22 серпня, 2019

Уривок з книги "Між двох вогнів"

13 серпня 2019
67
Анна Марі Слотер
Американська аналітикиня з питань зовнішньої політики, дослідниця сфери публічного права й міжнародних відносин, головна виконавча директорка аналітичного центру New America. Упродовж 2002—2004 років очолювала Американське товариство міжнародного права, а 2009—го була призначена на посаду керівника з питань планування політичного курсу Держдепартаменту США.

Сьогодні жінкам постійно доводиться перебувати у стресових умовах, коли їхня кар’єра й сім’я — на різних шальках терезів. Якою має бути справжня рівність? Як визначити пріоритети й досягти справедливості на ринку праці? Що мають знати компанії для успішної оптимізації людських ресурсів? Авторка досліджує, як потрібно змінити культуру трудових відносин, соціальну та державну політику, а також пояснює, чому питання балансу між роботою й особистим життям — болісна тема як для жінок, так і чоловіків.

ДЛЯ КОГО КНИЖКА:  Книжка для всіх, хто цікавиться темою рівності, суспільними відносинами, державною та соціальною політикою.

ЧОМУ ЦЯ КНИЖКА: Авторка досліджує, як потрібно змінити культуру трудових відносин, соціальну та державну політику для досягнення справедливості на ринку праці та оптимізації людських ресурсів.

Книгу можна придбати на сайті видавництва "Наш формат".

Читайте також:

Страх чи доля?

Мій чоловік навчив мене поводитися по-чоловічому. На початку наших стосунків ми були молодими викладачами, які часто відвідували однакові семінари та конференції. Енді — переконливий спікер і самовпевнений учасник дебатів —уважно слухав, коли я викладала свої аргументи. Після цього він указував на ті моменти, у яких я сама собі шкодила: типові жіночі висловлювання та постава, що свідчить про брак впевненості й знижує довіру інших до тебе.

Моєю найпоширенішою помилкою, яку я робила під час розмов, була фраза: «Я не експерт, але вважаю...». Натомість Енді завжди говорив: «Якщо ви починаєте комусь казати, що не знаєте, про що говорите, то чому ви сподіваєтеся, що вас слухатимуть?». 

Відтоді я роками спостерігала за своїми студентками і ось до чого прийшла: навчити їх першими підносити руку під час промов і лекцій для участі в дискусії; говорити впевнено й наполегливо; шукати слабкі сторони аргументів і ставити запитання, які випробовують основу твердження, а не одразу його заперечують. Проте страх може завжди повернутися. Я відчула, як до мене знову підбираються хвилі колишньої невпевненості. Навіть після трьох місяців у ролі професорки, деканки та публічної спікерки, коли я у свої п’ятдесят сиділа за столом на ранковому засіданні Держсекретаря Гілларі Клінтон у Держдепартаменті, оточена людьми, яким вдалося вижити в уряді до цього або ж які працювали на неї раніше. Знадобилося кілька місяців, перш ніж я заговорила впевнено й чітко, як зазвичай.

Підтверджую з власного досвіду, що страх може стати основною перешкодою, яка відштовхне жінку назад. Проте позбування таких сумнівів може спричинити «зачароване коло»: ви припускаєте, що можете поєднати роботу та cім’ю, крокуєте вперед, досягаєте професійних успіхів і опиняєтеся в кращому становищі, запитуючи, що потрібно змінити, аби це принесло користь іншим. Як особа, яка змогла контролювати власний час, як штатна професорка у віці тридцяти п’яти років, яка змогла зайняти керівну посаду деканки Принстонського факультету імені Вудро Вілсона у віці сорока двох років, я знаю: що швидше ви стаєте босом, то легше вам вдається поєднати роботу та сім’ю. І віра в те, що ви можете стати босом, — це необхідна умова, яка приведе вас до цього.

А що трапляється, коли втручається саме життя? У той час, коли ви намагаєтеся прокласти шлях до власного успіху, що, я підозрюю, є типовою американською рисою, як часто ви чуєте, що шанс отримати конкретну роботу залежить від того, чи ви є «у правильному місці та у відповідний час»? Коли я закінчувала коледж, то планувала, що працюватиму у великій нью-йоркській юридичній компанії у міжнародному відділі, буду правою рукою партнера, який працюватиме в уряді й, імовірно, отримає підвищення, а тому мені доведеться поїхати з ним до Вашингтона в ролі спеціальної асистентки. Саме так виглядала успішна кар’єра в ті дні. Хіба я могла собі уявити, що практика у великих юридичних компаніях — не для мене або що одружуся з чоловіком, який на той момент мешкав у Бостоні?

