Дівчата ліворуч, хлопці праворуч: перехрестя роздільного навчання

На одному з інтернет-ресурсів я випадково натрапила на обговорення вельми химерної статті В. Базарова – автора методики роздільного навчання, що нею послуговуються кілька приватних шкіл. Про зміст розвідки "педагога" можна здогадатись із заголовку: "Чи здатне роздільне навчання підвищити моральність?". Мушу зацитувати кілька авторських аргументів на користь цієї тези (граматика й орфографія викладеного на сайті перекладу збережені): "Хлопчики і дівчатка - це абсолютно різні не тільки чуттєво-емоційні, але биогенетические світи. Ще на початку 90-х років ми проаналізували більше 3000 малюнків дітей, і прийшли до висновку, що початкова духовна сутність у хлопчиків і дівчаток абсолютно різні. Зокрема, у хлопчиків мрії, фантазії, уява, ігри проявляються в дусі сили, мужності і лицарства ... Для дівчаток же вищим символом життя є немовля в образі ляльки. І ці відмінності в символах між хлопчиками і дівчатками зумовлені відмінністю в генофонді". І ще: "Але ось на певному історичному етапі хлопчиків вилучили з укоріненого в історії сімейно-родового виховання. Вилучили з укорінених в століттях прийомів народної культури по омужествления хлопчиків. Вилучили і помістили їх в загальні класи з дівчатками (по календарному віку) під нагляд в основному жінок. І це було зроблено авторитарно, без елементарного наукового обгрунтування. Дівчата виявилися набагато більш зрілими за генетичним і духовному віком, в тому числі за віком шкільної зрілості. Це дало дівчаткам можливість стійко зайняти нішу лідерства". І ще трохи: "Таким чином, замість подолання в собі жіночих начал, замість розкриття і плекання суто чоловічих якостей, ми поміщаємо хлопчиків в якісно іншу чуттєво-емоційну середу".

Сфера шкільної освіти є традиційним субстратом для культивації маніпулятивних, небезпечних, а іноді просто безглуздих теорій. Це відомо та передбачувано. М. Геллер із властивою гостротою називає школу першим етапом обробки «людського матеріалу». Діти та підлітки є пластичними ментально та менше опираються впливу.

Будь-яке добре продумане соціальне конструювання є процесом таргетним і розрахованим часто саме на школярів. Однак ідея роздільного навчання належить до епохи, що давно минула, лишивши по собі хіба що романтизовані та невідрефлектовані образи «благородних дівчат» і «справжніх чоловіків». Реінкарнація цієї ідеї в межах педагогіки та психології ХХІ століття виявилася сюрпризом украй неприємним.

Основним аргументом прихильників роздільного навчання є теза про суттєве покращення учнівських результатів у ґендерно однорідних колективах. Вам подобається слово «суттєве»? Це значно оптимістичніше й експресивніше, аніж сухі відсотки. Більшість псевдосоціологічних замальовок, опублікованих у мережі, оперують саме ним. «Кардинальні зміни». «Істотне покращення». Лексикон продавців пилососів для того й виник, щоб маскувати крихкість фактажу. Докази «істотного покращення» передають із вуст в уста в найкращих традиціях фольклорного жанру.

Спорадичні дослідження, що фіксували позитивні зміни, також є аматорським доробком обмеженого кола педагогів та психологів. Більшість були безпосередніми ініціаторами експериментів із «ґендерного навчання», тож ішлося радше про ангажованість та ейфорію, аніж про наукові методи й контрольні групи. Досить промовисті результати натомість мало дослідження, фінансоване Міністерством освіти США. Відмінностей в успіхах учнів у школах з роздільним і спільним навчанням воно не виявило.

Педагоги з експериментальних шкіл часто покликаються на висновки нейробіології, стверджуючи, що мозок дітей різної статі влаштований неоднаково. Ця теза є хибною. Нейробіологи виявили мінімальні відмінності: більший розмір мозку у хлопчиків і швидше його формування у дівчаток. Про можливий вплив цих факторів на навчання у жодному науковому дослідженні не йшлося. Однак негативний вплив міфу про «кардинальні відмінності» годі прогнозувати – він неуникний. Риторика розподілу на «чоловіче» й «жіноче» буде підживлюватись псевдобіологічними аргументами та насаджуватись іще агресивніше.

Критерії, що на їх основі відбувається будь-яке сортування, діти сприймають як принципово важливі, упереджено реагуючи на представників іншої групи. Із появою роздільних класів таким критерієм стає ґендер, що загострює протиставлення жінок і чоловіків до рівня опозиції рас в епоху сегрегації. Роздільне навчання – практична реалізація патріархальної риторики.

Неодмінною складовою таких програм стають маніпуляції «традиційними цінностями». Про рівноправність чоловіка й жінки, переосмислення та гуманізацію інституту шлюбу звісно не йдеться. Ідеологами «ґендерного навчання» є ті самі люди, що культивують традиціоналізм, сексизм і гетеронормативність у інших сферах (політиці, психології, юриспруденції). Нездоровий освітній дискурс сприяє ідентифікації дітей з обмеженими та специфічними ролями («жіночою» та «чоловічою»), витворює негнучку систему «норми», яка не толерує інакшості. Ґендерні стереотипи нівелюють поняття особистості, людей розділяють між двома знеособленими категоріями.

Консервативно виховані діти перетворюються на нерефлексиних, скептичних до всього нового дорослих, якими легко маніпулювати. Однак найбільш переконливим аргументом на користь спільного навчання є потреба адекватної соціалізації. Ми щодня взаємодіємо з людьми різного ґендеру, етносу, економічного статусу. Політика іншування та ізоляціонізму руйнує саму можливість адекватної комунікації. Особливо якщо така політика насаджується протягом одинадцяти шкільних років як безальтернативна. Єдиним способом налагодження стосунків між різними групами є адекватні спілкування та співпраця. Наголошувати на відмінному – провальна ідея.

Користь ґендерного поділу близька до нуля, зате він актуалізує всі ті проблеми, що за їхнє подолання дві сотні років боролися жіночі рухи. Спільне навчання стало важливим культурним здобутком ХХ століття. Повернення сегрегації під гаслом прогресивних реформ здається тривожним симптомом амнезії колективної пам’яті.