Традиції, що вбивають: жінки в сучасній Індії

3 тижні – рівно стільки я прожила в Індії, у звичайній індійські родині за індуїстськими звичаями та традиціями.

І повернулась я повна натхнення висвітлити сучасний спосіб життя індійських жінок. Цей текст присвячений саме цьому. Ролі жінки у сучасному індійському суспільстві.

За його основу взято особисті спостереження про становище жінок в Індії, разом з приватними відвертими бесідами з індусками різного віку, що будуть наведені нижче. Мета полягала у бажанні продемонструвати негатив консерватизму по відношенню до рівного становища чоловіків і жінок в Індії та вкрай необхідний рух суспільства до рівності, за що і бореться феміністичний рух Індії.

Вона – немовля.

Маленька дівчинка, що розміром з буханець хліба, має чорні оченята та темне волосся. Вона народилася у домі, що згодом буде називати своїм, хоча для її матері він досі чужий, це не дім чоловіка і дружини, це дім хазяїна – батька чоловіка (або самого чоловіка), куди за традицією повинна після одруження переїхати жінка. До 50 – 60 днів народження дитині вже підберуть ім’я. Процес вибору імені в індійських родинах значно відрізняється від наших уявлень. Це традиційна церемонія, святкування з залученням священника та відвідинами всієї родини.

Ім’я обирається, враховуючи асторологію, місце і час народження дитини. Цікавим є те, що за традиційними уявленнями індуїзму саме батько дитини повинен обрати ім’я. Частіше, це обирає не стільки він, скільки його батько, тобто дідусь дитини за чоловічою лінією. Саме він вважається головним у родині, його найбільше слухаються та його рішення не спростовуються. Жінки до процесу обрання імені не залучаються. Помітно, що і сама стать дитини також впливає на майбутнє ім’я, хоча такого в індуїстський традиції не зазначено. Обирають імена з глибоким символічним та релігійним значенням, та це лише в разі, якщо народжується хлопчик. Так, імена щодо дівчинки не носять такого глибокого розуміння, а означають «принцесу», «ніжність», чи взагалі не мають подвійного значення, в той час як у хлопчиків імена позначають «частина Бога», «інше ім’я Бога», «сила», тощо.

Дитині з ранніх днів одягають на руку і на ногу чорну нитку, щоб захистити її від поганих поглядів та всього злого. Таку саму нитку носить мати дитини, що символізує їх тісний зв'язок з дитиною на ранніх місяцях життя.

Процес виховання дітей відрізняється від нашого усталеного розуміння виховання тим, що дитина виховується виключно матір’ю та бабусями та іншими родичами за жіночою статтю. Роль батька у вихованні дитини взагалі зводиться до нуля. Виховують дітей за принципом: аби не плакав/плакала.

Вона – школярка, студентка.

Освіта має велике значення у Індії, та все ж у ній значно проявляється дискримінація. Приблизно 80 % чоловіків та 60 % жінок мають шкільну освіту. Знання іноземних мов, або фаховий профіль у розумінні індусок – школярок це не те, що визначить кар’єру чи роботу у майбутньому, а те, що дасть змогу гарно вийти заміж. Рівень навчання в школах Індії різниться переважно за місцем розташування цієї школи. Так, у столиці чи інших крупних містах школи кращі.

Навчальний процес вкрай суворий, по відношенню до правил соціальної поведінки, форми, тощо. Попри гендерно нейтральне навчання, дівчата вже приходять до школи з усталеними поглядами на своє місце в житті. Ведучи відкритий урок у дівчат 8го класу в одній з провінційних шкіл, я запитала їх ким вони хочуть стати і чим вони пишаються у своєму житті. Відповіді, що пролунали з уст 15ти молодих дівчат вражають: «Я хочу стати танцівницею / співачкою / акторкою, а найбільше я пишаюсь тим, що я вмію гарно співати / танцювати». На моє здивування всі повторили це, як одна, не знаючи та не бачачи інших альтернатив та можливостей.

