3102 Різні жінки, різні долі і один вибір, який постане перед кожною з них. Цей вибір назавжди змінить їхні життя.
БІОГРАФКА
У жіночій консультації, куди приходять жінки зі своїми проблемами, чекає на свою чергу біографка, котра пише книжку про Ейвьор Мінервудоттір. Вона білолиця із вкритими ластовинням щоками; вдягнута у спортивні штани. Про вік важко щось сказати — не молода й не стара. Перш ніж їй доведеться дертися на гінекологічне крісло, де їй стерильним шпателем візьмуть із піхви аналіз, а на екрані вона побачить чорно-біле зображення своїх яєчників та матки, вона вивчає весільні обручки відвідувачок. Коштовні камені. Сяйливі широкі обідки. Вони живуть на пальцях жінок, у яких є шкіряні канапи, заможні чоловіки, проте їхні клітини, яєчники та кров не відповідають своєму природному призначенню. Така версія для біографки прийнятна. Вона дає їй змогу не думати про те, чим забиті голови і цих жінок, і їхніх чоловіків, що часом супроводжують сюди дружин…
ЗНАХАРКА
Кульгава курка знесла два яйця: одне тріснуло, а друге лишилося цілим.
— Дякую, — каже знахарка темній строкатій брамі з червоною борідкою.
Курка накульгує — вона слабенька, — і саме через це знахарка особливо про неї дбає. Це звичайне щоденне щастя — годувати її, оберігати від лисиць та дощу. Сховавши ціле яйце в кишеню, вона підсипає козам зерна. Ганс із Пінкою десь вештаються, та невдовзі вони повернуться. Знають-бо, що вона не зможе їх захистити, якщо зайдуть надто далеко. Із даху сараю для кіз відпало три черепиці; їй потрібні цвяхи. У тому ж таки сараї знайшов собі прихисток американський заєць — коричневий узимку, білий улітку. Він терпіти не міг моркву й любив яблука, із яких знахарка ретельно вичищала насіння, яке для зайців є отрутою. Той заєць був такий милий, що вона пробачала йому й те, що він постійно крав у кіз люцерну і що обгидив їй ліжко, коли вона почала пускати його до хати. Одного ранку вона знайшла його розірване тіло: воно було схоже на закривавлену хутряну торбинку. У неї від гніву перехопило подих. Від гніву на лисицю, койота чи рись. Ви забрали його в мене, але їм просто хотілося їсти, ви не повинні були його в мене забирати, таж узимку важко щось уполювати, але він був мій. Вона гірко плакала, копаючи йому яму. Поховала зайця поряд зі старою кішкою — тепер під розлогим суничним деревом було дві маленькі могили.
ДОЧКА
Вона виросла в місті, просякнутому страхом перед безкраїм простором, у місті, де вулиці утворюють густу мережу. Люди, які побудували Салем у штаті Орегон, були білими місіонерами-методистами, що йшли слідами торговців хутром до північно-західного узбережжя Тихого океану. Дике вирування довколишньої природи не викликало в них того захвату, що його відчували мисливці, полюючи на звіра. Вони заснували своє місто в долині, де протягом століть рибалили, обробляли землю, а взимку отаборялися люди з племені калапуї, яких у 1850-х роках американський уряд заточив у резерваціях. Облаштувавшись у кам’яній долині, місіонери скупчилися в одному місці. Центр Салема — це вузол вулиць, що мають англійські назви: Черч, Котедж, Маркет, Саммер, Вінтер та Іст 1. Черч, Котедж, Маркет, Саммер, Вінтер та Іст (англ.Church and Cottage and Market, Summer and Winter and East) — Церква, Котедж і Ринок, Літо, Зима і Схід. Дочка знала кожен брудний закапелок свого району. Але не припиняла вивчати найвіддаленіші закутки Ньювілла — там менше людей і більше природи. Вона стоїть у кімнатці з ліхтарем у маяку Ґунакадейт, на північ від міста, куди прийшла на зустріч із тим, кого сподівається офіційно назвати своїм хлопцем. Звідси можна побачити масивні, покреслені іржавими венами та порослі зеленим мохом скелі, що круто здіймаються над океаном; гігантські сосни, котрі, мов солдати, вишикувалися в них на самому краєчку; вузлуваті дерева, які під кутом стирчать із численних кам’яних стін. Підніжжя скель пестить сріблясто-біла піна. Гавань, човни в ній, океан за ними, блакитна прерія, покреслена зеленавими смужками, що тягнеться аж до овиду. Далеко від берега вигулькує чорний плавник
ДРУЖИНА
Між містом та будинком в’юниться довга дорога довкола скель — вона то збігає нагору, то падає вниз і знову стрімко піднімається. На найкрутішому повороті, що його відділяють від прірви лише жалюгідні перильця, дружина стискає зуби. А що коли вона зараз забере руки із керма? Автомобіль перелетить через верхівки прибережних сосон, залишаючи гарний зелений слід; перевернеться, стрімголов пролетить повз скелі, впаде у воду, зануриться назавжди і… Вписавшись у поворот, вона розтискає зуби. Майже вдома. Вона уявила це вдруге за тиждень. Занісши куплене, вона затримується на кілька хвилин унизу. Нехай іще трохи подивляться телевізор. Чому вона купувала фермерську яловичину — м’ясо корів, які вільно випасалися на луках? Півкіло такого м’яса коштувало на шість доларів дорожче. Уже вдруге за тиждень. Кажуть, жир корів, які харчувалися травою, корисніший. Схоже на правду. Можливо, не всі їдять таке двічі на тиждень, але… Якась дрібна тварина по той бік дороги. Темна, завдовжки близько тридцяти сантиметрів. Опосум? Дикобраз? Намагається перейти. Можливо, такі думки — це навіть нормально. Наближається: тваринка дочорна обгоріла. Здригається. Уже мертва, але ще здригається. Що ж її спалило? Або хто?
Зумас Л. Червоний годинник / Лені Зумас. - [Харків] : Віват, 2019. - 304 с.
