23 квітня, 2024

Від сексиста до фемініста: гендерна історія Джеймса Бонда

11 жовтня 2021
Поширити в Telegram
3442
Любов Терехова

Кандидатка філософських наук, працює в Національному центрі «Мала академія наук України». Вивчала філософію в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Захистила дисертацію з історії філософії про значення жіночого містицизму для філософії Середньовіччя. Досліджує середньовічну жіночу містику, кіно й серіали, проблеми гендерної дискримінації й ейджизму. Сторінка авторки на Academia.edu.

Бондіана — кіноепос тривалістю 58 років. 25 фільмів і шість виконавців головної ролі відчайдушного агента британської розвідки й донжуана за сумісництвом. Ці фільми розповідають нам не лише про пригоди агента 007 — вони про історію маскулінности і гендерної рівности у ХХ і ХХІ століттях. Кожен виконавець ролі Бонда чудово репрезентує те, яким змістом наповнювали поняття «бути справжнім чоловіком і джентльменом» у різні періоди. А образи жінок у франшизі — своєрідна історія фемінізму.

Бути Бондом — таємна фантазія майже кожного чоловіка. Історії про Бонда дивляться не заради оригінальних сюжетів чи детективної інтриги, а заради естетики й ескапізму (втечі від буденности). Як естетика сентиментального роману пропонувала жінкам, поглинутим розміреним побутом, мрію про викрадення, пригоди, амнезії, коли цинічні красені шляхетного походження кидають усіх своїх коханок в ім’я однієї жінки й матримоніальних планів, так бондіана — це варіант чоловічої фантазії: екзотичні курорти, дорогі автомобілі, найновіші гаджети, бармени, які вже знають, що слід «збовтати, але не змішувати», лише почувши твоє ім’я, красиві жінки, яких треба звабити в ім’я добра батьківщини. Та чи означає це, що this is man’s, man’s world і жінкам тут ловити нічого?

Відома дослідниця бондіани Лайза Фуннелл відзначає, що хоча фільми про Бонда вважаються маскулінним субжанром екшену «для чоловіків», багато жінок, зокрема й вона сама, теж насолоджуються цими фільмами. Одна з вагомих причин, чому так багато людей їх дивляться, — привілейованість персонажа (за статтю, гендером, сексуальною орієнтацією, здібностями, національністю й географією): «Бонд здається привілейованим у кожній локації, куди він потрапляє», у нього «необмежений доступ до місць, просторів, ресурсів та ідей... Бонд насолоджується таким високих рівнем фізичної свободи і соціальної мобільности, якого багато з нас ніколи не матимуть» [1]. Водночас треба додати, що Бондова привілейованість — це великою мірою наслідок його виняткових здібностей: він уміє кермувати будь-яким транспортним засобом (літак, гелікоптер, катер, автомобіль — байдуже), може відірватися від погоні на лижах, сноуборді, серфі, і не існує такого, чого він не знав би. Власне, за всю франшизу Бонд зізнається, що на чомусь не розуміється, лише один раз — коли йдеться про комп’ютерну програму («Золоте око», 1995). І це з ним трапилося вперше за три десятиліття. Загалом Бонд — це фантазія навіть не чоловічої зрілої маскулінности, а хлопчачої — найшвидше бігати, найвище стрибати, усе на світі знати тощо.

Час від часу герой сам над цим іронізує:

— Ти завжди знищуєш транспорт?

— Стандартна процедура. Бавлюся, як усі хлопці («Золоте око», 1995).

Проте ця іронія з’являється набагато пізніше, в епоху Броснана. Інші Бонди збіса серйозні, навіть коли жартують.

Чому це важливо? І навіщо нам у цьому копирсатися? Як завжди, така довга серія дає змогу простежити, як змінювалися суспільні відносини, зокрема гендерні, і їх репрезентація на екрані, та зрозуміти, чому декому так важко прийняти сучасний світ, а вимога не розпускати руки видається якоюсь «новою етикою».

«Дівчата Бонда»

«Дівчата Бонда» — вислів, яким часто описують розмаїття жіночих образів бондіани. Усі спроби їх структурувати наштовхуються на безліч натяжок і умовностей. Існує дві стратегії — вважати дівчатами Бонда тільки головних жіночих персонажок або, навпаки, усіх жінок, у кого з Бондом були інтрижки.


Колаж на сторінці стрічки «Дівчата Бонда назавжди» на Just.Watch

Кінокритик Стів Парсел запропонував розрізняти чотири сутнісні типи: героїня (неймовірна красуня — напарниця агента 007); femme fatale (жінка-ворог, спокусити яку — питання виживання), швидкоплинні симпатії (дівчата, котрі привернули увагу Бонда, але він їх без жалю покинув) і жертовне ягня (коханки, які загинули) [2]. Така стратегія надто широка, бо дівчатами Бонда стають узагалі всі, хто хоч раз із ним перетнулися. Уявлення про кількість персонажок у бондіані можна скласти з таблиці Bond Girls на англомовній Вікіпедії, її укладено саме на основі ідей цього критика [3].