Коли я запитала те ж у хлопців схожого віку, вони відповіли, що хочуть бути бізнесменами та відкрити власний бізнес. Власне, дівчата вже з шкільного віку знають своє призначення у житті – вийти заміж та стати мамою, а мріяти ж їм ніхто не забороняв. В вищих навчальних закладах переважно навчаються чоловіки. В дівчини є можливість вступити на тих самих умовах в університети. Та їй переважно бракує одного – бажання та амбіцій. Вже розуміючи свою приреченість отримати статус «дружини» вона бажає тільки цього. Університет слугує не кар’єрною драбиною, не кроком до саморозвитку, а можливістю поставити себе «дорожче». Якщо дівчині пощастить, то одразу після закінчення університету вона вийде заміж. 2 види шлюбів можна зустріти в Індії: шлюб за домовленістю та шлюб з кохання, який зустрічається рідше, аніж перший.

Вона – дружина.

Заміжжя передбачає облишення своєї родини, своєї кар’єри (якщо було на неї бажання) чи свого навчання. Взагалі, відмову від всього «свого». Як вже зазначалось, в Індії поширеніші шлюби за домовленістю, а не за коханням. Домовляються, звісно, батьки. Варто зауважити ще раз, що коли мова йде про батьків, йдеться переважно про чоловіків та чоловічу лінію, оскільки жінка важливих рішень не приймає.

Процес шлюбу за домовленістю відбувається переважно таким чином. Після згоди його та її на зазначений спосіб шлюбу, батьки шукають «perfect match», що буде підходити за соціальним статусом, освітою та гідною родинною лінією. Після офіційної домовленості між батьками та заручин в майбутнього подружжя є 3 місяці пізнати один одного. Одна дівчина розповіла мені, що її бабуся взагалі і не бачила майбутнього чоловіка до власного ж весілля. Якщо пара досі не проти шлюбу, починається підготовка до весілля.

Цікаво, що вечірку з розмахом влаштовують лише майбутньому чоловіку. Після одруження жінка повинна покинути свій дім і переїхати жити до чоловіка. На весільних фото часто можна побачити, як новоспечені дружини плачуть. На мою відповідь, чому у найщасливіший день її життя я бачу сльози, відповідь проста: «Я не хотіла покидати власну родину».

Переїзд до чоловіка означає переїзд далеко від родини, у інше місто, яке може бути вкрай віддалене від такого рідного дому. Після гучного весілля і переїзду пару чекає медовий місяць. Шикарна відпустка з лише однією метою: завагітніти. Власне, дитина і є причиною подібних шлюбів.

- Я не буду щаслива, якщо в мене не буде родини і власної дитини.

- Тобі всього 23. Ти не хочеш самореалізуватися?

- (мовчання)

- А як же кохання ?

- Я і він будемо любити дитину, заради якої ми і одружилися.

- Ти хочеш дитину ?

- Так, двох, але тільки хлопчіків. Жінок не чекає щастя в Індії. В нас нема вибору окрім як підкоритися традиціям, якщо ми хочем бути щасливі.

Отакий діалог пролунав між молодою жінкою, яка живе за усталеними традиціями, які були описані вище та мною, хто відчайдушно намагалась зрозуміти її самозречення.

Цікаво і те, що зайшовши в будинок пари, яка стала чоловіком і жінкою через шлюб за домовленістю, вкрай важко сказати, що це саме так, і що вони один одному чужі люди, об’єднані єдиною метою: народити дитину та створити сім’ю.

На стінах щасливі фотографії пари, брелочки, подушки та чашки з спільними фотографіями. Лише у спілкуванні помітно, що чужі люди залишаються чужими, об’єднані спільним побутом та дитиною.

Вона – мама.