Це відносно м’які приклади непередбачуваних обставин, які віддавна називають долею. Хоча ви не можете спланувати їх заздалегідь, проте такі обставини мають велике й реальне значення в майбутньому. Припустимо, що перипетіями та поворотами у вашому житті можуть бути пізнє одруження, відсутність шлюбу як такого, розлучення або ж безпліддя.

Кепська економіка, керівник, який не помічає ваших заслуг незалежно від того як віддано ви працюєте, робота й партнер, які перебувають у різних місцях, дитина, що потребує вас більше, ніж ви очікували, або ж ви прагнете бути з нею більше, ніж сподівалися, батьки, про яких треба піклуватися. Хвороби, безробіття, заборгованість, катастрофи природного й техногенного характеру...

Гнучкість полягає у здатності впоратися з несподіванками й відійти назад, прийнявши можливість існування багатьох інших доріг, які все одно доведуть до одного місця призначення. Довіра та впевненість — це основи особистої стійкості. Та навіть для тих із нас, хто вважає себе оптимістом, припущення, що життя йтиме запланованим шляхом, — не є рецептом успіху. Будувати в очікуванні невдач та непередбачуваних подій, планувати й готуватися до них. Із цього складається реальна оцінка власних можливостей.

Якщо вам потрібно спати вісім годин, то вижити на п’яти годинах — хиткий план для життя. Якщо ви не найорганізованіша людина у світі, то поєднати роботу й хатні справи буде великим стресом, якщо це взагалі вдасться. У разі, якщо ви творча особистість і щохвилини чимось зайняті (у сімейному чи професійному плані), то вам світить швидке вигорання. Важливо передбачити переломний момент, ситуацію, у якій керований досі й приємний баланс робота—сім’я більше не зможе бути одним цілим попри амбіції, впевненість у собі та навіть рівноправного партнера. У моєму житті й у багатьох розмовах та листах з іншими жінками, які починали з великих планів, а потім опинялися там, куди вони не сподівалися потрапити, переломний момент завжди був дуже особистою справою, але й доволі частим явищем, який дозволяв сформувати чіткий шаблон.

Переломний момент

Багатьом жінкам і чоловікам вдається поєднувати дві кар’єри та відповідальність за дітей і літніх батьків завдяки чудовій організації та тайм-менеджменту, часто в поєднанні з хронічним недосипанням. Випічка шкільних кексів опівночі та прокидання о п’ятій, аби написати чи прочитати щось, необхідне для зустрічі чи лекції, може бути захопливим, навіть якщо дуже виснажує. Коли я була деканкою, часто, ідучи вулицею на факультет (одна з багатьох зручностей, яка робила моє життя можливим), відчувала себе найщасливішою жінкою у світі, маючи роботу, яку любила, і сім’ю, яку любила ще дужче. Щоправда, мій розклад був так чітко розпланований, що дитяча вушна інфекція могла перенести на тиждень важливі зустрічі й тим самим повалити все, наче доміно. У такі дні я відчувала, ніби моя сім’я та робота котяться у прірву. Але загалом задоволення переважало стрес, так є й досі.

Навіть найбільш організована та розумна особистість, яка вміє справлятися з багатьма завданнями, має свої межі. Щось трапляється — і старанно сконструйований баланс руйнується. Для багатьох жінок це період народження другої дитини. Юридичні фірми й бізнесмени добре обізнані із «синдромом другої дитини», коли раптом талановита жінка, яка досі справлялася з роботою, маючи одну дитину, більше не може працювати повний робочий день, маючи вже двох. Інші жінки справляються з двома дітьми та кар’єрою, доки їхня дитина не захворіє і не почнуться серйозні проблеми в школі чи поза нею. Літній батько почне потребувати вашої опіки, чоловік отримає підвищення, через що змушений буде часто подорожувати, шлюб тріщатиме по швах або ж ваш рух уперед вимагатиме залишити позаду життєдайну підтримку сім’ї. В іншому випадку, жінка буде неухильно рухатися кар’єрними сходами, поки наступна робота не вимагатиме від неї багато поїздок, а її чоловік не буде в змозі або не хотітиме підстрахувати її.

