4 
Наталка Ворожбит — українська драматургиня та режисерка — повідомила про те, що її доньці відмовили у поселенні в колегіумі УКУ через… емодзі ЛГБТ+ прапору на особистій сторінці доньки в Instagram.
Український католицький університет часто по праву називають одним із найкращих в Україні. Середовище — живе, освітні програми — конкурентні на загальноукраїнському рівні. Проте є одна системна вада, яку неможливо сховати за фасадом зі скла й цегли: інституціоналізована гомофобія.
Випадок, який завірусився мережею зараз, — не «збій системи». Це цілком повторюваний сценарій, у якому університетська адміністрація послідовно негативно реагує на будь-яку публічну присутність ЛГБТ+ символіки або відкриту підтримку прав ЛГБТ+ людей.
У 2019 році небінарна особа Кіндер Лімо пережили тиск у стінах університету після того, як у трапезній на столі побачили ЛГБТ+ прапор. Як цитує Кіндер видання ZMINA, «підійшли два отці в рясах і змусили прибрати ЛГБТ-прапор, який лежав на столі». Нібито дрібна сцена, яка привернула увагу, призвела до серйозних наслідків: «виховні» виклики в деканат, попередження про можливе відрахування, вимоги «не репрезентувати ідентичність». Кіндер звинуватили у знеціненні та насмішками над християнськими цінностями. Студентка вимушені були написати заяву на відрахування за власним бажанням, аби не перебувати під тиском та відновити сили. Планувалось згодом повернутись до навчання, однак УКУ не дозволили: «зверху була дана команда зробити так, щоб мене відрахували через погану успішність, або зробити так, щоб я пішли за власним бажанням».
У 2020 році викладачка кафедри соціології Альона Ляшева залишила університет. Офіційно — за власним бажанням, однак цьому передувала низка причин і, зокрема, невидима гегемонія гомофобії в університеті.
«Коли ти стаєш частиною спільноти УКУ, то ніхто прямо тебе не зобов’язує бути гомофобом. Але відтворюється певна невидима гегемонія. Я була готова толерувати ці неформальні правила і не висловлювати своїх поглядів голосно і публічно, приховувати свою бісексуальність і поліаморність заради можливості викладати».
Непрописані, але всім зрозумілі правила змушують мовчати. Зокрема, з Альною Ляшевою також обговорювали її участь в події «КиївПрайду», і не лише її участь у прайді стала причиною негативу в УКУ. Схожа ситуація була із волонтером Крістіаном, який приїхав з США, аби викладати англійську, однак йому відмовили у продовженні контракту через його фото на ЛГБТ-прайді.
Відома історія і про Володимира Беглова, який, за словами УКУ, ніколи не мав до них відношення і нічого не викладав. У 2015 році він проводив в УКУ семінар «Соціальні проекти, заходи, акції без бюджету. Від ідеї до реалізації», після чого в соцмережах здійнявся скандал, адже у 2012 році Беглов в інтерв’ю для «Радіо Свобода» говорив про свою підтримку ЛГБТ+ людей, власну приналежність та потребу у прайдах. Після скандалу старі тексти почали змінювати, а УКУ заявив, що це був разовий захід і жодних постійних співпраць чи ж договору про викладання із Володимиром Бегловим вони не мають.
Можна припустити, що приватний університет має свої власні цінності, і може добирати викладацький склад відповідно до них, зокрема й оцінювати особисті погляди працівників та працівниць. Неетично та дивно, але припустімо. Однак в інших випадках університет заявляє, що не має права впливати на особисті погляди. Так, зокрема, було із викладачем Петром Гусаком, який під час пандемії заявив, що та є «всесвітньою змовою», вакцинація та медичні маски — це «зло», а карантин мав на меті «пробудження юдейського месії». Адміністрація університету тоді вмили руки, мовляв, впливати ні на що не можуть, викладач він хороший, епідеміологію не викладає, а оцінювати можна лише професійний доробок. Але не тоді, коли моя йде про геїв, егеж?
Нарешті — цьогорічна історія, яка викликала широкий резонанс. Донька Наталки Ворожбит — Параска — вступила до гуманітарного факультету з високими балами, пройшла співбесіду, заплатила за навчання, готувалася до життя в колегіумі. За 12 днів до початку занять їй відмовили в поселенні. Причина: емодзі ???? в Instagram, яке університетська представниця порівняла з російським прапором. При цьому, наприклад, історики на тому ж гуманітарному факультеті мають цілий курс «Історія Росії та СРСР». Ні, не Україна в СРСР і не вплив ідеології. Щоправда сподіваємось, що це дослідження ворога в деталях.
Вихід для Параски з ситуації запропонували «компромісний»: видалити емодзі, пообіцяти «не пропагувати ЛГБТ», не афішувати власних поглядів, і тоді, можливо, знайдеться місце в квартирі для педагогів, адже в колегіумі всі місця зайняті.
Зовні ці історії подаються як винятки: то студент «сам пішов», то викладачка «звільнилася за власним бажанням», то «питання лише в поведінці». Офіційна риторика пресслужби УКУ наголошує на повазі до «гідності кожної особи», але тут же додає обмеження: «католицький заклад не є місцем для пропаганди невпорядкованих стосунків». Це означає лише одне: будь собою — але не публічно.
Чи це лише наслідок консервативної доктрини Церкви? Частково так. Але є ще глибший структурний рівень. Як пояснює медіаексперт і колишній викладач УКУ Отар Довженко, інституціоналізована гомофобія в університеті має не лише ідеологічне, а й фінансове підґрунтя. Значна частина донорів УКУ — це українська діаспора Північної Америки, зокрема найконсервативніші її кола. Будь-який публічний натяк на «лібералізм» може стати приводом для кампаній проти університету: «не давайте грошей, бо тут підтримують содомітів». Так і маємо гібрид: сучасні кампуси, сильні програми, інноваційна риторика і атмосфера страху, самоцензури й заборонених емодзі.
Для одних — УКУ є взірцем якості. Для інших — символом лицемірства. Але найбільше ця подвійність шкодить студент(к)ам і викладач(к)ам, які змушені обирати між освітою/роботою та правом на відкриту ідентичність.
У час, коли українське суспільство виборює своє місце в європейській спільноті, подібні практики виглядають не просто архаїчно, а відверто принизливо. Веселковий прапор для нового покоління — не «загроза», а символ свободи, людяності й спротиву російській гомофобній культурі. Якщо університет, який претендує на роль морального авторитета, цього не розуміє, то він ризикує втратити не тільки студент_ок і викладач_ів, а й свою легітимність.
