Про батьків і прояви цькування дітей, як взаємопов'язані речі.

На початку цього навчального року моя сусідка зіткнулась із ситуацією, коли її сина почав ображати батько його однокласника. Новенькі дорогі кросівки її дитини викинули у смітник, а згодом випадково знайшла прибиральниця. У класі розпочалось розслідування цього випадку. Хлопчина сам зізнався перед усіма, що саме він викинув кросівки свого однокласника у смітник. Моя сусідка зателефонувала до його матері й просила звернути свою увагу на його поведінку, щоб в майбутньому не виникало подібних ситуацій. Проте замість вибачення чи якогось конструктивного діалогу почула фразу: "Ми сім'я. Ми свою дитину можемо захистити!". Після цього до її сина підходив батько цього однокласника й з матом "наїжджав" на дитину.

Пояснити батькам, що розслідування того випадку проводила класна керівничка, опитуючи усіх дітей - було марною справою. Батьки продовжували стверджувати, що їхнього сина оббрехали. Нещодавно я також опинилась у подібній ситуації. Моя дитина, прийшовши зі школи, поскаржилась на свого однокласника, який її ображав, забирав телефон та погрожував. Наступного дня я пішла до школи, проте зустрітись із класною керівничкою не вдалось. Звісно, що у класі зустріла кривдника своєї дитина й спокійно сказала, щоб той дав номери телефонів своїх батьків. Він сказав, що не має. Після цього зателефонувала до класної керівнички й пояснила їй ситуацію та попросила номер телефону мами цього однокласника. Однак порозуміння з батьками досягти не вдалось. Вчителька таки втрутилась й сама порозмовляла з однокласником, що ображав, забирав телефон та погрожував моїй дитині.

Мені ці випадки нагадали історію, що колись трапилась у моєму будинку. Сусідка побачила, як курить сусідська дівчина-підліток й повідомила про це її батькам. Вдома дитина все заперечила й батьки фанатично повірили у правдивість її слів. Ворогом стала моя сусідка. Доходило до того, що вони почали вимагати у неї вибачитись перед їхньою дочкою. Однак потім таки виявилось, що сусідка казала правду. Власне, я веду все до того, що у випадку, коли батьки фанатично вірять у святість своєї дитини, не піддають сумніву її слів і ладні перегризти горлянку кожному, хто скаже щось нехороше у її сторону - вплинути на поведінку дитини через батьків стає неможливо. Тому діти через деякий час знову беруться за старе. У таких випадках школа має бути арбітром щодо інцидентів цькування.