22 вересня, 2017

Конкурси краси: іще одна версія

8 липня 2017
Альона Барановська
Багато жінок та чоловіків плутають фемінізм з чим завгодно. Вважають, що ми досягли достатньої рівності і хочемо розвалити традиційний уклад. Не знають ні історії, ні сьогоднення. Живуть у вакуумі власного світогляду. Світ прекрасний (або жахливий) через розмаїття поглядів. Тільки ми обираємо, яким чином рефлексувати. Саме тому і варто писати тут.

Що може бути страшніше сексизму і патріархальних стереотипів? Моя думка - стереотипи у поглядах самих феміністок. Коли забувають, що фемінізм дозволяє жінці самовиражатися у спосіб, який вона обрала сама. І нав’язують своє бачення вільності поглядів та дій. Хочу відразу зазначити, що викладені думки є абсолютно суб’єктивними. І я розумію людей, які матимуть аргументи для того, аби посперечатися.


Конкурси краси - ох яка смачна спекулятивна тема. Привід для обговорень як прихильників, так і противників. Власне, чому їх проводять і чому люди їх відвідують - це більш очевидно, ніж те, чому туди ідуть конкурсантки. Хоча для декого ні, адже дівчата хочуть похизуватися подарунком генів, наголосити на своїй кращості завдяки фізичним перевагам. Та і взагалі, якщо красива, значить не дуже розумна. А можливо все не так просто, як видається?


Подивимось на університетські конкурси краси. Вони проходять чи не у кожному виші. Часто на меті стоїть благодійність. І на кастингах до них завжди багато охочих дівчат. (Чоловічі конкурси краси поки упустимо) Чому ж ці дівчата, з тремтячими колінами та голосами, виходять на сцену? Сьогодні дівчата у більшості випадків впевнені в своїх інтелектуальних потугах. Вони мають доступ до освіти та самовдосконалення. І багато способів реалізації та підтвердження цьому. Вони хочуть мати кар’єру і можливість утримувати себе. Більшу частину свого часу витрачають на досягнення цілей.


Паралельно тиснуть стандарти краси та успішності. Тут спекуляції навколо зовнішності набувають сили. Не так одягаєшся, товста, худа, неповоротка, безталанна. Чому дівчата (та і, зрештою, хлопці, та зараз не про це) так болюче ставляться до коментарів стосовно зовнішності? Тому що зазвичай це те, що важко або неможливо змінити в собі, на відміну від навичок чи знань, чим часто намагаються компенсувати такі комплекси, але зазвичай це надто слабо працює. Часто досягти гармонії з собою можна лише після прийняття себе.


Моєю початковою мотивацією для участі в конкурсі було бажання попрацювати над тими сторонами, в яких я сумнівалась, а також показати свій номер у конкурсі талантів. Тому що я знала, що за звичайних умов, за відсутності такої відповідальності яку пропонував формат конкурсу, я б ніколи не зробила цього для себе.


Для мене це стало своєрідним випробуванням. І для моїх конкуренток теж. Майже кожна хотіла собі щось довести, втілити те, показати так, як цього не можна зробити в буденності. Я не пройшла основний відбір (обирали дівчаток 170+ см зростом з симпатичним личком). Було он-лайн довідбір, на який я ішла зі словами: "Могилянська міс не обов’язково має мати модельні параметри". І мене підтримали. Мені, дівчині, зростом 158 см, почуватись було дещо не комфортно серед усіх тих довжелезних ніг, що мерехтіли на 12-ти сантиметрових підборах кожної репетиції. А ще слухати від постановників про свою пластику, про осанку, рухи (людині, яка ніколи не займалась танцями). Я не могла розслабитись, нерви були настільки напруженими, що робили тіло кам’яним. На початку я ненавиділа репетиції! Але відступати наміру не мала, адже схиляюсь до думки, що не подолавши зону комфорту, людина не вийде на новий рівень власної особистості. Мала нав’язливу думку змінити харчування і ходити в спортзал, аби рятувати свою жахливу (надто худу) фігуру. Тому що чула багато коментарів з цього приводу (більшою мірою від хлопців, до речі). Проте все вирішила операція, коли я вимушено сиділа на дієті і схудла ще більше. І не мала фізичної можливості взагалі будь-як коригувати фігуру. Так і вийшла на сцену.


