4042 
Вибірковість — характерна й шкідлива риса української гуманітаристики. Дивовижно, з якою ретельністю ми позбавляємо канонізованих українських письменників, істориків, діячів частини їхньої власної ідентичності, приписуючи їм лише ті риси характеру та вчинки, котрі видаються нам правильними. А що стосується видатних українок — взагалі створюємо їм одновимірну біографію: лише письменницьку — Лесі Українці, Ользі Кобилянській, Олені Пчілці, лише громадянсько-активну — Наталії Кобринській, а Мілена Рудницька для більшості українців взагалі маловідомі дивачка. Хоча, власне, ці українки, які нічим не програвали європейським інтелектуалкам, наближали тогочасну Україну до провідних інтелектуальних нуртів, зокрема й у сфері відстоювання прав жінок та можливостей жіночої самореалізації. Вони були феміністками, а не лише націонал-патріотками, і вважали, що бути "ціллю для самої себе" є одним із ключових життєвих завдань людини, а жінки — зокрема.
Чи ми готові зв'язати нашу, розірвану війнами й голодоморами, українську інтелектуальну традицію, особливо тепер, коли питання нашої європейської тожсамості знову гостро актуалізоване? Чи готові бачити у своєму минулому не лише вузькі сегменти, які потрапляють у наш недалекоглядний горизонт, а й весь спектр пережитого? Наскільки важливі насправді для нас ідеї людської рівності та гідності? Особистісної свободи вибору і дії? Чи готові ми до широкої дискусії щодо інакших, навіть чужих нам, але принципово нових ідей? Як ми трактуємо теперішніх українських інтелектуалів, котрі дозволяють собі вийти за межі банальних, сто разів обговорених і спростованих, національних, культурних, світоглядних штампів? Про це, а також про співвідношення фемінізму, лібералізму і християнського світогляду ми розмовляли з Мартою Богачевською-Хом'як, професоркою історії, керівником представництва Програми ім. Фулбрайта в Україні (2000-2006), авторкою відомої праці "Білим по білому: Жінки в громадському житті України. 1884-1939" (український переклад), що вийшла друком у Канаді в 1988 році, почесним доктором Українського католицького університету. Зараз Марта Богачевська-Хом'як займається дослідженням процесів розбудови УГКЦ у США протягом ХХ ст.
— Пані Марто, фемінізм, зокрема ліберальний, визнає унікальність людини як раціональної особистості, а також акцентує на праві власності і свободі слова, думки. Насамперед тут ідеться про вартість індивідуума, що є тотожним головним вартостям гуманізму. Хоча гуманізм заведено протиставляти християнському світогляду, на мою думку, це штучне протиставлення, особливо коли йдеться про засадничі речі — людську рівність і гідність. Бо в основі християнства лежить ідея рівності всіх людей перед Богом і гідне прийняття іншого як свого ближнього. Це саме те, що дає внутрішню опору людині, незалежно від її статі, статусу і її приналежності до різних соціальних груп. Це те, що є спільним для всіх цих світоглядів. Однак згадка про фемінізм на пострадянському просторі найчастіше має негативну конотацію. У чому тут річ? У фальшивих інтерпретаціях проблеми рівності людей?
— Весь західний лібералізм, в оригінальному значенні цього слова, — це можливість дати кожній людині жити своїм життям. І такий підхід дуже співзвучний із християнством. Христос проповідував рівність перед Богом, наголошував на вільній волі людини, і ми всі приймаємо ці тези як основні. Інша річ, якщо хтось бере на себе здатність інтерпретувати Бога, то мусить бути дуже відважною людиною.
Я особисто дуже боюся дефініцій, бо чим точнішою є дефініція, тим ексклюзивнішою вона є, а отже, відтинає від себе частину смислів. І критикую неконкретність, але у гуманітарних науках вона часто є доконечною. Бо інакше ми вбиваємо суть того чи іншого явища. Подібно до того, як написаними конституціями можемо підірвати ту ж конституцію, так і судовим процесом можемо знищити судовий процес, а ярим націоналізмом — т знецінити значення націоналізму.
