Повернення до питання проституції. Частина друга.

В Одесі завжди полюбляла відвідувати Привоз, насамперед через живе колоритне спілкування, котрого бракувало в звичайному супермаркеті.

Одного разу (більше десятка років тому) мою увагу привернула дівчинка років тринадцяти на вигляд. З-під рваних колготок було видно загорілі на сонці ніжки, а пошарпана кофточка прикривала худі рученята. Ні, вона не просила милостиню, а просто вешталась з такими як й вона околицями ринку. Цілком ймовірно, що у неї була домівка, тільки біда в тому, що ця дитина нікому там не була потрібною.

Статистика щодо таких дівчаток-підлітків страшна: 100% з них піддаються сексуальному насильству та потрапляють у проституцію. Гірше інтернату завжди вулиця. Вулиця вчить виживанню, а не високих моральних цінностей. Вулиця завжди запропонує цим дівчаткам проституцію як чи не єдиний спосіб себе прогодувати. На вулиці завжди знайдуться ті, хто зможе взяти їх силою, добре знаючи, що не буде за це покараний. Авжеж, хто ж заступиться за те пошарпане дівчисько, що вештається околицями ринку?

Дівчисько, звісно, виросте, проте покинути проституцію чи створити нормальні стосунки з чоловіками після пережитого насильства не вдається. Не вдається насамперед тому, що суспільство таких зневажає та засуджує, й не пропонує допомоги.

Часто говорять про вибір. Про який вибір можна говорити, коли вдома немає куска хліба й повсюди розкидані порожні пляшки. Бувають відсутні орієнтири у житті, бо нікому було їх задати.

Чоловіки це становище використовували для задоволення власних сексуальних потреб, абсолютно не переймаючись віком повій. А дівчата просто виживали.

У нас досить часто піднімають питання легалізації проституції, проте мовчать про необхідність створення дієвих державних програм для виходу жінок із проституції.

Коли життя пішло по кривій, то вийти на пряму самотужки якось важко. Жінкам з таким життєвим досвідом потрібне розуміння та допомога, а не вичитування лекцій про високі моральні цінності та гоніння.

Далі буде...