62 
Хлопці кладовища. Уривок
Невдовзі у видавництві ARTBOOKS вийде переклад фентезійного роману «Хлопці кладовища» Ейдена Томаса. Це історія про трансгендерного хлопця Ядріеля, представника спільноти брухів. Жінки тут зцілюють людей, а чоловіки — викликають духи померлих й допомагають їм відправитися у світ мертвих. Родина Ядріеля відкидає його трансідентичність і не вірить, що він може стати справжнім брухо. Щоб довести зворотне, Ядріель пробує викликати дух зниклого родича, а натомість викликає привид шкільного хулігана на ім’я Хуліан, який не надто й хоче переходити у потойбіччя.
Ейден Томас
Автори роману самі є трансгендерною людиною, використовують до себе займенники he/they. На книжку надихнулися, коли побачили на Tumblr пост із питанням: «А що, як ти викличеш привида і не зможеш його позбутися?». Над обкладинкою англомовного видання — в українському перекладі її не змінювали — працювали небінарні ілюстраторки Марс Лаудербо (Mars Lauderbaugh). Ділимося уривком з книжки.
— Духи можуть озлоблюватися — ставати темними й злими, якщо задовго перебуватимуть у світі живих. — Від думки, що це може статися з Міґелем, знову почало нудити.
— Задовго — це скільки? — запитав Хуліан із надривом у голосі.
— По-різному, — відповів Ядріель, знаючи, що не дуже допоміг. Він ніколи цього не бачив зблизька. За цим стежили чоловіки-брухи, і не те щоб Ядріелю так чи так дозволяли виконати ритуал звільнення. — Іноді це відбувається швидко: дух втрачає себе та стає жорстоким, — знизав плечима.
Із виразом обличчя Хуліана було щось не те, і спочатку Ядріель не міг зрозуміти, що саме. Він дивився на Ядріеля, його м’язи на щелепі випнулися, тіло застигло, губи стиснулись у тверду лінію, а ніздрі роздулися.
І тут Ядріеля осяяло: Хуліан боявся.
— Але з тобою цього не станеться! — швидко спробував заспокоїти. — Тобто іноді на це йдуть роки й роки!
Хуліана це, здавалося, не розрадило.
— Ось чому ми маємо знайти твоїх друзів завтра, — поспішив Ядріель. — Що швидше ми це зробимо, то швидше я зможу звільнити твій дух, перш ніж щось піде не так.
Обличчя Хуліана виражало сумнів. — Ага, тільки не забудь використати свій ніж, перш ніж я попаду у фільм «Екзорцист», — відрубав, піднявши брову. — Домовились?
Ядріель видихнув зі сміхом, але погодився.
— Домовились.
Плечі Хуліана трохи розслабилися. Якийсь час він нічого не говорив, і Ядріель почувався справжнім засранцем через власну нечутливість. Брухо прочистив горло.
— Сьогодні ми більше нічого не здатні зробити. Інші пішли шукати Міґеля. — Чорт забирай, можливо, вони вже знайшли його, і до ранку таємниця буде розгадана. — Я гляну тобі щось, щоб ти поспав.
Ядріель підійшов до шафи й почав ритися в пошуках свого старого спального мішка.
— Чому ти не пішов із ними? З іншими брухами? — запитав Хуліан. Він знову сів у крісло, його коліна підстрибували.
— Ну, мені не дозволяють, — відповів Ядріель, відсуваючи коробку зі старим одягом.
Хуліан покрутився на кріслі.
— Чому?
— Тому що не вважають мене справжнім брухо.
Дух закрутився швидше.
— Чому?
Ядріель був радий, що Хуліан не бачить його обличчя. Щоки пашіли жаром.
— Тому що я трансхлопець.
Хуліан поставив ноги на підлогу й різко зупинився, злегка погойдуючись на кріслі.
— О, — він трохи помовчав. Моргнув. — О-о-о.
Долоня Ядріеля нарешті зімкнулася навколо гладкого матеріалу спального мішка й висмикнула його. Пригорнувши спальник до грудей, хлопець повернувся обличчям до Хуліана. Він чекав якогось осуду. Можливо, насмішки.
Натомість той насупився на Ядріеля, губи роздратовано скривилися.
— Це відстійно, чуваче.
Прямо в точку. Посутньо. Без жодних удавань.
Ядріель не очікував цього. Видихнув, опустивши плечі.
— Так, — погодився хлопець, — це дуже відстійно, — він так довго тримав язик за зубами й міг виговоритися лише Маріці, що було приємно сказати це вголос комусь іще. — Бо вони не думають, що я справжній хлопець, тож не дадуть мені власного портахе й не дозволять спробувати пройти кінсеаньєру як брухо…
— Якого біса? — насупився Хуліан.
— Скажи! — Ядріель пирхнув. — Вони так застрягли у своїх звичаях і традиціях, що навіть не дозволили мені спробувати, — розстебнув спальний мішок і з тріском витрусив його назовні. — Тож Маріца виготовила мені портахе, і я сам провів церемонію.
Хуліан схвально всміхнувся.
— Крутяк.
Ядріель усміхнувся у відповідь. У нього не було часу, щоб обдумати все, що сталося, адже Міґель помер, щойно він завершив ритуал. Це був крутяк, навіть якщо це вчинок наперекір батькові та іншим брухам.
— Тому я допоможу тобі знайти твоїх друзів, — продовжував Ядріель, розкладаючи спальний мішок на підлозі, — а ти допоможеш мені, якщо дозволиш відпустити тебе в потойбічний світ, і тоді рідним доведеться визнати, що я брухо, — сів на край ліжка й сперся ліктями на коліна. — На другу ніч Día de Muertos влаштовують аквеларре, де представляють брухів, у яких того року були кінсеаньєри. Цього року вони мусять дозволити мені взяти участь, — проголосив Ядріель із непохитною рішучістю.
Обличчя Хуліана раптом скривилося.
— Зачекай секунду, ти намагаєшся довести їм, що ти брухо чи що ти хлопець?
Прямота запитання застала Ядріеля зненацька й дещо вибила ґрунт з-під упевнених ніг.
— Це те саме, — роздратовано скривився він.
— Бо хіба ти не довів, що ти брухо, коли викликав мене? — запитав Хуліан.
Ядріель розсміявся.
— Ти просто не розумієш, як це працює, — схрестив руки. — Цього недостатньо.
— Але недостатньо для кого? — не вгавав Хуліан. Він не був настирливим, принаймні не навмисно. Його просто зацікавила розповідь Ядріеля, і це ще більше дратувало. — Недостатньо для них чи недостатньо для тебе?
Хлопець завмер. Запитання завмерло на язиці.
— Це те саме, — повторив, але чи було це так насправді? Ядріель похитав головою. Він утомився, і безперервні запитання Хуліана тільки збивали з пантелику. — Тобі не зрозуміти, тому що ти не один із нас, — наполягав. — Ось, — Ядріель кинув Хуліану подушку зі свого ліжка.
Той легко зловив її в повітрі.
— Агов! — він блиснув зубами в тріумфальній посмішці, стріпуючи подушку. — Я її спіймав!
Ядріель упав на ліжко.
— Ай молодець. А тепер спи. Мені до школи через… — глянув на телефон і застогнав, — через три години.