Фемінізм — імпульс до самостійного думання, здатності дивитися на речі з іншої точки зору. Це як після перших відвідин закордонної країни, коли починаєш себе бачити у зовсім іншому світлі. Фемінізм змагає до поширення людської інтелігенції, хоч як на нього подивись. І тим, що розширює горизонт людини й примушує зосередитися на базових вартостях, без яких не можна жити. А також тим, що дає можливість зрозуміти потребу громадської праці та відповідальності за власну дію. Власне, мене часто дивує, наскільки схильні українці чіпляти ярлики і прискіпуватися до слів та фраз, котрих, правду кажучи, часто просто не розуміють.
Фемінізму могло би не бути, якби не було проблеми родинних, статевих стосунків і традиції експлуатації жінок. Аналогічно, навряд чи був би потрібен рух за людські права, якби не було пригноблення прав меншин.
— Ключовою ідеєю фемінізму є перенесення ваги з об'єктності особи на її суб'єктність: кожна особа, незалежно від статі, а також інших соціальних характеристик, повинна усвідомлювати себе як вільна, повноцінна особистість, що сама відповідальна за власне життя і свій вибір. Я не можу зрозуміти, чому ці тези не є прийнятними у нашому суспільстві.
— Ви маєте рацію у своєму спостереженні. Зрештою, так само можна охарактеризувати й націоналізм — рух, який, окрім іншого, дав молодим сільським хлопцям і дівчатам потужне відчуття власної вартісності, затребуваності.
Але я також маю зустрічне запитання: чому так мало жінок в Україні ангажуються в громадське і суспільне життя, вже не згадуючи публічного інтелектуального простору? Ніби їм неважливо, що за них говорять інші. Чому багато українок стають на високі підбори і вдягають шалено незручний одяг, що заважає їм вільно рухатися? Заради чого чи заради кого вони позбавляють себе фізичної свободи руху? Це начебто дрібниця, але вона багато про що свідчить!
Я також завжди спостерігала за радянськими жінками. Окрім того, що вони залишали публічно важливі речі чоловікам, вони поєднували кар'єру, домашній побут, і при тому ще й добре виглядали. А ось такі практики, коли жінка-висококласний фахівець ставила в монографії спочатку прізвище свого директора, який нічого не тямив у її темі, а тоді вже своє, — складні для розуміння у цивілізованому світі. Українські жінки це досі практикують і досі витримують, хоча мають усі можливості змінювати такий стан речей.
— Однією з серйозних проблем, які маємо сьогодні, є мислення про Україну у категоріях XIX ст. Здається, якби сучасні українські інтелектуали спромоглися сприйняти фемінізм як гуманізм, то це підірвало би багато заскорузлих національних міфів, що не дають нам вільно розвиватися як політичній і національній спільноті.
— Так, думаю, ви маєте рацію, коли кажете, що в Україні досі є нашарування позаминулого — XIX ст. У той час освіта давала статус, у часи совєтчини статус давав гроші. У сьогоднішній Україні статус далі дає гроші. Смішно мені було, коли, скажімо, тепер в Україні мене почали питати, до якого ВНЗ в Америці я прикріплена і яке звання маю. Яке це має значення?
Але ви запитували мене про майбутнє... Я не думаю, що всі суспільні проблеми коли-небудь будуть розв'язані. Не вірю, що всі загальнолюдські права будуть захищені. Аналогічно з фемінізмом і націоналізмом. Знаєте, тепер навіть в Америці є дуже негативна, небезпечна тенденція: поширення певними групами людей уявлень про традиційну жінку. Це роблять малоосвічені, малозабезпечені жінки, які ідеалізують чоловіка з однією метою — аби мати можливість сидіти вдома за його рахунок. Цих жінок використовують політики або певні секти.
І все ж критичну роль тут, в Україні, мали б відіграти гендерні студії в освіті, як це відбулося в Америці. Власне, американські професорки все зробили для того, аби фемінізм став суспільно прийнятним явищем. Чимось, за що варто битися. Але в той самий час ті ж самі науковки зрозуміли, що вони стоять на раменах тих панянок, котрі боролися за матеріальну допомогу від держави, якщо їх покине чоловік. В Україні весь час усі зусилля було скеровано на захист національних прав, але тепер ви вже маєте свою державу і можете робити в ній те, що хочете. Ніхто не повинен стати вам на перешкоді. Варто подбати про загальнолюдські права, зокрема й про рівність між статями. Певною мірою ваше покоління це вже усвідомило і пробує зробити прорив.
Розмовляла Світлана Одинець.