Переломний момент для мене виявився досить потужним та, мабуть, передбачуваним: саме коли я працювала на вкрай вимогливій роботі в іншому місті та мала двох дітей-підлітків удома. Але я все одно його не помічала. Як у банальній фразі про соломину, що ламає спину верблюдові. Ніколи не знаєш, яка саме соломина це буде, доки вона не трапиться. Кожна сімейна ситуація різна, деякі жінки можуть упоратися із простими проблемами, а для інших вони будуть занадто складними, а дехто з переломним моментом навіть ніколи не зустрінеться. Важливим є те, що на сумнівних терезах між роботою та сім’єю завжди можливо перекласти вагу на одну із шальок і створити переломний момент, частіше залишаючи на жінку хатні турботи, а на чоловіка — утримання сім’ї.

Кері Ґолдберг, талановита журналістка та авторка, що мала перспективну кар’єру в New York Times, описала свої намагання переконати газету дозволити їй залишити посаду та працювати за контрактом три дні на тиждень. Нічого не вийшло. Вона мусила або залишитися у штаті, або ж перейти на звичайний фріланс та отримувати оплату за кожну наступну статтю за дуже низьким тарифом. Тому вона звільнилася, обравши роботу три дні на тиждень в Boston Globe. «Сумно було залишати величний Times, але я анітрохи не шкодувала, що прийняла таке рішення. Шкода лише, що я змушена була його прийняти, коли зустрілася із цим жорстким вибором», — писала Ґолдберг. Зараз вона працює на півставки в блозі про здоров’я від радіостанції WBUR.

Таких історій чимало. Я знала молоду юристку з Вірджинії, якій запропонували посаду в генеральній раді, але вона була готова її прийняти за умови, якщо дозволять працювати один день на тиждень з дому й бути зі своїми двома дітьми. Їй відмовили. 

Один із читачів мого твіттера відписав на історію Ґолдберг. «Мусить бути щось краще за “Включайся” чи “Забирайся”».

Іншими словами «включання» вимагає підтримки вдома та гнучкість на роботі в той час, коли ви ще маєте чимало хатніх обов’язків. Поміркуймо про просту фізику. Уявіть дерево, що схилилося над водою, або ж балерину на пуантах. Нахиліться трохи більше без контрваги — того, що тримає кореневу систему, або без підтримки рук іншою танцівницею — і ви впадете.

Така підтримка має більше значення для жінок, яких Марія Шрівер описала як «жінок на межі». Вони перебувають на межі бідності, «живучи однією подією — рахунком від лікаря, простроченим чеком або ж розбитою машиною — далеко від економічної кризи».

Переломний момент для цих жінок значить, що вони більше не можуть належно доглядати за своїми дітьми та іншими родичами, які від них залежать. Часто вони працюють на двох роботах і страждають не так від недостатньої гнучкості, як від того, що низькооплачувана робота не може забезпечити їм стабільну кількість годин зайнятості щотижня. Їм потрібна надійна робота з гідною платнею, яка дозволить заощадити на чорний день, відправити дитину в якісний дитячий садок та хорошу школу, отримати лікарняний чи відпустку за необхідності, якщо їхні діти або люди, яких вони люблять або які залежать від них, хворіють чи потребують допомоги, а також вони отримають визнання та повагу за дбайливу роботу, яку роблять.