Дослідниця Лайза Фуннелл уважає, що визначальна риса «дівчини Бонда» як персонажки — «сильний інтимний зв’язок, який вона встановлює з Бондом» [4, с. 62]. Фуннелл пояснює, що термін походить з оригінальних романів Яна Флемінга: письменник найчастіше позначав пасію Бонда як «дівчину» (the girl). Лексикон Флемінга, за словами дослідниці, перенесли в суспільний, критичний і академічний дискурси про кінобондіану. Вживання означення «дівчина» дуже проблематичне, коли йдеться про зрілих жінок, професіоналок своєї справи, адже воно «розчиняє» їхню соціальну значимість: «Мало того, додавання до слова “дівчина” неодмінно “Бонда” підкреслює, що жінка визначається саме через її стосунки з Бондом і їй бракує індивідуальної/незалежної ідентичности» [5, с. 12].

Образ Ханні Райдер (Урсула Андресс), першої з дівчат Бонда, яка виходить із моря з мушлею в руках (пам’ятаймо, що голлівудські сценаристи дуже люблять психоаналітичні алюзії), неначе Венера Боттічеллі, має дуже виразне символічне значення.

Поява першої з «дівчат Бонда» («Доктор Ноу», 1962)

Вона коштовність, перлина, атрибут Бонда, але як особистість агента 007 вона цікавить дуже мало. Ми не так багато знаємо про її героїню: Ханні сирота, батька-науковця вбили, скориставшись її незахищеністю, квартиродавець її зґвалтував. Дівчина помстилася ґвалтівникові, запустивши йому в спальню вночі отруйного павука. Бонд не виказує ні інтересу, ні співчуття до розповіді дівчини:

— Сподіваюся, це не стало звичкою... — жартує персонаж Шона Коннері, натякаючи, що розраховує на близькість без наслідків для себе, тобто зґвалтування і секс для нього — речі одного порядку.

Означення «дівчина Бонда» ще й закріплює ейджистський стереотип (Бонду може бути 30, 40, 50, але він однаково має бути з набагато молодшою жінкою — дівчиною (наприклад, у першому фільмі Роджера Мура йому 46 років, а «дівчині Бонда» Джейн Сеймур — 22).

Що далі у 2000-ні, то складніше бондіані витримувати свій наратив: персонажок дедалі важче описати легковажним «дівчата» — як за статусом і вагою в оповіді, так і за реальною позицією актрис. Досі роль дівчини Бонда переважно залишалася найвідомішою в доробку акторки. За винятком Онор Блекман у «Голдфінгер» і Даяни Ріг у «На секретній службі Її Величности» — обидві актриси були зірками телебачення завдяки пригодницькому серіалу «Месники», у якому зіграли сильних героїнь із почуттям гумору. Після перезапуску франшизи з Броснаном у головній ролі партнерки Бонда — актриси «з іменем»: Террі Гетчер, Софі Марсо, Деніз Річардс. На момент зйомок у бондіані Геллі Беррі вже мала Золотий глобус, а під час зйомок «Помри, але не зараз» (2003) отримала ще один і Оскар на додаток [6].

Цікаво, що кадр, коли Бонд-Броснан уперше бачить героїню Геллі Беррі, яка виходить із води на берег Куби, — це цитата з «Доктора Ноу»: так само з’являється Урсула Андресс із того ж таки Карибського моря, тільки на узбережжі Ямайки. Водночас Джинкс, на відміну від Ханні, не є сюжетним додатком до Бонда: вона агентка АНБ США, діє незалежно й рішуче, а згодом стає повноправною партнеркою. Навіть у залицяннях Бонда вона бере ініціативу на себе. «Помри, але не зараз» — ювілейний сороковий фільм франшизи, він ніби закриває арку «дівчини Бонда» як збірної персонажки.


Урсула Андресс у «Доктор Ноу» (1962) і Геллі Беррі в «Помри, але не зараз» (2003)

У «Бондах» із Деніелом Крейгом усе ще складніше й заплутаніше. Моніці Белуччі на час виходу фільму «Спектр» було за п’ятдесят. У «007: Координати “Скайфолл”» найбільша емоційна прив’язаність Бонда — це М [5, с. 18]. Якщо у випадку з удовою італійського мафіозі слово «дівчина» з рипом, але можна прийняти, то в ситуації з М це просто смішно. У «Кванті милосердя» героїня Ольги Куриленко — напарниця, подруга, але не коханка. Схоже, означення «дівчина Бонда» відживає своє, хочеться вірити, як і ставлення Бонда до жінок у ранніх картинах.

«Цукерочки для очей»: жінки в бондіані 1960-х і репресивна маскулінність

«Every woman he wants — he will get. He will break any heart without regret...» — цей рядок з основної музичної теми картини «Кульова блискавка» (1965) міг би стати гаслом до всіх фільмів про агента 007 у 1960-х.

Жінки Бонда тут — це екзотичні загадкові красуні з грайливими іменами: Ханні, Доміно, Пуссі тощо. Те, що ці актриси переважно не британки, має, на мою думку, підкреслювати таємничість героїнь. У п’яти із семи фільмів головні ролі виконують іноземні акторки: швейцарка, француженка, італійка, дві японки. Роджер Мур у книжці до 50-річчя бондіани зізнається, що автори не приховували: одинока вимога до «дівчат Бонда» в цей період — фізична краса і спокусливість [6]. Деніел Крейг підібрав влучну формулу, яка описує об’єктивацію жінок у старих фільмах про Бонда, — eye candy: вони неодмінна частина історії, але бути красивою «цукерочкою для очей» — їхня основна роль [7].

