20 жовтня, 2018

Свобода, любов та вдячність - для всіх

2 квітня 2018
Оля Тальві
Перекладачка, філологиня, феміністка.

"Сільвана" - ще один фільм, на який би теж хотілося поділитися відгуком. Я подивилася його в рамках Docudays UA і з задоволенням дивилася б ще раз. Як на мій глядацький і геть не професійний смак до документалістики, це один з найкращих фільмів, який демонструє єдність суті і форми, єдність зображення та звуку. Це документальна картина про шведську феміністичну лесбійську реперку. Вражає, правда?


Це кіно було певним викликом для мене, бо мені особисто дуже важливо, яка музика звучатиме в фільмі. Реп я не слухаю, він для мене не є мелодійним і образним, тип паче якщо реп незнайомою мені мовою, то втрачається сама суть цього жанру, адже його «фішка» - в тексті, зазвичай такому, що порушує різні соціальні питання.


Сільвані Імам 27. Вона - шведка литовсько-сирійського походження, вона відкрита лесбійка і читає феміністичний, антирасистський та лесбійський реп. Фільм не показує нам лінійної історії, це не біографія, не якась подія, тягла в часі. Це такий собі фільм про стиль дівчини, про її погляди та спосіб життя, подекуди перемежований з домашніми кадрами маленької Сільвани.


Доросла Сільвана - висока худорлява білява дівчина, маленька - активна, допитлива дівчинка з короткою зачіскою. Вона не раз розказує, як у дитинстві їй і батькам закидали, що «це ж схоже на хлопчика». Одразу помітно, що з батьками їй пощастило - вони не просто не засуджують, а всіляко підтримують діяльність доньки (яка, окрім того, що читає реп, є має також і вищу освіту, що руйнує стереотип про реперів як про безграмотних маргіналів). Сільвана - відкрита лесбійка, як і її партнерка, проте родина, окрім батьків, усе одно продовжує допитувати її «а коли ж з’явиться чоловік».


Сільвана дуже популярна серед молоді, звісно, серед дівчат, зокрема дівчат-лесбійок. ЇЇ тексти - це тексти про боротьбу, про неприйняття суспільством інакшої людини, але є також і пісні про життя, про прийняття себе, про любов до жінок (в одній із пісень є слова «Слава богу, що я гомо!») . І це вже не просто вимога недискримінації, ні. Це не твердження, що любити жінок - так само нормально. Це твердження, що любити жінок - прекрасно, жінки - чудові. І просто любити - це чудово.


Для прихильниць Сільвана - це приклад, рольова модель, така собі ікона свободи думки і свободи форми. Однак сама Сільвана з цього приводу говорить у фільмі: «Мене часто питають дурні питання, питають, чому жінки читають чи не читають реп. Ви читаєте реп, тому що ви сильна жінка? А навіщо взагалі протиставляти сильне - слабкому? Хто вирішує, сильна я чи слабка? І чому одразу слабке має бути чимось поганим, чому відсутність тої чи іншої сили - це не частина ідентичності, а спосіб розмежування людей? « (не точна цитата). Мені дуже імпонує така позиція, адже вона є неексклюзивною щодо жінок, вона об’єднує жінок, на яких хочуть конче навісити якісь рамки чи штампи. Окрім того, що потужний характер Сільвани проходить крізь усю стрічку, як я вже казала, це - ще й красива картинка, дуже майстерно знята. Це зображення жінок, які люблять одна одну, це краса любові до жінок в принципі, це молоді дівчата, які спраглі жити і надихати інших, це і сотні дівчат, яких ми бачимо на концерті, і яких об’єднує ця музика. Вони всі різні і всі прекрасні.


В кінці фільму Сільвана отримує музичну нагороду як співачка року. Свої слова подяки вона промовляє трьома мовами - арабською, литовською та шведською. Адже свобода, любов, вдячність - це для всіх. Дуже хотіла б, щоб це кіно показали ще раз, якщо не на великому екрані, то принаймні на якомусь тематичному заході. До речі, після перегляду я собі завантажила кілька її альбомів, а до того ніколи не слухала реп.

Свобода, любов та вдячність - для всіх