19 липня, 2018

Є пісні для народження, є для одруження, є для смерті. Ця пісня для Шули.

5 червня 2018
Оля Тальві
Перекладачка, філологиня, феміністка.

"Я не відьма" - дебютна стрічка уельської режисерки замбійського походження Рунґано Ніоні. В Україні фільм демонструвався в рамках 47 кінофестивалю "Молодість".


Дев’ятирічна дівчинка стоїть позаду жінки з відром води, не говорячи жодного слова. Зненацька жінка чіпляється ногою за суху рослину і падає. Чоловік емоційно розповідає про те, як орав поле, а коли обернувся, дівчинка накинулася на нього з сокирою і відрубала руку. Як потім виявилося, це був лише сон. Ці два випадки стали приводом звинуватити дев’ятирічну Шулу у відьомстві.


Ласкаво просимо до африканської відьомської комуни - місця, де жінки прив’язані стрічками до величезних котушок, тому більше не можуть ні відьмувати, ні літати, ні вбивати людей. У цьому абсурдному світі жінки, звинувачені у відьомстві, працюють на плантаціях і дуже мало сплять. Вони мало їдять і живуть у жахливих умовах. У них вироблені, хворі тіла і зморщені обличчя, а в роті бракує зубів. Це ціна людського невігластва, яке досі процвітає, і платять за це невинні жінки.


Шула - наймолодша в комуні. Можна сказати, що їй пощастило: мер містечка бере її на судове засідання, де вона має вказати на винного у злочині. Вона все ще відьма, їй погрожують побиттям і вбивством. Але вона й привілейована: після вдалого суду вона отримує подарунки, мер привозить її до себе додому, знайомить з наложницею, їх запрошують на зйомки телепрограми. Звісно, це краще, ніж працювати піл палючим сонцем на плантації чи каменоломні.


Але в містечко приходить посуха. Усі очікують, що відьма повинна викликати дощ. Але Шула - це лише беззахисна дитина. Після невдачі із викликанням дощу її знову відправляють у комуну, де вона повертається до важкої роботи. Як для маленької дівчинки це дуже великий досвід - і, на жаль, травматичний на кожному кроці. Це численні приниження, погрози, відчуження, неможливість вчитися в школі, бо наглядач у будь-яку мить може покрутити котушку і притягнути назад.


За весь фільм Шула каже не більше 15 слів. Вона - жертва упереджень і дикунських звичаїв. Її ніхто не може захистити, ніхто не піде проти традицій, а людям, що приїздять подивитися на цікавинку - африканських відьом - насправді байдуже до всього, окрім екзотичних фото в своєму інстаграмі.


Після фільму можна видихнути і подумати, що це лиш ігрове кіно. Але, на жаль, дуже скоро повертається усвідомлення, що ігровим його можна назвати дуже умовно, як дуже умовно можна назвати сюжет - вигаданим. Тисячі африканських дівчаток живуть в умовах, де немає жодних перспектив. Тисячі жінок оббріхують, звинувачують у відьомстві чи інших злочинах, виганяють з общини, принижують і вбивають. Може, в Африці немає насправді ніякої комуни відьом. Але точно є щось гірше. І про все це можна знімати безліч фільмів.


Цей фільм - про людську жорстокість і відсутність співчуття, про тисячі дівчаток, які зараз проживають долю Шули. "Я не відьма" - болюча алегорія на насильство, яке переслідує дівчаток від самого народження і до смерті, на експлуатацію, на традиції, які вбивають - майже буквально.


Врешті-решт дощ таки випав, і сталося це після Шулиної смерті.

Є пісні для народження, є для одруження, є для смерті. Ця пісня для Шули.