25 У час, коли все підпорядковане обороні, турбота здається другорядною. Та саме вона тримає тил. Виховательки, медсестри, соціальні працівниці — їхня праця не вимірюється зброєю, але без неї зброя була б безсилою.
Якось одного осіннього ранку я відновлювала своє ментальне здоров'я після нічних обстрілів прогулянкою на свіжому повітрі. Пташки, сонце, блакитне небо. Здалеку лунав дитячий сміх. Для сторонньої спостерігачки це була б ідилія, яку важко поєднати з потребою «відновлювати ментальне здоров'я». Аж тут завила сирена.
«Ви йдете в укриття? — запитала жінка, що проходила повз, — бо ось малишню вже пакують».
І дійсно, вихователька швидко вишикувала дітей парами (видно було, що вони роблять це не вперше), допомогла найменшим застібнутися, зібрала найрозгубленіших , і за лічені хвилини вся група спустилася в укриття. Я залишилася на вулиці, думаючи про виховательку, яка встигла водночас бути і педагогинею, і організаторкою евакуації, і психологинею для дітей. І скільки таких жінок по Україні? Тоді я пригадала, що подібні обов'язки від початку великої війни лягли і на вчительок, і на лікарок, і на соціальних працівниць. Та й удома для багатьох українських жінок війна означала ще більше навантаження — догляд старших батьків, маленьких дітей, поранених родичів.
Цей досвід змусив мене замислитися: а що ми насправді називаємо доглядовою працею і чи достатньо важливою вважаємо її роль під час війни?
Коли оборона починається з турботи
Сучасні війни давно вийшли за межі лінії фронту. Вони б'ють по інфраструктурі, економіці, школах, лікарнях і психологічній стійкості людей. Саме тому знову актуалізувалася ідея всеохопної оборони. Концепція виникла ще під час Другої світової війни, була активно розвинена в часи холодної війни, а після 2015 року відновлена у відповідь на нові загрози. У Швеції вона відома як totalförsvar і означає поєднання військової та цивільної складових у разі війни або масштабної кризи армії та всього суспільства.
За шведським законом у випадку підвищеної готовности вся суспільна діяльність вважається частиною оборони — від транспорту і комунальних служб до охорони здоров'я й освіти. При цьому стратегія спрямована не лише на підготовку до війни, а й до широкого спектра криз: від перебоїв у постачанні та природних катастроф до кібератак. Особливу увагу приділяють принципу власної готовности: кожне домогосподарство має бути здатне забезпечити себе водою, їжею та ліками протягом щонайменше 72 годин без зовнішньої допомоги.
У Швейцарії діє схожа система громадянського захисту (Zivilschutz), яка доповнює армію. Головна ідея цього підходу — кожен і кожна може знайти своє місце у всеохопній обороні: ті, що не служать у війську, залучаються до завдань цивільного захисту: допомога в укриттях, евакуація, логістика або підтримка вразливих груп. Особливий акцент на стійкости громад: муніципалітети на випадок війни, стихійних лих або тривалих перебоїв у роботі критичної інфраструктури зобов’язані мати плани евакуації, укриття, а також гарантувати доступ до води та електрики. Візуальні матеріали швейцарських програм показують цю логіку дуже виразно: в зусиллях оборони є місце для всіх — від учительки історії, яка вчить розпізнавати інформаційні війни, до аграрія, який гарантує продовольчу безпеку, від розробника цифрових індексів незалежности до науковиці-аматoрки, яка запускає дрони. Така перспектива показує, що стійкість країни спирається не лише на військо чи інфраструктуру, а й на внесок пересічних громадян_ок у своїх професіях і щоденних практиках.
У Швеції та Швейцарії таким чином формується сучасне розуміння всеохопної оборони: суспільство має зберігати життєво важливі функції навіть під час кризи, а кожен громадянин і кожна громадянка можуть знайти в цьому свою роль. Водночас варто наголосити, що ані шведська концепція totalförsvar, ані швейцарська система громадянського захисту прямо не артикулюють ролі доглядової праці в забезпеченні стійкости суспільства, хоча й визначають, скажімо, освіту і охорону здоров’я як критично важливі для суспільства сектори, які мають добре функціонувати під час війни або кризи.
