16 серпня, 2022

Уривок з книги Тамари Марценюк «Гендерна рівність та недискримінація на практиці.»

16 лютого 2022
Поширити в Telegram
421
Тамара Марценюк

Кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії, гендерна експертка Української Гельсінської спілки з прав людини, гостьова дослідниця за програмою імені Фулбрайта (2017–2018) в Колумбійському університеті (США). Викладає курси на гендерну тематику «Вступ до гендерних студій», «Гендер і політика», «Маскулінність і чоловічі студії», «Фемінізм як соціальна теорія та суспільний рух» та інші.
Сфера наукових інтересів охоплює такі теми: соціологія гендеру, соціальна структура суспільства, гендерні відносини та гендерна політика (в Україні і Швеції); соціальна нерівність і соціальні проблеми; жіночий, чоловічий та ЛГБТ рухи; розмаїття (diversity). Авторка близько 80  наукових праць, низки публіцистичних статей, розділів у підручниках і книжках.
Поділяє ідею публічної соціології — науки і досліджень заради суспільних змін, тому постійно бере участь у різних міжнародних дослідницьких і викладацьких проектах, останній із яких стосується теми «Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух: світовий досвід і Україна».
Авторка курсу «Жінки та чоловіки: гендер для всіх» на онлайн-платформі Prometheus. У 2017  році видала книжку «Гендер для всіх. Виклик стереотипам» («Основи»), а 2018 року — «Чому не варто боятися фемінізму» («Комора»).

Простою мовою про гендерну нерівність у нашому суспільстві та протидію їй, про міжнародні зобов’язання України в цій царині й українське законодавство, а також про впровадження гендерної й недискримінаційної політики в організаціях — із прикладами документів. Нова книжка Тамари Марценюк буде цікава для всіх, хто стикається з окресленими питаннями в роботі, досліджує цю тематику чи просто хоче знати більше, щоб захистити за потреби власні права та гідність.

Замовити книгу можна за посиланням на сайті видавництва Комора.

Робота з чутливою тематикою (термінологія, етичні засади досліджень, презентація результатів)

(уривок)

Для фахових досліджень важливі також етичні засади проведення і презентації результатів. Різноманітні професійні об’єднання ухвалюють документи щодо етичних засад роботи. Наприклад, Соціологічна асоціація України (САУ)[1] затвердила Кодекс професійної етики соціолога, у якому йдеться також про фахові принципи проведення досліджень і презентації їх результатів.

Американські ради з міжнародної освіти в Україні втілюють проєкт «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти»[2], у межах якого я виступала про проведення та презентацію фахових досліджень. Поради щодо етичних засад проведення і презентації результатів досліджень узагальню так:

Важливо мати фаховий текст дослідження із солідним списком використаних джерел. Різноманітні цифри та факти (що не є банальними, як-от «Київ — столиця України») варто проілюструвати фаховими посиланнями на джерела.

У текст варто включати збалансовану інформацію і конструктивну критику (зазначаючи про успіхи та проблеми досліджуваної тематики).

Доцільно застосовувати різні методи: аби були і цифри (кількісні соціологічні методи), і цитати, що передбачають розуміння досліджуваного питання (якісні соціологічні методи).

Треба пам’ятати, що негативний результат — це теж результат. Але його варто описати і пояснити, як ви отримали його.

Безпека для респонденток і респондентів та дослідниць і дослідників — це те, на що варто звернути увагу, коли працюєте над чутливими та проблемними темами.

Задля поширення результатів, інформування й адвокації варто співпрацювати зі ЗМІ, громадськими організаціями, органами державної влади тощо.