У середньому персонаж Бонда має сексуальні стосунки з трьома жінками на стрічку, одна з яких дорівнює йому за спритністю й інтелектом, одна — це інтрижка від нудьги, своєрідний «аперитив» перед основною пригодою, ще одна — «ворожа агентка», стосунки з якою — справа чести (не погоджуся зі Стівом Парселом [2], що вони задля виживання). Мур називає таку персонажку «анти-Бондом» [6]. Це яскраво демонструє діалог найманої вбивці Фіони Вольпе і Бонда у фільмі «Кульова блискавка» одразу після сцени в ліжку.

— Марнославство, містере Бонд? Це те, про що ви справді багато знаєте.

— Моя дорога дівчинко, не лестьте собі. Те, що я зробив цієї ночі, було для Короля і країни. Ви ж не думаєте, що це принесло мені задоволення, правда?

Жінки у фільмах 1960-х років виконують також ресурсну функцію: як зброя і технічні новинки, вони лише інструменти — цінне джерело інформації, спосіб убити час, іноді знаряддя (у «Голдфінгері» Бонд бачить в очах дівчини, яку цілує, відбиток нападника і не вагаючись використовує її як живий щит). «Голдфінгер» уважають найбільш «бондівським» фільмом, адже тут чітко виведено всі складники того ескапізму, за який глядацтво любить ці фільми: розкішний курорт у Маямі, машина, нашпигована шпигунським приладдям, краєвиди Швейцарських Альп, багато вродливих жінок, моторошний лиходій зі зловісними посіпаками та найвідоміший кадр усієї бондіани — мертва дівчина в ліжку агента 007, убита через задуху шкіри, вкритої тонким шаром золотої фарби. Бонд мимохідь зваблює коханку Голдфінгера — і тіло Джил Мастерсон залишають спецагентові як застереження, хоча цілком могли розправитися з ним самим. Жіноче тіло як спосіб погрози й комунікації — схожу стратегію я пояснювала в статті про фемінізм у «Грі престолів».


Скріншот із фільму «Голдфінгер» (1964)

Сестра Джил, яка намагається помститися, стає таким самим «жертовним ягням» — персонажку вводять у сюжет лише на 12 хвилин.

Ставлення Бонда до жінок дуже об’єктивує: у циганському таборі він приймає «в подарунок» двох дівчат, бійку між якими попросив припинити, не гребує вдарити жінку по обличчю, щоб та зосередилася («Із Росії з любов’ю») або якщо йому здається, що жінка його дурить («На секретній службі Її Величности»), чи придушити її бюстгальтером, щоб отримати інформацію («Діаманти назавжди»), грубо шарпнути й накинутися з поцілунками на жінку, яка посміла йому відмовити (Пуссі Галор у «Голдфінгері» і медпрацівниця в «Кульовій блискавці»), ляснути по дупі масажистку, коли пора прощатися. Гм-гм, чи не звідси схиблені уявлення декого з чоловіків про те, що жінка, яка відмовляє, лише кокетує, а сексуальне насильство — це така романтика?

Бонд і Пуссі Галор

Я дуже скептично оцінюю думки про надзвичайний професіоналізм героїнь бондіани у фільмах із Коннері, що буцімто має свідчити про вплив фемінізму на франшизу.


Скріншот із фільму «Із Росії з любов’ю» (1963)

Таня Романова у фільмі «Із Росії з любов’ю» вважається високопрофесійною російською агенткою, але весь свій професіоналізм губить уже після першої ночі з Бондом, і даючи свідчення під запис, весь час перебиває їх вимогами запевнити, що Джеймс кохатиметься з нею в Лондоні день і ніч. Пуссі Галор у «Голфінгері» — пілотесу, яка керує цілою групою льотчиць, — часто наводять як приклад сильного жіночого образу в бондіані, але назва цієї ескадрильї — «Літаючий цирк Пуссі Галлор», пілотеси в ній — стрункі високі білявки, вбрані в обтислі трико, ніби команда «Стартрек». У книжці героїня Пуссі — лесбійка, як і вся її команда. У фільмі від цього наративу залишили тільки натяк, що вона не зацікавлена в пропозиціях Бонда.

Жінки в бондіані 1960-х — тільки для задоволення Джеймса Бонда, на жаль. Це яскраво демонструє діалог Бонда з тимчасовою пасією в «Живеш тільки двічі» (1967):

— Чому китаянки так не схожі на інших дівчат?

— Думаєш, ми кращі?

— Ні. Просто інші. Як качка по-пекінськи не схожа на російську ікру, але мені подобаються обидві.

У цій же частині візит до очільника японської розвідки обертається на хрестоматійну сцену в сауні з безліччю «масажисток»назвала ці[8, с. 116]. Ще один виконавець ролі Бонда в 1960-х, Джордж Лазенбі, який з’явився тільки в одному фільмі поміж перформансом Шона Коннері, прийняв ту саму естетику. У «На секретній службі Її Величности» дивовижно драматичний початок (спроба самогубства графині Терези) і фінал (убивство графині після весілля з Бондом), а проте криза, яка штовхнула героїню в провалля, залишається за дужками. Батько Терези, спостерігаючи грубощі Бонда у ставленні до неї, вирішує, що саме таке поводження «може її зцілити... їй потрібен чоловік, який примусить її закохатися і переможе її». Він навіть пропонує агентові 007 мільйон доларів за це, від якого той, певна річ, «шляхетно» відмовляється, хоча зовсім не обурюється самою постановкою питання. Чоловічу фантазію — бути жаданим для всіх жінок світу — візуалізовано в гротескному альпійському санаторії, де лікар-лиходій зібрав жінок із різних країн, щоб запрограмувати їх виконувати його команди. Ця сцена найкумедніша у всій франшизі: я переконана, що саме вона надихнула пародії про Остіна Паверса.


