#йду додому - але яким буде мій дім?

Я приєдналась до флешмобу #йдудодому #идудомой з фото у зимовому парку. Нічному парку.

Зима - єдина пора року, коли я не боюсь гуляти одна нічним парком. Вірніше, боюсь, але не настільки, щоб не гуляти. Тим не менше - повністю комфортно не стає ніколи, так, щоб я могла розслабитись і насолоджуватись природою, замість прислухатись до шелесту за спиною і намацувати газовий балончик у кишені, коли у полі видимості з'являється якийсь чоловік.

Культура згвалтування і звинувачення жертви сильно занижує наш горизонт бажань та вимог. Уже одна розповідь про пережите насилля і вимога - хоча б - до правоохоронної системи працювати нормально і карати кривдників - викликає агресію з боку суспільства. Суспільство готове нескінченно розповідати жінкам, як їм поводитись і у що одягатись, щоб уникнути насильства, замість того, щоб розібратись нарешті з глибинною проблемою, яка просякає усе наше існування.

Тому фемінізм - це глибоко візійний проект. Який дозволяє помислити і створити суспільство радикально по іншому. Якою прекрасною буде наша країна і наша планета - з яким рівнем правоохорони, правосуддя, і самосвідомості громадян - в якій жінки зможуть гуляти де і коли захочуть, без страху?

Якими достойними стануть чоловіки, якщо у своїх діях будуть керуватись не агресивними інстинктами, а турботою, повагою та пошаною до ближнього?

Якою буде наша довіра та любов одне до одних?

Люди, які не розуміють суті фемінізму, часто не бачать цього найголовнішого - ми не хочемо позбавити чоловіків і жінок чогось хорошого. Ми хочемо замінити агресію, примус, страх, почуття провини і зневіри - на довіру і любов.

Довіру і любов.