1678 
Супергеройський жанр завжди був маскулінним. Однаково, хто на боці зла — мафія, інопланетні створіння, повсталі роботи чи ожилі мерці, неважливо, кого рятувати — планету, автобус зі школярами, власних дітей — добру належало бути не тільки з кулаками, а й із займенником «він».
Ситуація почала змінюватися після 1960-х і піднесення другої хвилі фемінізму. Останні сорок років войовниці дедалі частіше виступають на перший план, збирають щоразу більшу аудиторію. У проміжку між локдаунами вийшла «Диво-жінка 1984» — перший блокбастер DC Comics часів пандемії про хоробру амазонку, яка перемагає найжорстокіших лиходіїв. А влітку нарешті відбудеться прем’єра багатостраждальної «Чорної вдови» виробництва Marvel — конкурентів DC Comics. Це гарний привід згадати про інших супергероїнь, які прийшли в кіно за останні пів століття.
Елен Ріплі: чужа
Лейтенантка Елен Ріплі вперше з’явилася на екрані 1979 року в космічному горорі Рідлі Скотта «Чужий». Попервах вона залишалася в тіні інших персонажів, але мірою того як невразливий Чужий знищує екіпаж, Ріплі чинить дедалі запекліший і винахідливий опір. У Сігурні Вівер це не перша роль, але, безумовно, найголовніша. Почавши як звичайна служака в уніформі, вона поступово стає безстрашною андрогінкою, скидаючи з себе шаблонну фемінність.
Тут слід завважити, що «Чужий» сам по собі зробив революцію в жанрі горору, адже досі космос служив антуражем або для масштабних «Зоряних воєн», або для несерйозного трешу. Скотт же запропонував естетський клаустрофобний жах у побудованих швейцарським авангардистом Гансом Руді Ґіґером похмурих декораціях інших світів і зорельотів на грані загибелі. Вівер із її фізичною формою і нетутешніми, «чужими» рисами обличчя — базовий складник цієї жанрової сенсації. Під кінець, у четвертому фільмі циклу, гени героїні змішуються з генами монстрів, тобто Ріплі, здолавши нещадних ксеноморфів, сама почасти стає ними. Їй тільки залишається констатувати, підлітаючи до Землі: «Я і сама тут чужа».
Сара Коннор: з цигаркою і кулеметом
Невинній 19-річній офіціантці Сарі Коннор звалюється на голову робот-убивця, а слідом за ним прибулець із майбутнього на ім’я Кайл Різ, який заповзявся робота знищити, що не так-то просто. І це лише початок.
Коли Джеймс Кемерон випустив першого «Термінатора» (1984) зі скромним бюджетом у 7 млн доларів, він, напевно, не припускав, що вершить історію. Сюжету про повстання машин проти людей стільки само років, скільки машинам узагалі, але це вперше він здобув таке приголомшливе кіновтілення. Успіх фільму забезпечив не тільки Шварценеґґер–Термінатор із його чорними окулярами і багатозначним «I’ll be back», а й Лінда Гемільтон, котра зіграла Сару. Її трансформація воістину разюча: з переляканої напівдитини — у жилаву рятівницю людства із цигаркою в роті й кулеметом у руках. Цей образ став іконічним для феміністичної спільноти.
У 2015 році журнал «Empire» поставив Сару Коннор на 58 місце в списку «100 найкращих персонажів кіно».
Еліс: винищувачка зомбі
Коли 2002 року в прокат вийшла «Обитель зла» — кіноадаптація однойменної японської комп’ютерної гри, один кінокритик сказав, що побачене нагадує йому «кінематографічну дитину “Чужих” Джеймса Кемерона і “Ночі живих мерців” Джорджа Ромеро». Справді, зомбі-горор тоді став майже мейнстримним жанром, але режисер Пол У. С. Андерсон придумав щось нове, змішавши нежить із динамічним бойовиком. Особливий шарм видовищу надавали мотиви, запозичені з «Аліси в Дивокраї». І, звичайно, героїня — досі із зомбі билися чоловіки.
Мілу Йовович на той час знали як сексапільну чужопланетянку з «П’ятого елемента» Люка Бессона. Взявши її на роль Еліс, Андерсон не став радикально міняти амплуа акторки. Хай там що відбувається, героїня ні на йоту не втрачає привабливости. Однак режисер підкреслив характерну холодну зовнішність Йовович, що дозволило їй мати органічний вигляд і на кухні, і в найлютішому двобої.
Цих очевидних, але якісно втілених ідей вистачило на шість фільмів, які зібрали сотні мільйонів доларів каси. Зрештою, Пола Андерсон, Міла Йовович і продюсер Джеремі Болт вирішили не полишати прибуткову справу. Ні, вони не зняли сьому «Обитель». Цього разу в них вийшла «Мисливиця на монстрів» — перша частина з екранізації серії ігор Monster Hunter.