13 серпня 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Вихід зі стосунків — «наліво»
Зрада вічна, як світ? Не все так просто. Диявол завжди криється в деталях. Як ми сприймаємо зраду і в якій площині її розглядаємо? Досі у світі є 15 країн, де зраду криміналізовано і карають за неї — вгадайте — жінку (можуть навіть забити камінням). Чи будуть зради у феміністичній утопії, і якщо так, то які? Авторка пояснює, що справа не в тому, які зради, а в тому, як вони переживаються і чому (не)стають трагедією.
Час пожити для себе
Як жінкам «жити для себе»? У якій ситуації це можливо? Що заважає — сексистська настанова «жити для інших» чи все складніше? Авторка вважає, що проблема «пожити для себе» — це проблема місця, де «я» може існувати не лише без загрози, а й за підтримки оточення, де (майже) не існуватиме моральних дилем, бо існуватимуть можливості. І забезпечити ці можливості має сприятливе, гармонійне суспільство — тоді житимемо в утопії.
Умови праці та дискримінаційні практики в сучасній Україні (на прикладі вивчення працівників супермаркетів "Фуршет")
Відповідно до норм міжнародного законодавства, рівні права і можливості чоловіків і жінок, зокрема, на ринку праці, повинні забезпечуватися українськими працедавцями. Досліджено, що нормативно-правова база України існує на засадах гендерної рівності в усіх сферах діяльності загалом, і стосовно трудової діяльності зокрема. У статті на прикладі аналізу ринку праці у мережі супермаркетів вивчено гендерні та вікові особливості структури зайнятості, випадки вертикальної і горизонтальної сегрегації ринку праці, загалом дотримання умов праці, як-от, техніки безпеки тощо.
Якою бути українській родині та її партнерам?
Як виховати суспільство рівних можливостей, починаючи з дитячого садочка? Яка роль міст у сприянні гендерній рівності? Якою може бути щаслива українська сім’я майбутнього і як цього досягти?
Феминистская археология будущего: чем будет любовь?
Я нередко задумываюсь над тем, каким будет наше общение, если феминизм как здравый смысл победит (исправить «если» на «когда»). Чтобы ответить на этот вопрос, следует копнуть более основательно. Еще раз взглянуть на имеющуюся данность и определить, какую альтернативу предлагает феминизм. Заниматься этим можно дольше, чем смотреть на воду и огонь, потому в этом эссе я берусь препарировать лишь такие понятия, как «романтическая любовь», «дружба» и «семья». Так ли эта триада властного дискурса строго определена и непоколебима, как диктует патриархат? Может ли быть по-другому?
Якою має бути ідеальна «жіноча» робота
Ідеальна робота має відповідати насамперед здібностям і захопленням, розвивати людину та приносити їй задоволення. У реальному житті нездоланною перешкодою стають рівень економіки й освіти з гендерними стереотипами на додаток. Але ж ми про утопію?
Благодійний фонд «Мама SOS» cтає клубом взаємодопомоги «the Moms» та змінює сферу відповідальності
Благодійний фонд «Мама SOS», що з 2014 року об’єднує людей та організації для допомоги батькам-одиначкам, відтепер називатиметься the Moms, а також відтепер розвиватиме напрямок відповідального батьківства. Таким чином фонд намагатиметься працювати не тільки з наслідками, але й з причинами виникнення проблем батьків-одиначок.    
Прощавай, «клуб білих чоловіків за 40»: як людське розмаїття збільшує прибутки в інвестиційному бізнесі
Компанії, які дбають про розмаїття команди, зокрема в керівництві, мають більше шансів покращити свої позиції на ринку. Тому не дивно, що гендерна рівність починає цікавити дедалі ширші кола. Коли йдеться про фінансовий бік питання, скептики замовкають. Сьомого вересня 2018 року в Києві відбулася унікальна подія — перший Форум із соціокультурного різноманіття, організований Асоціацією інвестиційних професіоналів CFA Society Ukraine. На Форумі представники і представниці світу інвестицій, фінансів та IT із 15 країн світу поділилися досвідом того, як свідома відмова від «чоловічого клубу» на рівні ухвалення рішень підвищує продуктивність організацій, та дискутували про те, що заважає жінкам підніматися кар’єрними сходами.
Як народилися... українські мама і тато
Людські новонароджені діти найвразливіші серед дітей інших ссавців. Довгий час після народження вони не спроможні ні рухатись, ні бачити, ні подавати чіткі сигнали про свій стан. І щоби батьки не кидали своє потомство напризволяще, матінці-природі довелося попрацювати над гормонами прив’язаності й хімічними реакціями мозку, які проявляються у вигляді емоцій. Та й цього було замало: згодом людству довелося вигадати те, чого не існувало в природі, а сáме батьківство — феномен, який дозволяв не лише зберегти вид homo sapience, а й розвинути його до сучасного рівня. Як цей процес відбувався історично та які його особливості в Україні у ХХ столітті?
Позбавлення батьківських прав: спробуй знайти підставу!
Позбавлення батьківських прав — крайній захід у відносинах між батьками й дитиною, і це найважчі сімейні спори в сенсі доказової бази й емоційного напруження сторін. У статті проаналізуємо, хто має право ініціювати позбавлення батьківських прав, які повинні бути підстави, як їх потрібно доводити й наскільки складна ця процедура.