Бонд-Лазенбі і жінки-зброя у фільмі «На секретній службі Її Величности» (1969)

Єдина справді несподівана річ з огляду на британський консерватизм — жінки в бондіані ведуть активне сексуальне життя поза шлюбом, а часто ще й з різними партнерами, й їх за це ніхто не засуджує.

Сильні жінки, але неодмінно в бікіні. Джеймс Бонд у 1970–1980-х

У мемуарах [6] і документальних фільмах [9] часто звучить думка, що феміністичний рух великою мірою вплинув на франшизу і в ній більше з’явилося справді сильних жіночих характерів. Бондіана не була б таким комерційно успішним проєктом, якби не використала ідеї, які витали в повітрі, у своїх цілях. Естетика Бонда 1970-х — це довгоногі красуні в спортивних трико або шкіряних купальниках — те, що згодом заполонить фентезі-фільми на зразок «Рудої Соні» чи «Шини — королеви джунглів».

У фільмах про Бонда періоду 1970-х більшає відвертости. Жіночі силуети, якими уславилися заставки до кожної картини, перестали бути просто обрисами. Найвідвертіші, напевне, титри до «Чоловіка із золотим пістолетом» (1974) — крізь брижі води аудиторія бачить навіть лобкове волосся актриси. На титрах «Шпигун, який мене кохав» (1977) актриси з оголеними грудьми виконують акробатичні трюки, зокрема дуже по-фройдистськи крутяться, на дулі револьвера.

У ранніх фільмах із Роджером Муром жінок постійно треба рятувати. Окремі сюжети більше нагадують декорацію сентиментального роману: язичницькі культи й жертвування на таємничому острові в «Живи і дай померти» (1973), феміністична утопічна комуна, недоступна для інших чоловіків (крім Бонда, звичайно), очолювана могутньою контрабандисткою Восьминіжкою в однойменному фільмі (1983), де дівчата, попри тропічну спеку, ходять у лайкрових трико, штурмують замки в шкіряних бікіні й веслують на галерах. Це та сама чоловіча еротична фантазія, косметично припудрена якимось дуже далеким відгомоном фемінізму.


Сцена битви з фільму «Восьминіжка» (в оригіналі в назві фільму гра слів — «Octopussy»)

Водночас є позитивна динаміка. Жінки, з якими перетинається Бонд, уже рідше просто коханки лиходіїв і дедалі частіше фахівчині з певної галузі без карамельного кокетства: науковиці («Місячний гонщик», 1979, «Вид на вбивство», 1985), вправні лучниці («Тільки для твоїх очей», 1981), музикантки («Живі вогні», 1987). Власне, сама Восьминіжка — цілком успішна бізнес-леді, хоч і по той бік закону, і Бонда не бентежить походження її статків, він просто насолоджується розкошами, які її позиція може дозволити.

Якщо в 1970-х донжуанство Бонда тримається в межах шаблону і він змінює кілька партнерок за фільм, то у фільмах 1980-х років Бонд стає цнотливішим — відмовляється від сексу, навіть якщо дівчина буквально залізла до нього в ліжко («Тільки для твоїх очей»). Узагалі, в цій стрічці зв’язок Бонда й героїні Кароль Буке емоційний і досить платонічний. Перша любовна сцена між ними — аж на другій годині фільму. У «Восьминіжці» дівчина, яка провела Бонда в номер, довго допитується, чи треба щось іще. Така сцена в 1960-х неодмінно закінчилася б близькістю, але тут Бонд просто відсилає її. Вважається, що ця зміна поведінкової стратегії — результат поширення ВІЛ, коли непомірковані сексуальні зв’язки сприймалися не як найкраща візитівка позитивного героя [6].

Маріам д’Або, виконавиця головної жіночої ролі у фільмі «Живі вогні», зняла документальний фільм «Дівчата Бонда назавжди». Вона відвідала своїх колег, вони разом переглядали серії бондіани, де знімалися ці жінки, і рефлексували над ними [9]. Із Мод Адамс, яка зіграла двох різних персонажок «дівчат Бонда», актриси переглянули обидва її фільми — «Людина із золотим пістолетом» (1974) і «Восьминіжка» (1983). Дивлячись сцену з першого фільму, де Бонд б’є її по обличчю і виламує руки, Мод приголомшено каже: «Сьогодні йому таке не дозволили б зробити». Маріам погоджується, бо й для неї стало відкриттям усвідомлення, яким Бонд був фізично агресивним. У «Восьминіжці» жінок вражає, що Бонд пробирається в спальню головної героїні й фактично домагається її: «Вона ж не запрошувала його, щоб зайнятися сексом», — бурмоче Мод.

Ще болісніше сприймає «свою серію» Джейн Сеймур, яку українське глядацтво знає з блискучої телевізійної драми «Доктор Квін — жінка-лікар» (1999). Роль Солітер — верховної жриці Таро, яку «спокушає» Бонд, була тільки п’ятою у фільмографії юної актриси. Спостерігаючи в зрілому віці, як Бонд, скориставшись вірою її юної героїні в пророцтва й призначення, примусив Солітер повірити, що її доля — втратити з ним цноту, а потім після сексу заспокоював дівчину, котра розпачливо вдивлялася в темряву, мовляв, «У кожного має бути перший раз», Сеймур з осудом хитає головою: «It was not nice thing Englishman to do... not nice» [9].


