Як права людини починають асоціюватися з зоо- та педофілами, і чи є зрада в антидискримінаційній експертизі?

Мене тіпає від цього всього шуму довкола антидискримінаційної експертизи підручників. Не віриться, що можна у здоровому глузді так противитися такій чудовій ініціативі! Але це, товариство, тут не про здоровий глузд ідеться. Це інформаційна війна. Найсправжніша. І в ній використовуються конкретні перевірені технології. Саме тому так багато людей готові повбивати, аби тільки не дозволити зробити добре тим людям, яким не пощастило бути здоровими, білими, заможними, з повної родини людьми. Я описувала ці технології для видання "Повага" ще у 2014 році, говорячи про антигендер.  У 2018 році технології ті самі. Тільки ГЕНДЕР остаточно став страшилкою, а у нашу "скарбничку" додалося ще кілька мемів-лякалок.

Перша технологія, з якою ми стикаємося – «принцип першочерговості». Він полягає в тому, що наша свідомість має властивість приймати саме перші відомості про якесь поняття чи ситуацію як правдиві. А завдяки масштабності антигендерної/антиліберальної/антиправозахисної кампанії, саме її матеріали в більшості випадків стають першими матеріалами на тему, з якими стикається необізнана людина. Всі адекватні матеріали, розміщені пізніше, ніби «оправуються» перед читачем. А хто виправдовується, той, як відомо, сприймається як "винуватий".

Отримавши від читача негативне ставлення до антидискримінаційної політики, важливо показати, що «так думають усі», аби у людини не виникало когнітивного дисонансу. Саме тому ініціаторами оцих всих протесних рухів є щось приємно-масштабне, насичене позитивними емоціями, як от Всеукраїнський Рух "Любов проти гомосексуалізму", не більше і не менше. А організації, які борються з гендером, носять назви: «Союз громадян України», «Батьківський комітет». Людській психіці властиво дуже занижувати бар’єр критичності, якщо якусь дію чи думку схвалила «більшість», адже нам властиво бути "як всі".

Наступним іде створення образу ворога. У даному випадку ворогом виступає «прогнилий Захід» та «гомосексуалісти» як його представники. І "грантожери", "сосущіє у Сороса". А, і ліваки, ліберальні екстремісти, неомарксисти, лгбт-терористи, куди ж без них. Уявили цю "наволоч"? Тепер уявіть ще страшніше! Їхні дії спрямовані на те, аби забрати у нас найдорожче – наших дітей. Вони всунули лапи в ОСВІТУ!!! Просочилися в МОН та ІМЗО!!! ААААА!!! зараз навчать дітей тойвокаться в дупу і надягати презервативи, в першому класі!! АААА!!!

--

Нагнітає?

--

Наступною іде емоційна атака, коли спокійний фактологічний виклад заміняється кипінням пристрастей. Б’ється прицільно по тому, до чого ми будемо чутливі завжди: по дітях. Дітей – тобто те позитивне і прекрасне, що у нас є, «стикають» із речами, що завжди викликають огиду: сексуальними збоченнями, педофілією. При чому, маніпулятори прекрасно знають українську гомофобію, тому приплітають в один ряд ще й геїв. А щоб точно гомосексуали викликали бажаний ефект, їх раз у раз ставлять поруч із педофілами та зоофілами. Зрештою, у голові закладається асоціативний ряд «гомосексуал = педофіл = збоченець».

Так, стоп, ми не зчулися, як змішалися коні і люди: цінності прав людини тепер дорівнюють підтримці збочень і насильства, руйнуванню сім'ї, нищенню нації.

Коли це сталося? Як так?!

--

Ще більше нагнітає?