У паралельний світ, на вкриту нескінченними піщаними барханами планету через особливий портал потрапляють лейтенантка таємного спецпідрозділу ООН Артеміс (Йовович) і її загін. В іншій реальності владарюють надзвичайно агресивні величезні монстри: вогнедишний крилатий дракон Раталос, броньований трицератопс-людожер Діабло, який живе під піском пустелі, отруйні скорпіони Нерсцілли. Щоб повернутися додому, Артеміс об’єднує сили з мисливцем, який навчився виживати в цьому пеклі. Проблема ще й у тому, що монстри так само здатні прорватися в земну реальність.
Для Йовович тут мало нового, хіба що замість зомбі вона бореться з драконами й іншою великою фауною, але якраз на це був натяк у фіналі останньої частини «Обителі зла». Фільм вийшов не так щоб глибокий, але Йовович у звичному образі бійчині досі переконлива.
Керол Денверс / Капітан Марвел: між світами
Майор Керол Денверс, яку створив автор Рой Томас і намалював художник Джин Колан, уперше з’явилася як військова Повітряних сил США в коміксі «Marvel Super-Heroes» № 13 (березень 1968) і дебютувала як перше втілення Міс Марвел у «Ms. Marvel» № 1 (січень 1977). Поєднання генів людини і чужопланетної раси кріі через вибух іншопланетного пристрою дало їй надлюдські сили, завдяки яким вона здатна поглинати енергію і проєктувати її у фотонній формі — викидати потужні світлові заряди з рук. Дебютувавши у «срібну добу» коміксів, персонажка наприкінці 1970-х з’явилася в однойменній серії, а потім стала частиною команд «Месників» та «Людей Ікс». Відома також як Подвійна зірка (англ. Binary), Птаха війни (англ. Warbird) і Капітан Марвел.
Уперше героїня постала на екрані 2019 року у фільмі «Капітан Марвел» — двадцять першій частині кіновсесвіту Marvel, яку зняли Анна Боден і Раян Флек. Роль Керол Денверс виконала Брі Ларсон, котра 2015 року отримала «Золотий глобус» і «Оскар» за найкращу жіночу роль — Джой «Ма» Ньюсом у драмі «Кімната».
Перехід від драматичних ролей до високобюджетних бойовиків — непроста трансформація. І тут важко не погодитися з президентом Marvel Studios Кевіном Файгі, який сказав, що роль дісталася Брі Ларсон, бо вона вміє врівноважувати надзвичайну силу персонажки з людяністю. Акторка ґрунтовно готувалася: дев’ять місяців тренувалася, вивчала дзюдо, бокс, боротьбу, відвідала авіабазу «Нелліс» і зустрілася з пілотами на службі, серед них бригадний генерал Джинні Лівітт і пілот «Буревісників» майор Стівен Дел Баньо.
Власне, на початку фільму Ларсон уповні використала саме свій драматичний талант, коли її героїня, членкиня елітного військового підрозділу кріі під назвою «Зоряна сила», намагається згадати своє земне життя в серії кошмарів і флешбеків. Оцей перехід між двома ворожими цивілізаціями акторка зіграла дуже гідно. Ларсон описала Денверс як таку, хто «вірить у правду і справедливість», «міст між Землею і космосом»; вона повинна балансувати свою «безпристрасну» і войовничу частину кріі з «недосконалою» людською половиною, над якою вона зрештою «взяла гору». Ще Ларсон назвала Денверс агресивною, імпульсивною і завойовницькою — ці риси допомагають їй у бою, але виявляються вадами характеру.
У кожному разі з усіх супергероїнь коміксів саме Капітан Марвел наймогутніша — на рівні порятунку світів мало не самотужки. Завдяки цьому Керол Денверс у Всесвіті Marvel має неофіційне звання «феміністичної ікони».
Після прем’єри 2019 року Денверс–Ларсон з’явилася в кінокоміксі «Месники: Фінал», а на наступний рік заплановано «Капітан Марвел 2».
Наталя Романофф / Чорна вдова: інтелект плюс пістолет
У «Месниках» — найвідомішій частині Всесвіту Marvel — Наталя Романофф, вона ж Чорна Вдова, до виходу «Капітана Марвел» була чи не одинокою жінкою в оточенні міфічних мачо. Колишня агентка КДБ, котра вчилася шпигунської майстерности під прикриттям уроків балету, вона перейшла на бік США.