Бонд дурить Солітер. «Живи і дай померти» (1973)

На жаль, так само виразно простежується лінія, що жінка, яка прагне успіху, повинна мати впливового спонсора-чоловіка (як щось само собою зрозуміле, що не є предметом сумнівів), у фільмах «Тільки для твоїх очей», «Живі вогні».

Хоча манери Бонда в поводженні з жінками ще залишають бажати кращого, накреслюються позитивні зрушення: персонажі взагалі й жіночі образи зокрема перестають бути одновимірними, у них з’являється довга емоційна історія. У фільмі «Шпигун, який мене кохав» (1977) Бонд знову співпрацює з російською агенткою Анею, але в її образі вже немає глузливого приниження — професійного й соціального, як у стрічці «Із Росії з любов’ю». Аню показано як справді професійну шпигунку: якоїсь миті вона виручає Бонда, бо вкрала креслення його автомобіля ще кілька років тому.

Жінки в бондіані 1970–1980-х знали втрати і збираються за них мститися — самі, не потребуючи нічиєї допомоги. Меліна (Кароль Буке) стала свідком убивства батьків. Наплив камери показує, як її очі наливаються ненавистю й жагою помсти.


Скріншот із фільму «Тільки для твоїх очей» (1981)

Образу Бонда теж додають людського — він мститься за смерть дружини. Ця лінія — чоловіка, який ховає в душі трагедію втрати — є й у фільмах із Роджером Муром, і в «Ліцензії на вбивство» з Тімоті Далтоном (1989). В останній картині бажання помститися за друга і смерть його дружини виявляється сильнішим, ніж обов’язок. Бонд складає із себе повноваження агента. У цій стрічці є один із найоригінальніших жіночих образів бондіани — Пем Був’є. Сцена втечі з бару, коли Пем відкидає кавалерські спроби Бонда захистити її («Руки геть від неї — вона зі мною». — «Він зі мною») надзвичайно дотепна. Пем рятує 007, але коли він пробує дорікнути їй за методи і заявляє, що такі справи слід залишати професіоналам, вона його різко відбриває:

— Я щойно врятувала твоє життя, якби не я, твій зад прибили б у тому барі... Я була військовою пілотесою, облітала всі країни Південної Америки, мені не потрібні твої промови про професіоналізм.


Пем Був’є і Джеймс Бонд «домовляються» про співпрацю

Жінки-пілотеси вже були в бондіані, але вперше почали вимагати поваги до себе. Пем обурена легендою прикриття — асистентки Бонда: «А чому не ти мій асистент?» Не погоджуючись з амплуа секретарки-білявки, яке їй відводить Бонд, Пем робить усе по-своєму і створює образ ділової жінки з короткою темною стрижкою. Схоже, вперше жінки діють не по-бондовому, і йому пора до цього звикати.


Скріншот із фільму «Ліцензія на вбивство» (1989)

Криза маскулінности й нові жіночі амплуа. Джеймс Бонд у 1990-х

Бондіана 1990-х суттєво розширює коло персонажів/-ок, за якими глядацтву цікаво спостерігати. Акцент зміщується з Бонда, у якого одночасно три кризи — маскулінности, середнього віку і професійна.

«Золоте око» (1995) — перша картина про Бонда після розпаду СРСР. Новий світ ще не визначився, що він таке, але Бонду всі нагадують, що для сучасности він застарілий елемент: «Джеймс Бонд! Вишуканий секретний агент. “Збовтати, але не змішувати” (гучний сміх). Досі працюєш на МІ–6? Чи вирішив перебратися у ХХІ століття?» Розвідку МІ–6 очолює під кодовим ім’ям М зріла жінка у виконанні харизматичної Джуді Денч [10]. І раптом виявляється, що з нею треба рахуватися і виїжджати на вседозволеності й ловелаських штучках, як раніше, не вийде.

— Я знаю, що не подобаюся вам, Бонд, як і мої методи. Ви думаєте, що я бухгалтерка, яку цифри цікавлять більше, ніж ваші інстинкти.

— Це спадало мені на думку...

— Добре! Бо я думаю, що ви сексист, женоненависницький динозавр, релікт Холодної війни, чий хлопчачий шарм, що його ви на мене витрачаєте, не подіє так, як на ту юну жінку, котру я послала вас оцінити.

— Зрозуміло.

— Не так швидко, 007. Якщо ви думаєте, що в мене не стане яєць послати людину на смерть, то ваші інстинкти смертельно помиляються.

У фільмі «Завтра не помре ніколи» (1997) нова М представляє поміркований шлях, що не влаштовує більшість чоловіків, і адмірал закидає їй нерішучість, коли йдеться про застосування летальної зброї:

— Часом здається, що вам бракує мужности...

— Можливо, але гірше, коли людині бракує розуму, — парирує М.