Стосовно виходу в купальниках. Тут було багато обговорень та суперечок. Ніхто не горів бажанням роздягатися на сцені. Але це було однією з головних умов конкурсу. Кожна знала на що іде. Моя колежанка якось на репетиції сказала чудову фразу: “Я думала, дівчата на таких конкурсах не бояться незручності виходити в купальниках. Зараз я розумію, що це не так!» Ці дівчата не посоромились, відкинули свої рамки і комплекси і заявили, що вони покажуть свої фігури відкрито, і були готові до обговорень худа/повна/ноги короткі/целюліт. І це їх особиста перемога. І якщо, скажімо, їх вихід побачило 500 людей, давайте поговоримо за інстаграм, де регулярно дівчата викладають фото у білизні (у спальні/дзеркалі - рвуться презентувати свою сексуальність) і ці публікації бачать тисячі людей, і також оцінюють вподобайками та коментарями, то це цілком ок? Все залежить від того, як ти сприймаєш ті чи інші моменти. У результаті дівчата уже абсолютно не відчували конфузу на цьому «виході».


«Була здивована своїм спокоєм щодо виходу на сцену в купальнику, адже ще навіть перед кастингом це було основною причиною моїх вагань щодо участі» - Анна Кубарєва, учасниця Могилянської міс


Для кожної важливим моментом був конкурс талантів. Можливість бути почутою, побаченою, налаштувати кілька сотень людей на свою емоцію.


«Я дуже хотіла продумати та виступити зі СВОЇМ номером талантів. Це було найцікавішою частиною для мене, адже тут кожна могла проявити себе справжню». – Анна Кубарєва, учасниця Могилянської міс


Якщо говорити про мій власний досвід, то це те, за що я найменше хвилювалась. Я так довго цього хотіла, настільки продумала кожен момент, що хотілось просто вийти і це зробити. І три хвилини на сцені було просто у паралельній реальності. Під кінець підготовки, на останніх репетиціях дівчата отримували задоволення від кожного свого руху, виявляли свою чуттєвість, відчували тіло. Це те ж, що отримувати задоволення від танцю, сексу, медитації, фізичних вправ.


Особисто я завдяки конкурсу отримала хороший досвід соціалізації, змінилась у ставленні до себе та до різних ситуацій. Мене перестали турбувати закиди в сторону моєї зовнішності. Я зрозуміла, що мені начхати на думку тих же об’єктиваторів та стандартизаторів. Я довела собі, що я можу набагато більше. Починаючи від стійки і посмішки на сцені та закінчуючи організацією часу або контролем емоцій.


«Загалом підготовка мені дуже подобалась, бо я відчувала що з кожним разом вдосконалюю себе. Один із найголовніших висновків, які я зробила під час конкурсу - що всі ми дуже різні, і по своєму прекрасні в своїй справжньості, а поняття кращий/гірший просто не існує. Наполеглива праця над собою, розуміння важливості кожної хвилини в умовах обмеженого часу - все це безперечно пішло мені на користь, і зараз я розумію що можна встигнути все, якщо вчасно і правильно розставити пріоритети. Я дуже вдячна людям, які спонукнули мене піти на кастинг, адже це був один із найнезвичніших та найцікавіших досвідів у межах університетського життя». - Анна Кубарєва, учасниця Могилянської міс


«Я пішла на міс з метою соціалізації в новому для мене середовищі. Також, прагнула нових знайомств. Спочатку комплексувала щодо недосконалості дефіле та невміння танцювати. Підготовка до міс пройшла досить лайтово для мене. Під кінець, я вже відверто кайфувала від кожної репетиції.» - Ірина Засімович, учасниця Могилянської міс


Ми женемось за самовираженням. Зараз. Усі. Такий час. І кожен це робить у зручний спосіб. Це те, що людна собі сама дозволяє, що визначає прийнятним для себе. Можна (і, напевне, варто) критикувати конкурси краси за сексистські компоненти цього жанру, але, разом з тим, вартує залишатись чутливими до особистих мотивацій конкурсанток. Це також сексизм — вважати, що ми все про них знаємо, тільки тому що дівчата вирішили продефілювати у купальниках. Особисті досвіди, особисті переживання, як я переконалась, можуть бути зовсім іншими, аніж стереотипи, посилювати, та додавати упевненості у собі.

Конкурси краси: іще одна версія