися над двометровим бодібілдером, який снідає. Бо розуміє, що «опонент» може відповісти так, що мало не здасться. Інше діло — жінка. З дитинства їй розповідають про те, що треба і дорослих слухати, і бути ввічливою леді, навіть коли на голову помиї ллють.

Знаєте, після того випадку з фалафель-контролером у мене виникло чітке розуміння, що й оцей контроль за харчуванням, й стереотип про «на побаченні жінка має замовити лише мінералочку й салатик» — одного поля гнилі ягоди. Тільки подумати, хтось шукає стать чи гендер у їжі. Все чітко: м'ясо — чоловікам, зелень для жінок. З гарніром виявилося складніше. Паста — чоловікам, а рис — дієтична забаганка жінок. Складається враження, що люди або ніколи не бачили чоловіків-вегетаріанців, або жінка з велетенським стейком — екзотика.

Це кліше походить від ідеї про те, що жінка має мало їсти або дієтувати протягом всього життя, щоб мати привабливу для чоловічого ока зовнішність. Тобто, якщо коротко: дівчина, що має здоровий апетит маркується як непристойна або така, що ображає ніжне чоловіче око поїданням начебто гендерно некомформної їжі. Я називаю такі кліше «харчовий сексизм». Ще прикладів? Легко! Як вам пивні набори, де чоловікам пропонується темне пиво, а жінкам — вишневий ель, бо «жінки вживають солоденьке», нащо їм інші смаки. Як вам поділ жуйок на «чоловічу» та «жіночу»? Звісно, у «нього» — з прохолодною м’ятою, а у «дівчачій» жуйці будуть фрукти та ягоди. Тобто виробники використовують існуючі негативні шаблони, лише посилюючи та підживлюючи їх.

Ще одне цікаве упередження: жінка не може їсти не тільки багато, а й часто. «Що ти постійно жуєш?» — питали мне деякі колеги. Я таким чином підтримую стабільний рівень цукру у крові, не допускаючи різких стрибків. А хтось (о жах!) любить багато їсти. Іноді чоловіки у бажанні контролю йдуть далі ніж просто прокоментувати те, що їсть дівчина поза домом або офісом. Треба не тільки відкоментувати, а й збентежити, змусити червоніти. Одному такому індивіду ковток води з пляшки здався натяком на оральний секс. Про це він не зміг мене не поінформувати.

Важливо розуміти, що нема «соромних» для поїдання харчів чи таких, вживаючи які ви стовідсотково не почуєте непроханих думок чи порад. Проблема тільки у тому, хто втручається в харчову поведінку жінки. Такі інтервенції ззовні можуть стати однією зі складових для розвитку проблем з харчуванням у майбутньому. З жахом згадую, як у школі якийсь хлопець с диким реготом вибив пиріжок з рук однокласниці, заволавши: «Ти в двері не влазиш, куди тобі ще пиріжки?». Вона заплакала. Часто в інтерв’ю дівчата, що борються з анорексією, підкреслюють, що саме якийсь випадок з публічним приниженням або приниженням у родині підштовхнув їх до нездорової харчової поведінки.

Ми ніколи не будемо достатньо гарними для патріархату. Тому важливо вибудовувати цілісні і непорушні внутрішні кордони й вчитися давати відсіч вербальній агресії. Чим раніше — тим краще. Інакше одного дня можна застати себе за третьою тарілкою зеленого салату, коли насправді хочеться бутерброду з ковбасою.