Про чоловічу відпустку по догляду за дитиною тут не чули. Коли жінка стає матір’ю (чим швидше після одруження, тим краще) єдине її призначення – сидіти з дитиною. Вранці, в обід після школи – жінка виконує свою головну роль. Після приходу чоловіку додому після тяжкого робочого дня він приділяє увагу дитині. Тримає її на руках, розмовляє. Таке спілкування триває 30-60 хвилин, після чого він мовчки їсть їжу, що подала дружина, дивиться телевізор та лягає спати. РУтина життя продовжується щодня.

Коли дитина виросте, жінка вже з малою імовірністю піде на ту роботу, на яку вона хотіла б піти, бо вона піде допомагати у роботі своєму чоловікові. Будь він підприємець у власному магазині, стоматолог чи директор школи, жінка піде за чоловіком. В неї є і інший варіант – знов народити дитину чи почекати, поки в неї з’явиться онук чи онучка. Тоді таке саме колесо життя набирає оберти.

Якщо в неї син, то нова жінка прийде до її дому, з беззаперечним її авторитетом господині дому, якщо в неї дочка, то вона вже з немовлятки знала, що мусить її відпустити до дому іншої господині.

Те, що жінка може забезпечувати родину, ніхто навіть і не уявляє. Від неї очікується лише одне – народження дитини і, бажано, хлопчика, бо хлопчик неодмінно означає продовження роду і посилення впливу сім’ї.

Мене запитали чоловіки, чи хотіла би я залишитися в Індії та вийти заміж за індійського хлопця. Я різко відповіла ні. На мене здивовано покосились і запитали чому ні.

- Жінки не щасливі в Індії, вони плачуть, я не хочу жити нещасливо, - відповідаю я.

- Ні, ти не розумієш. Вони дуже щасливі. Вони просто не можуть це висловити, наскільки вони щасливі.

- Та ну, - не здаюсь я, - хіба вони щасливі жити без інших альтернатив, як бути дружиною і матір’ю.

- Так, - чую беззаперечну відповідь, - вони просто цього не показують, але вони щасливі.

На моє питання до дівчат і жінок, про те, чи подобається їм їхнє життя та чи відчувають вони себе самореалізованими і щасливими, я переважно чула мовчання і бачила посмішку. Ламати стереотипи та усталені способи життя, традиції та звички – в Індії це вкрай болюче, але, думаю, менш болюче ніж не мати вибору жити по-інакшому.

Жінки, які до мене підходили поговорити, казали, що не бачать можливостей для себе, бо мусять виправдати очікувані ролі матері та дружини. Суспільство так скуло їх патріархальними поглядами, що життя по-інакшому можна побачити лише в іноземному кіно.

Більшість жінок хочуть іншої долі своїм донькам, а на питання чому ж не змінити свою долю, вони відповідають одне: це традиція, ми нічого не можемо змінити.

Назва цього тексту «традиції, що вбивають» відображає вбивство не у фізичному плані, що призводить до біологічної смерті, а у ментальному, емоційному, професійному та особистісному плані, де жінка через зазначені традиції мусить вбити це все «своє», і підкоритися патріархальним установкам. «Я мушу так робити, бо тільки так я буду щасливою», - те, що я чула від багатьох жінок в Індії.

Після реалізації цього життєвого плану, жінки вже дають іншу відповідь: «Щаслива? Так, бо чому ні?» - ніби намагаючи переконати себе саму в тому, що її життя склалося так, як вона того сама й хотіла.

На мою думку, «традиція» чи будь-що інше не може слугувати виправданням подібному «вбивству», в той час як чоловіки вільні в самореалізації.

Перебуваючи в Індії, розмовляючи з жінками, провадячи урок у дівчат, я повторювала, що в них є вибір, є можливості, на що мені відповідали мовчанням.

Є багато речей, які здивували мене в Індії, від слів директора школи: «вони ж просто жінки, нема сенсу їх вчити», до таксі з надписом на задньому склі «this taxi respects women». Пишучи цей текст, я хотіла розповісти про консерватизм поглядів, який стримує рух до рівного і вільного суспільства. Тільки безжалісно ламаючи подібний спосіб життя, уявлення та звичні практики можна досягти змін.