--

Емоційний виклад супроводжується «експресивним шоком». Шок досягається публікацією, наприклад, інформації «освітніх» книжок про те, що педофілія – це нормально, або про «педерастичний спосіб життя». З антидискримінаційної експертизи ретельно вишукуються ті тригери, які точно спрацюють - наприклад, сумніви щодо "солов'їної мови" (там ішлося про те, що не всі діти говорять українською), цитати про гомосексуальні сім'ї. Нас уже колотить, відчуваєте піну біля рота? СІМ'Ю РУЙНУЮТЬ!!!!

Сюди ж домішуються усі ці історії про навчання мастурбації на уроках у першому класі, та інші речі, які «на голову не налазять». І якби людина хоч трішки увімкнула критичне мислення, то збагнула б, що воно не налазить не тільки нам, а і їм, європейцям, які буцімто насаджують нам свої "прогнилі" ліберальні цінності. Та де там! Критичні бар’єри вже давно зняті емоційним штурмом. Емоційний посил всіх антиправозахисних, антигендерних матеріалів спрямований якраз на подолання критичного бар’єру і захисних механізмів психіки. Тож скільки б якась молода мама не противилася «гендеру», та коли її очі чіпляються за інформацію про страждання дитини (геть такого ж віку, як її власна крихітка!), то вона отримує емоційну стряску і виявляється втягнута у тему.

Ну і, звісно, ідеться про такі технології, як однобоке висвітлення і зміщення акцентів. А також перенесення окремого випадку на систему загалом. Наприклад, видання арт-буку про двох геїв подається як систематична освіта на Заході про те, як бути голубим; експериментальні методики з гендерно нейтрального виховання у якомусь садку Швеції показуються як те, що у всій Європі в садках нема поділу на хлопчика і дівчинку.



А тепер...

Власне, в чому суть антидискримінаційної експертизи підручників? У визнанні реальності. У визнанні того, що не всі діти України є білявими хлопчиками та дівчатками, що живуть у повній благополучній християнській сім'ї, говорять українською та не мають проблем зі зоров'ям.

Насправді, як би нам не хотілося вірити у це, українська реальність інакша.

Всього в Україні 7 614 006 дітей.

Три мільйони дітей проживають в неповних сім'ях (дані Мін'юсту). І трьом мільйонам дітей боляче і важко вчитися за підручниками, де єдиною моделлю сім'ї подається ПОВНА сім'я.

Станом на кінець 2017 року 159 044 дітей мають статус інвалідності (дані МОЗ). І цим дітям дивно бачити, що у підручниках вони є, по суті, невидимими і не представленими ніяк.

0,6% людей в Україні є мусульманами, а 0,2% - юдеями. Ще певний відсоток є атеїстами. Проте чомусь як єдину можливу і правильну віру в Україні підручники подають православне християнство. І цим дітям, певно, не дуже комфортно святкувати Великдень чи Різдво, або розучувати на уроках християнські молитви.

206 011 сімей є малозабезпеченими (згідно з даних МінМолодьСпорт) і отримують державну допомогу. Проте у підручниках можна виловити такі фрази, як: "У вашому класі є учень, якому ЗАВЖДИ НЕ ТАЛАНИТЬ, із ним завжди трапляються прикрі історії. Він із малозабезпеченої сім’ї, не може модно одягатися, мати дорогі гаджети. Але вчиться старанно, НІКОМУ НЕ ЗАВАЖАЄ. Багато однокласників над ним насміхаються просто заради розваги" - так на дітях формується тавро невдахи.

106 000 дітей нині перебувають в інтернатних заклалах і так само відчувають дискомфорт від вигаданої реальності українських підручників.

Я не буду приводити статистичні дані щодо національності, кольору шкіри тощо - гадаю, логічний ряд ви можете продовжити самі.

Так от. Суть антидискримінаційної експертизи підручників не "руйнуванні інститут сім'ї", а у тому, аби кожній дитині було комфортно у навчальному процесі. Ця експертиза нарешті ставить у центр уваги дитину і її потреби, її благополуччя і комфорт, а не вигадані картинки. Які, на жаль, далекі від дійсності.