Трохи поваги весняної днини

Суботнього ранку моя стрічка являла собою приклад ланцюгової реакції: перша подія - активне обговорювання відео з батьком у прямому ефірі ВВС, друга ланка – реакція на нього Наталі Гуменюк і третя – відповідь на її пост, зокрема, флешмоб #моїдіти та #засмічубстрічку.

Тож ця репліка про дітей, прямі ефіри та фейсбук, а головне, про повагу.

Повага – це те, чого нам не вистачає найбільше. Я не кажу в Україні, бо ми не відрізняємось від інших. Мати чи не мати дітей – тема, що завжди викликає певну агресію та потребу виправдовуватись, незалежно від того, на якому боці барикад ти знаходишся. Гадаю, що частково це наслідки існування в рамках єдиного правильного курсу, у тому числі в особистому житті – одружитись, через рік-другий народити дитинку, краще ще одну десь за п’ять років – старшого до школи із візочком проводжати, потім дітей вивчити та вступити до ВНЗ, влаштувати на пристойну роботу і спокійно чекати на онуків та пенсію. Власне все, ніяких девіацій.

Мене завжди дратувала така запрограмованість. Я хотіла мати можливість вибирати. Є багато альтернативних варіантів розвитку подій – одружитись чи ні; заводити дітей чи відкласти на потім, або взагалі залишитись без дітей; народити одного-двух-…- багатьох дітей, або всиновити; розлучитись чи спробувати відбудувати відносини. Скільки сімей – стільки історій та моделей. І треба пам’ятати, що сім’я може складатись із однієї людини, і то навіть закріплено у законодавстві України. Що дійсно треба обговорювати – це наша толерантність та повага один до одного.

Нам не вистачає терпимості до тих, хто має дітей – вони заважають нам у транспорті, магазинах, кіно і десь там ще. Ми ладні засуджувати всіх, хто народив, коли стоїмо у нескінченних чергах у дитячих поліклініках або намагаємось влаштувати наше найулюбленіше чадо до дитячого садочку. Ми готові до хрипоти обговорювати нечемних дітей, що грають на майданчиках під наглядом їхніх байдужих родичів (і звідки тільки таки беруться!). Водночас важко допустити, що комусь байдуже до обговорювання тем щеплень, пелюшок та якості освіти в школі (і це не обов’язково чайлдфрі).

Багатьох просто лякає все, що особисто їм не зрозуміло чи здається неприйнятним (є такий радянський атавізм для вимірювання дозволеності чи недозволенності будь чого – «прилічність». Скільки разів доводилось чути: «Це не прилічно!» і ніхто не міг пояснити, а власне чому саме). Власне дискусії щодо можливості годування дітей у громадських місцях, сім’ї чайлдфрі та розміщення фотографій у фейсбук – дискусії про одне і те саме – можливість вибору та наше толерування до інших і їхнього вибору. Нам не вистачає почуття поваги – поваги до себе і до інших.

На жаль, славнозвісний пост про засмічення стрічки дітьми та котами він саме про це. А ще про те, що всі ми несемо відповідальність за наші слова та вчинки і в цифровому світі наслідки наступають швидше. Я не хочу почуватись винною та виправдовуватись за те що маю чи не маю дітей, розміщую якісь фотографії чи рецепти на особистій сторінці і просто маю власну думку щодо того, що відбувається в світі взагалі і зі мною зокрема. А ще, я кожного дня вчусь поважати інших і навіть, якщо їхні реакції мені не близькі, знаходити необразливі форми для висловлення свої думки і мої діти багато в чому помагають мені і є кращими вчителями з толерантності та терпимості.

У реакції журналістки мене здивувало по-перше те, що вона каже лише про генетичну спорідненість, тобто діти твого партнера або всиновленні діти не є гідними стрічки у фейсбук; по-друге, те що "ставитись до дітей треба так само як до людей" - тобто діти то якісь "недолюди". Цікаво, коли настає момент перетворення чи дорозвитку до повної людини? А щодо славнозвісного відео, то я, мабуть, взяла б малу на коліна та продовжила відповідати на питання або заздалегідь замкнула двері, щоб уникнути неочікуваних візитів. Але це - лише питання досвіду. Тепер ми знаємо, що у прямі ефіри можна виходити з дому і діти цьому насправді не перешкоджають. Завдяки цьому відео та реакції пані Наталі багато хто відповів для себе на питання, а щоб він зробив би в такий ситуації та яка його/її реакція на чужих дітей та пости у стрічці.