22 квітня, 2024

Уривок із книги «Половина жовтого сонця» Чімаманди Нґозі Адічі

14 березня 2024
Поширити в Telegram
162

Детальніше про книгу - на сайті видавництва #книголав

 

Оланна сиділа на веранді в будинку Мохаммеда, пила охолоджене рисове молоко й тішилась смачною прохолодою, що з кожним ковтком опускалася її горлом, і липкістю на губах, коли з’явився швейцар і попросив дозволу поговоритиз Мохаммедом.

Той на хвилину вийшов і приніс щось схоже на буклет.

— У місті бунт, — сказав він.

— Студентський, так? — запитала Оланна.

— Здається, релігійний. Треба терміново їхати геть, — він уникав дивитися їй в очі.

— Не нервуйся, Мохаммеде.

— Суле сказав, що бунтівники перекривають дороги й шукають невірних. Ходімо, ходімо, — він уже прямував усередину.

Оланна пішла за ним. Занадто він тривожиться, цей Мохаммед.

Зрештою, студенти-мусульмани постійно виходять на демонстрації то проти того, то проти цього, чіпляючись до людей, вбраних по-західному, але вони завжди швидко розходяться. Мохаммед увійшов до кімнати й повернувся з довгим шарфом.

— Накинь його, зіллєшся з натовпом, — сказав він.

Оланна закутала ним голову й зав’язала кінці на шиї.

— Тепер я справжня мусульманка, — пожартувала вона. Але Мохаммед майже не всміхнувся.

— Ходімо. Я знаю коротку дорогу до залізничної станції.

— До залізничної станції? Ми з Арізе не поїдемо до завтра, Мохаммеде, — мовила Оланна. Вона мусила бігти, щоб встигати за ним. — Я повернуся до дядька в Сабон-Ґарі.

— Оланно, — Мохаммед завів машину, та смикнулася, рушаючи, — в Сабон-Ґарі небезпечно.

— Ти про що? — вона смикнула шарф: груба вишивка на краях натирала шию.

— Суле сказав, що бунтівники добре організовані.

Оланна пильно дивилася на нього, раптом злякалась його зляканого вигляду.

— Мохаммеде?

Він говорив тихо:

— Він сказав, що на Ейрпорт-роуд лежать убиті люди з ібо.

Тоді Оланна збагнула, що це не ще одна демонстрація релігійних студентів. Горло стиснуло від страху. Вона склала долоні, як до молитви.

— Прошу тебе, давай спочатку заїдемо по моїх родичів. Будь ласка.

Мохаммед звернув до Сабон-Ґарі. Мимо проїхав запилений жовтий автобус, схожий на агітаційний, на яких політики їздили селами й роздавали рис та гроші. У дверях висів чоловік з гучномовцем біля губ. Слова, вимовлені повільною гаусою, розходилися луною: «Ібо мають піти геть. Невірні мають піти геть. Ібо мають піти геть». Мохаммед простягнув руку, стиснув Оланнину долоню й тримав її, доки вони проїжджали натовп молодиків при дорозі, що скандували: «Араба, араба!».

Він уповільнився й кілька разів натис на гудок на знак солідарності, молодики помахали, і він знову набрав швидкість.

У Сабон-Ґарі перша вулиця була порожня. Оланна побачила, як дим піднімався, наче високі сірі тіні, перш ніж відчула запах горілого.

— Лишайся тут, — сказав Мохаммед, зупинивши авто біля двору дядька Мбаезі. Вона дивилася, як він побіг. Вулиця видавалася дивною, незнайомою; ворота були розбиті, метал валявся на землі. Потім вона помітила кіоск тітоньки Іфеки, власне те, що від нього лишилося: уламки дерева, пакетики з арахісом, що лежали в пилюці. Вона відчинила двері машини й вийшла. Завмерла на мить через сліпуче світло й жар надворі: над дахом шугало полум’я, пісок і попіл кружляли в повітрі; а тоді побігла до будинку. І спинилась, побачивши тіла. Дядько Мбаезі лежав долілиць, незграбно вигнувшись, розкинувши ноги. Щось білувате стікало з глибокої рани в нього на потилиці. Тітонька Іфека лежала на веранді. Різані рани на її оголеному тілі були менші, поцяткувавши руки й ноги, наче трохи розтулені червоні губи.

Оланна відчула, як зсередини піднімається водяниста нудота, а тоді її охопило заціпеніння й вона завмерла на місці.

Мохаммед тягнув її, підштовхував, боляче стиснувши руку. Але вона не могла поїхати без Арізе. Арізе має народити з дня на день. Арізе має бути близько до лікаря.

— Арізе, — сказала вона. — Її будинок трохи далі вулицею.

Навколо згущався дим, тож вона не була певна, чи справді у двір заходить юрба чоловіків, чи це просто стовпи диму, доки не побачила блискучі металеві леза їхніх сокир та мачете, забризкані кров’ю кафтани, що ляскотіли навколо їхніх ніг.

14 березня 2024
Поширити в Telegram
162
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою