Про вільний вибір жінок, вступ до ЄС та про комплекс меншовартості українців. Роздуми після зустрічі з легендою чеського жіночого активізму Іржиною Шикловою.

Коротка довідка. Іржина Шиклова – чеська соцілогиня та активістка. Народилася у 1935 році в Празі, вивчала історію та філософію в Карловому університеті. Як членкиня Чеської комуністичної партії, вона стала ключовим голосом у реформаторських зусиллях, які завершилися Празькою весною (розширення прав та свобод громадян). Після вторгнення радянських військ в серпні 1968 року вона залишає лави компартії, внаслідок чого її звільнили з позиції викладача філософського університету та тривалий час вона виконувала низько кваліфіковану працю та працювала зокрема прибиральницею. Як дисидентка, вона публікувалася під вигаданим іменем і допомагала в контрабанді закордонної літератури, за що вона в кінцевому рахунку була арештована у 1981 році. У 1991 році пані Шиклова організувала «Празьский центр гендерних досліджень», який став майданчиком для перших інтелектуальних дискусій з питань прав жінок та дав поштовх для створення багатьох жіночих організацій у Чехії.

Я зустрілася з пані Шикловою у неї вдома. Саме з її квартири розпочалася діяльність центру. Пані Іржина переконана, що у сучасних чеських жінок немає жодних обмежень для самореалізації і що низький рівень представництва жінок у політиці та бізнесі є свідченням того, що жінки просто самі не хочуть робити кар’єру у цих сферах. Ба більше, що будь-яка політична сила буде щаслива підтримати жінок у своїх лавах. Пані Шиклова також активно виступає проти квот для жінок у політичних партіях, оскільки переконана, що це відтворює уявлення про жінок як про другорядних, нездатних самотужки досягти успіху у політиці (до слова, закон про гендерні квоти у Чехії не було прийнято зі схожих міркувань). Я не погоджуюся з цією дуже неолібреальною тезою та переконана, що риторика «вільного вибору» приховує структурні чинники відтворення гендерного порядку, коли суспільна система виштовхує жінок у малооплачувані галузі економіки та обмежує їх можливості.

Вважаю, що про вибір виправдано говорити, коли існують доступні і рівноцінні альтернативи для такого вибору. Чи можемо ми говорити про вільний вибір жінок обмежити своє професійне зростання на користь сімейних ролей, якщо в містах України і Чехії серйозна проблема з доступністю дитячих садків, обмежені можливості для гнучкого режиму праці для працівниць із дітьми, поширена дискримінації матерів на ринку праці? Чи є вільним вибір жінок не будувати кар'єру з урахуванням величезного дисбалансу сімейних ролей жінок і чоловіків і того, що суспільство покладає переважно на матір виховні функції повсякденного догляду за дітьми, членами сім'ї і ведення домашнього господарства? Як результат цього гендерного порядку - вибір між кар'єрою і сім'єю все ще стоїть перед жінками, але майже ніколи не є дилемою для чоловіків.

Життєвий шлях пані Шиклової може пояснити її позицію: вона усе життя боролася за права людини, тому у неї є підстави вважати, що сучасний світ є значно справедливішим. Я поставила їй питання про те, чи вплинув вступ до ЄС позитивно на політику рівності у Чехії. Це питання особливо актуальне для українського жіночого руху, який покладає великі сподівання на міжнародну підтримку. Пані Шиклова була єдиною з моїх інформанток (експертів та активістів), хто сказала, що не відчула особливого впливу. Гадаю, що меседж такої відповіді не в тому, що ЄС жодним чином не вплинув на ці процеси, а в тому, що чеські активістки і до вступу в ЄС мали великі досягнення, наприклад, у сфері протидії сімейному насильству (хоча Стамбульска конвенція у Чехії не ратифікована).

Ця теза дозволила мені по-іншому поглянути і на власну країну. Ми апріорі вважаємо країни ЄС прогресивнішими. Цей комплекс меншовартості перешкоджати цінити власні досягнення та здобутки. Спілкуючись з чеськими активістками, я в цьому переконалася. Скажімо, в Україні ще 2006 року було прийнято «Закон про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», якого немає у Чехії; в Україні вже три роки успішно працює проект антидискримінаційної експертизи шкільних підручників (відносно якого була серйозна загроза минулого року), чого так само немає у Чехії. В Україні цього року щонайменше всьоме відбувався жіночий марш, а у Празі тільки вдруге і за значно меншої підтримки. В Україні чимало чудових активісток та низових ініціатив, а кількість подій просто вражає. Отже, нам не варто дивитися на вступ до ЄС як ключовий фактор, у нас не бракує власних ресурсів, сил та натхнення для захисту власних прав та обстоювання принципів рівних прав можливостей жінок та чоловіків.

Інтерв'ю проведене у межах програми гостьового візиту до м. Прага, підтриманого Празьким центром громадянського суспільства.