23 вересня, 2017

Вибір без вибору

5 вересня 2017
Галина Герасим
Пишу про секс, смерть і любов

Говорилось недавно в одній закритій спільноті, і в френдеси під замком про вибір не мати дітей. Цікаво, звісно, дивитись на це, як на "вибір жінки не мати дітей". Добре, що ми можемо його зробити. Добре, що ми можемо його підтримувати, навіть, святкувати. Без сумніву, є жінки, які роблять його не під тиском зовнішніх обставин і яких мій допис не стосується. Але спробуймо поглянути на це з іншого боку.


Почну, мабуть, спочатку. Привіт. Я Галя, мені стільки років, що тоді, коли я народилась, жінок, які вперше вагітніли в моєму віці, називали "старородящими". Я маю дві магістратури в суспільних науках і планую докторантуру і постдок. Я не уявляю свого життя без університету. В мене довгі ноги і волосся, фемінна статура, ніжні руки і склад розуму, який я іронічно називаю "складом розуму невизнаного генія". Серед інших речей це означає, що якщо мені серед ночі стає цікаво, чому почалась Гаїтянська революція, я лізу на джей стор і читаю про Гаїтянську революцію і бачить богиня, краще в цей момент мене не відволікати.


Я спокійно живу в оточенні гір брудних шкарпеток, пагорбів немитої посуди, звалищ непоскладаних речей в шафі і западин, повних чудернацького сміття в шухлядах стола. Я можу забути поїсти, якщо мені не поставити тарілку під носа, а у випадку, якщо поставити тарілку нікому, спокійно замовлю піцу або з'їм канапку. Очевидно, я з себе кепкую за це, але скажу відверто: коли я обдумую заявку на PhD цей бардачно-срачевий ландшафт і ритмічне погойдування трупа миші в холодильнику хвилює мене трохи менше, ніж ні. За той час, поки я заприязнилась з соціальними науками, вони стали для мене покликанням і життям. Я покину будь-якого чоловіка, який заважатиме мені робити мої академічні справи, і не поведу й бровою. Раніше я намагалась іти на компроміси в цьому питанні, і, на жаль, життя продемонструвало мені, що завжди слід вибирати себе.


Академія, серед іншого означає багато сумних речей: невнормований робочий час, погано плановане місце життя, не найвищі зарплати. Зрештою, я зробила цей вибір свідомо, і не скаржусь. Закликаю поміркувати про інше: майже такі самі небезпеки підстерігають людей майже у всіх сферах, де ми хочемо досягнути, простигосподи, успіху. Не варто і згадувати, що у багатьох середовищах (особливо не в таких позірно прогресивних, як академія чи не в традиційно жіночих науках) для жінки це означає вдвічі, а то і втричі більше самовіддачі, ніж від чоловіка.


А тепер час побалакати про оптику. Уявімо собі чоловіка з таким самим складом розуму і амбіціями. Уявімо, що в нього є дружина. Уявімо, що в них є діти. Чи мучитиме левову частку чоловіків те, що вони так довго не вкладали дитя спати, поки працювали над дисертацією? Чи переживатимуть вони, що дитина не погодована, поки вони на конференції? У випадку дедлайну, вкладатимуть вони дитя спати, чи писатимуть пейпер? Кого, зрештою, торкнеться суспільний осуд у випадку, якщо з дитиною щось трапиться? І, нарешті, в випадку, якщо їхня сфера сильно підв'язана на гранти і дуже швидко розвивається, чи можуть жінки дозволити собі на пів року-рік випасти з шалено конкурентного середовища, де весь час треба тримати руку на пульсі? Для чоловіків мати чи не мати дітей в такій ситуації - це переважно вибір чи завдати собі трішки більше клопоту, чи ні. Для жінок це часто вибір між материнством і покликанням. Між тим, аби загризти себе муками совісті за те, чого не додала дитині, або бути нещасною через те, чого не добрала від життя.


Завжди, коли говориш про це, приходить кілька розумників і розумниць, які впевнені, що вихід з цієї ситуації дуже простий. Треба, мовляв, просто дивитись, від кого народжуєш. Що ж. Можу тільки позаздрити цим людям, у яких все життя розплановане наперед, і йде чітко за планом, які відкрили скарбницю зі складом чоловіків-феміністів, які вважають мінімум 50% батьківства - нормою, а не геройством, які вважають постійні переїзди і невнормований робочий час своєї партнерки - нормою і готові підстрахувати її за будь-яких обставин.


Може, ці розумні і завбачливі люди навіть знайшли кілька дружніх до матерів робочих середовищ поза сферами, пов*язаними з працею з дітьми. Може, вони навіть переконали роботодавців, що перерву на пів року насправді дуже легко надолужити. Можу тільки позаздрити. До того часу, поки така скарбниця з чоловіками-феміністами не стане загальнодоступною, а дружні до матерів робочі середовища - нормою, можу сказати тільки наступне. Здається, пора припинити обманювати себе і робити вигляд, що в жінок в багатьох ситуаціях, схожих на мою, вибір полягає в "мати чи не мати дітей". Це вибір між тим, щоб розірватись на дрібнесенькі шматочки, щоб отримати здоровенну зміну репродуктивної праці, де тебе нікому підмінити і бонусом - постійні муки совісті, і вибір віддатись улюбленій справі. Хоч зараз це глухий кут, я вірю, що з нього можливий вихід. Одначе, аби дістатись до виходу з цього кута, в першу чергу треба припинити брехати собі, що просто зараз це вибір.