23 жовтня, 2017

КиївПрайд: мета чи засіб?

6 липня 2017
Інна Ірискіна
Вже багато років співпрацюю та останніми роками безпосередньо працюю у громадській організації "Інсайт". Писатиму на теми, пов'язані з сексуальною орієнтацією, гендерною ідентичністю, фемінізмом, правами людини, насамперед у контексті трансгендерності, оскільки це мій основний напрямок активізму та мій особистий досвід.

КиївПрайд 2017 запам’ятався ще більшою кількістю людей, які взяли участь у марші, довшим маршрутом, а також кількома плакатами, які призвели до гострих дискусій у спільноті на тему ЛГБТ+ і патріотизму, та загалом щодо різних ідеологічних позицій у русі.


Мені ж хочеться підняти інше важливе питання у контексті прайду, якого, на жаль, в інформаційному просторі майже не чутно. У всьому дискурсі навколо Київпрайду загалом та маршу зокрема я бачу певну тенденцію, яка мене особисто непокоїть. А саме, коли про них висловлюються так, ніби вони самі по собі є метою. Але ж насправді марш, та й прайд як такий - це не мета, а засіб. Тут важливо розуміти різницю між ситуацією у нашій та у більш розвинених країнах. Там, де ЛГБТ+ вже здобули для себе багато прав, де вони значно більш захищені, проведення прайду цілком може бути і метою. Щоб показати та порадіти тому, як усе круто і як цим можна пишатися. Але у нас поки ще мало є чим пишатися. І проведення кількатисячного маршу без значних ексцесів - це, звісно, теж певною мірою круте досягнення, але робити з нього привід для святкування – це перетворювати його на карго-культ. З ілюзією того, ніби якщо успішно проводити такі прайди, то й усі інші права у нас якось з'являться. Але ж насправді ні.


Якщо розглядати прайд як засіб, то я бачу дві основні мети, яких він наразі досягає. Перше - це актуалізація ЛГБТ+ тематики в інформаційному просторі: саме у контексті прайду про ці теми та проблеми найбільше говорять та пишуть. Друге - це мобілізація та надзвичайний емпавермент спільноти. І це дійсно важливо. Але, як на мене, коефіцієнт корисної дії прайду як засобу боротьби за права міг би бути і суттєво вищим. Зокрема, у нашій державі є такий важливий документ як План дій з реалізації національної стратегії у сфері прав людини до 2020 року. У якому прямим текстом прописана низка заходів, що стосується ЛГБТ+. З конкретними термінами виконання та відповідальними інстанціями. Чи багато хто у нас взагалі знають про цю конкретику? До неї входить, наприклад, приведення антидискримінаційного законодавства у відповідність зі стандартами ЄС, включення до нього ознак сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (заплановано на перший квартал 2016 року). Забезпечення покарання за злочини на ґрунті ненависті (другий квартал 2016 року). Розроблення та подання до Кабінету Міністрів законопроекту про цивільні партнерства (другий квартал 2017 року).


Також на той же період 2016-2017 заплановано розробку стандартів, що мають покращити медичну допомогу та визнання трансгендерних та інтерсекс-людей. Повний документ можна знайти на сайті КМУ. І якщо Міністерство охорони здоров’я останнім часом після зміни керівництва більш-менш заворушилося у роботі над пунктами, за які воно відповідає, то інші установи виконувати план зовсім не поспішають.


І от якби я була організаторкою прайду, то центральною темою зробила б саме це. Які пункти є у національній стратегії, як вони (не)виконуються, та озвучування прямих вимог до влади з їх виконання. Це не абстрактні «права людини понад усе», а цілком конкретні речі, щодо яких держава взяла на себе безпосередні зобов'язання, які, повторюся, має виконувати. І про це варто говорити і робити на цьому акцент. Але я не те що не почула такого акценту, а й взагалі якось не чула, щоб ця тема помітно підіймалася під час прайду. Хоча, здавалося б, це має бути очевидним.


Та власне я і сама тільки після завершення усіх прайдівськіх подій сформулювала це очевидне, бо той дискурс, що великий і крутий прайд під веселковими прапорцями сам по собі є метою, впливає так чи інакше і на мене. Втім, активізм після прайду не закінчується. Тож я вважаю, що не треба чекати наступного року, щоб говорити про ці стратегічно важливі речі, актуалізовувати їх та вимагати здійснення. Це варто робити безпосередньо зараз, і тоді на КиївПрайді 2018 можна буде оголосити, чим дійсно вже можемо пишатися, а до чого ще треба рухатися.

КиївПрайд: мета чи засіб?