Якщо говорити про опитування, то варто вказати проблему формулювання запитань. Із одного боку, вважається, що опитуваннями та постановкою запитань ми просто фіксуємо громадську думку. З іншого боку, ми як дослідниці та дослідники відповідальні за ті ідеї та цінності, які поширюємо нашими дослідженнями. Погодьтеся, що передусім саме ті люди, які формулюють запитання до анкети, обирають, яку лексику використовувати і чи запитання стосуватиметься радше патріархатних, а чи егалітарних гендерних ролей. Наприклад, обурення і критику частини соціологічної громадськості та феміністичної спільноти викликало таке запитання й запропоновані відповіді, які поширювали в серпні 2020 року:

Як ви думаєте, чи жертва інциденту в поїзді Маріуполь — Київ винна в тому, що вона залишила двері до купе незамкненими в ніч інциденту? Виберіть, будь ласка, один варіант:

Однозначно винна

Скоріше винна

Скоріше не винна

Однозначно не винна

Важко сказати

Навіть якщо респонденти і респондентки виберуть відповіді «винна» й дослідницька група досягне мети, усе одно таке формулювання запитань містить кілька проблем. По-перше, воно відтворює ідею «віктимної поведінки», суть якої в тому, що в ситуації насильства винна потерпіла особа, а не той, хто нападав. По-друге, термінологія також має значення. Вжито слово «жертва», хоча все ж таки доцільніше «потерпіла особа» (про це йшлося раніше). А насильство напряму не називається насильством, натомість ужито слово «інцидент». Хоча загалом ідеться про напад і спробу зґвалтування[3]. Соціологиня й дослідниця також критично коментує саме це запитання: «Пам’ятайте, що опитувальник конструює уявлення про проблеми. Тому намагайтеся уникати відтворення гендерних стереотипів у формулюванні запитань. Часом це важко, особливо коли вивчаються власне гендерні стереотипи (бо як їх вивчити, якщо не назвати?). Проте іноді такі формулювання надто непрофесійні, як-от нещодавнє опитування із запитанням “Чи винна жертва інциденту в поїзді Київ — Маріуполь, що залишила двері в купе незамкненими?”»[4].

Ще одна проблема — це вимірювання гендерних стереотипів за допомогою самих стереотипів. Постає питання — а як тоді по-іншому зробити заміри стереотипів як таких? Особливо якщо таким чином дослідники і дослідниці працюють 50 і більше років. Але, можливо, уже досить десятиліттями ставити респонденткам і респондентам гендерно стереотипні запитання — і потім бідкатися, що в нас досить стереотипне суспільство. Адже респонденти загалом схильні відповідати ствердно, особливо коли йдеться про те, що «хороша дружина має бути гарною господинею, готувати для сім’ї, піклуватися про дітей, доглядати за домом, а також догоджати чоловікові»[5]. І результати дослідження «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок» свідчать, що понад 60% чоловіків в Україні підтримують патріархатні погляди на дружину. Але чому серед варіантів щодо «гарної дружини» немає егалітарних, наприклад — бути партнеркою, заробляти гроші, ухвалювати нарівні з чоловіком рішення тощо.

Восени 2020 року я мала нагоду співпрацювати з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в підготовці низки запитань на гендерну тематику для репрезентативного для населення України опитування громадської думки, яке провів Фонд у вересні та в листопаді 2020 року. Як виявилося, загалом українці (і то жінки більшою мірою, ніж чоловіки) підтримують ідеї забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків у сфері політики. Опитування містило кілька запитань, які стосуються визначення рівня підтримки егалітарних тверджень щодо участі жінок у політичному житті країни:

влада повинна бiльше уваги надавати питанням рiвностi можливостей жiнок i чоловiкiв у суспiльствi;

ширша участь жiнок у полiтицi могла би покращити якiсть державного управлiння;

у жiнок менше можливостей, нiж у чоловiкiв, стати депутатками мiсцевих рад i мерками мiст.

Приблизно 65% жінок і 45% чоловіків підтримують твердження про те, що влада повинна бiльше уваги надавати питанням рiвностi можливостей жiнок i чоловiкiв у суспiльствi. Аналогічно радше підтримку, ніж заперечення, має твердження про те, що ширша участь жiнок у полiтицi могла б покращити якiсть державного управлiння. Жінки значно більшою мірою, ніж чоловіки (60% проти 33%), підтримують таке твердження. Однак аж четверта частина опитаних (25%) не визначилася з відповіддю, що може свідчити про брак дискусій у суспільстві щодо цього питання.

