Хто ви, Симоно де Бовуар?

“Краще не торкатися кумирів, бо їхня позолота залишається на пальцях”. Слова Гюстава Флобера переслідували мене після перегляду фільму “Коханці Кафе де Флор” (Les amants du Flore, 2006). Раніше я знала деякі подробиці з життя Симони де Бовуар, але звичка оцінювати твори, не суттєво орієнтуючись на біографії авторів, залишилася. Тому я поринула в історію відносин де Бовуар і Сартра, з впевненістю, що готова майже до всього, бо “це кіно, де живуть образи, а не реальні постаті”. Як виявилося, дисонансу не уникнути, коли дивишся фільм, де Симона “Бобер” будує власне життя всупереч буржуазним правилам та забобонам.
Почалося усе, коли майбутня письменниця і дослідниця навчалася в університеті. Автори “Коханців Кафе де Флор” показують Симону як дівчину, захоплену навчанням. Вона бореться з батьками і системою, які приготували для неї традиційну роль - бути дружиною та матір’ю. Хоча батько Симони після банкрутства висловив думку, яка суперечить такому сценарію: “Краще навчайся, бо заміжжя тобі не світить: ти некрасива і посагу в тебе вже немає”. Підбадьорена словами батька, Симона вчиться в університеті, аж ось, немов спалах блискавки, з’являється Жан-Поль Сартр. Теж студент, теж непересічний, теж порушує правила.
Після цього життя Симони змінюється: нарешті вона зустріла людину, погляди якої наближені до її переконань. Це важливий момент, бо тоді головна героїня потрапляє в пастку. Чому? Ініціатива майже завжди за Сартром. Він оголошує принципи їхніх відносин, встановлює правильну дистанцію. Жан-Поль за вільне кохання, інтелектуальну спорідненість і довіру, але насправді постійно вимагає він Симони преференцій для себе: виняткової турботи, натхнення, допомоги, навіть порятунку. В мене склалося враження, що для головних персонажів навмисно створені амплуа: “мати Симона” опікується “сином Жан-Полем”, і коли він отримує підтримку, то швидко полишає “матусю0.” Помітно, що і жінку, і чоловіка турбують ревнощі, однак Жан-Поль завжди трохи попереду, залишаючи Симону у роздумах і зневірі. Вони експериментуюсь зі свободою, не можуть остаточно звільнитися від стереотипів і, що засмучує, в “Коханцях Кафе де Флор” саме жінка більш вразлива і потерпає від забаганок чоловіка.
Мабуть, ці “пригоди” і розчарування були потрібні авторам фільму, аби показати, як Симона де Бовуар “вистраждала” книжку “Друга стать”. Поштовхом для цієї праці був власний досвід. Роздуми і спостереження, результати досліджень, напружена праця - головні складові. Та все одно треба було підвести глядачів до думки “у Симони було дещо схоже, впізнаю себе у її вчинках”. Тому якщо хтось скаже “Симона Бовуар - це я”, перебільшенням такі слова не будуть.