Догляд як соціальна і економічна діяльність
У соціальних науках розрізняють поняття «доглядова робота» (care work) і «доглядова праця» (care labour). Доглядова робота — ширше поняття, яке охоплює будь-яку діяльність, спрямовану на підтримку життя, здоров'я та добробут інших людей разом із фізичним та емоційним доглядом. Вона може бути як оплачуваною, так і неоплачуваною. Як пише Ненсі Фолбре, це «робота, яка безпосередньо сприяє розвитку можливостей інших людей: їхнього здоров'я, освіти, емоційного комфорту та соціалізації» [2, с. 183]. Даян Елсон визначає доглядову роботу як «особисті послуги і підтримку для задоволення фізичних та емоційних потреб дітей, літніх людей, людей з інвалідністю та інших членів суспільства» [1]. Натомість термін «доглядова праця» вживається на позначення тієї частини доглядової роботи, яку виконують в умовах оплачуваної зайнятости: у школах, лікарнях, соціальних службах чи приватному секторі. Пола Інгланд наголошує, що care labour відрізняється від unpaid care work саме тим, що здійснюється в межах ринку праці, але за своєю суттю залишається спрямованим на задоволення потреб інших [3].
І оплачувана доглядова праця, і неоплачувана доглядова робота вже давно перебувають у стані кризи, яку дослідниці називають глобальною «кризою догляду». Мовиться про поєднання викликів демографічного старіння, хронічної нестачі кадрів та низької оплати праці в сфері догляду (соціальна робота, охорона здоров’я), нерівного розподілу неоплачуваної доглядової праці, більшість якої виконують жінки. Ненсі Фрейзер описує це як «загальну кризу соціального відтворення», коли суспільства більше не здатні задовольняти зростаючі потреби в догляді [4]. Ненсі Фолбре наголошує, що догляд — це праця, яка «створює й підтримує людські можливості», але водночас залишається недооціненою та погано оплачуваною [2]. Джоан Тронто додає, що догляд — це «практика, без якої людське життя є неможливим», і саме тому він має розглядатися як політична категорія [5]. На інституційному рівні кризу визнають міжнародні організації: у звітах OECD та UN Women вона визначається як структурна і глобальна проблема, яка підриває як добробут окремих людей, так і стійкість суспільств загалом [6; 7].
Війна і криза догляду: нові виклики оплачуваної та неоплачуваної праці
Війна суттєво вплинула як на оплачувану доглядову працю, так і на неоплачувану доглядову роботу в сім’ях. За даними загальнонаціонального репрезентативного опитування в межах проєкту «Гендерний підхід у всеохопній обороні», кластер «Доглядова праця», реалізованого експертним ресурсом «Гендер в деталях», у 2025 році близько 45% населення регулярно здійснюють догляд дітей, літніх людей чи осіб з інвалідністю, тобто залучені до неоплачуваної доглядової роботи. Водночас для більшости респондентів_ок поєднувати професійну діяльність із доглядовими обов'язками стало набагато важче: про це заявили 63‒66% опитаних. Найбільше навантаження спостерігається в групі 30‒39 років, яка водночас є головним мобілізаційним і головним доглядовим резервом країни.
Оплачувана доглядова праця в умовах війни набула нових вимірів і стала невидимою опорою тилу. Вчительки та виховательки дитсадків змушені поєднувати педагогічні обов'язки із забезпеченням безпеки та емоційної підтримки дітей. Під час інтерв’ю прозвучало зізнання: «В нас укриття колишнє протирадіаційне, його обладнали... Тому ми проводимо уроки тільки там... Це робилося, щоб зберегти їхню емоційну стабільність і, звичайно, життя» (вчителька, Суми).
Водночас багато шкіл, особливо в прифронтових районах, були змушені перейти на дистанційний формат, що спричинило додаткове навантаження на вчительок, які витрачають більше часу на підготовку й тримання уваги дітей.
У закладах освіти медичні працівниці стикаються з особливо гострим кадровим дефіцитом, який перетворився на щоденне виснаження: «...тепер у нас не тринадцять груп, а десять. Відповідно не може бути дві медсестри — лише півтори ставки. І виходить, що я маю працювати з 7:30 до сьомої вечора... І виходить, що я виконую всю ту саму роботу, яку виконували б двоє» (медсестра дитсадка). Подібні свідчення підтверджує й дослідження «Одна за трьох: як працюють українські медсестри», де наголошується, що надмірне навантаження, нестача кадрів і низька оплата праці стали системними проблемами в сфері охорони здоров'я [8]. У соціальному захисті працівниці в багатьох випадках стали для підопічних «третіми матерями», але залишилися без належних гарантій, як наголошує окреме дослідження про соціальних працівниць [9].