Хоча образу з коміксів уже 56 років, уперше Чорна Вдова з’явилася на екрані в «Залізній людині 2» (2008) у несподіваному на той час утіленні Скарлетт Йогансон, що її раніше відзначили премією BAFTA за роль у камерній драмі Софії Копполи «Труднощі перекладу» (2003). У фільмі Йогансон постає затягнутою в чорний латекс, що вигідно підкреслює її форми, а проте вона одна з команди Месників не має підпорок у вигляді суперздатностей і супертехнологій. Звичайна людина, яка вміє добре битися і стріляти; її головна зброя — інтелект; у допиті і в дізнанні вона здатна перехитрити навіть майстра інтриг бога Локі.
Після того як у кінокоміксі «Месники: Фінал» Чорна Вдова і ще багато інших супергероїв загинули, продюсери Marvel нарешті дали їй сольний фільм — приквел останньої частини. Крісло режисера дісталося Кейт Шортланд. Відроджена Наталія об’єднується з кількома «вдовами», щоб розібратися зі своїм драматичним минулим. З такої нагоди продюсери навіть повернули до життя Тоні Старка у виконанні Роберта Дауні-молодшого.
Діана Прінс / Чудо-жінка: ласо правди
«Диво-жінка» (Wonder Woman) — супергеройська франшиза, заснована на однойменному коміксі американського видавництва DC Comics. Wonder Woman створив професійний психолог, винахідник детектора брехні Вільям Марстон. 25 вересня 1940 року випускниця Університету Тафтса Олівія Бірн записала з ним інтерв’ю, яке вийшло під назвою «Не смійтеся з коміксів» і привернуло увагу видавця Макса Гайнеса. Гайнес найняв Марстона консультантом для компаній, які пізніше об’єдналися в DC Comics.
Марстон плекав ідею нового супергероя, який перемагав би не тільки кулаками, а й любов’ю. «Дуже добре, — сказала його дружина Елізабет, — але зроби її жінкою». Це цілком узгоджувалося з феміністичними переконаннями Марстона. Діана стала однією з найпопулярніших персонажок «золотої доби» коміксів. А проте екранізація вийшла аж 2017 року. Режисеркою запросили Петті Дженкінс, яка дебютувала трилером про жінку-серійну вбивцю «Монстр» (2003).
Зав’язка загалом нагадує оригінальний сюжет. Діана (у виконанні ізраїльської моделі Галь Гадот) живе в племені войовниць-амазонок на острові Теміскіра. Одного разу вона витягує з води американського льотчика Стіва Тревора (Кріс Пайн), літак якого розбився. Дізнавшись від нього про Першу світову війну, вона залишає дім, щоб убити бога війни Ареса, якого вважає винуватцем бійні. Діану зображено як ідеалістку, переконану, що люди за своєю природою добрі, а агресія — мана Ареса. Воювати їй доводиться на боці британської армії проти німців, які виношують план масового знищення за допомогою отруйних газів. Головна зброя Діани — «ласо правди» — коміксний аналог детектора брехні у вигляді джгута, що світиться; він дозволяє їй не тільки вигравати сутички, а й дізнаватися правду від захоплених ворогів. Найцікавіші сцени, як і належить у коміксі, батальні. Зовнішня ефектність плюс профеміністічна спрямованість принесли фільму понад 800 млн доларів касових зборів при 150-мільйонному бюджеті.
Режисером «Диво-жінки: 1984», як і 2017 року, виступила Петті Дженкінс. Діану знову зіграла Галь Гадот. Дія фільму розгортається в антиутопічному 1984-му. Антигерой — дрібний шахрай Максвелл Лорд (Педро Паскаль). Він викрав могутній артефакт — камінь, що виконує бажання, і поступово перетворюється на подобу орвелівського Великого Брата, влаштовуючи всепланетний хаос за допомогою телебачення.
Як і попередня частина, «Диво-жінка: 1984» — так само казка, але цього разу гіркіша. Її сюжет — оздоблена спецефектами ілюстрація на тему добрих намірів і бажань, які ведуть у пекло. Ми бачимо, як ці бажання роблять Діану вразливою і слабкою, шахраюватого, але не злого Максвелла — тираном, а подругу Діани, скромницю Барбару — справжнім чудовиськом. У розв’язці жодної епічної битви, натомість психологічна дуель правди і самообману. Диво-жінка справді перемагає, у повній відповідності з оригіналом, силою любови.
* * *
Чи означає такий розвиток героїнь і сюжетів, що фемінізм остаточно переміг у Голлівуді? Реалістичніший висновок — індустрія стає чутливішою до гендерної тематики, а добро вже має бути не тільки з кулаками, а й з емоціями. І дедалі частіше із займенником «вона».