Жартівливий флірт із Меніпенні, секретаркою М, — обійми, поцілуночки, «то коли ж ми повечеряємо разом?», що в 1960-х було неодмінним складником кожної картини, а в стрічці з Лазенбі навіть сприймалося персонажкою як обіцянка чогось більшого (жінка щиро в розпачі на весіллі 007), — тепер не опція. Меніпенні 1990-х уриває спроби пофліртувати з нею і нагадує, що така поведінка кваліфікується як сексуальний гарасмент, а коли Бонд пробує вкинути масний жарт: «і як за це карають» — обіцяє, що колись йому доведеться відповісти за брудні натяки. Детальніше про всі зміни в репрезентації цієї персонажки є в статті Моніки Германи [11].

Росіянка Наташа (Ізабелла Скорупко) — «дівчина Бонда» в стрічці 1995 року не тільки програмістка космічного центру. Вона командує Бондом і примушує його визнати, що він може чогось не знати: «Чого остовпів? Я підберу код. — Так, сер!» — від несподіванки випалює Бонд.

Тенденція прописувати героям/-їням емоційну передісторію увиразнюється. У «Завтра не помре ніколи» Бонд зустрічає колишню, і це вперше, адже раніше ми ніколи не бачили фіналу романів Бонда: жінки з’являлися на одну історію й зникали без сліду. Тут же ми не тільки дізнаємося, як почувається жінка, котру без пояснень покинув Джеймс Бонд, а й бачимо в нього проблиски сумління. Він із ніжністю й жалем гладить волосся Періс (Террі Хетчер), знайшовши її вбитою у своєму номері. Найманий убивця завважує, що на такий результат і мав розраховувати агент 007, зваблюючи дружину медіамагната. Досі відповідальність Бонда в стосунках ніяк не означувалася, надалі ж вона звучатиме ще чіткіше.


Періс докірливо дивиться на Бонда у фільмі «Завтра не помре ніколи» (1997)

У 1990-х жінки, які зустрічаються з Бондом, розумні, з реалізованою кар’єрою і зазвичай виступають на боці зла. Бути злочинним генієм — більше не чоловіча прерогатива: Ксенія — колишня радянська льотчиця, садистка, яка отримує задоволення від убивства; Електра — жертва викрадення, яка й сама стала соціопаткою, натхненницею свого викрадача, прагне помстися батькові за те, що захопив «королівство» матері; та ін.

Усі ці тенденції розвинуться у 2000-х і наберуть надзвичайно ефектного вигляду.

Нетиповий Джеймс Бонд 2000-х: Деніел Крейг

Перезапуск франшизи 2006 року і вибір на роль нового агента 007 Деніела Крейга зчинив цілу бучу серед фанатів епопеї: то зовнішність актора не така, то його зріст, то в якомусь інтерв’ю Крейг обмовився, що прохолодно ставиться до зброї, бо йому взагалі ближче пацифізм, ще й висоти, крім усього, боїться.

Якщо 007 у виконанні Пірса Броснана переживав кризу маскулінности, то в героя Крейга в «Казино “Рояль”» її вже подолано. Це просто нова маскулінність, яку не всі фанати готові прийняти. Є цілий ресурс для хейтерів danielcraigisnotbond.com [12], де безліч гнівних коментарів, який він жахливий, зовсім не Бонд, недостатньо таємничий і взагалі блондин. А ще «тракторист» і «колгоспник» — це вже цитати з наших соцмереж.

Цікаво, що серед обурених коментарів немає жінок. Може, тому що новий Бонд виразно розвернувся в бік жіночої аудиторії — він емоційний, вразливий і вже з першого фільму закоханий? А взагалі, Бонд-Крейг двічі подає у відставку через почуття («Казино “Рояль”» і «007: Спектр»). Його «хлопчачі» витівки сюжетно обґрунтовано його раннім сирітством («патологічне несприйняття влади, що базується на ранній травмі»), йому постійно нагадують про непомірне его, застерігають, що самовпевненість обертається необережністю.

Увагу постійно акцентують на тілесності й сексуальності агента 007. Лайза Фуннелл пояснює, що Бонд у виконанні Крейга справді далекий від прототипу Флемінга, але порівнювати треба не з книжками, а з іншими фільмами франшизи. Тоді ми зрозуміємо, що йдеться про кінець образу британського героя-коханця як маскулінної моделі та про конструювання героїчної ідентичности Бонда через поєднання з типом голлівудської модельної зовнішности [13, c. 465]. Новий Бонд — носій нової маскулінности, як в американських блокбастерах. Найцікавіше, що ця героїчна маскулінність проявляється через іконічні елементи «дівчини Бонда». На думку Фуннелл, Крейг — це гібрид Бонда й дівчини Бонда. Гендерні ролі й способи їх репрезентації суттєво міняються порівняно з попередніми серіями. Тепер він виходить із моря в крапельках води, його, а не жінок, частіше показують оголеним, про його сідниці жартує Веспер Лінд у стрічці 2006 року:

— Жінки для вас — джерело задоволення плоті, а не предмет романтичних фантазій, тому я з більшою увагою стежитиму за нашими грішми, а не за вашими апетитними сідницями.

— Помітили?

Тепер він eye candy. Раніше фільми про Бонда було знято з позицій male-gaze, цей погляд чітко видно в очах Шона Коннері, коли він дивиться на Ханні Райдер з її мушлями. Тепер же йдеться про female look — «Бонд постає як об’єкт (жіночого бажання)» [5, с. 14].