Отже, якщо ставити запитання з позицій гендерної рівності на противагу патріархатному формулюванню (наприклад, досі проводять опитування громадської думки з формулюваннями запитань на кшталт «жінкам не місце в політиці» або «більшість чоловіків краще підходять для політики, ніж більшість жінок»), населення України, і то сподівано жінки більшою мірою, ніж чоловіки, демонструє егалітарні погляди на участь жінок у політиці[6].

Нестереотипні запитання вдалося поставити в дослідженні «“Невидимий батальйон 2.0”: повернення ветеранок до мирного життя» (2019). Як засвідчили результати репрезентативного опитування, українське суспільство підтримує ідею рівних прав і можливостей у Збройних силах України[7]. Пропоную ретельніше розглянути отримані результати.

Передусім понад половину погодилися з тим, що жінкам в Україні має бути надано рівні можливості з чоловіками працювати в ЗСУ та інших військових формуваннях. Четверта частина опитаних повністю погоджується з цим. Кількість тих, хто повністю не погоджується з цим твердженням, удвічі менша — 12%.

Ще одна важлива егалітарна ідея щодо залучення жінок нарівні з чоловіками до всіх сфер суспільного життя — це можливість здобувати військову освіту. Приблизно 60% опитаних підтримують ідею надання жінкам рівних із чоловіками можливостей вчитися військової справи.

Наразі в Україні, відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»[8], обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом, не вважається дискримінацією за ознакою статі. Натомість, існує велика підтримка (70%) ідеї про те, що армія повинна бути професійною сферою, де і жінки, і чоловіки на добровільній основі (за власним бажанням) можуть реалізовувати свій потенціал.

Окрім того, меншість (17%) підтримує призов до армії лише чоловіків. 62% зауважують про контрактну армію з добровільним призовом для чоловіків і жінок. Менше ніж 2% підтримують ідею призову всіх чоловіків і всіх жінок. Саме в цьому запитанні відсоток тих, кому важко сказати і хто відмовився відповідати, найменший проти інших запитань.

І, насамкінець, українське суспільство на рівні 75% підтримує ідею, що держава має забезпечити реінтеграцію жінок-військових і чоловіків-військових, котрі брали участь в АТО, до цивільного життя, враховуючи потреби і жінок, і чоловіків.

Маю надію, ці всі приклади формулювання запитань і аналіз результатів переконують, що проводити дослідження без відтворення гендерних стереотипів можливо.

Марценюк Т. Гендерна рівність та недискримінація на практиці. Київ : КОМОРА, 2021. 176 с.

[1]  https://sau.in.ua/pro-sau

[2] https://americancouncils.org.ua/programs/academiq

[3] Про випадок дивіться детальніше, наприклад, тут: «У поїзді «Київ-Маріуполь» чоловік напав на жінку і намагався зґвалтувати, поліція затримала зловмисника» https://ua.interfax.com.ua/news/general/678428.html

[4] Стрельник О. Гендерна соціологія: як фемінізм робить дослідження вірогіднішими // Гендер в деталях, 13 вересня 2020 р. https://genderindetail.org.ua/season-topic/feminism-in-detail/gender-sociology.html

[5] Кучук М. Яких дружин хочуть бачити українські чоловіки — дослідження ООН // the Village, 15 червня 2018 р. https://www.the-village.com.ua/village/city/city-news/273075-yakih-druzhin-hochut-bachiti-ukrayinski-choloviki-opituvannya-oon

[6]  Марценюк Т., Тишко І. Переваги та виклики застосування гендерної квоти під час місцевих виборів 2020 року // Вокс Україна, 13 травня 2021 року https://voxukraine.org/perevagy-ta-vyklyky-zastosuvannya-gendernoyi-kvoty-pid-chas-mistsevyh-vyboriv-2020-roku-v-ukrayini

[7]  Марценюк Т., Гриценко Г., Квіт А., Василенко Л., Звягінцева М. «Невидимий батальйон 2.0»: повернення ветеранок до мирного життя: (соціологічне дослідження), за заг. ред. Т. Марценюк. Київ : ООН Жінки, 2019. С. 146.

[8]  Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 року №2866-IV // Верховна Рада України // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15.

16 лютого 2022
Поширити в Telegram
421
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою