6 червня, 2020
Жінки і терор ХХ століття: історії виживання - Історія і пам’ять

Жінки і терор ХХ століття: історії виживання

17 травня 2020
Поширити в Telegram
600
Дарія Кінзер
Завідувачка інформаційного сектору музею "Територія Терору"

Музей «Територія Терору» створений на місці пересильної тюрми №25 та гетто. Центральній наратив — нацистський та радянський терор. Команда музею в рамках усноісторичного проєкту #непочуті збирає оповіді свідків та свідкінь терору. Я би хотіла розповісти історії жінок, які пережили арешти, катування та депортації їх словами.

Марта Цегельська (Скобельська) народилась 24 березня 1920 р. у м. Золочеві.

Навчалась у школі та українській гімназії «Рідної школи» до 1938 р., а також у музичній школі ім. М. Лисенка. 2 березня 1940 р. вийшла заміж за випускника Богословської академії Артемія Цегельського, якого за відмову визнати Псевдособор у Львові 1946 р. вислали до Воркути. У 1949 р. Марту Цегельську заарештували. Утримувалась у львівських тюрмах «на Лонцького» та Замарстинівській.

Ось, що пані Марта згадувала про ті страшні часи:

«Мене з роботи… Я йду додому – мене арештують. І коли закрилася та тяжка брама «на Лонского», я зрозуміла – всьо. То, що я пережила кожний день, то страшне. Але вже дійшло до найгірших таких, що вони мене хотіли морально вбити. Бо бачили, що вже нічо, то морально. Ах ти така—сяка. Замість признатися – мама твоя померла, а ми дітей забрали… І я дістала шок. Викликали лікарку якусь – я не хотіла, я хотіла вмерти. Чоловіка нема, мами нема, дітей позабирали. Я думала, вже кінець мій. Але бачите, як пан Бог дав».

Арета Блавацька народилась в 1934 році в Трускавці на Львівщині. Потім сім'я переїхала до Львова, де й проживали до 1950 року, коли їх депортували в Томську область. Ось, що пані Арета пригадує про ті роки свого життя:

«Хтось гримає (в двері) — чую, що сильно гримає. Чую, що тато встав, каже що то КГБ—істи (...) А я знала, що в нас нічого нема. а була тільки «Історія» Грушевського, знаєте? (...) І я взяла і заховала, я в піжамі спала, в піжаму заховала і ті вже москалі влетіли в хату (...). І вони: «Сідати, не рухатися!». А я ж маю Грушевського, і починаю стогнати, що в мене страшно болить живіт. Ну так їм стогнала! А я вміла грати (...) І мене під конвоєм з передпокою завели в туалет. Я там — то воду спускаю, то стогну, то звуки даю. Він вже не міг витримали, пішов до кімнати. А я тоді ту книжку — обкладинки м`які були — рукою в каналізацію, так далеко—далеко засунула»

«Я зібралася (під час того, як родину пані Арети вивозили в Сибір), взяла шахмати під пахву, пішла, а там якраз зацвіли тюльпани. Вирвала всі квіти, що зацвіли! Все повиривала. І ті москалі до мене: «Ты зачем шахматы взяла?». А я їм: «Грати там буду в шахмати, і квіти вам не залишу!»

Ганна Іваницька (Бардин) народилась 1925 року на Львівщині. Коли жінці було 17 років, вона вступила до Юнацтва ОУН, де отримала псевдо «Мотря». Працювала в Українському допомоговому комітеті в Судовій Вишні (місто на Львівщині) й водночас була зв’язковою в підпіллі ОУН. 1945 року жінку заарештували. До 1948 року вона перебувала у тюремному відділенні Львівської обласної психлікарні. П’ять років проходила примусове лікування в Казанській психіатричній лікарні МВС СРСР. 1954 року вийшла на волю.

«Біля розбитої шибки лежала дівчина. Вона померла від запалення легень, бо з вікна сильно дуло і сипався сніг. Я теє захворіла. Плечі вкрилися фурункулами. Гній просочував сорочку. Уявіть собі двадцятирічну дівчину, підстрижену на «нульку». Сорочка спереду — у крові (не давали нам гігієнічних засобів під час менструацій), на спині — у засохлому гної»

«Найстрашнішими були електрошоки. Просила Бога не про життя, а лиш би не заговорити. Клали на тапчан, в уста вставляли гумову паличку, до скронь приставляли пластинки і подавали струм. Непритомніла, сорочка мокріла. Десь після 15—го сеансу лікарка Ластовецька сказала: «Больше шоков нельзя ей давать — не выдержит. Але завідувачка — кадебістка Каміестка — вирішила інакше»

Джерела фото: фондова колекція музею «Територія Терору»

Цитати: усноісторичний проєкт #непочуті; книга Марти Гавришко «Жіночі історії війни. Долаючи тишу» 2018 р.

17 травня 2020
Поширити в Telegram
600
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Чому так мало жінок в архітектурі? | Дискусія
Скільки відомих жінок-архітекторок ви знаєте, які зробили себе самі? А скільки чоловіків? Що чекає студенток-архітекторок після закінчення університету? З якими труднощами та ризиками доводиться стикатись жінкам в архітектурній професії? Чи є можливість себе захистити в небезпечних чи сумнівних ситуаціях на робочому місці? Чи підтримають колеги та колежанки?
Чому так мало жінок в архітектурі?
Публічна лекція та дискусія “Чому так мало жінок в архітектурі?” відбулася на Платформі Острів Пропонуємо конспект двох доповідей що прозвучали в рамках цієї події: про видатних жінок-архітекторок кількох останніх сторіч, видимість жінок в архітектурі, їх відсоток серед осіб, які приймають рішення, соціокультурні та історичні чинники, які впливали представлення жінок в архітектурній професії.
Фемінітиви як неусвідомлений ресурс для успіху жіночого активізму
Поради від Олени Масалітіної (Малахової) щодо того, як почати використовувати фемінітиви. 
Друга світова війна, яку програли всі жінки
Скажу чесно, я зробила кілька спроб написати вступну частину, присвячену невідривному зв’язку між воєнними діями та сексуальним насильством. Але, попри розуміння цього явища в теорії, сформувати (і ніби-то прийняти його як даність) в мене не вийшло. Тому давайте одразу переходити до рекомендації — роман «Жінка в Берліні» від журналістки Марти Гіллерс (у нас, подібно до його першої редакції, він виданий від імені Аноніму).
Коханці революцій: чи змінилося феміністичне і квір мистецтво після Євромайдану
Євромайдан і війна на Сході України глибоко вплинули й змінили українське суспільство. Чи стало воно в перебігу цих змін приязнішим до гендерної політики, фемінізму та жіночих рухів? Сучасне мистецтво часто є маркером соціальних процесів. За останні роки відбулося багато мистецьких подій, які зачіпають теми гендеру й сексуальности, зокрема й публічних скандалів. Є вони наслідком постмайданної лібералізації суспільства чи лише продовженням тривалих процесів, які почалися ще в 1990-х? Відповіді на ці питання — у статті. (Текст було написано навесні 2019 року)
Час пожити для себе
Як жінкам «жити для себе»? У якій ситуації це можливо? Що заважає — сексистська настанова «жити для інших» чи все складніше? Авторка вважає, що проблема «пожити для себе» — це проблема місця, де «я» може існувати не лише без загрози, а й за підтримки оточення, де (майже) не існуватиме моральних дилем, бо існуватимуть можливості. І забезпечити ці можливості має сприятливе, гармонійне суспільство — тоді житимемо в утопії.
Інфографіка: Жінки та чоловіки в енергетичному секторі України
Інфографіка представляє основні результати дослідження «Жінки та чоловіки в енергетичному секторі України», яке було виконано у 2018 – початку 2019 рр. за підтримки Heinrich Böll Foundation, Бюро Київ – Україна Державною установою «Інститут економіки та прогнозування НАН України» з метою виявлення найбільш актуальних гендерних проблем у сфері працевлаштування в енергетичному секторі України та пошуку можливих шляхів їх вирішення для забезпечення сталого і соціально справедливого розвитку української енергетики. Партнерами дослідження виступили ГО «Жіночий енергетичний клуб України» та Апарат Урядової уповноваженої з питань гендерної політики.
Істор(її) мистецтва. Класицизм. Неокласицизм
Запис п'ятої лекції Олександри Кущенко з курсу "Істор(її) мистецтва" про класицизм та неокласицизм.
Чи знищить рукавиця нескінченности сексизм?
Кінокомікси — один із найпопулярніших складників популярної культури: у кого немає футболки із супергероями. Чи вплинув фемінізм ХХІ століття на супергероїнь і супергероїв? Де шукати причини сексизму в кінокоміксах? Яка формула ідеального феміністського кіно про надлюдей? У статті авторка аналізує історію й сучасність жанру та намагається спрогнозувати світле майбутнє для супергероїки.
Четверна всесвітня конференція зі становища жінок: на шляху в ХХІ століття
У цій статті розглядається питання про результати проведення Четвертої всесвітньої конференції зі становища жінок у вересні 1995 р. у Пекіні. Цей захід мав велике значення для прогнозування подальших дій і їхніх результатів у сфері досягнення гендерної рівності на міжнародному і національному рівнях. Проведення конференції сприяло консолідації сил міжнародного жіночого руху під егідою ООН у боротьбі за свої права перед початком нового тисячоріччя. Усі зусилля, як міжнародного співтовариства, так і національних урядів, повинні були бути спрямовані на остаточне вирішення питання про правовий статус жінок. Саме Пекінська конференція й ухвалені в ході її роботи рекомендації повинні були забезпечити досягнення повної гендерної рівності.