Бонд як об’єкт жіночого бажання

Те, що «стара гвардія» не готова змиритися з новим порядком речей, яскраво демонструє дотепний уривок, де Бонда приймають за паркувальника, а він не сперечається, не грає м’язами — спокійно перепрошує, бере ключі й розбиває машину нахабі, який йому нагрубив. І за мить до цього непорозуміння дівчата милуються статурою Бонда — його статус і потенціал їм абсолютно зрозумілі, «динозаври» ж іще не відкрили цей новий тип маскулінности. Навіть лиходій у «Казино “Рояль”» не може вловити ці зміни: катуючи Бонда, він шмагає його по тестикулах канатом, збирається каструвати, Бонд же тільки кепкує над катом. Насправді його вразливість тепер не фізична, а емоційна — це Веспер.


Сцена на Багамах із «Казино “Рояль”» (2006)

Цій новій маскулінності, якій не треба доводити свою силу, протиставляється складна героїня [13, с. 459]: Веспер у «Казино “Рояль”» (2006), Камілла у «Кванті милосердя» (2008), М у «007: Координати “Скайфолл”» (2012), Мадлен у «007: Спектр» (2015) і в майбутній прем’єрі «Не час помирати».

Те, що жінки розумні і мають фах, навіть не обговорюється, цікавіше те, що вони підважують засади бондіани: те, що раніше сприймалося як даність, починає випробовуватися на міцність. Зближення Веспер і Бонда — результат психологічної травми жінки внаслідок спостереження за вбивством. Робота агента може бути непривабливою і навіть гидкою — нам це дали зрозуміти ще на початку фільму, але як почувається той або та, хто не проходили підготовку, але стали свідком?


Бонд і Камілла Монтес у «Кванті милосердя»

Камілла Монтес у «Кванті милосердя» має справу з Бондом і його розбитим серцем. Виявляється, Бонд здатний на дружбу з жінкою, не тільки на інтрижку: «Бонд недоступний у романтичному сенсі... саме Монтес розпізнає, що Бонд ув’язнений у своєму горі за Лінд, і обирає піти геть після того, як він цілує її в машині... геть від чоловіка, який просто не здатний її любити. Вона також виступила проти своїх демонів і перемогла чоловіка, котрий зруйнував її “я” ще в юному віці в Болівії... З цього погляду, “Квант милосердя” завершується на empowering і навіть феміністичній ноті» [5, с. 16–17].

Те, що новий Бонд підтримує боротьбу за права жінок, стає зрозуміло з короткометражного фільму режисерки Сем Тейлор-Джонсон, де Крейг то в костюмі, то в жіночій сукні й перуці пробує зрозуміти гендерну (не)рівність британського суспільства, вислуховуючи важливі статистичні дані. «То чи ми рівні?» — вперто запитує його голос М (Джуді Денч).


Джеймс Бонд відзначає Міжнародний жіночий день 2011 року

Чи означає це, що Бонд перестав спокушати жінок направо й наліво? Зовсім ні. Однак і таку його поведінку піддають аналізу. Бонду вперше відкрито говорять про його відповідальність за смерть тих, кого він вплутує у свої справи. М гнівно запитує Бонда у «Кванті милосердя»: «Я думаю, ви так засліплені невтішною люттю, що вам не байдуже, кого ви раните... Чому вона? Вона мала тільки відправити вас додому... Подивіться, як працює ваш шарм, Джеймсе, — вони готові для вас на все, хіба ні? Скільки вже їх тепер?»

Здавалося б, ті самі складники: грайливе ім’я Стровбері Філдз, дівчина-жертва, екзотичний спосіб убивства — затоплення в нафті, тобто все, як у «Голдфінгері». Проте спосіб репрезентації, акценти діаметрально протилежні. Хай там скільки Бонд переконує себе, що вбив її не він, що це перенесення люті лиходія, очевидно, що він і сам у це не вірить.

Джемма Артертон — акторка, яка зіграла Стровбері Філдз — для збірки есе «Чому феміністки не носять рожевого та інші вигадки» пофантазувала над варіантом, у якому її героїня виживає. На думку актриси, у персонажки були шанси жити, тільки якщо вона скаже «ні» Бонду.


Скріншот із фільму «Квант милосердя» (2008)

У нового Бонда немає проблем із гомосексуальністю — це не загроза його маскулінності. Знайомство з новим Q в музеї Бонд сприймає спершу як невдалу спробу позалицятися, а згодом усвідомлює помилку і обурюється несолідним виглядом хлопця. Стереотипи руйнуються, коли агент 007 починає розуміти професійні якості Q. Бонд навіть підтримує гру того першого непорозуміння — посилає Q шампанське, взявши без дозволу автомобіль [15] (галантність, якої раніше ніхто не знав).

Шостий Бонд загалом непогано вписується в реальність сучасности. Справжня перевірка, наскільки ця трансформація маскулінности щира, очікується в багатостраждальній прем’єрі «Не час помирати», яку відклали вже більше, ніж на рік у зв’язку з пандемією. Бонд подав у відставку, тому номер 007 присвоїли новому агенту, точніше, агентці — нову 007 грає темношкіра актриса Лашана Лінч [16]. Що тепер буде з привілейованістю персонажа/-ки? Як Бонд у відставці проживе цей досвід? Інтенції творців/-чинь щирі чи це тільки спроба похайпувати на новій хвилі фемінізму й антирасизму? Напевне можна сказати лише одне: 25-й фільм бондіани буде дуже особливим.