Особливо різко зросло навантаження у поліції та ДСНС: «У нас ненормований день. Можуть викликати серед ночі, у вихідні, у свята. Чоловік на фронті, діти вдома, і я мушу одночасно бути тут і там», — обурюється поліцейська з Чернівців. Такі працівниці, по суті, здійснюють не лише «догляд людей», а й «догляд ержави», підтримуючи базову функціональність систем, без яких громада не виживе. До цього додаються знецінення й відсутність належної підтримки: навіть працюючи за двох, жінки часто чують, що їхня праця «і так нічого не варта» (з інтерв'ю працівниці критичної інфраструктури, Київ).
Під час інтерв'ю з жінками, які поєднують оплачувану та неоплачувану доглядову працю, чітко видно, як війна ускладнила й домашній догляд. Вимушене переміщення, мобілізація чоловіків і руйнування інфраструктури поклали додатковий тягар на плечі жінок. Партнерка пораненого військового так описує свій досвід: «Дуже воно б'є і емоційно... троє дітей удома... і чоловіка жалко, не можеш розірватися між дітьми і чоловіком. 15 і 12 років — залишилися на старшу доньку, а в мене мамі 86 років». Ще одна респондентка, яка доглядала пораненого родича під час лікування, згадує: «Діти залишалися з бабусею і дідусем... вони повністю замінили маму з татом, виконували абсолютно всі обов'язки». Її історія показує, що в тих сім'ях, де є підтримка від старших поколінь, доглядові обов'язки розподіляються легше, тоді як більшість жінок залишаються з цим тягарем сам на сам.
Особливо показовим є досвід учительки з Волині, яка поєднує кілька рівнів неоплачуваного догляду: після роботи в школі доглядає старшого віку батьків, а також бере на себе турботу про самотніх сусідів, чиї діти втекли від війни. З її слів, «лежачі люди нікуди не підуть... сусідка каже: “Прийдіть поговоріть”. І я йду, бо вона попросила зашити штани, вставити резинку». Цей догляд передбачає не лише фізичну працю — купити продукти, принести, приготувати чи прибрати, але й «менеджерські» функції з організації побуту та емоційний компонент (люди старшого віку особливо потребують спілкування, яке теж потребує часу і сил, відбираючи у жінок можливість відпочити). Такі історії показують, що неоплачувана доглядова праця під час війни не лише посилилася, а й стала більш багаторівневою — від власної сім'ї до сусідів і цілої громади.
Між турботою і танками: феміністичний виклик мілітаризму
У західному феміністичному дискурсі криза догляду часто розглядається як прямий наслідок мілітаризованих державних пріоритетів. Дослідниці, такі як Ненсі Фрейзер, наголошують, що капіталізм і мілітаризм систематично знецінюють доглядову працю, тоді як військові витрати зростають навіть у мирний час [4]. Джоан Тронто у своїй концепції політики догляду наголошує: справедливе суспільство має змістити акцент із захисту держави на підтримку життя і добробуту людей [5]. Цю лінію радикалізують антивоєнні феміністки, які закликають відмовитися від «економік зброї» на користь «економік турботи» — менше танків і винищувачів, більше шкіл, садків і лікарень. Синтія Енло додає, що мілітаризм завжди відтворює гендерну ієрархію, де «чоловіки воюють, а жінки доглядають», і пропонує розірвати цей шаблон через переосмислення безпеки як категорії, пов'язаної з доглядом, а не лише з армією [10].
Ці заклики мають величезне значення для глобальної дискусії. Вони привертають увагу до того, що «криза догляду» є не приватною проблемою окремих сімей, а системним викликом, який загрожує стійкости суспільств у цілому. Без інвестицій у так звану економіку турботи неможливо забезпечити ні відновлення після пандемій, ні адаптацію до кліматичних змін, ні подолання соціальної нерівности.
Однак уявити, що суспільство здатне просто перенаправити ресурси з військової сфери на доглядову, можна лише в умовах ідеалізованого світу без зовнішніх загроз. Це своєрідна «країна рожевих поні», де державам не доводиться боронитися від агресії. В українському контексті така стратегія неможлива, бо відмова від фінансування оборони означала б втрату базової безпеки. Проте саме війна доводить, що доглядова праця є не другорядною, а фундаментальною для виживання тилу. Тому завдання полягає не у виборі «або зброя, або турбота», а в пошуку моделей, які дозволяють інтегрувати доглядову працю в стратегії всеохопної оборони, не протиставляючи її військовим витратам.
Врешті-решт, всеохопна оборона передбачає не лише готовність до воєнних дій, а й здатність суспільства витримувати довготривалі кризи. Доглядова праця — оплачувана й неоплачувана — є тим невидимим фундаментом, без якого ані армія, ані держава не зможуть функціонувати. Визнання цього факту означає, що підтримка шкіл, садків, лікарень, соціальних служб і неформальних доглядових практик має розглядатися не як додаткові витрати, а як частина національної безпеки. Якщо оборона справді має бути всеохопною, то інтеграція доглядової праці в стратегічне планування є не опцією, а необхідністю.
Сьогодні ж цей тягар непропорційно покладений на плечі жінок. Чимало з них одночасно працюють у школах, лікарнях або соціальних службах і після зміни вдома беруть на себе догляд дітей, близьких людей старшого віку або поранених військових. Часто самі не називаючи це внеском в оборону, вважаючи «своєю приватною справою», хоча насправді саме їхня щоденна праця рятує країну від колапсу. Невидимість цього внеску призводить до його експлуатації: держава і громади мовчазно покладаються на жіночий ресурс, не визнаючи його стратегічної важливости.
Тому приєднання доглядової праці до системи всеохопної оборони має подвійну мету. По-перше, це посилення національної стійкости: тільки тоді, коли забезпечені діти, старші люди і вразливі групи, армія і економіка можуть працювати без збоїв. По-друге, це зменшення гендерної нерівности: офіційне визнання і підтримка доглядової праці зроблять внесок жінок видимим, дадуть їм право на соціальні гарантії, відпочинок і розвиток, а не лише безконечне виснаження. Без цього всеохопна оборона ризикує залишитися неповною, бо спирається на ресурс, який постійно виснажується й не відновлюється.
Доглядова праця має бути інтегрована не лише в політику і стратегії, а й у саме наше мислення про всеохопну оборону та стійкість суспільства. Лише тоді вона перестане бути невидимим тилом і стане визнаним, захищеним і рівноцінним елементом національної безпеки.
Elson, D. (2017). Recognize, reduce, and redistribute unpaid care work: How to close the gender gap. New Labor Forum, 26(2), 52–61.
Folbre, N. (2006). Measuring care: Gender, empowerment, and the care economy. Journal of Human Development, 7(2), 183–199.
England, P. (2005). Emerging theories of care work. Annual Review of Sociology, 31(1), 381–399.
Fraser, N. (2016). Contradictions of capital and care. New Left Review, 100, 99–117.
Tronto, J. C. (2013). Caring democracy: Markets, equality, and justice. New York University Press.
OECD. (2020). Who cares? Attracting and retaining care workers for the elderly. OECD Health Policy Studies.
UN Women. (2021). Beyond COVID-19: A feminist plan for sustainability and social justice. UN Women.
Ткаліч, О., Дутчак, О., & Ломоносова, Н. (2025). Одна за трьох: Як працюють українські медсестри. Фонд імені Рози Люксембург.
Ломоносова, Н. (2025). «Будемо сподіватися, що про нас колись вспомнять»: соціальні працівниці в часи війни. Commons.
Enloe, C. (2014). Bananas, beaches and bases: Making feminist sense of international politics (2nd ed.). University of California Press.
У цій статті використані дані, зібрані в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», який реалізує ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» за фінансової підтримки Шведського інституту в партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Емпіричну базу статті становлять результати змішаного дослідження, яке провели Тетяна Коновалова, Дарина Коркач, Тетяна Медіна («Доглядова праця в контексті всеосяжної оборони»). Дослідження поєднує кількісні та якісні методи збору даних:
* Загальнонаціональне опитування Info Sapiens (Omnibus CATI, n = 1000), проведене в липні 2025 року методом комп’ютеризованих телефонних інтерв’ю (CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Вибірка репрезентативна дорослому населенню України віком 16+ за статтю, віком, регіоном та розміром населеного пункту. Опитування не проводили на тимчасово окупованих територіях і в зонах без українського мобільного зв’язку (покриття — близько 96% дорослого населення України). До Omnibus-дослідження ввійшли чотири запитання, розроблені дослідницькою групою проєкту.
* Онлайн-опитування (n = 60), спрямоване на фіксацію досвіду жінок у сфері доглядової праці, волонтерства та участі у всеохопній обороні. Опитування було поширене через соціальні мережі та професійні спільноти, охопивши жінок із різних регіонів України.
* Низка глибинних інтерв’ю (n = 19), проведених влітку 2025 року серед жінок, зайнятих у головних сферах забезпечення стійкости: освіта, медицина, поліція, волонтерські та громадські ініціативи, критична інфраструктура та місцеве самоврядування. Інтерв’ю проаналізовані за допомогою якісного контент-аналізу і тематичного кодування.
