Персональні дані

викладачка

Фемінізм мене почав дуже цікавити приблизно 5 років тому. Моя мама зростила нас із братом без батька, тому із самого дитинства мене привчали бути сильною і ні на кого не покладатися. Ставши допослішою, почала розуміти, що мамина позиція з приводу невиплати аліментів, нашої освіти та майбутнього була суто принциповою: «Мені не потрібна допомога чоловіка в тому, щоб забезпечити вам майбутнє». - казала вона. Поступивши в університет я зіткнулася з неприхованими проявами сексизму зі сторони як викладачів так і студентів. Ми вчилися на майбутніх політиків та держслужбовців, а насмішливе та упереджене відношення було скрізь. Дівчатам викладачі (як чоловіки так і жінки) відкрито говорили наступне: «Ти занадто тупа для цього, нащо ти узагалі поступала сюди?», «Дівчата, ви краще пийте каву, за вас ТАМ є кому працювати», «Ти занадто емоційно себе ведеш, таким дурепа тяжко знайти собі роботу» і тому подібне. Я почала досліджувати фемінізм, його історію, різноманіття в релігіях, шукати однодумців, пильніше стежити за проявами сексизму як у межах своєї сім‘ї, так і на роботі і в університеті. Мене вразило те, наскільки часто я почала зтикатися з проблемами гендерної нерівності, з питанням справедливості, зі ставленням до жінок. З моменту закінчення університету минуло два роки, я й наразі продовжую підіймати актуальні теми у колі своєї родини та друзів, отримуючи нерозуміння та несприйняття з їхньої сторони. Але я всім сердцем відчуваю, що моя боротьба тільки починається.