Підсумки

Протягом десятиліть фільми про Джеймса Бонда змінювалися — від сексизму й «мачизму» в ранніх картинах і радикальної об’єктивації «дівчат Бонда» до історій, у яких багато емансипованих незалежних жінок. Маскулінність Бонда великою мірою трансформувалася, що зменшило її токсичність.

Бондіана, як і раніше, задає горизонти мріям чоловіків і жінок про пригоди, пристрасть, елегантність, сексуальність, розкіш. Походеньки Бонда впливають на наші уявлення про (не)прийнятне в стосунках між чоловіками й жінками в побуті, на роботі, на відпочинку. Несприйняття Крейга в ролі Бонда багатьма чоловіками свідчить про неготовність фантазувати за патерном, у якому жінку спочатку треба питати, чи вона не проти, щоб її поцілували.

Кепкування над тим, що персонажа Бонда міняють на догоду ЛГБТ-лобі й антирасистам, мене особисто глибоко засмучує. Недавнє опитування RadioTimes, у якому слухачі нарекли Шона Коннері найкращим Бондом [17] усіх часів, мені здається сумним симптомом епохи. Фантазія про привілейованість білого гетеросексуального цисгендерного чоловіка досі сильна. Водночас те, що франшизу змінили на догоду жіночій аудиторії, несказанно тішить. Якщо навіть такий «динозавр», як Бонд, здатний на зміни, то, може, й ряди сексистів та інших «реліктів» із часом порідіють.

Джерела

1. Funnell, Lisa. For His Eyes Only? Thoughts on Female Scholarship and Fandom of the Bond Franchise // Fan Phenomena: James Bond / Ed. Claire Hines. — Bristol, UK: Intellect, 2015. — Р. 86–94: https://www.academia.edu/8670849/For_His_Eyes_Only_Thoughts_on_Female_Scholarship_and_Fandom_of_the_Bond_Franchise

2. Persall, Steve. Four kinds of unforgettable Bond girls / Tampa Bay Times. — 2012. —Nov. 8: https://www.tampabay.com/features/movies/four-kinds-of-unforgettable-bond-girls/1260412/

3. Bond girls / https://en.wikipedia.org/wiki/Bond_girl

4. Funnell, Lisa. From English partner to American action hero: The heroic identity and transnational appeal of the Bond girl // Heroes and Heroines: Embodiment, Symbolism, Narratives and Identity? — 2008 — P. 61–80.

5. Funnell, Lisa. Reworking the Bond Girl Concept in the Craig Era // Journal of Popular Film and Television. — 2018. — Vol. 46. — № 1. — P. 11–21.

6. Moore, Roger. Bond on Bond: The Ultimate Book on Over 50 Years of 007. — Michael O’Mara, 2015. — 224 р.

7. Germanà, Monica. Bond Girls: Body, Fashion and Gender. — Bloomsbury Publishing, 2019. — 250 p.

8. Марценюк, Тамара. Захисники Галактики: влада і криза в чоловічому світі. — К.: Комора, 2020. — 256 с.

9. Bond Girls are Forever. Documentary (2002). Dir. John Watkin.

10. Галберстам, Джудит/Джек. Маскулінність без чоловіків (передмова до книжки «Жіноча маскулінність») / Пер. з англ. // Критика феміністична: східноєвропейський журнал феміністичних і квір-студій. — 2019. — № 2. — С. 42–78: https://feminist.krytyka.com/ua/articles/maskulinnist-bez-cholovikiv-peredmova-do-knyzhky-zhinocha-maskulinnist?fbclid=IwAR23alAUQ2qN9YSqrLnivTsEV1bETjIhGPmjCIQk3IY1jtxDIWj3zWdXnfU

11. Germana, Monica. What would Moneypenny do? Sexual harassment, desire and James Bond // The Conversation. — 2017. — December 6: https://theconversation.com/what-would-moneypenny-do-sexual-harassment-desire-and-james-bond-88410

12. Knight, Sam. Heart of An Assassin: How Daniel Craig Changed James Bond Forever // https://www.gq.com/story/daniel-craig-james-bond-no-time-to-die-cover-2020

13. Funnell, Lisa. “I Know Where You Keep Your Gun”: Daniel Craig as the Bond–Bond Girl Hybrid in Casino Royale // The Journal of Popular Culture. — 2011. — Vol. 44. — № 3. — P. 455–472.

14. Артертон, Джемма. Пробуджена жінка // Феміністки не носять рожевого та інші вигадки / Уклала Скарлетт Кертіс; пер. з англ. Ганна Лелів. — Львів: ВСЛ, 2019. — С. 244–247.

15. Hines, Claire. “Brave New World”: The New Q, Masculinity, and the Craig Era Bond // Films, Journal of Popular Film and Television. — 2018. — Vol. 46. — № 1. — Р. 46–55.

16. Funnell, Lisa. Nomi/No Me?: Race, Gender, and Power in No Time to Die // Flow Journal. — 2019. — Vol. 26. — № 1: http://www.flowjournal.org/2019/09/nomi-no-me/

17. Sean Connery named the best James Bond as thousands of 007 fans vote in our poll // https://www.radiotimes.com/news/film/2020-08-10/sean-connery-best-james-bond-poll/

Джерела зображень: Pinterest, harpersbazaar.com, Puzzle English, Just.Watch, blogspot.com 007.com, bleedingfool.com

11 жовтня 2021
Поширити в Telegram
3442
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою